² Прибуваючи в нове місто, Павло зазвичай проповідував насамперед євреям. Однак коли приблизно в 50 році н. е. він вперше прибув у Филипи, то знайшов там небагато євреїв, і вони, очевидно, не мали синагоги, бо збиралися для молитви на березі річки за містом. Проповідування Павла швидко дало плід: однією з перших навернених стала Лідія, єврейська прозелітка, яка займалась торгівлею. Вона охоче прийняла правду про Христа і наполягала, аби подорожні пожили в її домі. «Вона просто змусила нас зайти»,— пише Лука. Та незабаром почались гоніння. Тоді Павла та Силу висікли різками й ув’язнили. Коли вони були у в’язниці, стався землетрус, і після тих подій тюремний наглядач та його сім’я, вислухавши Павла й Силу, повірили в Бога. А наступного дня Павла та Силу звільнили з в’язниці і вони, перш ніж покинути місто, відвідали братів у домі Лідії та підбадьорили їх. Павло зберіг яскраві спогади про те, в яких болях народжувався новий збір у Филипах (Дії 16:9—40).

⁷ Болі породільні, в яких через слово правди народилися ці діти у Филипах; прихильність филип’ян до Павла та їхня готовність надати йому необхідні речі у багатьох його подорожах і в трудні часи; надзвичайні благословення Єгови початків місіонерської праці в Македонії — усе це посприяло тому, що Павла та братів у Филипах об’єднали міцні узи взаємної любові. Ось і тепер вони надіслали Павлові щедрий дар, а також турботливо питали про Епафродита і цікавились, як проповідується добра новина в Римі. Тож Павло був спонуканий написати їм теплий і сердечний лист зі словами підбадьорення.

Безсумнівно, ми прагнемо мати схвалення Єгови та похвалу від наших християнських наглядачів, подібну до тої, яку отримав від Павла збір у Филипах. Досягнути цього можна, якщо наслідувати добрий приклад филип’ян і застосовувати сердечні поради Павла. Подібно до филип’ян, ми повинні виявляти щедрість, старатися допомагати нашим братам, коли вони зносять труднощі, а також брати участь в обороні та законному утвердженні доброї новини (1:3—7). Нам слід і далі ‘твердо стояти в одному дусі й однодушно, пліч-о-пліч, боротись за віру в добру новину’, сяючи, немов «світила», серед зіпсованого і збоченого покоління. Коли ми це робимо і не перестаємо роздумувати про те, що заслуговує належної уваги, то можемо стати радістю для наших братів, так само як филип’яни стали радістю і вінком для апостола Павла (1:27; 2:15; 4:1, 8).