Дивовижне перетворення

Чи ця широкомасштабна освітня програма справді пом’якшила кам’яні серця в’язнів? Нехай вони розкажуть самі.

«Батьки залишили мене ще малого, тож я ніколи не знав їх і дуже страждав від браку любові,— пригадує Здіслав, схильний до роздумів чоловік.— Замолоду я втягнувся у злочинність і кінець кінцем вчинив убивство. Почуття провини викликало думки про самогубство, і я розпачливо шукав справжньої надії. Тоді у 1987 році мені до рук потрапив журнал «Вартова башта». З нього я дізнався про надію на воскресіння та вічне життя. Зрозумівши, що не все ще втрачено, відклав думки про самогубство та почав вивчати Біблію. Сьогодні я навчився про те, яке значення має любов Єгови та братів». З 1993 року цей колишній убивця є службовим помічником та допоміжним піонером у в’язниці, а минулого року став повночасним піонером.

Томаш, з другого боку, охоче погодився на біблійне вивчення. «Проте це не був щирий учинок,— зізнається він.— Я вивчав Біблію тільки тому, що мені подобалося хизуватися перед іншими, пояснюючи їм вірування Свідків Єгови. Але робити щось згідно з біблійною правдою я не поспішав. Одного разу мені захотілося піти на християнське зібрання. Там охрещені в’язні дуже тепло мене привітали. Тоді я зрозумів, що мені треба не вихвалятися набутим знанням, а пом’якшити своє кам’яне серце і змінити спосіб мислення». Томаш почав одягатись у нову християнську особистість (Ефесян 4:22—24). Сьогодні він є присвяченим охрещеним Свідком і з радістю проповідує від камери до камери.

Тиск колишніх друзів

Ті, хто навчився біблійної правди у в’язниці, страждали від сильного тиску з боку колишніх друзів-в’язнів та в’язничних службовців. Так один в’язень пригадує: «Мене постійно висміювали й брали на глум. Але я пам’ятав підбадьорливі слова братів. «Продовжуй молитися до Єгови,— говорили вони мені.— Читай Біблію, і відчуєш внутрішній спокій». Це справді допомогло».

«Мої співкамерники не шкодували сил на в’їдливі зауваження про мене,— говорить Рішард, охрещений брат міцної статури.— Можеш ходити на свої зібрання, але не намагайся виділятися або вдавати з себе ліпшого, зрозумів?» — попереджували вони мене. Коли я почав застосовувати біблійні принципи в житті й робити у ньому зміни, мені довелось постраждати за це. Співкамерники перекидали моє ліжко, розкидували біблійну літературу та робили розгардіяш у моїй частині камери. Я молився до Єгови про допомогу, аби не втрачати самовладання, і тихо брався прибирати. Через якийсь час ці напади припинились».

«Коли ув’язнені бачать, що ми твердо вирішили служити Єгові,— розповідають інші охрещені в’язні,— то тиск набирає іншої форми. Тоді нам можуть сказати: «Пам’ятай, тобі більше не можна пити, курити або брехати». Такий тиск допомагає контролювати себе і швидко позбуватися будь-яких пороків чи поганих звичок. Під цим тиском також легше розвивати плоди духу» (Галатів 5:22, 23).

Єжи, котрий охрестився у червні, говорить: «Хоч я зіткнувся з біблійною правдою ще декілька років тому, у мене дійсно було серце з каменю. Шахрайство, розлучення з першою дружиною, незаконні стосунки з Крістіною, позашлюбна дитина та часті ув’язнення — таким було моє життя». Побачивши, як інші запеклі злочинці у в’язниці стали Свідками, Єжи замислився: «Може б і я міг стати ліпшою людиною?» Він попросив, щоб з ним вивчали Біблію, і почав приходити на зібрання. Але справжній перелом у житті Єжи відбувся тоді, коли він дізнався від прокурора, що три роки тому Крістіна стала Свідком Єгови. «Для мене це було повною несподіванкою! — говорить Єжи.— Я подумав: «А що ж буде зі мною? Що я роблю?» Зрозумів: необхідно довести до ладу своє життя, коли хочу отримати схвалення від Єгови». Внаслідок цього у в’язниці відбулося щасливе возз’єднання Єжи з Крістіною та їхньою 11-річною донькою Маженою. Незабаром Єжи та Крістіна узаконили свій шлюб. Щоправда Єжи все ще у в’язниці й має свої радощі та труднощі, але він недавно навчився мови жестів і тепер може допомагати глухим в’язням.

Мирослав був причетним до злочинів ще тоді, як учився в початковій школі. Він дуже захоплювався вчинками своїх друзів і незабаром став наслідувати їх. Багатьох людей він пограбував або побив. Так Мирослав потрапив до в’язниці. «Опинившись у в’язниці, я звернувся до священика за допомогою,— зізнається Мирослав.— Але на мене чекало гірке розчарування. Тож я вирішив прийняти отруту і так покінчити з життям». Того самого дня, коли Мирослав планував учинити самогубство, його перевели до іншої камери. Там він знайшов примірник «Вартової башти», в якому обговорювався зміст життя. «Ця проста та зрозуміла інформація виявилась якраз тим, чого мені бракувало,— додає Мирослав.— Тепер я захотів жити! Я помолився до Єгови і попросив Свідків вивчати зі мною Біблію». Він швидко просувався у своєму біблійному вивченні та 1991 року охрестився. Сьогодні він служить у в’язниці допоміжним піонером і має привілей проповідувати від камери до камери.