Шлях рабів. Сторінки ганебної історії

ВІД XVII до XIX століття місто Віда було центром работоргівлі в Західній Африці. Воно розташовувалось на території сучасного Беніну і було свідком вивезення на чужину понад мільйона рабів. Часто африканці продавали своїх земляків в обмін за алкоголь, одяг, браслети, ножі, мечі та зброю, яка дуже цінувалася у час міжплемінних війн.

За три століття, від XVI до XIX, приблизно 12 мільйонів африканських рабів переправили кораблями через Атлантичний океан до Нового Світу, де на плантаціях і в шахтах існувала велика потреба в робочій силі. Згідно з книжкою «Американське рабство. 1619—1877 роки», біля 85 відсотків рабів були «відіслані до Бразилії та в британські, французькі, іспанські й голландські колонії на островах Карибського моря». За приблизними підрахунками, 6 відсотків рабів потрапили до колоній, які згодом стали частиною СШАa.

Перш ніж відправити рабів за океан, багатьох з них — таврованих, закутих у кайдани і жорстоко побитих — вели чотирикілометровим шляхом, що пролягав від фортеці міста Віди до узбережжя. Тепер у цій реконструйованій фортеці розміщується Музей історії, а на узбережжі стоїть пам’ятник за назвою Ворота без надії на повернення. Ці ворота є кінцевим пунктом Шляху рабів. Вони радше символічні, оскільки не всіх рабів відправляли з того самого місця. Чому ж рабство набрало таких великих масштабів?

Довга і жахлива історія

Ще з давніх часів африканські правителі продавали військовополонених арабським купцям. Пізніше в цю ганебну торгівлю втягнулися і європейські держави, особливо після того, як у них з’явилися колонії в Північній і Південній Америці. У той час через міжплемінні війни багато африканців, яких захоплювали в полон, ставали рабами. Тож війна була вигідною справою як для переможців, так і для пожадливих работорговців. Рабами ставали і ті, кого викрадали африканські торговці з глибини материка. Продати в рабство можна було будь-кого, навіть вельможу, який втратив милість короля.

Особливої слави зажив собі бразильський работоргівець Франсіско Фелікс де Соуза. У 1788 році він став командувачем фортеці в місті Віда, що було центром торгівлі живим товаром у цілій бенінській бухті. Тоді у Віді правили дагомейці. Між де Соузою та дагомейським королем Адандозаном спалахнула суперечка і бразильця кинули до в’язниці. Можливо, ще будучи ув’язненим, він змовився з братом короля, і 1818 року вони скинули Адандозана з трону. Так почалася взаємовигідна співпраця між новим королем Ґезо та де Соузою, якого призначили наглядати за работоргівлею.

Ґезо прагнув розширити своє королівство і для цього потребував від європейців зброї. Тому він призначив де Соузу намісником короля у Віді, щоб той допомагав керувати торгівлею з європейцями. Де Соуза, маючи в цій частині Африки цілковитий контроль над продажем рабів, дуже швидко розбагатів. Ринок поблизу його дому став центром работоргівлі для західних та місцевих купців живого товару.

Дорога, вмита слізьми

Для сучасних туристів подорож Шляхом рабів розпочинається у реконструйованому форті. Сьогодні в цьому форті, який португальці збудували 1721 року, міститься музей. Полонених рабів тримали у великому центральному дворі. Більшість приречених, скованих разом ланцюгом, йшли сюди не одну ніч. Чому їх вели саме вночі? Щоб у темряві вони не змогли зорієнтуватися і втекти додому.

Коли прибувала група рабів, починався аукціон, після якого рабовласники таврували свій товар. Рабів, яких мали вивезти в інші країни, відводили на узбережжя і невеличкими човнами та каное переправляли на кораблі.

Ще одним пунктом на історичному Шляху рабів є пам’ятник, який стоїть там, де росло Дерево забуття. Чоловіків-рабів змушували обходити це дерево дев’ять разів, а жінок — сім. Рабам казали, що це витре з їхньої пам’яті згадку про рідний край і в них пропаде бажання бунтуватися.

Уздовж Шляху рабів також стоїть пам’ятник, який зображає не існуючі нині хижини зомаї. В цих хижках завжди було темно і дуже тісно. Рабів тримали там, щоб призвичаїти до жахливих умов на борту корабля. Чекаючи відправлення, знедолені могли перебувати в хижках місяцями. Не витримавши лихої долі, багато тут і помирало. Їхні трупи просто скидали у загальну могилу.

Особливий інтерес викликає пам’ятник Зомахі — пам’ятник каяття і примирення. Щороку в січні сюди з’їжджаються нащадки рабів та работорговців і просять прощення за тих, хто чинив несправедливість.

Шлях рабів закінчується меморіалом Ворота без надії на повернення. Він символізує останні хвилини перебування рабів на африканській землі. На цьому великому пам’ятнику у формі арки висічено барельєф, на якому зображено два ряди скованих ланцюгами рабів, що сходяться на узбережжі Атлантичного океану. В цьому місці, за переказами, деякі відчайдушні полонені їли пісок, щоб не забути рідну землю. Інші ж, воліючи померти, душили себе власним ланцюгом.

Врешті звільнення!

На зорі XIX століття розпочалась боротьба за скасування рабства. Останній наповнений рабами корабель з Віди прибув до міста Мобайл (штат Алабама, США) у липні 1860 року. Проте ці африканці пробули в неволі недовго, оскільки у 1863 році уряд США видав Декларацію про звільнення. Врешті 1888 року, коли і в Бразилії було покладено край цьому ганебному явищу, в Західній півкулі повністю зникло рабствоb.

Найбільш очевидним доказом існування рабства є численна африканська діаспора, яка істотно вплинула на культуру та демографічні показники багатьох країн Північної і Південної Америки. Інший доказ — поширення релігії вуду. Послідовники цієї релігії, яка особливо популярна на Гаїті, часто в поклонінні вдаються до магії та різних заклинань. Згідно з «Британською енциклопедією», «термін вуду походить від слова водун, яке мовою народу фон, що живе у Беніні (колишня Дагомея), означає бог або дух».

Дуже сумно, що жорстоке рабство, хоча й не завжди буквальне, існує досі. Наприклад, через важкі економічні умови мільйони осіб, щоб вижити, змушені працювати, наче раби. Інші страждають під гнітом деспотичних режимів (Екклезіяста 8:9). Крім того, незчисленна кількість людей перебуває в полоні фальшивих релігійних вчень і забобонів. Чи можуть людські уряди звільнити своїх підданих з таких форм рабства? Ні. Це під силу лише Єгові, і він незабаром це зробить! Боже Слово, Біблія, обіцяє, що настане день, коли всі, хто поклоняється йому в гармонії з біблійною правдою — правдою, яка робить людей вільними,— «отримають славну свободу дітей Божих» (Римлян 8:21; Івана 8:32).

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 24]

«ЗАПАНУВАЛА ЛЮДИНА НАД ЛЮДИНОЮ НА ЛИХО ДЛЯ НЕЇ»

На думку багатьох, работорговці, щоб здобути живий товар, нападали на села і викрадали всіх, кого хотіли. Можливо, іноді так і було, але работорговці не могли б продати в рабство мільйони людей, «якби з ними не співпрацювали африканські правителі й торговці. Це була справді потужна структура»,— сказав в інтерв’ю на радіо д-р Роберт Гармс, професор історії Африки. Наскільки ж правдивими є слова, що «запанувала людина над людиною на лихо для неї»! (Екклезіяста 8:9).

[Відомості про джерело]

© Réunion des Musées Nationaux/Art Resource, NY

[Карти на сторінці 22]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Приблизно 12 мільйонів африканців були перевезені кораблями через Атлантику для рабської праці

АФРИКА

БЕНІН

Віда

Узбережжя рабів

[Ілюстрація на сторінках 22, 23]

Сьогодні у цьому португальському форті, збудованому 1721 року, міститься Музей історії

[Відомості про джерело]

© Gary Cook/Alamy

[Ілюстрація на сторінці 23]

Статуя раба із зав’язаними руками і ротом

[Ілюстрація на сторінці 23]

Ворота без надії на повернення символізують останні хвилини перебування рабів на африканській землі

[Відомості про джерело]

© Danita Delimont/Alamy