Гамаліїл. Він навчав Савла з Тарса

НАТОВП застиг у німому мовчанні. Декілька хвилин тому ці люди мало не вбили апостола Павла, відомого також як Савл із Тарса. Його врятували римські солдати, й тепер він дивиться на натовп зі сходів поблизу єрусалимського храму.

Жестом руки попрохавши тиші, Павло звертається до людей єврейською мовою, говорячи: «Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами... Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні» (Дії 22:1—3).

Чому Павло у хвилину смертельної небезпеки почав своє виправдання зі згадки про те, що його навчав Гамаліїл? Хто такий був Гамаліїл і що означало бути його учнем? Чи навчання у Гамаліїла впливало на Савла навіть після того, як він став християнським апостолом Павлом?

Хто такий Гамаліїл?

Гамаліїл був відомим фарисеєм, онуком Гіллела старшого, який заснував один з двох найвідоміших філософських напрямів у фарисейському юдаїзміa. Вважалося, що Гіллел був більш толерантним, ніж його суперник Шаммай. Після знищення єрусалимського храму в 70 році н.е. євреї почали віддавати перевагу Бет-Гіллелу (дому Гіллела) перед Бет-Шаммаєм (домом Шаммая). Дім Гіллела став офіційно представляти юдаїзм, оскільки всі інші секти зникли разом з храмом. Рішення Бет-Гіллела часто використовувались при укладанні єврейського закону в Мішні, яка лягла в основу Талмуда. Ймовірно, що такій перевазі дому Гіллела сприяв саме вплив Гамаліїла.

Гамаліїл користувався такою великою повагою, що його першого почали називати «рабан», цей титул вважався вищим від «рабі». Гамаліїла настільки поважали, що в Мішні про нього говориться: «Зі смертю старійшини рабана Гамаліїла померкла слава Тори та загинула чистота й безгрішність [букв. «бездомішковість»]» (Сота 9:15).

Що означало бути навченим Гамаліїлом?

Що апостол Павло мав на увазі, говорячи мешканцям Єрусалима, що він був ‘вихований у ніг Гамаліїла’? Що означало бути учнем такого вчителя, як Гамаліїл?

Стосовно такого навчання професор Єврейської теологічної семінарії в Америці Дов Злотнік написав: «Точність, а разом з тим і достовірність усного закону майже повністю залежить від стосунків вчителя і учня — від турботи, яку виявляє учитель закону, та старанної уважності учня, котрий навчається закону... Тому учнів спонукували сидіти біля стоп вчених... «і з жадобою пити їх слова» (Мішна, Авот 1:4).

У своїй книжці «Історія єврейського народу за часів Ісуса Христа» (англ.) Еміль Шурер розповідає про методику рабинських вчителів першого століття. Він пише: «Найбільш уславлені рабини часто збирали навколо себе жадібні до знань натовпи молоді, щоб ґрунтовно познайомити цих молодих людей з дуже розгалуженим та багатослівним «усним законом»... Навчання складалося з безперервних постійних вправ для тренування пам’яті... Вчитель ставив своїм учням декілька запитань із закону й давав їм можливість відповісти або ж відповідав сам. Учням також дозволялося ставити запитання вчителю».

Рабини вимагали від учнів набагато більшого, ніж просто складати іспити при переході з класу в клас. Цих учнів попереджали: «Хто забуде що-небудь з того, чого навчився, той, згідно з Писаннями, відповідатиме за це своїм життям» (Авот 3:8). Найбільшої хвали заслуговував учень, що був як «обкладений колодязь, котрий не втрачає і краплі води» (Авот 2:8). Таке виховання отримав від Гамаліїла Павло, відомий того часу під своїм єврейським ім’ям Савл із Тарса.

Дух вчень Гамаліїла

Гамаліїл, який дотримувався фарисейських вчень, пропагував віру в усний закон. Тому він надавав більшого значення традиціям рабинів, ніж натхненим Писанням (Матвія 15:3—9). У Мішні цитуються слова Гамаліїла: «Знайди собі вчителя [рабина] та полиши сумніви, бо здогадки — то зайва десятина, якої тобі не треба приносити» (Авот 1:16). Іншими словами, коли Святе єврейське Письмо не говорить точно, що робити, людині не слід покладатися на власний розум чи сумління, аби прийняти рішення. Натомість треба знайти кваліфікованого рабина, який вирішить проблему. На думку Гамаліїла, тільки таким чином можна уникнути гріха. (Порівняйте Римлян 14:1—12).

Проте Гамаліїл був здебільшого відомий через терпимість і великодушність, які виявлялись у його розв’язаннях питань релігійного закону. Наприклад, він виявив уважність до жінок, коли вирішив, що «дозволить жінці другий раз виходити заміж, якщо навіть є тільки один свідок [смерті її чоловіка]» (Мішна, Євамот 16:7). До того ж, Гамаліїл додав до прийнятої форми розводового листа декілька обмежень, які захищали розлучену жінку.

Такий самий дух можна зауважити у ставленні Гамаліїла до ранніх послідовників Ісуса Христа. В книзі Дії розповідається, що коли інші єврейські керівники хотіли вбити апостолів Ісуса, заарештованих за проповідування, то «встав у синедріоні один фарисей, Гамаліїл на ймення, учитель Закону, поважаний від усього народу, та й звелів на часинку апостолів вивести. І промовив до них: «Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте. Тепер кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх... щоб випадком не стати і вам богоборцями!» До поради Гамаліїла прислу́халися і відпустили апостолів (Дії 5:34—40).

Що це означало для Павла?

Павло був вихований і навчений одним з найвідоміших рабинських вчителів першого століття н. е. Без сумніву, згадка про Гамаліїла примусила натовп в Єрусалимі особливо уважно поставитися до промови апостола. Але він розповів людям про Вчителя, набагато більшого від Гамаліїла,— про Ісуса Месію. Тепер до народу звертався вже учень Христа, а не Гамаліїла (Дії 22:4—21).

Чи учнівство в Гамаліїла вплинуло на те, чого Павло навчав як християнин? Ймовірно, що інтенсивне вивчення Писань та єврейського закону допомогло Павлу, коли він став християнським вчителем. Проте натхнені Божим духом листи Павла, які містяться у Біблії, ясно показують, що він відкинув сутність фарисейських вірувань Гамаліїла. Павло скеровував своїх співвітчизників євреїв і всіх інших до Ісуса Христа, а не до юдейських рабинів чи до людських традицій (Римлян 10:1—4).

Якщо б Павло залишився учнем Гамаліїла, він би користувався великим престижем. Інші з кола колишніх друзів Гамаліїла допомагали створювати майбутнє юдаїзму. Наприклад, син Гамаліїла, Симео́н, який, можливо, вчився разом з Павлом, відіграв значну роль у єврейському повстанні проти Рима. Після знищення храму онук Гамаліїла, Гамаліїл II, відновив авторитет синедріону, перемістивши його до містечка Явне. Онук Гамаліїла II, Ієгуда ха-Насі, остаточно впорядкував Мішну, яка до наших днів є основою єврейської філософської думки.

Як учень Гамаліїла, Савл із Тарса міг би стати видатною особою в юдаїзмі. Проте Павло написав про таку кар’єру: «Те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Филип’ян 3:7, 8).

Полишивши кар’єру фарисея і ставши учнем Ісуса Христа, Павло лише застосував на практиці пораду свого колишнього вчителя, яка застерігала, «щоб випадком не стати і вам богоборцями». Павло більше не переслідував учнів Ісуса і таким чином перестав боротися з Богом. Натомість, як послідовник Христа, він став одним зі ‘співробітників Божих’ (1 Коринтян 3:9).

Ревні Свідки Єгови до сьогодні проповідують звістку правдивого християнства. Дехто з них, подібно до Павла, разюче змінив своє життя. Дехто навіть полишив перспективну кар’єру, щоб брати більшу участь у праці проповідування Царства — справжній роботі «від Бога» (Дії 5:39). Які ж вони щасливі, що пішли за прикладом апостола Павла, а не його колишнього вчителя Гамаліїла!

«Бо написано: «Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину!» Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?» (1 Коринтян 1:19, 20).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 28]

Ставши апостолом Павлом, Савл із Тарса проповідував добру новину людям всіх народів.