П’ятий Лутеранський Загальний Збір
Від кореспондента “Пробудись!” у Франції
ЛУТЕРАНСЬКА Світова Федерація відбула свій П’ятий Загальний Збір від 14 до 24-го липня в Евіан, курортному місті на берегах озера Женева. На зібранні було 210 делегатів, які репрезентували багато різних лутеранських церков по цілому світі. Сто і дванадцять прибуло з європейських країн, 33 з Північної Америки, 27 з Африки, 27 з Азії, а 11 з Латинської Америки. З цими офіціальними делегатами було 131 дорадників і спостерігачів.
Кажуть, що Лутеранство є одна з “найстарших і найбільших не-римо-католицьких, неправославних релігій так званого Християнства, якого світове членство обчисляють на сімдесят до вісімдесят мільйонів, більшість із яких живе у Німеччині, Скандінавії і Сполучених Штатах Америки. Лутеранська Світова Федерація представляє близько дві третіх частини всіх лутеранських церков, в майже сороках країнах.
Конвенція цієї Федерації в Евіані мала поганий початок. Перше, Східна Німеччина відмовила дозвіл відбути зібрання в Ваймарі. Тоді вибрали Порто Алегре, Бразілію, але через політичні причини нарешті вирішили, що це було б несвоєчасно мати з’їзд в тій країні, отже останньої хвилини зробили розпорядки відбути конвенцію у Франції. Це, одначе, дуже незадоволило бразільську церкву, яка відмовила послати делегатів на конвенцію, посилаючи лише двоє спостерігачів.
Таким чином, з самого початку на конвенції були знаки незадоволення й роз’єднання. В той час як Фредерік А. Шіотц, американський президент Лутеранської Світової Федерації, давав свою вступну промову, то коло сорок молодих делегатів, з чорними пов’язками на рукавах, встали і мовчазно протестували. Після зібрання вони пояснили причину їхньої демонстрації, кажучи: “Рішення відбути конвенцію в Евіан замість у Бразілії зробили провідники європейських і американських [лутеранських] церков, без поради з представниками нерозвитих країн”. Показуючи до якої міри лутеранські церкви були поділені в цій справі парижський щоденник Ле Монд сказав у статті на передній сторінці: “Якщо б конвенція відбулася в Бразілії, то багато делегатів не приїхали б. Наприклад, делегати з Німеччини і Скандинавії правдоподібно не були б присутні”.— 16-го липня 1970 р.
Тема конвенції була: “Післані в світ”. Головні теми, яких мали намір розбирати були наступні: перепони у поширенні євангелії; екуменізм і проблема єдности; участь і спільна відповідальність у сучасному суспільстві; мир і голод у світі.
“Незадоволення й погане сумління”
З переходом одинадцятьох днів конвенції, можна було відчувати збільшаюче розстроєння і незадоволення, а головно між молодшими делегатами. Це почуття відбивали заголовки на перших сторінках часописів про цю конвенцію. Внизу подаємо кілька таких заголовків із вірогідних французьких газет: “Після різних клопотів п’ята конвенція Лутеранської Світової Федерації почалася вчора в Евіані”. (Ле Фіґаро, 15-го липня); “Молоді делегати ставлять політику Лутеранської Світової Федерації на виклик” (Ле Монд, 16-го липня); “Делегати на конвенції Лутеранської Федерації журяться про екуменічні клопоти” (Ле Фіґаро, 17-го липня); “Молоді лутеранські делегати демонструють перед палатою конвенції в Евіані” (Ле Фіґаро, 18/19-го липня); “Церковні делегати на Лутеранському Світовому Зборі не рахуються представниками” (Ле Монд, 22-го липня); “Лутерани стараються подолати ‘свою стриманість до політичних і суспільних клопотів”.— Ле Монд, 26/27-го липня.
При кінці конвенції Андрій Апел, французький загальний секретар Лутеранської Світової Федерації, навів слідуючі нерозв’язні клопоти: (1) питання про те, що називали “прямовисний вимір” євангелії (споріднення між людиною а Богом); (2) участь, яку церква повинна мати в політиці, особливо всесвітня церква, яка через суперницькі народні справи й незгоди в поглядах була примушена замовкнути; (3) міра до якої церква може й повинна підтримувати тих, що страждають (боряться за визволенням, ведуть революції); (4) визначення Лутеранської Світової Федерації як церковної громади.
Священик Марк Лінгард, Лутеранського Інституту для Екуменічного Дослідження в Страсбург, Франції, попросто сказав, що конвенція була подібна до “театру церковних маріонеток, яких ниточки торгаються їхньою волею пережити”.
Часопис Ле Монд ось що сказав: “Незадоволення й погане сумління — такі є пануючі почуття коло двіста п’ятдесят делегатів, які беруть участь у конвенції Лутеранської Світової Федерації, яка відбувається тут в Евіані”. Під час пресової інтерв’ю, промовець для молодих делегатів сказав: “Ми не сподіваємося жодних користей з цієї конвенції”.
Одначе, секретарі конвенції записували купи записів та рапортів. Один делегат сказав: “Чотирьом євангелистам треба було лише кілька сторінок, щоб записати вістку, яку Ісус проповідував на протязі трьох років його “публічного життя, а обговорювання в Евіані наповнили десятки тисяч сторінок”.
Одного разу, гурток молодих делегатів влаштували демонстрацію перед залею конвенції, дерли звіти з конвенції й кидали їх у кошики для сміття, кажучи: “Нам було б краще признати нашу нездібність ясно висловитися, замість говорити так багато порожніх слів”. Рапортуючи про той самий випадок, часопис Ле Монд додав: “Не робіть помилки! Ці, що проводять демонстрації в Евіані не є революціонери. Кілька з них є синами священиків і студенти теології”.— 22-го липня.
Підсумовуючи наслідки П’ятого Загального Лутеранського Збору, часопис Ле Фіґаро писав: “Довгий звіт про обговорення на конвенції і підкомітетів підкреслює понад усе незгоди, які існують між різними Лутеранськими Церквами . . . і виявляє надію, що краща розмова між ними заведе кращу загальну єдність засновану на одному хрещенні, одному причасті й одному Святому Писанні”.— 24-го липня.
Звіт також радив, що така розмова повинна включати поправлені (Кальвіністичні) церкви, Римо-Католицьку Церкву, Англіканську і Православні церкви. Більш дієві обміни з Світовою Радою Церков також були пропоновані. Нарешті, звіт намагався вказати на потреби збільшити контакт із методистами, баптистами, і п’ятдесятниками, навіть з атеїстами (безбожниками), щоб поліпшити взаємне порозуміння!
“Чи історія дасть нам досить часу?”
Говорячи в Евіані про потребу шукати примирення в так званому Християнстві, а особливо між римо-католицькими а лутеранськими церквами, д-р Кент С. Нютсон, президент Вортбурґ Теологічної Семінарії в Дюбук, Айова, запитав: “Чи історія дасть нам досить часу?”
Очевидно, Нютсон відчуває, що час уже кінчається для так званого Християнства. І він є правий. Порівнення сучасної історії з біблійними пророцтвами показує, що це дійсно є так. Церквам так званого Християнства треба швидко рухатися, якщо вони хочуть з’єднатися заки історія — під Божим проводом — захопить їх. Але між ними є дуже мало доказу правдивого бажання подолати перепони, які розділюють церкви одні від других і всередині церквах.
Промовляючи на П’ятому Загальному Лутеранському Зборі, кардинал Вілебрандс вніс список перепон до єдности між лутеранськими а римо-католицькими церквами, наводячи такі, як священство, папську владу, непомильність папи, позицію діви Марії, і.т.п. Він признав, що над деякими із цих справ “протилежні погляди стали ще більш значні”.
А про єдність між протестантськими церквами, д-р Тодт, професор теології в Гайдельберґ Університеті, в Німеччині, сказав в Евіані: “Між членами Світової Ради Церков можна також відчувати крок назад. Розчаровані наслідками під час минулих десять років, багато з тих церков вертаються до свого місцевого або обласного відокремлення”.
Лутеранська церква сама є дуже поділена. Так як було показано цією П’ятою Загальною Конвенцією, церкви згуртовані в Лутеранську Світову Федерацію є далеко від єдности. Крім цього, коло двадцять мільйон лутеранів належать до лутеранських церков, які не хочуть прилучитися до Світової Федерації. Кажуть, що “в Швеції є лутеранська церква, яка тримає зв’язок з англіканською, але не хоче нічого мати до діла з іншими лутеранськими церквами”.— Ле Монд, 26/27-го липня.
“Чи Христос є поділений?” (1 Кор. 1:13, Уповноважений Переклад) Певно, що ні! Тож якщо ви належите до розділеної церкви, яка є частиною поділеного так званого Християнства, то чи вже не час вам знайти Христового правдивого собору десь інше? ‘Чи історія дасть вам досить часу’ зробити це?
Заклик до щирих лутеранів
Так! Але ви не можете тратити часу! Отже, що ви повинні робити? Шукайте правдивого Християнства “заснованого на . . . одному Святому Писанні”. Парадоксикально (самосуперечно) кардинал Вілебрандс віддав слідуючу честь Лутерові в Евіані: “Лутер зробив щось чудового для свого часу роблячи Біблію відступницькою точкою для християнської теології і життя”. І в своїй статті про лутеранізм, Енциклопедія Британіка (анг.) (1965 р., Том 14, ст. 447) каже: “Головний принцип лутеранської теології є наполегливість, що канонське Писання є єдине джерело і зразок християнської віри та практики”.
Однак, у липні 1965 р., коли римо-католицькі й лутеранські вчені зійшлися в Балтіморі, вони сказали у гуртовій заяві: “Ми разом признаємо Нісенське віровчення”. Але те Нісенське віровчення вчить загадкову догму про трійцю, яка ніде не знаходиться в Біблії. Навіть лутеранський теолог, професор Н. Лірой Норквіст, признав: “Науку про Трійцю неможливо ‘розібрати’. . . . Люди, що вигадали її зробили її як знаряддя проти відступників . . . в такий спосіб, що нарешті вони могли сказати: ‘Якщо ви не вірите в це, то ви не можете бути правдивими віруючими’”. (Лутеран, 15-го червня 1960 р., сторінки 11, 12) Отже, в що ви будете вірити, в Нісенське віровчення, чи в Біблію? Цей вибір є неминучий.
Ще одно основне віровчення лутеранських церков є Ауґзбурґ Визнання. Таке визнання віри твердить, що “безбожних і дияволів Він [Христос] буде навіки мучити”. Однак, канонське Писання каже: “Заплата за гріх є смерть”. (Рим. 6:23, Уповноважений Переклад) Чи ви вірите в Ауґзбурґ Сповідання, чи в Біблію? Ви мусите вибрати, бо час уже короткий!
Так випало, що 1970 рік був роковинами 450-річчя опубліковання Лутерового першого поправленого міжнародного договору “Звернення до Німецького Дворянства, Вавилонське Поневолення Церкви” — відносячись до Римо-Католицької Церкви. На жаль, покинувши “наполегливість, що канонське Писання є єдине джерело і зразок християнської віри й практики”, лутеранські церкви показують, що вони є частиною світової Імперії вавилонської релігії, пророчо названа “Вавилон Великий”. Сучасні події і біблійне пророцтво показують, що ця світова імперія фальшивої релігії вже швидко наближається до свого кінця. Історія не дасть їй часу з’єднатися, щоб пережити. Вавилон мусить бути знищений! Але вам не треба бути знищеному разом із ним. Біблія каже: “Вийдіть із нього люди Мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його”.— Об. 17:1-5; 18:1-5.
Прийміть допомогу. Напишіть до видавців цього журналу і попросіть біблійної студії на шість місяців безплатно у вашому домі. Свідки Єгови вже помагають соткам тисяч людей будувати віру в Святе Писання, яке “є єдине правдиве джерело і зразок християнської віри й практики”.