Наскільки вражені жінки, побачивши, що гробниця Ісуса порожня! Марія Магдалина біжить до «Симона Петра та іншого учня, якого Ісус особливо любив», до апостола Івана (Івана 20:2). А жінкам, які залишаються коло гробниці, з’являється ангел. Всередині пам’ятної гробниці є ще один ангел «у довгому білому вбранні» (Марка 16:5).

Один з них говорить жінкам: «Не бійтеся, я знаю, що ви шукаєте Ісуса, який був страчений на стовпі. Його тут немає, бо він воскрес, як і говорив. Підійдіть подивіться на місце, де він лежав. Швидко йдіть і розкажіть його учням, що він воскрес з мертвих, бо він іде попереду вас в Галілею» (Матвія 28:5—7). Жінок проймає «страх і сильне хвилювання», і вони біжать розповісти про все учням (Марка 16:8).

На той час Марія вже розшукала Петра та Івана. Ледве переводячи подих, вона каже: «Хтось забрав Господа з гробниці, і ми не знаємо, де його поклали» (Івана 20:2). Обидва апостоли зриваються з місця і біжать. Іван біжить швидше і прибігає до гробниці першим. Він заглядає всередину і бачить пов’язки, але не заходить туди.

Коли прибігає Петро, то без вагань входить у гробницю. Він бачить полотно і хустку, якою була обмотана голова Ісуса. Іван також входить у гробницю і починає вірити розповіді Марії. Однак жоден з них не розуміє, що Ісус воскрес, хоча раніше він говорив їм про це (Матвія 16:21). Апостоли спантеличені і йдуть додому. А Марія, яка повернулася до гробниці, залишається там.

Тим часом інші жінки спішать розповісти учням, що Ісус воскрес. По дорозі їх зустрічає Ісус і каже: «Вітаю вас!» Вони падають йому до ніг і вклоняються. Тоді Ісус промовляє: «Не бійтеся! Підіть скажіть моїм братам, щоб вони йшли до Галілеї. Там вони побачать мене» (Матвія 28:9, 10).

Раніше, коли відбувся землетрус і з’явились ангели, воїни, які стояли біля гробниці, «затремтіли й заціпеніли». Оговтавшись, вони пішли у місто і «донесли старшим священикам про все, що сталося». Священики порадились з юдейськими старійшинами і вирішили підкупити воїнів, щоб приховати цю справу. Вони сказали воїнам: «Говоріть так: “Його учні прийшли вночі, коли ми спали, і викрали його”» (Матвія 28:4, 11, 13).

Римських воїнів можуть стратити за те, що вони заснули на варті, тому священики обіцяють: «Якщо про це [про брехню, що вони заснули] дізнається намісник, то ми йому все пояснимо, не турбуйтесь» (Матвія 28:14). Воїни беруть хабар і роблять, як їм наказали священики. Так ця неправдива історія поширюється серед юдеїв.

Марія Магдалина все ще горює біля гробниці. Нахилившись, вона заглядає всередину і бачить двох ангелів у білому! Вони сидять там, де лежало Ісусове тіло,— один в голові, а другий в ногах.

— Жінко, чому ти плачеш? — запитують вони.

— Хтось забрав мого Господа, і я не знаю, куди його поклали,— відповідає Марія.

У неділю 16 нісана учні все ще сумують. Вони не розуміють, чому гробниця порожня (Матвія 28:9, 10; Луки 24:11). Пізніше цього ж дня Клеопа і ще один учень вирушають до Еммауса, що лежить приблизно за 11 кілометрів від Єрусалима.

В дорозі, коли вони розмовляють про те, що трапилось, до них приєднується незнайомець. Він питає:

— Що ви таке обговорюєте дорогою?

— Ти що, чужинець, живеш у Єрусалимі самотньо і не знаєш, що́ сталося там цими днями? — відповідає Клеопа.

— А що саме? — запитує незнайомець (Луки 24:17—19).

— Невже ти не чув про Ісуса назарянина?.. Ми сподівалися, що саме він визволить Ізраїль,— говорять вони (Луки 24:19—21).

Клеопа і його товариш розповідають про події того дня. Вони кажуть, що жінки, які пішли до Ісусової гробниці, побачили, що вона порожня, і стали очевидцями чуда — їм з’явилися ангели, які повідомили, що Ісус живий. Вони кажуть, що інші учні також пішли до гробниці і «застали все так, як розповіли жінки» (Луки 24:24).

Два учні збентежені і не розуміють, що це означає. Тоді незнайомець звертається до них, як той хто має владу, і виправляє мислення учнів, яке вплинуло на їхнє серце: «О нерозумні люди з несприйнятливими серцями! Як же вам важко повірити в усе, про що говорили пророки! Хіба Христос не мав вистраждати все це та отримати належну йому славу?» (Луки 24:25, 26). Далі він пояснює їм багато уривків з Писань, в яких говориться про Христа.

Зрештою вони наближаються до Еммауса. Двоє учнів хочуть почути більше і тому вмовляють незнайомця: «Залишайся з нами, бо вже вечоріє, день закінчується». Він погоджується, і вони разом вечеряють. Коли незнайомець молиться, ламає хліб і дає його учням, вони впізнають, що це Ісус, але він зникає (Луки 24:29—31). Тепер вони впевнені, що Ісус живий!

Двоє учнів захоплено обговорюють те, що сталося: «Хіба наші серця не палали, коли він дорогою розмовляв з нами та докладно пояснював Писання?» (Луки 24:32). Вони поспішають назад до Єрусалима, де знаходять апостолів та інших, що зібралися з ними. Клеопа і його товариш не встигають промовити й слова, як присутні кажуть: «Господь дійсно воскрес і з’явився Симону!» (Луки 24:34). Тоді ці двоє учнів розповідають, як Ісус з’явився і їм. Так, вони теж бачили воскреслого Ісуса.

Але раптом стається щось приголомшливе. Посеред кімнати з’являється Ісус! Це здається неймовірним, адже учні зі страху перед юдеями перебувають за зачиненими дверима. Ісус стоїть перед ними і спокійно каже: «Мир вам!» Проте вони налякані і, як це вже було одного разу, думають, «що бачать духа» (Луки 24:36, 37; Матвія 14:25—27).

Тоді Ісус показує їм свої руки і ноги, аби переконати їх, що він має фізичне тіло і не є привидом чи витвором їхньої уяви. Він говорить: «Чому ви стривожились і чому у ваші серця закралися сумніви? Подивіться на мої руки і ноги, це ж я. Доторкніться до мене, погляньте, адже дух не має плоті й кісток, а я, як бачите, маю» (Луки 24:36—39). Учні радіють і дивуються, але й далі не до кінця вірять.

Ісус хоче допомогти їм зрозуміти, що це дійсно він, тому запитує: «Маєте тут щось поїсти?» Йому подають шматок печеної риби, і він їсть. Потім він каже: «Пригадайте, коли я ще був з вами [до того, як помер], то говорив, що має виконатися все написане про мене в Законі Мойсея, у Пророках і Псалмах» (Луки 24:41—44).

Далі Ісус пояснює Писання усім присутнім, як пояснював Клеопі і його товаришеві: «Ось що написано: Христос зазна́є страждань та воскресне з мертвих на третій день, і, починаючи з Єрусалима, в його ім’я серед усіх народів буде проповідуватись каяття задля прощення гріхів. Ви будете свідками цього» (Луки 24:46—48).

З якоїсь причини апостол Хома відсутній. Протягом наступних днів учні радісно розповідають йому:

— Ми бачили Господа!

— Поки я сам не побачу на його руках відбитка від цвяхів і не вкладу туди палець,— говорить Хома,— поки не торкнуся рукою рани на його боці, нізащо не повірю (Івана 20:25).

Через вісім днів учні знову збираються за зачиненими дверима, але цього разу Хома вже з ними. Ісус з’являється серед них у фізичному тілі і каже: «Мир вам!» Потім, звертаючись до Хоми, він говорить:

— Вклади сюди палець і подивися на мої руки. Вклади свою руку в мій бік. Перестань сумніватися і повір.

— Мій Господи, мій Боже! — вигукує Хома (Івана 20:26—28). Тепер він не має жодного сумніву, що Ісус живий, що він могутня духовна істота — представник Бога Єгови.

— Ти повірив лише після того, як побачив мене? — запитує Ісус.— Щасливі ті, хто не бачив, але вірить (Івана 20:29).