Батьки, чим бавляться ваші діти?

«ХОЧ працювати Дмитрик вміє, але без гри він отупіє». Приблизно так звучить у перекладі українською мовою старе англійське прислів’я. Гра завжди була важливою частиною життя дітей. Властиво, за допомогою гри діти розвивають свої розумові здібності, м’язи та набувають важливих навичок. А втім, нині дитячі ігри перетворилися у великий бізнес. У царстві іграшок володарюють зовсім не діти і навіть не їхні батьки, але промисловці, торговці, рекламодавці та кмітливі маркетинґові дослідники. Озброєні новітньою технологією виготовлення іграшок і підтримкою вельми впливових засобів масової інформації, вони визначають цілком нове обличчя світу гри, що несе з собою серйозні, далекосяжні наслідки як для батьків, так і для дітей.

Поза всяким сумнівом, у тій галузі промисловості, котра виготовляє дитячі іграшки, багато хто щиро зацікавлений у благополуччі дітей. Проте дуже часто пріоритет належить прибуткові. На передній план ставиться не те, що матиме пізнавальну цінність або розвиватиме дитячу уяву, а всього лиш те, що буде ходовим. А ходове — це не завжди прості собі забавки з тканини, дерева чи пластмаси, такі популярні в недалекому минулому, але це вже реалістичні, на високому технічному рівні іграшки, які залишають мало (якщо взагалі залишають) простору для дитячої уяви.

Один промисловець, наприклад, збуває комплект іграшкових автомобілів, в які поміщено крихітні фігурки людей, котрі розпадаються в момент поштовху. При зіткненні автомобілів у фігурок відпадають і вилітають назовні через вікна модельок руки, ноги і навіть голови. Призначення іншої реалістичної іграшки — імітувати вагітність. Рюкзакоподібний мішечок, що чіпляється на живіт маленької дівчинки, імітує рухи та серцебиття плода, який розвивається в утробі.

Дехто вважає, що такі іграшки мають пізнавальну цінність. Донна Ґіббс, директор відділу зв’язків із засобами масової інформації у фірмі одного виробника іграшок, назвала пристрій, який імітує вагітність, «забавним для [дівчаток] способом відчути те, що́ відчувають їхні мами». Але далеко не всі поділяють її ентузіазм. Доктор Т. Беррі Брейзелтон, професор педіатрії з Медичної школи при Гарвардському університеті, назвав цю іграшку «заміром відібрати у батьків можливість поділитися з дитиною чимось надзвичайно цінним». Доктор Дейвід Елкайнд, професор педології, стверджує, ніби «ці іграшки заходять надто далеко». Він каже, що забавка, котра імітує плід, «виходить далеко за межі того, що [діти] в спромозі зрозуміти». А що ж до іграшок, які реалістично відтворюють «криваві» сцени під час автокатастрофи, то він додав, що, оскільки телебачення і так просякнуте насиллям, «навіщо примножувати його іграшками такого роду?» (Газета «Ґлоб енд мейл» за 8 лютого 1992 року).

Багато дискусій точиться довкола інших популярних ігор, як, наприклад, відеоігор у війну і далекобійних водяних пістолетів. Беручи до уваги те, що, за словами президента виробників іграшок в Америці, «ринок повсякчасно пропонує, за приблизними підрахунками, 150 000 іграшок», перед батьками стоїть дуже непросте завдання — вирішити, яку забавку придбати. Чим повинні керуватися тут батьки? Чи існують достатні підстави для занепокоєності деякими сьогоднішніми іграшками? Подальші статті розглянуть ці та деякі пов’язані з ними запитання.

Нинішні іграшки Чого вчать вони наших дітей?

ДІТИ мають природне бажання бавитися. Згідно з книжкою «Як вибирати іграшки для дітей» (англ.), здорові діти «спонтанно витворюють свій власний світ досліджень та фантазій». Достоту так було і в давнину. Тоді було цілком звичним бачити дітей, котрі ‘бавилися на майданах’ (Захарія 8:5). Такі забави часто складалися з творчих ігор, які вимагали багатої уяви. (Порівняйте Матвія 11:16, 17).

Тож, відповідно гру звуть дитячою працею, і якщо це слушно, то іграшки можна назвати дитячим знаряддям праці. У журналі «Батьки» (англ.) говориться: «Гра — це спосіб, яким діти пізнають світ. (...) Коли дитина бавиться іграшками, її світ скорочується і своїми пропорціями наближається до розмірів дитини, і тоді вона легко може тримати його у своїх руках, управляти ним. Гра розвиває м’язи і координацію рухів, сприяє соціалізації, окреслює бар’єри між реальним та вигаданим і допомагає дітям учитися спілкуватися, чергуватися і ділитися одне з одним. Гра стимулює роботу уяви і дає дитині досвід у розв’язуванні проблем».

Іграшки багато важили для дітей і у біблійні часи. При розкопках в Ізраїлі було знайдено такі дитячі іграшки, як брязкальця, свищики, мініатюрні горщики й колісниці. «Уорлд бук енсайклопідія» повідомляє, що «у стародавній Африці діти мали м’ячі, іграшкові тварини і різні забавки на коліщатах. Діти давніх Греції та Риму бавилися човниками, візками, обручами і дзигами. За середньовіччя у Європі до популярних іграшок належали глиняні кульки, брязкальця і ляльки».

Забавки, які стимулюють розвиток дитини, цікаві для неї і пізнавальні, відіграють важливу роль і сьогодні. Проте бентежить сила-силенна іграшок сумнівної вартості, що їх нині пропонує споживачеві ринок. У журналі «Тайм» за 1992 рік говорилося: «Не звертайте своїх поглядів на партію цьогорічних іграшок, якщо ви хочете знайти щось для приємної, чистої забави. Фактично кожен з основних фабрикантів робить акцент на тому, що викликає огиду». В одній серії іграшок фігурував пластиковий череп натуральної величини, котрому діти можуть надавати «настільки гидкого [вигляду], наскільки можливо». Також у продажу є забавки, що імітують такі функції організму, як блювання. На батьків, як і на дітей, справляється значний тиск купувати такі іграшки.

Купівля-продаж і діти

Часопис «Огляд здобутків педіатрії» (англ.) зазначає, що стародавній «кодекс законів Хаммурапі вважав злочином продавання чого б там не було дитині й встановлював за це смертну кару». Однак сьогодні фабриканти дитячих іграшок та рекламні агенти без усякого сорому продають і рекламують простодушним дітям свої дорогі вироби. Застосовуючи складні дослідницькі методи, розроблювачі іграшок проникають в дитячі розуми. І постійно доповнюючи свої вироби якимись новими деталями, вони добиваються того, що минулорічна модель здається застарілою, а цьогорічна — конче потрібною.

Іграшкова індустрія також сповна використовує силу впливу, котру має телебачення. У Сполучених Штатах дитячі телевізійні програми заполонені рекламою іграшок. За допомогою вигадливих знімальних робіт, спеціальних ефектів та чарівних мелодій рекламна передача робить найпосереднішу іграшку магічною і заворожливою. Тоді як дорослі можуть розпізнати фальсифікацію, «малі діти думають, що реклама каже правду» («Огляд здобутків педіатрії»).

Багато телевізійних показів, розрахованих на дітей, майже повністю складаються з реклами. Згідно з виданням «Поточні проблеми педіатрії» (англ.), такі програми «призначені сприяти продажу іграшок, замість того щоб виховувати дітей чи збагачувати їхнє життя». Наприклад, мультфільм «Черепашки-мутанти нінзя» став поштовхом до створення «понад 70 різних виробів, каші з хлібних злаків, а також фільму».

За «Оглядом здобутків педіатрії», «багато вивчень виявило, що діти, які дивляться рекламу, дошкуляють своїм батькам, щоб ті купляли їм рекламовані вироби». Засновник однієї міжнародної компанії з виготовлення іграшок сказав: «Досить побачити, як діти смикають за одяг батьків, і ти уже знаєш, що вони говорять: «Якщо я не матиму цієї забавки, то помру». Отже не дивно, що в самій лише Канаді на іграшки для своїх дітей, онуків і друзів покупці щороку витрачають понад 1,2 мільярда доларів.

Ігри у війну

Відеоігри у війну — серед провідних в іграшковій індустрії. Прихильники цих відеоігор твердять, що вони допомагають дітям набувати вміння розв’язувати проблеми, розвивати координацію «очі — руки» і рухові навики, а також стимулюють допитливість. «При правильному використанні,— пише газета «Торонто стар»,— електронні ігри можуть бути нешкідливими і навіть набувають виховного значення». «Але,— визнає ця ж газета,— частіше це заняття, яке ізолює дитину від інших і яке навіть перетворюється в об’єкт одержимості».

Візьмімо для прикладу одного хлопчика, котрий став одержимим відеоіграми у війну. Його мати каже: «Він неможливий — не відійде від екрана доти, доки всіх не повбиває». Скільки ж років тій дитині? Всього лиш два! Крихітна пучка його великого пальця вкрилася пухирцями від 4—5-годинного натискання кнопок. Зате мати не виглядає занепокоєною. «Мене турбує лиш те, що він хоче, аби все робилося одним махом»,— каже вона. Гра «така швидка... але в реальному житті все набагато повільніше».

Згідно з «Торонто стар», деякі противники відеоігор відчувають, що останні «перешкоджають дітям учитися розважати самих себе за допомогою власної уяви, читання чи інших традиційних розваг і до того ж відтягають їхню увагу від домашніх завдань». Деякі вихователі навіть кажуть, ніби «відеоігри є спокусливою формою небезпеки і що вони здатні сприяти розвитку агресивності та відлюдкуватості у дітей».

Телевізійні репортажі про бомбардування під час війни в районі Перської затоки 1991 року спричинилися до величезного попиту на традиційніші воєнні іграшки. Чільні місця в списку найпопулярніших належали моделькам танків «Абрамс», тактичних ракет «Скад» і стратегічних вертольотів «Гінд». Фахівці побоюються, що такі іграшки можуть посприяти агресії або, можливо, зробити дітей нечулими до насилля. Крім того, гра з такими забавками щонайменше йде врозріз з духом біблійного вірша в Ісаї 2:4, де передречено, що Божі люди «більше не будуть навчатись війни».

Були випадки, коли іграшки, які виглядають дуже реалістично, як, наприклад, далекобійні водяні пістолети, призводили до справжнісінького насилля. В одному північноамериканському місті сутичка з використанням пластмасових далекобійних водяних пістолетів вилилася у справжню перестрілку, в котрій загинув 15-річний підліток. Іншого разу двоє хлопців були поранені одним розлютованим озброєним чоловіком після того, як намочили його своїми водяними пістолетами. Чимало й інших випадків насилля потягли за собою такі, здавалося б, невинні «водяні» бої.

Що прищеплюється дитині

Небагато гідних довір’я батьків схвалюють насилля. І все-таки виробництво воєнних іграшок у повному розквіті. Часом батьки воліють уже краще піти на компроміс з власними переконаннями, ніж накликати на себе гнів дитини. Проте, діючи таким чином, вони можуть завдати дитині несказанної шкоди. Канадська дослідниця в галузі психічного здоров’я Су́зан Ґолдберґ твердить: «Даючи дитині іграшки, ми тим самим посвідчуємо своє схвалення ідей, які ті несуть в собі». То правда, що деякі діти час від часу ведуть себе агресивно і це для них становить норму. «Не маючи іграшкового пістолета,— доводить один психолог,— діти придумають щось інше, зрештою застосовуватимуть навіть пальці». Можливо. Але ж хіба слід батькам сприяти агресивності дітей, постачаючи їм модельки зброї — засобу насилля?

Також правда, що небагато дітей ступлять на злочинний шлях тільки через те, що бавилися іграшковими пістолетами. Але що́ ви прищеплюєте своїм дітям, даючи їм такі забавки? Чи ви хочете, аби вони вважали, що насилля — це забава, а вбивства та війна — захопливі речі? Чи ви навчаєте їх поважати Божі норми? Його Слово каже: «Того, хто любить насилля,— ненавидить душа Його [Божа]!» (Псалом 11:5).

Су́зан Ґолдберґ веде далі, що «чим більше часу з мовчазної згоди батьків діти присвячують насильницьким іграм, тим імовірніше, що вони застосовуватимуть агресію при вирішуванні своїх проблем». Біблія каже в Галатів 6:7: «Що тільки людина посіє, те саме й пожне!» Чи є імовірність, що дитина з гри в насилля пожне хороші риси характеру?

Якщо підходити до справи з усією чесністю, то слід визнати, що всі діти різні. В однієї дитини любов до електронних ігор може перейти у хворобливу пристрасть, в іншої ж — ні. І можна багато дебатувати з приводу того, чи діти встановлюють зв’язок між побаченим на відеоекрані й насиллям у повсякденному житті. Тому батьки мусять вирішити, що́ найліпше для їхніх дітей, і вибирати для них іграшки вдумливо й обачно.

[Ілюстрація на сторінці 6]

Гра допомагає дітям учитися налагоджувати взаємини.

Батьки, мудро вибирайте іграшки для своїх дітей

«ДІТИ — спадщина Господня»,— каже Біблія (Псалом 127:3). Тому богобійні батьки усвідомлюють свою відповідальність виховувати дітей «у послусі й напоумленні Господньому» (Ефесян 6:4, Хоменко). Вони не допускають, щоб особистості їхніх дітей формувалися на розсуд виробників іграшок.

Іграшки багато важать у стимулюванні емоційного й розумового розвитку дітей. Проте це не означає, що батьки мусять витрачати багато грошей на прилади, виготовлені за останнім словом техніки. Деякі іграшки, до речі з-поміж найкорисніших та найсприятливіших для розвитку дітей, обійдуться вам майже задарма.

Просту картонову коробку можна обернути в іграшковий будиночок, літак — в усе, на що тільки спроможеться багата дитяча фантазія. Відерце і лопатка дадуть дитині змогу будувати піщані замки. Прості кубики, картинки-загадки, пластилін і кольорові олівці теж можуть подарувати дитині багато годин благотворної забави. Причандалля для малювання і різноманітні конструктори допоможуть старшій дитині набути корисних навиків і дадуть їй можливість розкрити свої творчі здібності, а це приносить у сто крат більше задоволення, ніж убивання фігурок на екрані.

Деякі ігри взагалі не вимагають ніякого особливого знаряддя. Прогулянка по лісі може бути захопливою подією для дитини, особливо якщо поряд хтось з батьків — люблячий, повністю поглинутий спілкуванням з нею. Ба навіть основні навики в домашніх роботах можна прищепити у спосіб, котрий сприйматиметься дитиною, як забава. У своїй книжці «Ваші діти підростають» (англ.) Пінелопі Ліч пише: «Пекти пиріг чи готувати страву, копати город, мити машину чи білити стелю, ходити за покупками чи купати дитя може бути роботою для вас, але для вашої дитини це найбільш бажаний різновид гри».

Сім корисних настанов

Звісна річ, фабричним іграшкам належить певне місце. І якщо родинний бюджет дозволяє їх придбати, то перш ніж зробити покупку, було б доцільно поставити собі наступні запитання:

1. Чи ця іграшка дійсно сприятиме розвитку у моєї дитини допитливості та уяви? Якщо ні, то вона швидко надокучить їй. Забавка може гарно виглядати у телевізійній рекламній передачі, але пам’ятайте: дітям, залученим у рекламу, заплатили за те, що вони зображали захопленість іграшкою. Ваша дитина може не реагувати таким же чином. Спробуйте поспостерігати за нею під час гри або в іграшковому магазині. До якого типу забавок її тягне найбільше?

Іноді батьки вважають, що коли іграшка не має «пізнавальної» цінності, то вона взагалі ні на що не годиться. Професор Дженіс Т. Ґібсон, однак, нагадує нам: «Діти багато чого вчаться від усіх іграшок, якими бавляться. Важливим є те, що вони дістають втіху, оскільки тоді їхня забава йде їм на благо».

2. Чи відповідає іграшка фізичним та розумовим можливостям моєї дитини? Часами дитина просто не настільки сильна, терпляча чи спритна, щоб бавитися певною іграшкою. Батьки, однак, можуть мати схильність купити забавку, бо вона навіває їм спогади про їхні дитячі літа. Але хіба може трирічний хлопчик оперувати електропоїздом чи махати бейсбольним кийком? Чому б не почекати, поки ваші діти будуть готові належно оцінити такі забавки?

3. Чи іграшка безпечна? Дитина, яка починає ходити, схильна все брати до рота і запросто може подавитися невеличким дерев’яним кубиком чи пластмасовим предметом. Речі з гострими краями небезпечні для дітей будь-якого віку. Ви, можливо, також задумаєтеся над імовірністю того, що забавка буде кидатися на підлогу або застосовуватися як зброя проти братика чи сестрички.

У Сполучених Штатах на етикетках деяких іграшок зазначено, на яку вікову категорію вони розраховані. Додержування таких рекомендацій може оберегти ваших дітей від ушкоджень. Якщо ви маєте сумніви щодо якоїсь іграшки, попросіть продавця показати вам виставлений у вітрині зразок.

4. Чи іграшка добротно зроблена і міцна? «Малі діти, котрі люблять упускати з рук, жбурляти і пробувати на смак все, що під руками, можуть поламати іграшки, які не є міцними»,— нагадує нам журнал «Батьки».

5. Чи виправдують себе затрати на цю іграшку? Телевізійна реклама рідко згадує про ціни, але іграшки таки щось коштують. Багато грошей платиться за назву фірми, а не за те, з яких матеріалів виготовлено товар. Крім того, рекламні передачі часто зрощують у дітях нереалістичні сподівання, які можуть обернутися прикрим розчаруванням.

Учіть своїх дітей бути розважливими покупцями. У Приповістей 14:15 сказано: «Вірить безглуздий у кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої». Газета «Нью-Йорк таймс» писала: «Іноді ви можете своєчасно зауважити, чому дана іграшка зроблена негаразд чи продається в оманливий спосіб». Та ж газета додає: «Діти стають значно поміркованішими споживачами, коли гроші пливуть з їхньої кишені, а не з вашої».

Звичайно, справжня вартість іграшки вимірюється не просто матеріалами й майстерністю, вкладеними у її виготовлення. Важливими факторами є те, чи з охотою буде бавитися нею дитина і скільки задоволення вона їй принесе. Гойдалка, приміром, порівняно дорога, але вона може дарувати дітям утіху впродовж багатьох років. Що ж до дешевої іграшки, яка швидко відживе своє, то у кінцевому підсумку може виявитися, що це була даремна витрата грошей.

6. Яких цінностей і норм учить іграшка? Професор педології Дейвід Елкайнд застерігає, що «іграшки повинні активізувати уяву дітей у позитивні, а не негативні способи». Уникайте іграшок відразливих, тих, які явно підтримують насилля або ж імітують пороки дорослих, як, наприклад, азартні ігри.

А що можна сказати про іграшки, котрі зображають героїв популярних казок чи наукової фантастики? Такі історії, як правило, розповідають про перемогу добра над злом. Тому деякі батьки розглядають «магічні елементи» у цих небувальщинах як просто політ дитячої фантазії і не вважають, що вони можуть якось зашкодити їхнім дітям. Інші ж можуть боятися, що такі історії викличуть у дітей інтерес до окультного (Повторення Закону 18:10—13). Не беручись судити інших, батьки мусять робити власні рішення у цьому відношенні, зважаючи на те, який вплив справляють такі історії, а також іграшки, що базуються на них, на їхніх дітей.

Пам’ятайте також принцип, записаний у 1 Коринтян 10:23: «Усе мені можна,— та не все на пожиток». Хоча і популярна іграшка, можливо, прийнятна для вас, чи її придбання справді буде на пожиток? Чи може це вразити або спантеличити інших?

Іграшки, які начебто мають пізнавальну цінність, також повинні ретельно досліджуватися батьками, надто ж коли вони призначені ознайомлювати дітей з сексуальними справами й вагітністю. Чи готова дитина сприймати таку інформацію? Чи не буде ліпше, якщо такі відомості передаватимуться дитині в розмовах з нею?a Певні іграшки можуть висвітлювати фізіологічні аспекти цих справ, але чи висвітлюють вони правильні моральні засади?

7. Чи мені дійсно хочеться, щоб моя дитина мала цю іграшку? Ви, можливо, вважаєте, що у вашої дитини вже і так надмір іграшок, що дана забавка просто непрактична у ваших умовах або що вона витворює стільки шуму, скільки вам не під силу витримати. У такій ситуації у вас може не бути іншого вибору, як сказати «ні». Це не просто. Але потураючи кожній дитячій примсі й вимозі, ви не допоможете своїй дитині вирости зрівноваженою людиною. Завважте принцип, висловлений у Приповістей 29:21 (Хом.): «Як слугу [чи дитину] змалку в розкошах тримати, він наостанку стане невдячний».

Це не означає, що вам, батькам, треба бути невблаганними чи нерозважливими. У такому разі ваша дитина буде почувати лишень гнів та образу. «А мудрість, що походить згори... поблажлива [«поміркована», НС]» (Якова 3:17, Хом.). Один фахівець з догляду за дітьми висловив це так: «Вам треба взяти й дуже дбайливо пояснити дитині, чому ви не хочете дати їй певну іграшку».

Є речі важливіші, ніж іграшки

Хоча іграшки — цінне знаряддя для виховування дітей та для їхніх забав, вони всього лиш речі. Дитина може любити іграшку, але іграшка не може любити дитину. Діти потребують любові та уваги, обдарувати котрими їх можуть тільки батьки. «По суті, батько чи мати — найліпша іграшка з усіх, які тільки можна вигадати»,— каже доктор Маґдаліна Ґрей. Коли батьки бавляться зі своїми дітьми, вони сприяють виковуванню тісного емоційного взаємозв’язку і виробленню у дітей здорових способу мислення та почуттів.

Так, дітям потрібна гра, яка би благотворно впливала на них. Але що ще важливіше — вони потребують моральних та духовних настанов. «Життя ж вічне,— каже Біблія,— це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Івана 17:3). Батькам належить основна роль у допомаганні своїм дітям здобувати ці рятівні знання. Родини Свідків Єгови стараються, щоб вивчення Біблії було частиною їхнього повсякденного життя. Часто ці вивчення проводяться за допомогою таких публікацій, як «Моя книга біблійних оповідань», «Слухатися Великого Вчителя» (англ.) і «Запитання молодих людей — корисні відповіді» (англ.), написаних спеціально для дітей та юнацтваb. Ці книжки не просто розважають — вони допомогли тисячам дітей розвинути міцну віру в Бога. Діти також люблять касетні звукозаписи драм і таких книжок, як, наприклад, «Найбільша Людина, Яка будь-коли жила»c.

Отже, правдиві християни не тільки бавляться зі своїми дітьми — вони також моляться з ними, вивчають Біблію і розмовляють з ними. Вияв такої любові та уваги вимагає часу та неабияких зусиль. Але у кінцевому підсумку це приносить дитині більше справжньої, тривкої радості, ніж будь-яка гра чи нехай там яка сліпуча іграшка!

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Діти тішаться саморобними іграшками — білизняні кошики перетворюються в автомобілі, а коробки з-під взуття — у поїзди.