Чому вони слухали Ісуса?

НЕЗВАЖАЮЧИ на сьогоднішній науковий і технологічний поступ, ще ніколи так не бракувало практичного проводу в людському спорідненню, як тепер. Людство є не лише поділене расово, національно та релігійно, але особи часто відчувають, що інші не приймають їх хоч вони належать до тієї самої раси, народу або релігійної організації.

Напрям до класової різниці є частиною недосконалої людської природи й існував уже на протязі тисячоліть людської історії. Деякі речі, проте, можуть погіршати його. Чи ви зауважили напрям деяких високо освічених осіб дивитися згорда на тих, що не є так дуже освічені? Ця сама проблема існувала і за Ісусового часу. Професор Юрій Фут Мур пише в творі Юдаїзм у Перших Століттях Християнської Доби: “Серед освічених була загальна гордість, щоб подвійно навчатися, тому що це була релігійна освіта. . . . Гілел [який жив на початку Загальної Доби] сказав: ‘Жоден неосвічений чоловік [‘am ha-arez, “народ землі”, єврейське] не є релігійний’ ”.— Порівняйте Івана 7:49.

Показуючи до якої міри деякі просували це відношення, Талмуд зберігає слідуючі вислови рабинів, які жили в перших століттях Загальної Доби:

“Наші Рабини навчали: “Нехай чоловік . . . не дружиться з донькою ‘am ha-arez, бо є вони огидні, а їхні дружини є паразити, і про їхніх доньок є сказано [у 5 Мойсея 27:21], Проклятий є той, хто лягає з усяким скотом! . . . Р[абин] Еліазар сказав: ‘am ha-arez, є дозволено проколоти його [навіть] на День Покути, що припадає у Суботу. . . . Ніхто не повинен прилучатися до товариства ‘am ha-arez, на дорозі. . . Р[абин] Самуїл [син] Нагмані сказав в ім’я Р [абина] Йоганана: Хтось може роздерти ‘am ha-arez, як рибу! Сказав Р [абин] Самуїл [син] Ісаака: І це [значить] по спині його”.— Вавилонський Талмуд, трактейт Песачім (“свято Пасхи”), фоліо сторінка 49б.

Ісус, проте, пішов до звичайних людей. Коли деякі “письменники і фарисеї” противилися тому, що Він обідав із огидними митниками і “грішниками”, Ісус відповів: “Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників”, (Марка 2:16, 17) Про це відношення, Е. Р. Тратнер каже у творі Так як Жид Бачить Ісуса (в анг. мові):

“Жоден жидівський пророк перед Ісусом не вишукував нужденних, хворих, слабих і пригноблених, щоб виливати на них любов та співчуття. Він старався всім зусиллям відкупляти покірних дотиком людського співчуття, що є цілком небувале в жидівській історії”.

Цей дух співчуття до звичайних людей приваблював багатьох уважно слухати те, що Ісус мав казати. Але це не все. Ісусова наука також була небувала.

Покірність і прощення

Замість заохочувати своїх слухачів старатися набувати величности в освіті або в іншому, Ісус навчав: “Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде. Хто бо підноситься — буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться”. (Мат. 23:11, 12) Клод Монтефіор, жидівський науковець, який видав кілька творів про Ісуса з Назарету, пише у творі Рабинська Література й Наука Євангелій (в анг. мові):

“Доктрина про службу і покірність служби була значна риса Ісусової науки. Це також була порівняльно нова риса. У рабинській літературі я ще ніколи не бачив щось подібне цьому. Бо Ісус . . . значить щось багато більше ніж, щоб лише служити або наливати вино на бенкеті, хоч такі вчинки могли бути оказією або ілюстрацією його науки. Він мав на увазі життєву службу; принижаючу або віддану службу іншим. Він мав на увазі віддавати цілком себе на користь найнижчим. . . Таке поняття було щось нового. А про його величезне значення та наслідки в історії, навіть непотрібно згадувати, бо вони самі говорять про себе”.

Як хтось, що хоче служити своєму ближньому повинен поводитися, коли хтось образить його? Чи ви вже чули як дехто каже: “Мені вже досить його. Уже більше не буду прощати йому”. Хоч це популярно виставляти чесноти прощення, то багато обмежують скільки будуть прощати або терпіти якомусь неприємному роздратовуванні. Правдоподібно учень Симон Петро думав, що то було надмірно, коли запитав: “Скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляв до нього: ‘Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи”! (Мат. 18:21, 22) Іншими словами, то не є можливо обмежувати скільки треба прощати, щодо особистих образ та шкоди. Ці принципи покірности та терпимости були ще одною причиною, чому люди любили слухати Ісуса.

Добрі вчинки і “спасіння”

Яка є ваша опінія про дуже релігійних осіб? Чи ви зауважили як деякі мають напрям надавати надто велику важливість виконуванню релігійної науки або добродійних вчинків? Чи не виглядає, що деякі особи вірять, що коли дають багато грошей на добродійство або на якісь релігійні вчинки, то це виправдовує їх від шкідливого відношення, або навіть від неморального життя? Під покришкою побожности такі особи можуть бути дуже самолюбні і спричиняють іншим велику неприємність.

Так як є майже з усіма людьми, багато жидів за Ісусового дня відчували, що дотримувати релігійну науку або виконувати добродійність, в Божих очах, буде зрівноважувати їхні переступи Його Закону. Фарисеї (що значить “відлучені”) дуже відбивали таке відношення. Між “7-ма типами фарисеїв”, палестинський Талмуд поміщає, “Той, що зрівноважує”, пояснюючи: “[Він] каже сам до себе, я буду виконувати одну релігійну вимогу, а тоді нарушувати іншу, і це зрівноважує одну з другою”. Інший тип фарисеїв, “що є свідомий своїх обов’язків, старається затерти свої гріхи добрим поводженням”. (Трактейт Беракгот [“Благословення”], 9-ий розділ) Показуючи до якої міри деякі зрівноважували ці грішні вчинки добрим ділом, маємо наступне:

“Наші Рабини вчили: Чоловік завжди повинен думати про себе, що він є на половину винний, а на половину похвальний: Якщо він виконує одну науку, то він є щасливий, що важиться на вазі заслуги; якщо він вчинить один переступ, то горе йому за те, що важиться на вазі провини”.— Вавилонський Талмуд, Трактейт Кідушін (“Заручини”), фоліо сторінки 40а, 40б.

Про це відношення, Монтефіор каже: “Здається, що Рабини занадто судять по вчинках. . . . І такий наголос доводить до зовнішності. Коли б чиїсь добрі вчинки, в якомусь даному часі, переважували його погані вчинки одним, то його покласифікують до категорії праведних; коли б його погані вчинки переважували добрі одним, то його можуть покласифікувати до грішників. Отже його ‘спасіння’ буде залежати, чи в часі його смерті його добрі вчинки переважували лукаві вчинки одним”.

Безперечно, що Талмудська література говорить багато про потребу правильних спонук, щоб дотримувати науку і чинити добродійні вчинки. Наголос є, щоб ‘дотримувати заповіді лише ради заповідей’ замість через нагороду. Такі вирази, проте, не відгалужують численність віршів показуючи, що історія добрих вчинків є певний шлях до “спасіння”. Так як Монтефіор каже: “Можна багато наводити (так як переважно), щоб підтримати одну сторону; але був напрям порівнювати справи цілого життя до оцінків школяра”.

Ісус, хоч не применшував важливість доброго поводження, все ж таки наказував, що Бог може відкидати деяких осіб, хоч вони і будуть виконувати релігійні та добродійні вчинки. Фарисеї, наприклад, присягали дотримувати закони релігійної чистоти, включаючи обряд мити руки перед обідами. Одначе, коли Ісуса запитали чому Його учні не мили рук перед обідом, Він відповів: “Послухайте та зрозумійте! Не те, що входить до уст, людину сквернить. . . . Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину”.— Мат. 15:10, 11, 18.

Фарисеї також присягали приносити десятину, або давати десяту частину з урожая і плодів, худоби та стад, щоб утримувати Левитське священство і доглядати інших потреб Божого поклоніння. Хоч саме собою приносити десятину не є зле, то Ісус дуже докоряв фарисеям, які відчували, що виконування таких релігійних обрядів буде оправдувати їхній брак інших побожних рис. Ісус сказав:

‘Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру, це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте”.— Мат. 23:23, 24.

Повторно Ісус звертав увагу на те, що те, що є в серці людини, включно з її думками, емоціями, бажаннями і напрямами, переважає, в Божих очах, ніж дотримування якихось особливих релігійних або добродійних вчинків. (Порівняйте Матвія 5:27, 28.) Певно, що багато щирих жидів за Ісусового дня дуже любили слухати Його, коли Він так відважно представляв такі основні правди.

Походження або ревне зусилля?

Правдоподібно ви знаєте деяких осіб, що гордяться тим, що належать до якоїсь знатної родини, раси, народу або релігійної організації. Так як сьогодні, за Ісусового часу також був напрям мати такі напрями до крайньої міри. Чи ви колись чули про науку, що називається “заслуга батьків” (по-єврейське: zekhuth’ abhoth’)? Так як каже Енциклопедія Юдаїка, (в анг. мові) “рабинська література поміщає багато заяв показуючи, що заслуга предків впливає на добробут їхніх нащадків”.

Походження Авраама вважали особливо корисне. “Така велика є [заслуга] Авраама”, згадує один авторитет Юдаїзму в Збірнику Рабинських Віршів (в анг. мові), “що може відкупити від усякої марноти та неправд, яких Ізраїль говорив у цьому світі”. Один рабинський коментар відносно книги Першого Мойсея каже, що Авраам сидить при брамах Геєнни, щоб визволяти ізраїльтянів, які іначе попалися б там. Отже, коли попередник Ісуса, Іван Хреститель, заохочував своїх слухачів, без різниці з якого походження, покаятися і приводити життя в гармонію з Божим законом, то він мусів сказати: “Отож, учиніть гідний плід покаяння. І не починайте казати в собі: ‘Маємо батька Авраама’ ”. (Луки 3:8) Ісус також старався відвертати людям увагу від такої думки, що через походження від Авраама можна набути ласки в Бога, кажучи:

“Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам,— багато-хто будуть намагатися ввійти, та не зможуть. . . Буде плач там і скрегіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісаака та Якова, та пророків усіх у Царстві Божім, себе ж — вигнаних геть. І прийдуть інші від сходу й заходу, і півночі й півдня, і при столі в Царстві Божім засядуть! І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми”.— Луки 13:24—30.

Тодішня жидівська думка представляла благословенства “майбутнього світу”, як святочний бенкет з патріархами та пророками. Але природні жиди, які були “перші” в ряді дістати такі благословенства, не заслужать їх лише тому, що походять від Авраама. Якщо вони особисто не схочуть старатися зустріти Божих вимог, то їхні місця заповнять ті, що будуть ‘старатися’, хоч будуть походити із поган, ті, що є немов “останні”.

Особи доброго серця, які через своє сумління не вірили, що Бог буде недобачувати злочин лише через їхнє походження, дуже любили слухати Ісусову науку у цій справі.

Свідок сильних вчинків

Одна важна причина чому так багато слухали Ісуса була Його вистава чудесної сили. На деяких оказіях Він виявляв надлюдське знання про особи і події. (Ів. 1:47—49; 4:16—19) На весіллі Він перемінив воду у вино і при інших нагодах чудово множив їжу, для потреб маси людей. (Ів. 2:1—11; Марка 6:32—44; 8:1—9) Крім цього, Ісус ходив “вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми”. (Мат. 4:23; 9:35; 10:1) При кількох оказіях Він навіть воскрешав мертвих.— Марка 5:35, 38—42; Луки 7:11—17; Ів. 11:1—44.

Через такі сильні вчинки багато людей серйозно задумувалися над Ісусом. Маси здивованих глядачів викликували: “Великий пророк з’явився між нами”. “Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ”.— Луки 7:16; Ів. 6:14; Порівняйте 5 Мойсея 18:15—19.

Рабинська література, хоч вважає, що Християнство є відступник, не заперечує, що Ісус і Його учні виконували чуда. Жидівський вчений Йосип Клауснер пише в своїй книжці Ісус з Назарету, за переводом з єврейського через Герберт Денбі:

“Євангелії кажуть, що Він [Ісус] виконував ознаки та чуда через Святого Духа і силу Божу; Оповідання Талмуду погоджуються, що він справді виконував ознаки і чуда, але при допомозі чарівництва. . . . Це значить, що перших три Євангелії були написані досить рано, і що це нерозумно сумніватися про Ісусове існування . . . або про його загальну особистість так, як її відбивають ці Євангелії”.

Через Ісусову чудову науку і Його любе відношення до різного типу осіб, багато людей чесного серця слухали, що Він мав казати і серйозно застановлялися над Його наукою. Через Його небувалі чуда багато викликували: “Коли прийде Христос, чи ж Він чуда чинитиме більші, як чинить Оцей?”. (Ів. 7:31) По суті, при кінці першого століття З.Д., кілька тисяч жидів були сильно переконані, що Ісус з Назарету був той обіцяний Месія.