Чи планування міжнародної безпеки матиме успіх?
«ХОЛОДНА війна, яка володіла увагою цілого світу протягом минулих 40 років, здається вже закінчилась з Божою допомогою»,— було сказано у виданні ВРЦ «Один світ». «Знаменні події, які відбуваються у Центральній і Східній Європі... здається віщують добро миру й безпеці в Європі й решті світу»,— додає англіканський письменник Джон Побі у програмі ВРЦ про теологічну освіту.
Представники ВРЦ не єдині, які вмішує Бога в людські плани про міжнародну безпеку. У квітні 1991 року, незадовго перед війною в Персидській затоці, папа Іоанн-Павло послав лист тодішньому генеральному секретарю ООН Хав’єру Пересу де Куельяру, в якому сказав: «Єпископи католицьких церков на Середньому Сході й на Заході покладають довір’я на діяльність Організації Об’єднаних Націй... Вони надіються, що за допомогою Організації Об’єднаних Націй та її спеціальних установ ті, хто внаслідок останньої війни знаходяться в стані гострої потреби оправдати свої очікування і досягти міжнародного взаєморозуміння і солідарності».
Крім того, Ватікан був однією з 35 держав, які оформляли та підписали Хельсінкський договір у 1975 році і Стокгольмський Документ у 1986. Коли Організація Об’єднаних Націй оголосила 1986 рік бути «Міжнародним роком миру», папа зреагував на це, запросивши представників основних релігій світу взяти участь у святкуванні «Всесвітнього дня молитви за мир». У жовтні 1986 року представники буддійської, індуської, ісламської, синтоїстської, англіканської, лютеранської, греко-православної, єврейської та інших релігій зібрались на засідання в Ассізі (Італія), і по черзі молилися за мир.
Через кілька років, Архієпископ Кентерберійський пригадував вищезгадану подію в проповіді, яку виголосив у Римі. «В Ассізі,— він сказав,— ми побачили, що єпископ Рима [папа] міг зібрати християнські церкви разом. Ми можемо молитись разом, розмовляти, і діяти разом для миру і добробуту людства... При початковій молитві за мир у всьому світі, я почував себе безпосередньо близьким до Бога, Який сказав «Ось, Я творю нове».
Інші релігії, хоч не були представлені в Ассізі, також є пройняті оптимізмом відносно планів людини про міжнародну безпеку. У редакторській статті в «Ді каркбуодо», офіційний журнал Голландської реформатської церкви в Південній Африці було сказано: «Ми переживаємо перехід у новий світ. Те, що здавалось неймовірним кілька років тому, здійснюється саме на наших очах. Примирення в більшому масштабі між Радянським Союзом а країнами Заходу є багатозначне для окремих країн. У нашій частині світу традиційно опозиційні групи й непримиренні вороги вже говорять одні з одними, всюди лунають спонуки до миру... З християнської точки зору, ми повинні щиро вітати всі зусилля здійснити мир між людьми. Ми можемо молитися за мир у наш час».
Чи Бог поблагословить зусилля людини здійснити міжнародну безпеку?
Що Біблія говорить про це?
Щодо покладання надії на людські зусилля Біблія відповідає відверто: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його — і він до своєї землі повертається,— того дня його задуми гинуть!» (Псалом 145:3, 4). Сьогоднішній прогрес у досягненні миру можливо підбадьорює. Але на це намагання треба дивитись реалістично. Сила людини обмежена. Обставини часто бувають сильнішими, ніж людина. Люди рідко коли можуть впізнавати приховані тенденції, приховані сили, які розстроюють найкращі плани.
Сімсот років до приходу Ісуса, за днів пророка Ісаї, провідники єврейського народу планували здійснити безпеку через міжнародні договори з сусідними країнами, так як сьогодні. У ті дні релігійні провідники теж підтримували задуми політичних діячів. Але Ісая перестеріг: «Радьте раду — і буде вона поруйнована, слово кажіть — і не збудеться» (Ісаї 8:10). Їхні прекрасні схеми провалились. Чи таке саме може статись сьогодні?
Так, може, бо через того самого пророка Бог оголосив, що Він Своїм власним способом здійснить безпеку на землі. Це відбудеться не завдяки будь-якій людській організації, але через потомка Давида, царя Ізраїлю (Ісаї 9:6, 7). Спадкоємець царя Давида — це Ісус Христос, Який на розпитуванні перед Понтійським Пилатом признав, що був Царем, але сказав: «Царство Моє не є частиною світу цього» (Івана 18:36, НС; Луки 1:32). Фактично, Ісусове Царство буде небесне. І те Царство — а не Організація Об’єднаних Націй або будь-який інший політичний народ — мало здійснити тривалу, надійну безпеку на землі (Даниїла 2:44).
Ісус Христос передрік, що Його Царство почне царювати з небес у час, коли на землі «про війни почуєте, і про воєнні чутки», і коли «повстане народ на народ, і царство на царство». Сповнення того пророцтва виявляє, що ці події відбулись у 1914 році й каже, що наступні будуть «кінцем системи» (Матвія 24:3, 6-8).
Що це означає? Що час теперішньої світової системи вже обмежений, і що він незабаром закінчиться. Чи це є причиною тривожитися або сумувати? Ні, якщо будемо пам’ятати жорстокість, несправедливість, пригноблення, війни і великі страждання, які характеризують цю систему. Певно, що людство зазнає полегшення під правителем, про якого в Біблії, Божому Слові, говориться так: «Спочив на Нім Дух Господній — дух мудрости й розуму, дух оради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього (Ісаї 11:2).
Справжня безпека на землі
В дійсності, на землі не буде справжньої безпеки, аж поки під Божим Царством пророцтво Ісаї не сповниться у всесвітньому масштабі: «Ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» (Ісаї 65:17). Дарма релігійні провідники моляться заради цього світу, бо людські плани на здійснення міжнародної безпеки не можуть замінити Божий спосіб, яким Він має на меті здійснити мир і безпеку.
Боже Царство здійснить всесвітню, постійну, та славетну безпеку. Це тільки один з багатьох описів у Біблії: «Вони перекують мечі свої на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ на народ, і більше не будуть навчатись війни! І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіговницею, і не буде того, хто б страшив, бо уста Господа Саваота оце прорекли» (Михея 4:3, 4).
Тільки безпека, яку Сам Бог гарантує, може бути постійною і надійною. Отже замість покладати довір’я на знатних людей, чому ж не покладати її на Нього? Тоді побачите, що слова псалмописьменника правдиві: «Блаженний, кому його поміч — Бог Яковів, що надія його — на Господа, Бога його, що небо та землю вчинив, море й усе, що є в них, що правди пильнує навіки» (Псалом 145:5, 6).
[Рамка на сторінці 7]
Католицька церква та міжнародна політика
«Хоч Христос сказав, що Його Царство «не було частиною цього світу», то священики високого рангу і папський престол активно втручувались у міжнародні й національні політичні сутички ще з часу Константина» («Католицька церква в світовій політиці», автор професор Ерик Гансон Єзуїтського університету Санта Клара).