«Трірська свята туніка»
ТРІР, історія якого сягає в минуле на 2000 років,— найстаріше місто Німеччиниa. Упродовж сторіч Трір підтримував неослабний зв’язок з католицькою церквою. У кафедральному соборі Тріра в 1996 році було виставлено реліквію, котрій, як припускають, майже стільки ж років, скільки самому місту. Вона називається трірською святою тунікою.
Ця туніка з короткими рукавами має 157 сантиметрів завдовжки і 109 сантиметрів завширшки. Вона виткана з бавовни і, за книжкою Ганса-Йоахіма Канна «Wallfahrtsführer Trier und Umgebung» («Паломницький путівник до Тріра та його околиць»), її, мабуть, носили як верхній одяг. Декотрі фахівці відносять це вбрання, яке часто ремонтували й підлатували впродовж сторіч, до другого або й першого сторіччя н. е. Якщо це так, то воно є рідкісним вбранням, цікавим музейним експонатом.
Проте дехто обстоює думку, що це вбрання не тільки рідкісне, але й святе, а звідси й назва — «свята туніка». Річ у тому, що вона не має шва, так само як хітон Ісуса Христа (Івана 19:23, 24). Дехто твердить, що ця «свята туніка» належала Месії.
Те, як ця туніка потрапила до Тріра, точно невідомо. В одному довіднику говориться, що її «подарувала місту імператриця Елена, мати Константина Великого». Канн каже, що перше достовірне повідомлення про туніку в Трірі датується 1196 роком.
Починаючи з XVI сторіччя, туніку, яка зберігається в кафедральному соборі, час від часу виставляли для відвідувачів. Наприклад, її виставили в 1655 році, невдовзі після Тридцятилітньої війни, що обійшлася Тріру дуже дорого. Продаж сувенірів під час прощ деколи приносив чималий дохід.
У нашому сторіччі було влаштовано три прощі до «святої туніки» — у 1933, 1959 і 1996 роках. У 1933 році клич іти на прощу кинули саме того дня, коли Гітлера було оголошено канцлером німецького рейху. Канн повідомляє, що такий збіг двох подій говорить дещо про обставини, за яких відбувалася проща. Нацистські солдати в повному обмундируванні влаштували почесну варту для прочан біля кафедрального собору. Того року цю туніку побачило два з половиною мільйони чоловік.
Старожил Тріра Герберт так порівняв паломництво 1959 і 1996 років: «У 1959 році вулиці були вкрай залюднені і майже на кожному розі стояли сувенірні лотки. Цього року все проходить куди спокійніше». Дійсно, у 1996 році туніку оглянуло лише 700 000 чоловік, що на мільйон менше, ніж 1959 року.
Чому приходять подивитись на туніку?
Церква наголошує на тому, що туніку не слід вважати предметом обожнювання. Ця туніка без шва вважається символом єдності церкви. Газета «Франкфуртер альґемайне» повідомляє, що, оголошуючи прощу, єпископ Шпиталь сказав: «Незвичайна ситуація в нашому світі вимагає від нас, християн, незвичайних відповідей. Ми повинні чинити опір хвилі ненависті, брутальності й насильства». Цей єпископ пояснив, що коли людина дивиться на туніку, то це має нагадувати їй про єдність.
Але навіщо потрібно «святої туніки», аби нагадувати про єдність церкви? А що, коли ця туніка буде пошкоджена, розпадеться або виявиться підробкою? Чи єдність церкви опиниться в небезпеці? І що сказати про людей, які неспроможні піти на прощу в Трір? Чи вони не усвідомлюють потреби в єдності церкви так, як її усвідомлюють інші?
Святе Письмо зовсім не згадує про те, що ранні християни потребували предметів, котрі нагадували б їм про християнську єдність. По суті, апостол Павло говорив християнам: «[Ми] ходимо вірою, а не видінням» (2 Коринтян 5:7). Про єдність правдивих християн говориться як про «єднання у вірі» (Ефесян 4:11—13, СМ).
[Примітка]