Джон Мільтон і його забутий трактат

НЕБАГАТО хто з письменників мав такий великий вплив на своїх сучасників, як Джон Мільтон, автор епічної поеми «Втрачений рай». Один біограф сказав, що Мільтон «був улюбленцем багатьох, ненависним для декого і незнаним лише для кількох». Англійська література і культура донині багато в чому завдячують його творам.

Яким чином Джон Мільтон став такою визначною постаттю? Чому його остання праця «Про християнське вчення» викликала стільки суперечностей і чому її не публікували протягом 150 років?

«Про християнське вчення»

Також протягом років Мільтон хотів написати працю, в якій було б представлено всебічний аналіз християнського життя та вчення. У 1652 році поет повністю втратив зір, але з допомогою секретарів він продовжував здійснювати свій задум аж до смерті в 1674 році. Останній свій твір Мільтон назвав «Трактат про християнське вчення, який ґрунтується лише на Святому Письмі». У передмові до нього зазначалось: «Більшість моїх попередників... хоча й намагались продемонструвати біблійне підґрунтя своїх вчень, задовольнилися тільки деякими посиланнями на розділи та вірші. Ці посилання вони подали у вигляді коротеньких приміток на полях. Я ж прагнув, щоб сторінки мого твору були наповнені, нехай і з лишком, цитатами з різних частин Біблії». І Мільтону це вдалося, бо його праця містить більше ніж 9000 прямих та непрямих біблійних посилань.

Чому ж Мільтон спочатку наважився відверто висловити свої погляди, а потім утримувався від оприлюднення трактату? Він усвідомлював, що представлене ним обговорення біблійних віршів дуже відрізняється від загальноприйнятих церковних вчень. Більш того, з відновленням монархії поет втратив прихильність уряду. Тому, можливо, він просто чекав спокійніших часів. Навіть після смерті Мільтона, коли один із його секретарів показав латинський рукопис праці видавцеві, той відмовився її друкувати. Потім міністр закордонних справ Англії конфіскував рукопис і передав його в архів. Мало пройти півтора століття, перш ніж трактат було виявлено.

У 1823 році один клерк випадково натрапив на загорнутий у папір рукопис відомого поета. Король Англії Георг IV наказав перекласти та оприлюднити його. Минуло два роки, і трактат було видано англійською мовою. Це викликало різкі суперечки в теологічних та літературних колах. Один єпископ одразу ж проголосив, що рукопис містить у собі єретичні вчення, цілком протилежні священним доктринам церкви, і тому не може вважатись твором Мільтона, найвидатнішого релігійного поета Англії. Перекладач сподівався на таку реакцію, тому помістив у виданні 500 приміток, які зробили явними паралелі між творами «Про християнське вчення» і «Втрачений рай», підтверджуючи таким чином авторство Мільтонаa.

Переконання Мільтона

За часів Мільтона Англія пережила Реформацію і стала протестантською країною, розірвавши усі зв’язки з римо-католицькою церквою. Для протестантів найвищим авторитетом у розв’язанні питань щодо віри та моралі було Святе Письмо, а не папа римський. Однак у своєму трактаті «Про християнське вчення» Мільтон показав, що багато протестантських учень та ритуалів також не мають нічого спільного з Біблією. За допомогою Святого Письма він спростував кальвіністську доктрину про визначення долі і довів право на свободу вибору. Мільтон часто вживав у своїх працях ім’я «Єгова» і цим заохочував шанобливо ставитись до Божого імені.

Також він за допомогою Святого Письма довів, що душа помирає. Коментуючи Буття 2:7, Мільтон писав: «Після того як людину було створено, говориться: „Стала людина живою душею“... Цей вірш не містить навіть натяку на те, що ми, як прийнято вважати, маємо дві окремі частини — душу й тіло. Сама людина є душею, а душа — це людина». Потім Мільтон поставив запитання: «Чи помирає вся людина, чи лише її тіло?» Він навів ряд біблійних віршів, які доводять, що помирає вся людина, а опісля сказав: «Але найпереконливіший доказ того, що душа помирає,— це слова самого Бога, записані в Єзекіїля 18:20: „Душа, що грішить, вона помре“». Крім того, Мільтон згадав такі вірші, як Луки 20:37 та Івана 11:25 і показав, що для людей існує чудова перспектива воскресіння — мертві пробудяться зі смертного сну.

Що викликало найбільш негативну реакцію на трактат «Про християнське вчення»? Наведений Мільтоном простий і водночас незаперечний біблійний доказ того, що Христос, Божий Син, підлеглий Богу, своєму Батькові. Процитувавши Івана 17:3 та Івана 20:17, автор запитує: «Якщо Батько є Богом Христа і нашим Богом і якщо існує лише один Бог, то хто може бути Богом, окрім Батька?»

До того ж Мільтон зазначає: «Сам Син і його апостоли у своїх вченнях і писаннях визнають, що Батько у всьому більший за Сина [Івана 14:28] ...Власне Христос, відповідно до вірша з Матвія 26:39, каже: „Батьку мій, якщо можливо, нехай омине ця чаша мене. Але нехай буде не так, як хочу я, а як хочеш ти“ ...Якщо він сам є Богом, чому він молиться до Батька, а не до себе? Якщо він і людина, і всевишній Бог, чому ж тоді взагалі молиться про те, що й так є в його волі? ...Син віддає всю славу і шану тільки Батькові і в цьому подає нам приклад».

Помилкові погляди Мільтона

Щиро шукаючи правду, Джон Мільтон все ж був недосконалою людиною. Деякі його погляди, можливо, сформувалися під впливом нещасть, які він пережив. Наприклад, невдовзі після одруження молода жінка Мільтона, дочка англійського поміщика, покинула його і приблизно три роки жила зі своєю ріднею. За цей час Мільтон написав трактати, в яких ішлося про розлучення. У цих трактатах автор обстоював розлучення не лише на підставі подружньої невірності, єдиної причини, яку навів Ісус, але й вказував на ще одну причину — несумісність шлюбних партнерів (Матвія 19:9). Цю ж ідею він розвивав у трактаті «Про християнське вчення».

Хоча Мільтон де в чому й помилявся, його праця «Про християнське вчення» чітко відображає погляд Біблії на багато важливих учень. Донині трактат Мільтона заохочує читачів узгоджувати свої переконання з досконалим мірилом — Біблією.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 12]

Про останній твір Мільтона забули на 150 років.

[Відомості про джерело]

Image courtesy of Rare Books and Special Collections, Thomas Cooper Library, University of South Carolina