Лист до євреїв

1 Бог, який у давні часи за багатьох обставин і багатьма способами говорив через пророків до наших прабатьків, 2 наприкінці цих днів промовляв до нас через Сина. Його він призначив спадкоємцем усього і через нього створив різні системи. 3 Він — віддзеркалення слави Бога, точне відображення його єства і підтримує все могутнім словом; очистивши нас від гріхів, він сів на височині праворуч від Величного. 4 Він успадкував ім’я, славетніше від імен ангелів, і став набагато вищим від них.

5 Скажімо, кому з ангелів він колись говорив: «Ти мій син; нині я став твоїм батьком», а також: «Я сам стану йому батьком, а він буде мені сином»? 6 Що ж до часу, коли він знову приведе свого Первонародженого на заселену землю, він каже: «Нехай всі Божі ангели вклоняться йому».

7 Крім того, про ангелів він говорить: «Він робить своїх ангелів духами і своїх слуг, яких посилає до людей,— полум’яним вогнем». 8 Про Сина ж каже: «Бог є престолом твоїм повіки, а жезл твого царства — це жезл праведності. 9 Ти полюбив праведність і зненавидів беззаконня, тому Бог, твій Бог, помазав тебе олією великої радості більше, ніж твоїх товаришів». 10 А також: «На початку ти, Господи, заклав основи землі; подібно й небеса є ділом рук твоїх. 11 Вони загинуть, а ти перебуватимеш завжди; всі вони зістаріють, наче вбрання. 12 Ти згорнеш їх, як накидку, як вбрання, і вони будуть замінені, ти ж не змінюєшся, роки твої ніколи не спливуть».

13 Та й про кого з ангелів він колись казав: «Сиди праворуч від мене, поки не покладу твоїх ворогів як підніжок твоїм ногам»? 14 Хіба ж усі вони не є духами для служіння людям — посланими служити тим, хто має успадкувати спасіння?

2 Саме тому необхідно приділяти особливу увагу почутому, щоб нас у жодному разі не віднесло течією. 2 Бо якщо слово, сказане через ангелів, було непохитним, а будь-яке порушення чи непослух стягували справедливу відплату, 3 то як ми врятуємось, якщо знехтуємо таким великим спасінням, про яке спочатку говорив наш Господь, а потім засвідчили й ті, хто чув Його? 4 Бог теж про це засвідчив знаками, чудами, могутніми ділами і тим, що, згідно з власною волею, наділяв своїх слуг святим духом.

5 Бо не ангелам він підкорив населену землю, яка має прийти і про яку ми розповідаємо. 6 Навпаки, хтось зі свідків колись написав: «Хто така людина, що ти пам’ятаєш її, і син людський, що піклуєшся про нього? 7 Ти зробив його трохи нижчим від ангелів, увінчав славою і честю та поставив над ділами своїх рук. 8 Ти все підкорив йому до ніг». Бо, підкоривши йому все, Бог не залишив нічого непідкореного. Однак поки що ми не бачимо, аби йому було підкорене все. 9 Проте бачимо, що Ісус, якого було поставлено трохи нижче від ангелів, увінчаний славою і честю за те, що, згідно з Божою незаслуженою добротою, він зазнав смерті, скуштувавши її заради кожної людини.

10 Адже було доречним, щоб той, заради якого і через якого все існує, приводячи багатьох синів до слави, через страждання зробив досконалим Керівника, завдяки якому вони отримують спасіння. 11 Бо всі — як той, хто освячує, так і ті, які стають освяченими,— беруть початок від одного, тому він не соромиться називати їх «братами», 12 кажучи: «Звіщатиму твоє ім’я братам своїм; посеред збору тебе вихвалятиму піснями». 13 А також: «Буду покладатися на нього» та «ось я і діти, яких дав мені Єгова».

14 А оскільки «діти» є з крові й тіла, він став таким же, щоб своєю смертю знищити того, хто спроможний заподіювати смерть, тобто Диявола, 15 а також щоб визволити всіх тих, хто через страх перед смертю ціле життя перебував у рабстві. 16 І він допомагає зовсім не ангелам, а нащадкам Авраама. 17 Отже, йому належало в усьому уподібнитися до своїх «братів», щоб стати милосердним та вірним первосвящеником, коли йдеться про служіння Богу, і скласти жертву примирення за гріхи народу. 18 І оскільки він сам зазнав страждань, зносячи випробування, то в стані допомогти й тим, хто також їх зносить.

3 Отже, святі брати — ті, хто отримав небесне покликання, розмірковуйте про апостола і первосвященика, якого ми відкрито визнаємо, про Ісуса. 2 Він був вірний Тому, хто зробив його апостолом та первосвящеником, як свого часу в усьому Божому домі був вірний Мойсей. 3 Та він гідний більшої слави, ніж Мойсей, подібно як будівельник має більшу славу, ніж дім. 4 Бо кожен дім хтось збудував, а той, хто збудував усе,— це Бог. 5 Мойсей у всьому Його домі був вірний як слуга, і це стало свідченням того, про що мало розповідатися пізніше. 6 А Христос був вірний як Син, поставлений над домом Його. І ми — Його дім, якщо до кінця будемо міцно й непохитно триматися своєї свободи мови та надії, якою хвалимось.

7 Тому святий дух говорить: «Сьогодні, якщо ви почуєте його голос, 8 стережіться, щоб ваше серце не зачерствіло, як було тоді, коли ваші прабатьки викликали в мене лютий гнів,— у день випробування в пустелі,— 9 коли вони випробовували мене, хоча сорок років були свідками моїх учинків. 10 Тому я відчув огиду до цього покоління і сказав: «У своїх серцях вони постійно сходять на власну путь, і вони не пізнали моїх доріг». 11 Тож я поклявся у своєму гніві: «Не ввійдуть вони у мій відпочинок».

12 Стережіться, брати, щоб ніхто з вас, відійшовши від живого Бога, не розвинув у собі злого серця, в якому більше немає віри. 13 А, навпаки, щодня настійно заохочуйте одні одних, поки цей час ще можна назвати «сьогодні», аби хтось із вас не зачерствів серцем через гріх, який вводить в оману. 14 Адже ми, по суті, отримали частку з Христом. Нам лише треба міцно й непохитно до самого кінця триматися тої впевненості, яку ми мали на початку, 15 поки ще говориться: «Сьогодні, якщо ви почуєте його голос, стережіться, щоб ваше серце не зачерствіло, як було тоді, коли ваші прабатьки викликали в мене лютий гнів».

16 Бо хто були ті люди, котрі чули і все-таки ви́кликали в Бога лютий гнів? Хіба не всі ті, кого Мойсей вивів з Єгипту? 17 І хто сорок років виклика́в у Бога огиду? Хіба не ті, хто згрішив і чиї трупи полягли в пустелі? 18 І кому він поклявся, що не ввійдуть у його відпочинок, як не тим, хто був неслухняний? 19 Тож бачимо: вони не ввійшли, бо не мали віри.

4 Тому, оскільки все ще залишається обітниця,— можливість увійти в його відпочинок,— остерігаймося, щоб хтось із нас часом не став її негідним. 2 Адже добру новину чули як ми, так і вони. Однак їм почуте слово не принесло користі, бо вони не були об’єднані вірою з тими, хто його справді почув. 3 А ми — ті, хто повірив,— таки входимо в його відпочинок. Бо він колись сказав: «Тож я поклявся у своєму гніві: «Не ввійдуть вони у мій відпочинок», хоча він і припинив працювати ще за часу заснування світу. 4 Бо ось що він сказав про сьомий день у певному уривку: «І сьомого дня почав Бог відпочивати від усієї своєї праці»; 5 також там говориться: «Не ввійдуть вони у мій відпочинок».

6 Оскільки ж декотрі ще мають увійти в нього, а ті, що першими почули добру новину, не ввійшли через непослух, 7 він знову визначає певний день, вживаючи після такого довгого часу в Давидовому псалмі слово «сьогодні», як було сказано вище: «Сьогодні, якщо ви почуєте його голос, стережіться, щоб ваше серце не зачерствіло». 8 Бо якби Ісус Навин привів їх до місця відпочинку, то Бог не говорив би потім про ще один день. 9 Тож для Божого народу залишається суботній відпочинок. 10 Адже людина, яка ввійшла у Божий відпочинок, так само відпочиває від своїх діл, як Бог — від своїх.

11 Тому з усіх сил намагаймося ввійти у цей відпочинок, щоб ніхто не піддався гріху й не пішов шляхом непослуху, як це сталося колись. 12 Бо слово Бога живе і справляє могутній вплив, воно гостріше від усякого обосічного меча та проникає настільки глибоко, що розділює душу й дух, суглоби й кістковий мозок, і спроможне розрізняти думки та наміри серця. 13 І немає такого створіння, яке було б невидиме для Нього, але все наге й повністю відкрите перед очима Його — Того, кому здамо звіт.

14 Тож, маючи великого первосвященика, який увійшов до небес, Ісуса, Сина Божого, не припиняймо визнавати його перед людьми. 15 Бо маємо не такого первосвященика, котрий не міг би співчувати нашим слабкостям, а такого, котрий, як і ми, був випробуваний у всьому, проте залишився безгрішний. 16 Отже, наближаймося зі свободою мови до престолу незаслуженої доброти, щоб, коли нам потрібна буде допомога, Бог наділив нас цією добротою і милосердям.

5 Бо кожен первосвященик, взятий з-поміж людей, призначається служити Богу заради їхнього блага, щоб приносити дари й жертви за гріхи. 2 Він може виявляти поміркованість у ставленні до тих, хто помиляється або чогось не розуміє, оскільки сам обтяжений власними слабкостями 3 й через це повинен складати приношення за гріхи — як свої, так і народу.

4 До того ж людина не сама удостоює себе такої честі, а має отримати покликання від Бога, як це було з Аароном. 5 Подібно і Христос не сам себе прославив, ставши первосвящеником; його прославив той, хто сказав про нього: «Ти мій син; нині я став твоїм батьком». 6 В іншому ж уривку він говорить: «Ти довіку священик на подобу Мелхиседе́ка».

7 Перебуваючи в тілі, Христос із сильним голосінням та слізьми звертав свої прохання й палкі молитви до Того, хто міг врятувати його від смерті, і був прихильно вислуханий за свій побожний страх. 8 Він, хоча й був Сином, навчився слухняності зі своїх страждань 9 і, приведений до досконалості, став відповідальним за вічне спасіння всіх слухняних йому, 10 адже саме його Бог назвав первосвящеником на подобу Мелхиседе́ка.

11 Ми маємо багато чого сказати про нього, але ці речі важко пояснити, оскільки ваш слух притупився. 12 Бо з огляду на час ви вже мали б бути вчителями. Та ви знову потребуєте, щоб хтось від самого початку взявся навчати вас азів Божих священних висловлювань, і ви стали людьми, котрим потрібне молоко, а не твердий харч. 13 Бо кожен, хто споживає молоко, необізнаний зі словом праведності, тому що він — немовля. 14 А твердий харч — для зрілих людей, які привчили своє чуття відрізняти добре від поганого.

6 Тому, залишивши початкові вчення про Христа, поспішаймо до зрілості. Не закладаймо наново основи, навчаючись від самого початку про каяття в мертвих учинках, віру в Бога, 2 різні хрещення, покладання рук, воскресіння мертвих та вічний суд. 3 Тож, саме до такої мети — зрілості — ми й будемо іти, якщо тільки Бог дозволить.

4 Бо коли говорити про тих, кому раз і назавжди було дане просвітлення, хто спробував небесного дару, на кого було вилито святий дух 5 і хто скуштував чудового слова Бога й сили, яка виявлятиметься в прийдешній системі, 6 але відпав, то таких людей неможливо знову привести до покаяння. Адже вони самі ще раз прибивають до стовпа Божого Сина і виставляють його на прилюдну ганьбу. 7 Подумаймо, наприклад, про землю. Вона п’є дощ, що часто зрошує її, а потім родить рослини, які використовує рільник. Взамін земля отримує благословення від Бога. 8 Та якщо вона приносить терни й будяки, її відкидають. Така земля близька до прокляття, і зрештою її випалюють.

9 Що ж до вас, любі, ми, хоча й говоримо так, переконані: з вами справи стоять ліпше, ви маєте все, що потрібно для спасіння. 10 Адже не є Бог неправедний, щоб забути вашу працю і любов, яку виявляли ви до його імені, коли служили святим, і, зрештою, й далі їм служите. 11 Ми ж хочемо, щоб кожен з вас залишався запопадливим і завдяки цьому до самого кінця мав цілковиту впевненість у надії, 12 щоб ви не зледащіли, а наслідували тих, хто завдяки вірі й терпеливості успадковує обітниці.

13 Бо, даючи обітницю Аврааму, Бог поклявся собою, оскільки не міг поклястися кимось більшим, 14 і сказав: «Благословляючи, я неодмінно поблагословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе». 15 Авраам же виявив терпеливість і отримав цю обітницю. 16 Бо люди клянуться кимось більшим, а їхня клятва як правова гарантія кладе край усякій суперечці. 17 Так і Бог, постановивши ще чіткіше показати тим, хто мав успадкувати обітницю, що його намір незмінний, дав клятву. 18 Бог зробив це для того, щоб ті дві незмінні речі, в яких він не може говорити неправду, стали для нас — тих, хто втік у сховок,— великим підбадьоренням, що допоможе вхопитися за дану нам надію. 19 Ця наша надія, певна й міцна, є немов якір для душі. Вона входить за завісу, 20 куди ввійшов заради нашого добра наш попередник, Ісус, який навіки став первосвящеником на подобу Мелхиседе́ка.

7 Бо цей Мелхиседе́к — цар Сали́ма, священик Всевишнього Бога, який зустрів та поблагословив Авраама, коли той повертався після розгрому царів, 2 і отримав від нього десяту частину всього, насамперед є «Царем праведності» (як перекладається його ім’я), а також царем Сали́ма, тобто «Царем миру». 3 Не маючи ні батька, ні матері, ні родоводу, ані початку днів, ані кінця життя, він, уподібнений до Божого Сина, залишається священиком довічно.

4 Подивіться ж, який великий був цей чоловік, котрому Авраам, голова родини, вибравши найліпше зі здобичі, дав десяту частину. 5 Авжеж, чоловіки з Левієвих синів, які отримують становище священиків, відповідно до Закону мають наказ збирати десятини з народу, тобто зі своїх братів, хоча і ті, і ті є Авраамовими нащадками. 6 Але тут чоловік, який за родоводом не мав з ними нічого спільного, взяв десятини в Авраама — того, кому було дано обітниці,— і поблагословив його. 7 При цьому варто зазначити, що, безперечно, більший благословляє меншого. 8 Тож у першому випадку десятини отримують смертні люди, а в другому — той, про кого засвідчено, що він живе. 9 І, якщо так можна сказати, через Авраама навіть Левій, котрий отримує десятини, заплатив їх, 10 коли Авраам зустрівся з Мелхиседе́ком, бо з часом теж мав народитися як Авраамів нащадок.

11 Отож, якби досконалість і справді досягалась завдяки левитському священству (адже розпорядок щодо нього був особливістю Закону, даного народові), то чи була б потреба з’являтися ще одному священику — на подобу Мелхиседе́ка, а не такому, про якого можна було б сказати, що він на подобу Аарона? 12 Та оскільки змінюється священство, виникає необхідність змінити й закон. 13 Бо чоловік, про котрого все це говориться, належав до іншого племені, з якого ніхто не виконував служіння при жертовнику. 14 Адже явно, що наш Господь походив із Юди — з племені, згадуючи про яке Мойсей нічого не сказав про священиків.

15 Тож з усього цього ми ще ясніше бачимо, що мав з’явитися інший священик, подібний до Мелхиседе́ка. 16 Він став таким не на основі заповідей, які стосувалися плотських речей, а на основі сили, завдяки якій міг отримати незнищенне життя, 17 як і було колись засвідчено: «Ти довіку священик на подобу Мелхиседе́ка».

18 Отже, попередні заповіді неодмінно мали бути скасовані як слабкі й неефективні. 19 Бо Закон нічого не зробив досконалим. Проте запровадження ліпшої надії, через яку ми наближаємося до Бога, таку досконалість принесло. 20 А оскільки це відбулося не без присяги, 21 (адже є чоловіки, котрі стали священиками без присяги, однак є й такий, хто став священиком з присягою; її дав Той, хто сказав про нього: «Єгова присягнув (і не буде шкодувати): «Ти довіку священик»), 22 то Ісус був даний як запорука ліпшої угоди. 23 Крім того, священиками мало ставати багато чоловіків, заступаючи один одного, бо смерть не дозволяла їм займати таке становище постійно. 24 А він — той, хто живе вічно — має священство без жодного наступника, 25 тому й спроможний принести цілковите спасіння тим людям, які через нього наближаються до Бога, бо він завжди живий, щоб благати за них.

26 Власне такий первосвященик нам і був потрібен: відданий, нелукавий, неопоганений, відділений від грішників, який став вище небес. 27 На відміну від тих первосвящеників, він не має потреби щодня приносити жертви спершу за свої гріхи, а потім за гріхи народу (адже він зробив це раз і назавжди, коли приніс у жертву самого себе), 28 бо Закон призначає первосвящениками людей, що мають слабкості, а слово присяги, яка з’явилась після Закону, призначає Сина, котрого навіки було зроблено досконалим.

8 І, якщо підсумувати сказане, можна зробити висновок: ми маємо такого первосвященика, який сів праворуч від престолу Величного на небесах. 2 Він є слугою, котрий заради народу виконує працю у святому місці і правдивому наметі, який поставив Єгова, а не людина. 3 Бо кожен первосвященик призначається, щоб приносити дари і жертви; тому було потрібно, аби й він мав що принести. 4 А якби він залишався на землі, то не був би священиком, бо тут за Законом дари приносять інші священики. 5 Однак їхнє віддане служіння* є лише земним відображенням і тінню речей небесних. Подібно й Мойсей, коли закінчував спорудження намету, отримав від Бога наказ: «Дивись, зроби все за зразком, який було показано тобі на горі». 6 Ісусові ж було доручено почесніше служіння заради народу, тому він є ще й посередником набагато ліпшої угоди, яка законно утверджена на ліпших обітницях.

7 Бо якби та перша угода була бездоганною, то не потрібно було б другої. 8 Він же вказує на провини народу, кажучи: «Ось надходять дні,— говорить Єгова,— коли я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди нову угоду; 9 вона буде не така, як та угода, яку я уклав з їхніми прабатьками в день, коли взяв їх за руку, аби вивести з єгипетського краю. Але через те, що вони не дотримувалися моєї угоди, я перестав піклуватися про них,— говорить Єгова.—

10 І от угода,— говорить Єгова,— яку я укладу після тих днів з домом Ізраїля: я вкладу закони свої в їхні розуми і напишу ці закони на їхніх серцях. І стану їхнім Богом, а вони будуть моїм народом.

11 І жоден з них більше не буде навчати свого співгромадянина і брата свого, кажучи: «Пізнай Єгову!» Бо всі вони — від найменшого до найбільшого — знатимуть мене. 12 Я ж прощу їм їхні неправедні вчинки і більше ніколи не пригадаю їхніх гріхів».

13 Кажучи «нова угода», він робить попередню віджилою. А те, що стає віджилим і застарілим, близьке до зникнення.

9 Коли ж ідеться про попередню угоду, то в ній містилися вказівки стосовно відданого служіння* і земної святині. 2 У цій святині був влаштований перший відділ намету, в якому стояв світильник, стіл, а також були викладені хліби, і він називався «Святе». 3 А за другою завісою був відділ намету, який називався «Найсвятіше». 4 Там було золоте кадило й ковчег угоди, покритий зі всіх боків золотом. Усередині ковчега був золотий дзбан з манною, палиця Аарона, що пустила бруньки, та скрижалі угоди, 5 а на ньому — славні херувими, тінь яких падала на віко примирення. Однак тепер не час вдаватися в подробиці стосовно цього.

6 І відколи все це так влаштовано, священики раз у раз входять у перший відділ намету, щоб виконувати обов’язки, пов’язані з відданим служінням*. 7 А в другий відділ входить лише первосвященик, притому раз у рік, і входить не без крові. Він приносить її за себе та за гріхи народу, скоєні через незнання. 8 Так святий дух чітко показує, що, поки стояв перший намет, шлях до святого місця ще не був виявлений. 9 Цей намет є наочним прикладом, котрий стосується визначеного часу, що вже настав, і відповідно до цього прикладу приносяться дари й жертви. Проте вони не можуть дати людині, яка віддано служить* Богу, бездоганно чисте сумління; 10 вони пов’язані лише з їжею, напоями та різного роду зануреннями у воду. Такі законні вимоги стосувалися речей фізичних і були накладені до визначеного часу, коли все мало бути доведене до ладу.

11 Коли ж з’явився Христос — первосвященик, який повинен був принести ті блага, котрі ми тепер маємо, він, пройшовши через величніший і досконаліший намет, нерукотворний, тобто той, котрий не належить до цього творіння, 12 ввійшов раз і назавжди у святе місце — причому не з кров’ю козлів і бичків, а зі своєю власною кров’ю — та здобув для нас вічне визволення. 13 Бо якщо кров козлів, бичків і попіл з ялівки — те, чим окроплюють опоганених людей,— освячує настільки, що Бог вважає таких людей чистими, 14 то наскільки ж більше кров Христа, який завдяки дії вічного духу приніс себе непорочним Богу, очистить наше сумління від мертвих учинків, аби ми віддано служили* живому Богові!

15 Ось тому Христос і є посередником нової угоди, щоб покликані отримали обітницю про вічну спадщину. І це стало можливим завдяки його смерті, оскільки на основі викупу їх було визволено від злочинів, учинених під попередньою угодою. 16 Бо де є угода з Богом, там повинна настати смерть людини, яка її уклала, 17 тому що угода набирає сили лише на підставі смерті. Отже, поки людина, яка уклала угоду, жива, ця угода не чинна. 18 З огляду на це попередня угода також була впроваджена не без крові. 19 Адже Мойсей, ознайомивши цілий народ з усіма заповідями Закону, взяв кров бичків і козлів та воду й за допомогою багряної вовни і гісопу покропив саму книгу, а також увесь народ, 20 кажучи: «Це кров угоди, якою зобов’язує вас Бог». 21 Так само він покропив кров’ю намет і весь посуд, який використовувався у служінні для народу. 22 Тож за Законом майже все очищається кров’ю, і без пролиття крові немає прощення.

23 Тому було необхідно, щоб земне відображення небесного очищалося власне так, а саме́ небесне очищалося ліпшими жертвами. 24 Бо Христос увійшов не в рукотворне святе місце, зроблене на взірець дійсного, тепер він у самому небі, щоб стати за нас перед лицем Бога. 25 Крім того, він не повинен був часто приносити себе в жертву, як первосвященик, котрий з року в рік входить у святе місце з чужою кров’ю. 26 Інакше йому доводилося б часто страждати ще від заснування світу. Він же з’явився раз і назавжди при закінченні систем, щоб усунути гріх, пожертвувавши самого себе. 27 Тож, подібно як люди мають один раз померти, а потім — суд, 28 так і Христос був принесений в жертву раз і назавжди, щоб понести гріхи багатьох. А коли він з’явиться вдруге, то вже не усуватиме гріха; і побачать його ті, хто з нетерпінням очікує, що він принесе їм спасіння.

10 Оскільки ж Закон є лише тінню прийдешніх благ, а не самими благами, то священики, приносячи постійно, з року в рік, ті самі жертви, ніколи не зможуть зробити досконалими тих, хто наближається до Бога. 2 Інакше хіба ці жертви не перестали б приносити? Адже якби ті, хто віддано виконує служіння*, очистились раз і назавжди, то вже не усвідомлювали б своєї гріховності. 3 Та ці жертви навпаки з року в рік служать нагадуванням про гріхи, 4 які неможливо усунути кров’ю биків і козлів.

5 Тому, приходячи у світ, він говорить: «Жертви й приношення ти не захотів, але приготував мені тіло. 6 Цілопалень і приношень за гріх ти не схвалив». 7 Тоді я сказав: «Ось я прийшов (як написано про мене в сувої) виконувати волю твою, Боже». 8 Сказавши спочатку: «Ти не захотів і не схвалив жертв, приношень, цілопалень та приношень за гріх» — жертв, які складаються за Законом,— 9 потім він говорить: «Ось я прийшов виконувати волю твою». Тож він скасовує перше, щоб встановити друге. 10 Відповідно до цієї «волі» ми раз і назавжди були освячені приношенням тіла Ісуса Христа.

11 До того ж кожен священик день у день стає на своє місце, аби виконувати служіння заради народу, і багаторазово приносить ті самі жертви, бо вони ніколи не зможуть повністю усунути гріхи. 12 А цей чоловік раз і назавжди приніс одну жертву за гріхи, а потім сів праворуч від Бога 13 й відтоді чекає, аж поки його вороги будуть покладені як підніжок його ногам. 14 Бо одним жертвоприношенням він назавжди зробив досконалими тих, котрі стають освяченими. 15 Крім того, нам свідчить і святий дух, бо, сказавши спочатку: 16 «От угода, яку я укладу з ними після тих днів,— говорить Єгова.​— Я вкладу закони свої в їхні серця і напишу ці закони в розумах їхніх», 17 він додає: «А гріхів їхніх та беззаконних учинків більше ніколи не пригадаю». 18 Коли ж такі вчинки прощено, уже немає потреби складати приношення за гріх.

19 Отже, брати, завдяки крові Ісуса ми маємо можливість сміливо входити у святе місце шляхом, 20 котрий він відкрив нам як новий та живий шлях через завісу, тобто своє тіло; 21 також ми знаємо, що над Божим домом стоїть великий священик. 22 Тож звертаймося до Бога зі щирістю в серцях і цілковитою впевненістю, яку дає віра, очистивши* свої серця від заплямованого сумління та обмивши тіла чистою водою. 23 Міцно й непохитно тримаймося можливості прилюдно визнавати свою надію, бо той, хто дав ці обітниці,— вірний. 24 І зважаймо одні на одних, щоб спонукувати до любові й добрих учинків, 25 та не покидаймо наших спільних зібрань, як деякі мають за звичай, а підбадьорюймо одні одних, і робімо так ще більше в міру того, як бачимо наближення цього дня.

26 Бо якщо, отримавши точне знання правди, ми свідомо ходимо в гріху, то вже не залишається жертви за гріхи, 27 а якесь страшне очікування суду і палюча ревність, що готова пожерти противників. 28 Кожен, хто зневажає закон Мойсея, помирає на підставі свідчення двох або трьох, і йому немає пощади. 29 Тож подумайте, наскільки суворішого покарання заслуговуватиме людина, якщо вона потоптала Сина Божого та не вважає чимось цінним кров угоди — кров, якою була освячена,— і якщо вона поглумилася над духом незаслуженої доброти й зневажила його. 30 Бо ми знаємо того, хто сказав: «Помста моя, я відплачу» і ще «Єгова судитиме свій народ». 31 Яка ж страшна річ — впасти в руки живого Бога!

32 Ви ж завжди пам’ятайте минулі дні, коли ви, отримавши просвітлення, залишалися стійкими у стражданнях і великій боротьбі, 33 адже тоді вас, немов на театральному видовищі, зневажали й завдавали вам лиха; бувало й так, що ви просто поділяли страждання тих, хто зносив такі випробування. 34 Бо ви і співчутливо ставилися до ув’язнених, і радісно сприймали пограбування свого майна, знаючи, що маєте власність ліпшу, неминущу.

35 Тому не відкидайте своєї свободи мови, яка має принести велику нагороду. 36 Адже вам потрібно витривалості, щоб, виконавши Божу волю, отримати обіцяне. 37 Бо ще «зовсім трохи» — і «той, хто надходить, прийде і не забариться». 38 «А мій праведний житиме завдяки своїй вірі», та «якщо він відступить від мене, то буде не до вподоби душі моїй». 39 Ми ж не з тих, хто відступає, щоб бути знищеним, а з тих, хто вірить, щоб зберегти душу живою.

11 Віра — це обґрунтоване сподівання того, на що надіються, чіткий вияв речей реальних, хоча й невидимих. 2 Саме завдяки їй люди в давні часи отримали про себе свідчення.

3 Завдяки вірі ми усвідомлюємо, що системи упорядковані словом Бога, так що видиме виникло з невидимого.

4 Завдяки вірі Авель приніс Богові ціннішу жертву, ніж Каїн. Завдяки цій же вірі йому було дано свідчення, що він праведний, коли Бог засвідчив про його дари; і завдяки вірі він, хоча й помер, усе ще говорить.

5 Завдяки вірі Енох був перенесений, щоб не бачити смерті, і ніде його не могли знайти, оскільки Бог переніс його; до перенесення ж він отримав свідчення, що догодив Богові. 6 По суті, без віри неможливо догодити Богові, бо той, хто наближається до нього, повинен вірити, що він існує, а також винагороджує тих, хто його наполегливо шукає.

7 Завдяки вірі Ной, отримавши попередження від Бога про те, чого ще ніхто не бачив, виявив побожний страх і збудував ковчег для порятунку своїх домашніх. Вірою він засудив світ і став спадкоємцем праведності, яку приносить віра.

8 Завдяки вірі Авраам, коли був покликаний, послухався й вирушив до місця, котре мав отримати в спадщину; і він вийшов, хоча й не знав, куди йде. 9 Завдяки вірі він жив приходьком в обіцяній землі, як у чужій. Він разом з Ісаком та Яковом, спадкоємцями тієї самої обітниці, мешкав у наметах, 10 бо чекав міста зі справжньою основою, будівничий і сотворитель якого — Бог.

11 Завдяки такій же вірі Сарра, хоча була вже далеко не в тому віці, щоб народжувати, отримала силу зачати нащадка, оскільки вважала вірним того, хто обіцяв. 12 Отже, від одного чоловіка, причому майже мертвого, народилося стільки дітей, як зірок на небі, як піщинок на березі моря, що їх не злічити.

13 Усі ті люди повмирали, зберігши віру, хоча й не дочекалися сповнення обітниць, а лише здалека побачили й прийняли їх. Вони прилюдно визнавали, що є чужинцями і тимчасовими жителями в землі свого перебування. 14 Бо ті, хто так говорить, показують, що прагнуть бути в місці, яке стане їхньою власною домівкою. 15 І якби вони постійно згадували місце, звідки вийшли, то мали б можливість повернутися. 16 Але вони прагнуть замешкати в ліпшому місці — пов’язаному з небом. І Бог не соромиться називатися їхнім Богом, він навіть приготував їм місто.

17 Завдяки вірі Авраам, коли був випробовуваний, мало не приніс у жертву Ісака. Цей чоловік, який охоче прийняв обітниці, збирався скласти в жертву єдинородного сина, 18 хоча свого часу йому було сказано: «Через Ісака прийде той, хто назветься «твоїм нащадком». 19 Однак він вважав, що Бог спроможний навіть воскресити Ісака з мертвих; тож йому було повернено сина з рук смерті, що послужило прикладом.

20 Ісак так само завдяки вірі поблагословив Якова й Ісава, говорячи про те, що мало настати.

21 Завдяки вірі Яків перед смертю поблагословив обох синів Йосипа і поклонився, спираючись на кінець своєї палиці.

22 Завдяки вірі Йосип наприкінці своїх днів згадав про вихід синів Ізраїля і дав розпорядження стосовно своїх кісток.

23 Завдяки вірі батьки Мойсея, не злякавшись царського наказу, переховували його три місяці після народження, оскільки бачили, що дитя дуже гарне. 24 Завдяки вірі Мойсей, коли виріс, відмовився називатись сином фараонової дочки: 25 він хотів радше зазнавати знущань з Божим народом, ніж отримувати тимчасове задоволення від гріха. 26 Для нього Христова ганьба була більшим багатством, ніж скарби Єгипту, тому що він пильно дивився на винагороду. 27 Завдяки вірі він покинув Єгипет, але не зі страху перед гнівом царя, адже залишався стійким, поводячись так, начебто бачив Невидимого. 28 Завдяки вірі він відзначив Пасху та оббризкав кров’ю одвірки, аби нищитель не торкнувся первонароджених серед Божого народу.

29 Завдяки вірі народ перейшов Червоне море, немовби суходолом, а коли на це наважилися єгиптяни, їх поглинули води.

30 Завдяки вірі впали мури Єрихона, після того як ізраїльтяни сім днів поспіль обходили їх довкола. 31 Завдяки вірі повія Рахав не загинула з тими, хто виявляв непослух, бо миролюбно прийняла розвідників.

32 Що ж до цього додати? Мені просто не вистачило б часу, якби я почав розповідати про Гедео́на, Бара́ка, Самсо́на, Їфта́ха, Давида, а також про Самуїла та інших пророків, 33 котрі вірою здобували перемогу над царствами, обстоювали праведність, отримували обітниці, закривали пащі левам, 34 витримували силу вогню, рятувались од вістря меча; вони, будучи ослабленими, одержували велику силу, ставали хоробрими на війні, розбивали війська чужинців. 35 Жінки завдяки воскресінню отримували своїх померлих. Інші чоловіки зазнавали катувань, бо не погоджувались, щоб їх визволили, заплативши за них якийсь викуп: вони воліли мати ліпше воскресіння. 36 Ще іншим довелося зносити випробування, коли з них глузували і бичували їх, а навіть заковували в кайдани та кидали у в’язниці. 37 Їх каменували, допитували, перепилювали; вони гинули від меча, блукали в овечих і козячих шкурах, зносячи нужду, лихо і знущання. 38 При всьому цьому світ не був гідний їх. Вони поневірялися по пустелях, горах, печерах і гротах.

39 Та всі вони, хоча й отримали завдяки вірі свідчення про себе, не дочекалися сповнення обітниці, 40 оскільки Бог передбачив дати нам щось ліпше, аби вони не стали досконалими раніше за нас*.

12 Тож оскільки довкола нас є така велика хмара свідків, скиньмо й ми всякий тягар та гріх, що може легко нас обплутати, і витривало біжімо в забігу, який нам визначено, 2 пильно придивляючись до Ісуса — Керівника, завдяки якому маємо віру, та Удосконалювача нашої віри. Заради радості, яка очікувала його, він зніс смерть на стовпі, знехтувавши ганьбою, і сів праворуч від Божого престолу. 3 І справді, глибоко роздумуйте про того, хто стійко зніс зневажливі слова грішників, якими вони самі собі шкодили. Тоді ви не втомитесь і ваші душі не знесиляться.

4 Борючись із цим гріхом, ви ще не чинили о́пору аж до крові. 5 До того ж ви зовсім забули настійне заохочення, скероване до вас як до синів: «Сину мій, не применшуй виховних заходів* Єгови й не падай духом, коли він тебе виправляє; 6 бо кого Єгова любить, того так виховує. Він навіть карає* кожного, кого приймає як сина».

7 Усе, що ви зносите, служить для вашого виховання. Бог ставиться до вас як до синів. Бо якого ж то сина батько не виховує? 8 Та коли до вас не застосовують виховних заходів, як до всіх інших, то ви насправді позашлюбні діти, а не сини. 9 Крім того, ми мали земних батьків, які нас виховували, і ми ставилися до них з повагою. Тож хіба нам не треба ще більше підкорятися Батькові, котрий дав нам духовне життя, і завдяки цьому жити? 10 Адже вони виховували нас відповідно до того, що їм здавалося правильним, причому робили це небагато днів. Коли ж виховує він, це завжди йде нам на благо, бо тоді ми можемо поділяти його святість. 11 Щоправда, жодні виховні заходи спочатку не здаються чимось радісним, а радше завдають смутку, однак пізніше навченим через них приносять мирний плід — праведність.

12 Отже, зміцніть опущені руки та ослаблі коліна 13 і продовжуйте випрямляти стежки для своїх ніг, щоб кульгаве не вивихнулось, а, навпаки, зцілилося. 14 Намагайтесь мати мир з усіма людьми, а також святість, без якої ніхто не побачить Господа. 15 Постійно зважайте, щоб ніхто з вас не втратив Божої незаслуженої доброти і щоб не з’явився жоден отруйний корінь, який міг би спричинити проблеми та багатьох опоганити. 16 Зважайте також, щоб не було серед вас ні блудників, ні тих, хто не цінує святого, подібно до Ісава, який проміняв права первородства на миску їжі. 17 Як ви знаєте, пізніше, бажаючи успадкувати благословення, Ісав отримав відмову. Бо тоді вже неможливо було нічого змінити, хоча він зі слізьми благав батька перемінити рішення.

18 Тож ви наблизились не до того, чого можна доторкнутися і що було розпалене вогнем, не до темної хмари, густої темряви й бурі 19 і не до звуку сурми чи голосу, який промовляв слова; почувши цей голос, люди благали, щоб їм вже нічого не говорили. 20 Бо їх уже достатньо налякав наказ: «А якщо тварина торкнеться гори, її треба каменувати». 21 І справді, це видовище було таким страхітливим, що Мойсей сказав: «Я боюся і тремчу». 22 Ви наблизились до гори Сіон і міста живого Бога — небесного Єрусалима — та до міріад* ангелів, 23 що зібралися разом, і до збору первонароджених, які записані на небесах, а також до Бога, Судді всіх, і до духовного життя праведних, котрих було приведено до досконалості. 24 Ви наблизились теж до Ісуса — посередника нової угоди — і до крові кроплення, яка промовляє ліпше, ніж кров Авеля.

25 Дивіться, не шукайте виправдань перед тим, хто говорить. Бо якщо не врятувалися ті, хто шукав виправдань перед чоловіком, який передавав Боже попередження на землі, то тим більше не врятуємось і ми, якщо відвернемося від того, хто говорить з небес. 26 Тоді від Його голосу здригнулася земля, тепер же Він обіцяє, кажучи: «Я ще раз затрясу — і не лише землею, а й небом». 27 Слова «ще раз» вказують на усунення того, що хитається,— речей, створених, аби залишилось непохитне. 28 Отже, знаючи, що ми отримаємо непохитне царство, перебуваймо в незаслуженій доброті, завдяки якій можемо віддано служити* Богові так, як йому до вподоби: з побожним страхом і благоговінням. 29 Бо наш Бог є також нищівним вогнем.

13 Нехай між вами панує братерська любов. 2 Не забувайте про гостинність, бо завдяки їй декотрі, самі того не усвідомлюючи, прийняли ангелів. 3 Пам’ятайте про тих, що у в’язничних кайданах, немовби ви були ув’язнені разом з ними, і про тих, над ким знущаються, бо й самі ви ще в тілі. 4 Нехай кожен з вас з пошаною ставиться до шлюбу, а подружнє ложе хай не буде нічим опоганене, тому що Бог засудить блудників і перелюбників. 5 Виявляйте своїм способом життя, що ви не грошолюби, натомість задовольняйтеся тим, що маєте. Адже він сказав: «Я нізащо тебе не залишу й ніколи тебе не покину». 6 Тому ми можемо сміливо говорити: «Єгова — мій помічник; я не буду боятися. Що зробить мені людина?»

7 Пам’ятайте про тих, хто бере провід серед вас і хто вас познайомив з Божим словом, і, аналізуючи те, яких добрих результатів вони досягнули своєю поведінкою, наслідуйте їхню віру.

8 Ісус Христос — той самий і вчора, і сьогодні, і навіки.

9 Не дозвольте, щоб вас звабили різні чужі вчення, бо серце ліпше зміцняти незаслуженою добротою, а не стравами, котрі не приносять пожитку тим, хто ними захоплюється.

10 У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, хто віддано виконує служіння* в наметі. 11 Адже туші тих тварин, чию кров первосвященик вносить за гріх у святе місце, спалюють поза табором. 12 Тому Ісус, щоб освятити народ своєю кров’ю, також зазнав страждань за брамою. 13 Тож вийдімо до нього поза табір, зносячи зневагу, яку зносив він. 14 Бо довговічного міста ми тут не маємо, а з нетерпінням чекаємо міста прийдешнього. 15 Отож завжди приносьмо Богові жертву хвали, тобто плід уст, що прилюдно визнають його ім’я, і робімо це через Ісуса. 16 Крім того, не забувайте робити добро й ділитися з іншими, бо такі жертви дуже приємні Богу.

17 Слухайтесь тих, хто бере серед вас провід, і виявляйте їм покору, бо вони безперестанку пильнують душі ваші як ті, хто має дати звіт. Тоді вони робитимуть це з радістю, а не зітхаючи, що завдавало б вам шкоди.

18 Постійно моліться за нас, бо ми впевнені, що маємо чисте сумління, оскільки в усьому бажаємо поводитися чесно. 19 І особливо прошу вас робити це для того, щоб я швидше повернувся до вас.

20 Тож нехай Бог миру, що воскресив з мертвих нашого Господа Ісуса — великого пастиря овець, завдяки крові якого було укладено вічну угоду, 21 спорядить вас усім тим, що добре, аби ви виконували Його волю, і нехай здійснює в нас через Ісуса Христа те, що приємне в Його очах. Йому слава на віки вічні. Амінь.

22 Благаю ж вас, брати: з терпінням поставтеся до слів заохочення в цьому листі, бо написав я вам небагато. 23 Знайте, що нашого брата Тимофія вже звільнено. І якщо він невдовзі прибуде, ми разом прийдемо до вас.

24 Передайте мої вітання всім, хто бере серед вас провід, а також усім іншим святим. Шлють вам вітання ті, що в Італії.

25 Хай з усіма вами буде незаслужена доброта.