Людські плани на міжнародну безпеку

«Коли все це закінчиться, ми хочемо бути зцілителями. Бажаємо робити все можливе, щоб сприяти тому, що я життєрадісно назвав би новим світом».— Президент США, Джордж Буш, в січні 1991, коротко після початку війни з Іраком.

Уявлення нового світу президента Буша, підкреслює важливість правління за законом і переконанням, що нації мають колективну відповідальність здійснити свободу й правосуддя. Холодна війна вже закінчилась і починається нова ера». США амбасадор до Австралії, у серпні 1991.

Сьогодні, як я дивлюся на зміни, які відбуваються по цілому світі, то може — є можливість, що ми вже ближче того нового світу ніж будь-коли в історії». Президент США Джордж Буш, у вересні 1991.

БАГАТО світових провідників, як наприклад, президент Буш, оптимістично говорять про майбутнє. Чи такий оптимізм обгрунтований? Чи події, які відбувалися після другої світової війни мають основу на такий оптимізм? Чи ви думаєте, що політичні діячі можуть здійснити міжнародну безпеку?

Видатний план людини

«Протягом останніх двох років другої світової війни, як пояснив документальний фільм «Прощання з війною», убивали понад один мільйон людей кожного місяця». У той час, нації відчували негайну потребу якогось плану, щоб запобігти можливість подібної війни в майбутньому. Тоді як війна ще бушувала, представники 50 націй склали найбільший з усіх планів на міжнародну безпеку. Статут Організації Об’єднаних Націй. У передмові того статуту виражалася постанова «зберегти наступні покоління від лиха війни». Майбутні члени Організації Об’єднаних Націй мали «об’єднати свої військові сили, щоб зберегти міжнародний мир і безпеку».

Сорок один день пізніше, скинули атомну бомбу на Хіросіму (Японія). Бомба вибухнула над центром міста, і згинуло понад 70 000 людей. Цей вибух, як і вибух подібної бомби над Нагасакі три дні пізніше, ефективно закінчив війну з Японією. Тому що Німеччина, союзник Японії, капітулювала 7 травня 1945 року, друга світова війна закінчилась. Але чи це був кінець усіх війн?

Ні. Після другої світової війни спалахнуло понад 150 менших війн, в яких згинуло більше як 19 мільйонів людей. Очевидно, великий план ООН не здійснив міжнародної безпеки. Що сталось?

Холодна війна

Планувальники Організації Об’єднаних Націй не передбачили суперництва, яке скоро розвинулось між колишніми союзниками другої світової війни. Багато націй вибирали сторону в цій боротьбі за владу, яку назвали Холодна війна, і яка частково була боротьбою між комунізмом і капіталізмом. Замість об’єднувати свої сили, щоб припинити війну, цих два блоки націй підтримували протилежні сторони в місцевих конфліктах і таким чином воювали одна проти одних у Азії, Африці й Америках.

У кінці 1960 років, Холодна війна поступово слабшала. Це слабшання Холодної війни завершилось у 1975 році, коли 35 націй підписали так званий Хельсінкський договір. Між учасниками договору були Радянський Союз і Сполучені Штати Америки, разом з їхніми європейськими союзниками. Усі обіцяли працювати на користь «миру і безпеки» і «здержуватися... від погрози війною застосуванням сили по відношенню до територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої нації, або будь-яким іншим способом, який суперечив би цілям Організації Об’єднаних Націй».

Але ці ідеї виявились безрезультатними. На початку 1980-их років, боротьба між великими силами знову загострилася. Обставини так погіршилися, що в 1982 році новообраний генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй, доктор Хав’єр Перес де Куельяр визнав провал своєї організації і перестеріг про можливість «нової міжнародної анархії».

Однак сьогодні, генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй і інші лідери виражають оптимізм. У новинкових доповідях говориться про «післявоєнну еру Холодної війни». Як відбулась така зміна?

«Післявоєнна ера Холодної війни»

Вартою нашої уваги була Конференція про безпеку й кооперацію в Європі, на яку зібрались представники 35 націй. У вересні 1986 року вони підписали так званий Стокгольмський договір, у якому наново підтвердили свої зобов’язання до Хельсінкського договору 1975 року. У Стокгольмському договорі поміщається багато постанов для здійснення контролю воєнних дій. «Результати минулих трьох років дуже підбадьорюють і досягнення вже перевищують писані зобов’язання Стокгольмського договору», сказав СІПРІ (Стокгольмський міжнародний інститут по дослідженні проблем миру) у своємо Річнику на 1990 рік.

Це була перша й найважливіша з серій угод, яку в Хельсінкі підписали Канада, Сполучені Штати Америки, Радянський Союз і 32 інші країни. Офіційна назва головного договору є Останній Статут Конференції з Безпеки й Кооперації в Європі. Головна мета цього Статуту була пом’якшити напруження між Сходом та Заходом (Уорлд бук енциклопедія).

Пізніше, в 1987 році, супердержави досягли видатної згоди, яка вимагала знищення всіх бойових ракет дальністю від 500 до 5500 км (300 до 3400 миль). «Нищення ракетних пристроїв здійснюється точно за планом і кожна сторона додержується умов угоди», каже СІПРІ.

Вживалися також інші заходи, щоб зменшити риск ядерної війни. Наприклад, у 1988 році супердержави підписали згоду відносно «міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет, які запускаються з підводних човнів». Перш ніж будуть запускати таку зброю, то кожна сторона мусить повідомити іншу «не менше як двадцять чотири години заздалегідь про час запуску, місцевість запуску, і масштаб удару». Згідно з СІПРІ, такі договори «фактично ліквідують можливість, ескалації місцевих сутичок на світову ядерну війну».

Тим часом плани зміцнити міжнародну безпеку набирали швидкості. У травні 1990 року, протягом переговорів голів супердержав у Вашінгтоні, США, президент Радянського Союзу Михайло Горбачов запропонував, щоб два блоки Європейських націй підписали договір про мир. У липні 16 націй Заходу, члени НАТО (Північноатлантичний союз) зібрались у Лондоні. Вони позитивно відреагували на пропозицію президента Михайла Горбачова, щоб обидві сторони підписали «спільну декларацію в якій урочисто заявляємо, що ми вже не вороги й підтверджуємо наш намір стримуватись від погроз або застосування сили». У заголовку на першій сторінці одна африканська газета описує це як «Великий крок до світового миру».

Потім, напередодні збору представників супердержав у Хельсінкі, Фінляндії, представник уряду США сказав, що «можливість війни [на Середньому Сході] вкладає нові плани на світовий мир». Вторгнення Іраку в Кувейт, викликало застій в планах здійснити мир і країни Середнього Сходу знайшлись під загрозою війни. Але під владою Організації Об’єднаних Націй міжнародні збройні сили, яких очолювали Сполучені Штати Америки витіснули нападаючі війська назад у їхню країну. Міжнародна єдність цілі, яка виявилась у тій війні заохотила декого надіятись на зародження нової ери співпрацювання.

З того часу, світові події ще більше розвинулись. Особливо в самій суті колишнього Радянського Союзу відбулися великі зміни. Балтійським державам дозволили оголосити себе самостійними, і інші республіки Радянського Союзу наслідували їхній приклад. Етнічне суперництво почало випливати насильством на територіях, які здавались міцно об’єднані під централізованим комуністичним контролем. Тим часом країни Східної Європи звернувся до колишнього ворога за допомогою в тяжких економічних труднощах.

Ці радикальні зміни світової політики дали нагоду Організації Об’єднаних Націй. У цьому відношенні в «Нью-Йорк таймс» було сказано: «Пом’якшення всесвітньої напруги й новий дух співпраці між Сполученими Штатами Америки а Радянським Союзом може означати нову, більш значущу роль для світової організації в міжнародних справах».

Зрештою настав час для тієї організації, яка зародилась 47 років тому, виявити свою спроможність. Чи ми вже дійсно на порозі того, що Сполучені Штати називають «нове століття, і нове тисячоліття миру, свободи й добробуту?»

Чи планування міжнародної безпеки матиме успіх?

«ХОЛОДНА війна, яка володіла увагою цілого світу протягом минулих 40 років, здається вже закінчилась з Божою допомогою»,— було сказано у виданні ВРЦ «Один світ». «Знаменні події, які відбуваються у Центральній і Східній Європі... здається віщують добро миру й безпеці в Європі й решті світу»,— додає англіканський письменник Джон Побі у програмі ВРЦ про теологічну освіту.

Представники ВРЦ не єдині, які вмішує Бога в людські плани про міжнародну безпеку. У квітні 1991 року, незадовго перед війною в Персидській затоці, папа Іоанн-Павло послав лист тодішньому генеральному секретарю ООН Хав’єру Пересу де Куельяру, в якому сказав: «Єпископи католицьких церков на Середньому Сході й на Заході покладають довір’я на діяльність Організації Об’єднаних Націй... Вони надіються, що за допомогою Організації Об’єднаних Націй та її спеціальних установ ті, хто внаслідок останньої війни знаходяться в стані гострої потреби оправдати свої очікування і досягти міжнародного взаєморозуміння і солідарності».

Крім того, Ватікан був однією з 35 держав, які оформляли та підписали Хельсінкський договір у 1975 році і Стокгольмський Документ у 1986. Коли Організація Об’єднаних Націй оголосила 1986 рік бути «Міжнародним роком миру», папа зреагував на це, запросивши представників основних релігій світу взяти участь у святкуванні «Всесвітнього дня молитви за мир». У жовтні 1986 року представники буддійської, індуської, ісламської, синтоїстської, англіканської, лютеранської, греко-православної, єврейської та інших релігій зібрались на засідання в Ассізі (Італія), і по черзі молилися за мир.

Через кілька років, Архієпископ Кентерберійський пригадував вищезгадану подію в проповіді, яку виголосив у Римі. «В Ассізі,— він сказав,— ми побачили, що єпископ Рима [папа] міг зібрати християнські церкви разом. Ми можемо молитись разом, розмовляти, і діяти разом для миру і добробуту людства... При початковій молитві за мир у всьому світі, я почував себе безпосередньо близьким до Бога, Який сказав «Ось, Я творю нове».

Інші релігії, хоч не були представлені в Ассізі, також є пройняті оптимізмом відносно планів людини про міжнародну безпеку. У редакторській статті в «Ді каркбуодо», офіційний журнал Голландської реформатської церкви в Південній Африці було сказано: «Ми переживаємо перехід у новий світ. Те, що здавалось неймовірним кілька років тому, здійснюється саме на наших очах. Примирення в більшому масштабі між Радянським Союзом а країнами Заходу є багатозначне для окремих країн. У нашій частині світу традиційно опозиційні групи й непримиренні вороги вже говорять одні з одними, всюди лунають спонуки до миру... З християнської точки зору, ми повинні щиро вітати всі зусилля здійснити мир між людьми. Ми можемо молитися за мир у наш час».

Чи Бог поблагословить зусилля людини здійснити міжнародну безпеку?

Що Біблія говорить про це?

Щодо покладання надії на людські зусилля Біблія відповідає відверто: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його — і він до своєї землі повертається,— того дня його задуми гинуть!» (Псалом 145:3, 4). Сьогоднішній прогрес у досягненні миру можливо підбадьорює. Але на це намагання треба дивитись реалістично. Сила людини обмежена. Обставини часто бувають сильнішими, ніж людина. Люди рідко коли можуть впізнавати приховані тенденції, приховані сили, які розстроюють найкращі плани.

Сімсот років до приходу Ісуса, за днів пророка Ісаї, провідники єврейського народу планували здійснити безпеку через міжнародні договори з сусідними країнами, так як сьогодні. У ті дні релігійні провідники теж підтримували задуми політичних діячів. Але Ісая перестеріг: «Радьте раду — і буде вона поруйнована, слово кажіть — і не збудеться» (Ісаї 8:10). Їхні прекрасні схеми провалились. Чи таке саме може статись сьогодні?

Так, може, бо через того самого пророка Бог оголосив, що Він Своїм власним способом здійснить безпеку на землі. Це відбудеться не завдяки будь-якій людській організації, але через потомка Давида, царя Ізраїлю (Ісаї 9:6, 7). Спадкоємець царя Давида — це Ісус Христос, Який на розпитуванні перед Понтійським Пилатом признав, що був Царем, але сказав: «Царство Моє не є частиною світу цього» (Івана 18:36, НС; Луки 1:32). Фактично, Ісусове Царство буде небесне. І те Царство — а не Організація Об’єднаних Націй або будь-який інший політичний народ — мало здійснити тривалу, надійну безпеку на землі (Даниїла 2:44).

Ісус Христос передрік, що Його Царство почне царювати з небес у час, коли на землі «про війни почуєте, і про воєнні чутки», і коли «повстане народ на народ, і царство на царство». Сповнення того пророцтва виявляє, що ці події відбулись у 1914 році й каже, що наступні будуть «кінцем системи» (Матвія 24:3, 6​-8).

Що це означає? Що час теперішньої світової системи вже обмежений, і що він незабаром закінчиться. Чи це є причиною тривожитися або сумувати? Ні, якщо будемо пам’ятати жорстокість, несправедливість, пригноблення, війни і великі страждання, які характеризують цю систему. Певно, що людство зазнає полегшення під правителем, про якого в Біблії, Божому Слові, говориться так: «Спочив на Нім Дух Господній — дух мудрости й розуму, дух оради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього (Ісаї 11:2).

Справжня безпека на землі

В дійсності, на землі не буде справжньої безпеки, аж поки під Божим Царством пророцтво Ісаї не сповниться у всесвітньому масштабі: «Ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» (Ісаї 65:17). Дарма релігійні провідники моляться заради цього світу, бо людські плани на здійснення міжнародної безпеки не можуть замінити Божий спосіб, яким Він має на меті здійснити мир і безпеку.

Боже Царство здійснить всесвітню, постійну, та славетну безпеку. Це тільки один з багатьох описів у Біблії: «Вони перекують мечі свої на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ на народ, і більше не будуть навчатись війни! І буде кожен сидіти під своїм виноградником, і під своєю фіговницею, і не буде того, хто б страшив, бо уста Господа Саваота оце прорекли» (Михея 4:3, 4).

Тільки безпека, яку Сам Бог гарантує, може бути постійною і надійною. Отже замість покладати довір’я на знатних людей, чому ж не покладати її на Нього? Тоді побачите, що слова псалмописьменника правдиві: «Блаженний, кому його поміч — Бог Яковів, що надія його — на Господа, Бога його, що небо та землю вчинив, море й усе, що є в них, що правди пильнує навіки» (Псалом 145:5, 6).

[Рамка на сторінці 7]

Католицька церква та міжнародна політика

«Хоч Христос сказав, що Його Царство «не було частиною цього світу», то священики високого рангу і папський престол активно втручувались у міжнародні й національні політичні сутички ще з часу Константина» («Католицька церква в світовій політиці», автор професор Ерик Гансон Єзуїтського університету Санта Клара).