Сіонізм — чи він сповняє біблійне пророцтво?
ЦЕ СТАЛОСЯ у понеділок, 10-го листопада, 1975 р., після перестерігаючих трусів. Немов землетрус ця подія захитала світ так званого Християнства і жидів. Голосами два до одного, Загальна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла резолюцію виголошуючи, що Сіонізм є форма расового розрізнення і приниження прав.
Сімдесят дві держави голосували, щоб ухвалити цю резолюцію, а тридцять п’ять голосували проти неї. Тридцять дві держави не голосували, а троє були відсутні. Між тими, що підтримували цю резолюцію були комуністичні країни, крім Румунії, якої представника не було на засіданні. Більшість Азіатських країн, разом із Кіпром, Туреччиною, Гвіаною, Португалією і Мексіко, похвалювали цю резолюцію. Більшість Африканських країн також пристали до них осуджувати Сіонізм.
Противники цієї резолюції складалися головно з так званих християнських країн. Між ними було дев’ять держав із Загального Європейського Ринка, всі Скандінавські країни, кілька членів Британської держави і Сполучені Штати.
А що є Сіонізм? Чому його так осудили? Так як загальні новинкові звідомлення пояснюють, Сіонізм є “рух повертатися до жидівської народної батьківщини у Палестині, здійснена з творенням штата Ізраїль й якого сьогодні просувається за провідничу філософію жидівського штата та його прихильників”.
Міркування за і проти
Удар резолюції зараз витворив тривожні наслідки. Ізраїльський амбасадор Чем Герзоґ зараз несамовито подер резолюцію на шматки саме у залі перед збором. Колишній американський амбасадор, Даниїл П. Мойніген гнівно став обвинувачувати збір “огидним вчинком”. По різних місцях вибухли демонстрації протестувати проти цього вчинка Організації Об’єднаних Націй.
Багато вважали його прямим ударом проти жидів і Юдейства. Амбасадор Герзоґ, наприклад, єднав Сіонізм з жидівським поклонінням, кажучи: ‘‘Ідеал Сіонізму, так як воно знаходиться в Біблії, було і далі є невід’ємна частина жидівської релігії”. На конвенції в Атланта Ситі, 3.000 правовірних жидів осудили резолюцію, називаючи її бути “зусиллям заперечити божественні права жидівським людям до Святої Землі, і тому огидний вчинок проти цілого жидівського народу”.
Захисники резолюції, проте, доказували, що те голосування не було проти Юдаїзму і жидів. Навпаки, вони казали, що Сіонізм є політична ідеологія, а не релігійна. Це сіоністична політика, вони кажуть, вигнала з їхньої батьківщини тисячі палестинських арабів. “Найбільше дратуюче для арабів”, зауважив Time журнал з 24-го листопада, 1975 р., “є ізраїльський Закон Повороту, який зараз дає горожанство якому-небудь жидові, що вертається до Ізраїля з якої-небудь частини світу, а палестинським арабам, які втекли з своєї батьківщини під час війни у 1948 р., більшости випадків ще забороняють вертатися назад”.
Опозиція релігійних жидів
Чи Сіонізм є релігійний рух? Чи він сходиться з біблійними пророцтвами про поворот жидів до їхньої батьківщини?
Ранішні жидівські рабинські писання згадують майбутній поворот жидів до Обіцяної Землі під проводом Месії. На початку, дев’ятнадцятого століття, проте, деякі жиди почали вірити, що такий поворот повинен здійснитися, не чудовим втручанням з неба, але людським зусиллям.
Один із таким переконанням був рабин Юда Алкалай (1798 до 1878). Згідно з Encyclopaedia Judaica серед дев’ятнадцятого століття Алкалай “став переконаний, що доба Месії уже прийшла і що відкуплення треба було здійснювати людською акцією. . . . Він старався спонукувати людей прилучатися до зорганізованого переселення жидів до їхньої батьківщини, і набирати властивости сучасної держави”.
З самого початку, одначе, багато жидів противилися Сіонізмові з релігійних причин. А чому? Жидівська Енциклопедія (в анг. мові) пише: “Правовірний Юдаїзм в Європі на початку тримався дуже осторонь. . . [Сіонізм] нібито змушував руку Божу і противився позитивним наукам правовірного Юдаїзму, щодо приходу Месії і Божим діям здійснити відновлення”. До цього дня, те саме поняття спонукує надто-правовірних жидів відкидати ізраїльський штат і мети теперішнього Сіонізму”.
Сила позаді Сіонізму не була релігійна. Про “ранішніх піонерів”, які оселилися в Палестині на початку двадцятого століття, ізраїльський автор Еймос Елон писав у The Israelis: Founders and Sons: “Деякі неминучо оправдували свої вчинки відносячись до релігійних зв’язків; але більшість були нерелігійні. Один відвертий безбожник писав вкоротці після свого прибуття у 1907 році: ‘Те, що я роблю не є Божа воля,— бо я не вірю в Бога, але лише в те, що є морально правильно і у практиці є абсолютно потрібно’ ”.
Але якщо нерелігійна, то яка була спонукуюча сила позаді цього руху? Що це спонукало тисячі жидів покидати їхні місця народження, можна сказати батьківщини і вертатися до Палестини?
“Пануюча частина” Сіонізму
Це “через царське переслідування”, каже Енциклопедія Британіка (в анг. мові) (видання 1974 р.), що східні європейські жиди “сформували Hoveve Сіон (‘Любимці Сіону’) заохочувати жидівських хліборобів і ремісників оселятися в Палестині”.
Цей твір продовжує: “Теодор Герцл, австрійський журналіст, який вважав з’єднання [жидів із поганами] як найбільш бажане, але якого через анти-Семітизм, було неможливо здійснити. Таким чином він сперечався, якщо жиди були змушені зовнішніми натисками сформувати державу, то вони могли б вести нормальне життя лише коли згромадяться в одну територію”. З цим погоджуються слідуючі вислови з Енциклопедії Юдеїв (в анг. мові):
“Пануюча частина у витворенню багато більше кандидатів вселятися у Палестину не була Сіонська ідеологія, принаймні не в її культурній ‘штучній’ формі, але зростаючий жах анти-Семітизму, у часі коли двері до безпеки для жидів цілком зачинялися або були цілком зачинені. Почуття катастрофи вже було глибоко вкорінене в сумліннях європейських жидів через події, які відбувалися саме після закінчення Першої Світової Війни”.
Роля так званого Християнства
Хоч більшість людей єднають Сіонізм з жидівським народом, то багато відповідальностей за те, що тисячі жидів вертаються до Палестини в недавніх роках спочиває з так званим Християнством. Біблійний науковець, який жив в Ізраїлі більше як двоє десятиліть сказав слідуюче:
“Мусульманські араби і жиди погоджуються, що так зване Християнство почало вселяти жидів назад до їхньої стародавньої батьківщини. Римо-Католицький Захід так званого Християнства і Православний Схід рушили цей рух своїм жорстоким переслідуванням.
“Наприклад, коли жиди виходили з Росії при кінці дев’ятнадцятого століття, то вони не виходили особливо з релігійних причин. Ці біженці втікали від переслідування російського царя під впливом Православної Церкви. Пізніше, протестантські системи так званого Християнства приготовили більше жидів збиратися до Палестини. Через Бальфор Декларацію після Першої Світової Війни, Британія відкрила двері для засновання жидівського дому в Палестині”.
Що сказати про Біблійне пророцтво?
Єврейські Писання поміщають багато пророцтв про поворот ізраїльського народу до Обіцяної Землі. Не лише багато жидів, але також маси в так званому Християнстві чекають майбутнього, буквального сповнення таких пророцтв.
Чи Сіонізм і Ізраїльський Штат сповняють такі біблійні передсказування про поворот ізраїльтянів до їхньої батьківщини? Ану побачимо, що Біблія дійсно говорить у цій справі. Про визволення жидів із поневолення під стародавнім Вавилоном, Бог передсказав через Свого пророка Ісаю:
“Це Я скажу Єрусалимові: ‘Ти будеш заселений’, а юдейським містам: ‘Забудовані будете ви, і руїни його відбудую’. . . . Це [Я] той самий до Кіра [царя Персії] говорю: ‘Мій пастирю’, і всяке Моє пожадання він виконає та Єрусалимові скаже: “Збудований будеш”, а храмові: “Будеш закладений” ’ ”.— Іс. 44:26—28, Товариство Жидівського Видавництва (в анг. мові), 1973 р.
Це і багато подібних пророцтв уже буквально сповнилися в шостому столітті перед З.Д. А як? Цар Кір, у свойому першому році царювання (538 до 537 перед З.Д.), видав декрет, щоб визволити жидів після сімдесят років вавилонського поневолення. Зверніть увагу як висловлення цього декрета сходиться з вищенаведженим передсказанням через Ісаю: “Так говорить Кір, цар перський: ‘Усі земні царства дав мені ГОСПОДЬ, Бог небесний, і Він наклав на мене збудувати Йому храма в Єрусалимі, що в Юдеї. Хто між вами з усього Його народу, нехай буде ГОСПОДЬ Бог його, з ним, і нехай він іде до Єрусалиму”.— 2 Хрон. 36:23.
А що ізраїльтяни, які вернулися до Обіцяної Землі стали робити? Біблія говорить: “І поставили міцно жертівника на його основі, бо були вони в страху від народів країв, і приносили на ньому цілопалення для ГОСПОДА, цілопалення на ранок та на вечір”. (Ездри 3:3) Пізніше вони відбудували храм в Єрусалимі і відновили формальне поклоніння Богові за вимогами Мойсейового закону.— Ездри 3:8—13; 6:14—16.
Чи Сіонізм є сучасне сповнення цих надій, або можливо перший крок до цього сповнення? Чи наслідок сучасного переселення тисячі жидів до їхньої стародавньої батьківщини заснувало поклоніння Богу в ньому у гармонії з біблійними вимогами? Так як Біблія показує, Ізраїль, якого Бог буде відновляти до їхньої батьківщини, буде “світлом народів, щоб Моє спасіння досягало до кінців землі”. (Іс. 49:6, ТЖВ, 1973 р.) Чи народи сьогодні надіються на ізраїльську державу, як на джерело духовного освітлення?
Так як факти показують, жиди вибиралися до Палестини тому, що втікали від переслідування і масового вигублення з рук так званих християнських урядів. Ті біженці з їхніми нащадками втікали не у релігійний, але політичний штат, якого сформували в тій країні. Отже проблеми між арабами, а Ізраїлем є політичні.
Частина світової “ознаки”
Хоч Сіонізм і держава Ізраїля не сповняють біблійного пророцтва про відновлення жидів до їхньої батьківщини, то події на Середньому Сході можна помістити у біблійному передсказанні на наш день. А як? Тому що ці сутички є частиною світової “ознаки” зазначаючи закінчення теперішньої системи і близькість нового порядка в якому Божественне володіння заступить людське правительство.
Перед Його смертю, як людина, учні запитали Ісуса: “Яка буде ознака . . . кінця цієї системи?” (Мат. 24:3, НС) У відповідь, Ісус сказав: “Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями”. (Мат. 24:6, 7) Він тоді додав, що по цілому світі буде “тривога людей, не знаючи виходу . . . коли люди будуть мертвіти від страху і сподівання того, що надходить на залюднену землю”.— Луки 21:25, 26, НС.
Чи ж такі обставини вже не розширилися на всесвітню пропорцію у теперішньому поколінні, а особливо після Першої Світової Війни? Це зображає щось чудового для недалекої майбутності. А що це є? Ми читаємо в Даниїла 2:44:
“А за днів тих царів небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки”.— Дан. 2:44.
Чи це значить знищення землі і всього життя на ній? Цілком ні, бо Божественне царство, яке “буде стояти навіки” мусить мати земних підданців. У Даниїла 2:34, 35 те царство символізується “камнем”, який “стався великою горою, і наповнив усю землю”. Це значить, що людське володіння землі мусить уступитися і робити місце на всесвітнє поширення Божественного володіння.
Сьогоднішні світові події сповняючи біблійне пророцтво, показують, що теперішнє покоління бачить сповнення цих гарних обітниць. (Мат. 24:34) Те небесне Боже царство зробить те чого жодна людська філософія, ідеологія або уряд ніколи не могли здійснити — з’єднає цілу людську родину.