Чи ці батьки є люблячі чи безсердечні?

ТОДІ як спірне питання відносно прав батьків у справах медичного догляду їхніх дітей вже виникало в різних країнах, то одна така особлива справа є гідна нашої уваги. Це питання включає Джузеппе і Консілію Онейду, одружену пару з маленького містечка Саррока, біля Кальярі, головного міста італійського острова Сардінії.

Ви мабуть уже чули про їхній жалюгідний досвід, бо його оголошено кругом світу. У цьому журналі,a а також у газетах, по радіо й телепередачах різних країн, дуже широко обговорювали його.

Невиліковна хвороба

Ізабелла, маленька дочка Онейдів, захворіла на жахливу хворобу талассемію майор, успадковану кровну хибу на яку немає знаного лікування. Це невиліковна хвороба. У деяких випадках, за допомогою переливань крові, можна відстрочити смерть на кілька років, але медичні фахівці признають, що переливання крові не виліковує цієї хвороби. Гаррісонів твір Принципи безхірургічного лікування (1980 р.) каже: „Пацієнти хворіючі на [бета] хворобу талассемію майор, не будуть довго жити. Це дуже незвичайно, коли пацієнт, з найбільш серйозною формою цієї хвороби доживе до повноліття”. У серйозному захворюванні, так як сталось з Ізабеллею, дитина часто вмирає до перших двох або трьох років. Що ви робили б якщо б ваша дитина захворіла так як Ізабелла?

Хоч Джузеппе й Консілія знали, що їхня дочка помре, то вони регулярно брали її до клініки в Кальярі. Там їй час від часу переливали кров, з якої то терапії могло бути тимчасове полегшення, але також з якої виникали проблеми. Чому? Тому що через переливання крові тіло вбирає забагато заліза. Твір Вінтроба Клінічна гематологія (1981 р.) каже, що ,більшість пацієнтів, хворих на талассемію майор’, яким регулярно переливали кров ,умирають від ускладнення, виникаючого внаслідок надмірності заліза’. Цей медичний твір признає, що „багато описаного терапевтичного лікування не є практичне для застосування в великому масштабі. Сучасний кошт [найбільш ефективного лікування] для одного пацієнта є приблизно 5000 доларів [СШ] за рік”.

Декотрі лікарі представляють можливість продовжити нормальне життя дітей хворіючих на талассемію майор у рожевому світлі. Це зрозуміло, бо хто хоче признати безнадійність, а зокрема лікар, в якого хворі шукають надії. Однак, ми всі знаємо, що деяких хвороб неможливо виліковувати. І між цими мусимо помістити недокрів’я Середземного моря (талассемію майор). Отже, щодо найкращого способу лікування на цю хворобу можуть бути суперницькі опінії, а навіть щодо наслідків різного лікування; однак на нього немає ліків.

І медична наука не може запевнити, що дитина, така хвора, як маленька Ізабелла, буде жити багато років, навіть коли б їй переливали кров. Статистика для хвороби талассемію майор виявляє чисту дійсність, статистика, яку неможливо заперечити. Журнал Мінерва медіка (72, 1981 р., сторінки 662 до 670) поміщає цифри нагромаджені ІЦІС (Італійський Центральний Інститут Статистик) виявляє, що з 147 дітей, померлих на цю хворобу в 1976 р., то 23,8 процентів померло протягом перших чотирьох років їхнього життя.

Чому називати люблячих батьків „душогубами”?

З вищеданої статті ми довідались, що одна італійська пара розвинула щасливіше родинне життя студіюванням Біблії із Свідками Єгови. Джузеппе і Консілія Онейда те саме зробили. Їхнє життя стало більш надійним, навчившись, що Ісус запевнив, що Богомсхвалена особа, „хоч і вмре, буде жити”. (Івана 11:25) Так, лікарі не могли запевнити Ізабеллі нормального здоров’я й життя, але Син Божий міг запевнити їй це.

Коли, влітку 1979 р., Онейди вирішили стати Свідками Єгови, то повідомили лікарів Другої педіатричної клініки в місті Кальярі, що вони вже не дозволяють лікарям лікувати Ізабеллу переливанням крові. З Письма вони довідались, що Бог наказав апостолам, а також усім вірним християнам ,стримуватись від крові’. (Дії 15:28, 29, НС; порівняйте з 1 кн. Мойсеєвою 9:3, 4.) Отже, ці лікарі подали справу до Дитячого Суду. Суд наказав батькам, щоб вони дозволили лікарям лікувати їхню дочку переливанням крові, і вимагав, щоб лікарі, доглядаючі цієї справи, сповняли їхню відповідальність і регулярно переливали їй кров.

Протягом цього часу, тоді як Онейди радились з іншими лікарями, шукаючи інакшого лікування, вони схопили їхню дочку силоміць і переливали їй кров. Однак, хвороба не виліковувалась; життєві органи Ізабелли погіршувались. У березні 1980 р., лікарі вже кілька місяців не лікували її переливанням крові. Чому ж вони не виконували їхнього судом-приказаного обов’язку? Це таємниця, якої фахівці донині не старались розв’язати.

Протягом наступних місяців, Онейди робили все що могли для своєї улюбленої дочки, здобували лікарство, якого могли вдома застосовувати, і незважаючи на те, що не мали багато грошей, давали їй щонайкращу поживу. Не втрачаючи надії, вони навіть написали до спеціалістів у Німеччині, Франції й Швейцарії.

При кінці червня, стан Ізабелли несподівано погіршився, мабуть через бронхіт, з якої то хвороби дитина, хвора на талассемію майор може померти в цьому ступені хвороби. Поліція знову прийшла й забрала Ізабеллу до клініки, в якій вона померла, коли їй силоміць переливали кров.

Чи можете уявити собі смуток і втрату, яких Онейди переживали того другого липня, хоч знали, що їхня дитина, двох років з половиною віку, була смертельно хвора? Але до їхнього смутку мало додатись ще одно несподіване горе. Десь о години п’ятої 5-го липня 1980 р., коли Онейди відвідували друзів, прийшло два карабінери й заарештували їх. Вони тільки мали час віддати їхнє друге немовлятко, тримісячну Естеру, друзям на опіку.

Онейдів узяли до місцевої тюрми в Кальярі, називаючись Правильний Шлях (яке ж глузування!), одної з найбільш огидних у Італії. Їх замкнули в окремих камерах.

Як же можна визнавати їх винними в душогубстві?

Цю покірну пару тримали 20 місяців у тюрмі. Зрештою, Онейдів узяли на суд, і 10-го березня 1982 р., притягли до суду присяжних у Кальярі, визнаючи Джузеппе й Консілію Онейду винними в навмисному душогубстві. З яким же вироком? Чотирнадцять років у тюрмі, довше ніж засуджують багатьох терористів!

Легко зрозуміти чому такий вирок привернув увагу людей цілої Італії й чому багато юристів критикували його. Справу взято до Апеляційного Суду, але 13-го грудня 1982 р., Апеляційний Суд Присяжних у Кальярі затвердив попередній вирок. Суд тільки зменшив засуд на дев’ять років, кажучи, що Онейдам пом’якшили провин, тому що ,вони поводились за спонуками особливої моральної цінності’.

Онейдам лишилась тільки одна можливість виправдатись перед людським судом — взяти справу до Верховного Касаційного Суду. Восьмого липня 1983 р., Джузеппе Онейду звільнили на слово честі, тому що три роки страждання в тюрмі дуже погіршило його здоров’ю. Але Консілію тримали в тюрмі.

Верховний касаційний суд

Цей суд у Римі є верховний орган італійської юстиції. У ньому розсуджують питання правильного застосування й тлумачення закону й переглядають судові ухвали апеляційного суду. Коли вирішать, що закону не додержувались, або що його неправильно застосовано, то цей Верховний Суд має силу анулювати попереднє судове рішення й наказати, щоб інший суд переслухав справу. Тринадцятого грудня 1983 р. переслухали справу Онейдів.

Верховний Суд дуже рідко коли скасовує представлені перед ним вироки, і ухвали попередніх двох суддів матимуть досить велике значення. Отже, чи була якась надія, щоб Онейдів визнано бути люблячими, дбайливими батьками, якими то батьками вони дійсно є?

Драматична зміна подій!

Давайте розкажемо вам про той день у суді:

Після вступної промови в якій один з п’ятьох суддів, виступаючий в ролі репортера, викладав головні точки цієї справи, почався суд обвинувачених.

Оборонець особливо боїться судді, який виступає на користь позивача, тому що це дуже трудно скасувати його просьби. І в цьому випадку суддя був дуже досвідчений юрист, який вже виступав у цій ролі в кількох відомих справах. Що ж він скаже на це?

Несподівано, він запитав: „Чи був якийсь доказ, що матір або батько бажали смерті їхньої дитини, згідно з фактами виявленими судовим процесом? Чи суд у Кальярі докладно відповів на це запитання?” Він додав: „Дитячий Суд залишив немовлятко з її батьком та матір’ю, вірячи, що вони були люблячими батьками і що родинна обстановка була найкраща для дитини”. Потім він сказав, що ,судді, знавці й соціологи розглядаючі цю справу були в найкращому положенні вирішувати, що батьки були гідні опікуватись їхньою дитиною’.

Що сказати про заяву, що Онейди навмисно спричинили смерть їхньої дитини? Суддя продовжував: „Немає жодного доказу в поведінці, чи інакшого досить переконливого, щоб дати нам причину байдужо говорити про злий задум... Отже, з цієї причини ми вважаємо, що судді [у Кальярі] не дали задовільної відповіді на ці запитання”.

Оборонець поставив цю нещадну просьбу: „Я закликаю цей суд, щоб він скасував вирок у питанні злого задуму”.

Не було доказу на злий задум! Це значило, що Онейди не були добровільними душогубами! Крім цього, оборонець вимагав, щоб скасували попередній судовий розгляд!

Потім Суд вислухував оборонців, відомих адвокатів. Вони звертали увагу на суперечність попередніх судових процедур і на безглуздя тих судових ухвал.

Потім Суд відступив на якийсь час. Зрештою головний суддя виніс судовий вирок: Попередній вирок — скасований й справу передано до Апеляційного Суду Присяжних у Римі на переслухання.

Заявивши причину на своє рішення, Верховний Суд, між іншим, згадав про серйозні недоліки педіатричної клініки та інших публічних інституцій обслуговування; ,безсумнівно... публічні інституції обслуговування були знайдені дуже недостатніми; після перших позовів... вони цілком не цікавились, незважаючи на ясну просьбу за якимсь розпорядком, щоб чітко й постійно розв’язати проблему відносно ідеологічного переконання підсудного’. Це вирок Верховного Касаційного Суду, сторінка 30.

Зрештою возз’єднані!

Строк для запобіжного затримання вже закінчився і Консілію Онейду звільнили з тюрми. Після трьох років з половиною тяжкого випробовування Онейди вже возз’єднані. Джузеппе й Консілія дуже тішаться цим возз’єднанням і нагодою знову люблячо доглядати маленької Естери. Нехай вони з перших рук розкажуть нам їхній досвід:

Джузеппе: „Ми повінчались 1976 р., і рік пізніше нам народилась Ізабелла. Ми чекали її народження, але незабаром узнали, що з нею було щось негаразд. Вона була дуже бліда й хвороблива. Коли їй було шість місяців, то лікарі провели діагноз і взнали жахливу хворобу з якої вона помре. Ви можете уявити собі як ми засумували коли дізнались про той смертельний діагноз”.

Консілія: „Звичайно, ми ще більше полюбили наше немовлятко. Я мислю, що будь-який батько чи матір так само відносився б до страждаючого, безпомічного немовлятка з невиліковною хворобою. Ми зараз віддали Ізабеллу до педіатричної клініки на лікування, в якій їй почали переливати кров. Усе-таки, їй погіршувало. Я пригадую собі, що після року лікування кров’ю, її живіт, печінка й селезінка дуже спухли. Як вона мучилась від тих переливань крові! Одного разу лікарі цілу годину шукали вени; і ввесь той час моя маленька дівчинка верещала від болю”.

Джузеппе: „У часі нашого горя ми знайшли дійсну потіху, коли почали студіювати Біблію. Особливо нам сподобалась обіцянка в Об’явленні 21:4, що незабаром Бог зітре всі сльози з очей страждаючих, і смерті вже більше не буде”.

Консілія: „Для нас це значило, що у воскресінні, ми знову побачимо Ізабеллу здоровою, навіть коли б вона й померла, яка то смерть на нещастя здавалась неминучою. Потім, ми навчились з Біблії про Божий наказ, щоб ,стримуватись від крові’ [Дії 15:20; 21:25, НС]; ми вирішили... ”

Джузеппе: „... додержуватись біблійних принципів у житті. Для нас це була єдина надія побачити Ізабеллу здоровою в той день, коли Бог воскресить її з мертвих. Ми бачили, що переливання крові не виліковувало хвороби, і ми знали, що багато дітей в Сардінії вмирають за молодого віку від цієї самої хвороби, незважаючи на те, що їм переливають кров. Нам теж донеслось, що після місяців переливання крові, протягом яких діти не виліковувались, багато батьків, забрали своїх дітей з клініки, щоб доглядати їх вдома менше болісними й страхаючими способами”.

Консілія: „Як же нам відкинути єдину надію, побачити Ізабеллу здоровою, надію обгрунтовану на Божій обіцянці? З того, що ми читали про наслідки цього лікування, ми знали що переливання крові не були корисні. Ми довідались, що вони часто дуже шкодять життєвим органам”.

Джузеппе: „Ми повідомили лікарів, що вирішили не давати Ізабеллі крові, і тут почалось наше відоме оповідання”.

Консілія: „Ізабелла була дуже вразлива, любляча, а також інтелігентна”.

Джузеппе: „Вона була трохи старша двох років, коли вже багато навчилась з книжки Моя книга біблійних оповідань (анг.). Вона знала Боже ім’я, Єгова. Вона пізнавала й розказувала нам значення малюнків в оповіданнях про біблійних осіб”.

Консілія: „Це жахлива річ, коли матір знає, що вона не могла дати своєму немовляткові здорового тіла, щоб вона жила. Моя дочка Естера дуже пригадує мені Ізабеллу. Тепер я хочу кохати цю здорову дитину так само як я була б кохала Ізабеллу. Я тішуся, що возз’єдналась з моєю родиною й з християнськими братами, які дуже люблять нас. Однак, я ніколи не забуду тих півчвертя років у тюрмі, а навіть той день, коли злочинниця зі мною в тій самій камері старалася поповнити самогубство через розпач. Хоч мені вдалось врятувати її життя, то все ж таки це був жахливий досвід. Однак, це допомогло мені більше покладатись на Бога Єгову”.

Джузеппе: „Злочинці в моїй камері дуже старались зламати мою християнську вірність — насильством, мужолозними практиками та іншими гидливостями. Я найбільше боявся, що вони зламлять мою вірність і я втрачу можливість на життя в Божому щасливому Новому Ладі. Іноді я впадав у розпач, як-от коли апеляційний суд підтвердив ухвалу; іноді я жалів, що народився. Все-таки, я палко молився до Єгови й одержував від Нього потіху. Я також вдячний за те, що Він помістив книгу Йова в Біблії, думаючи, що досвід Йова був подібний до мого. Безсумнівно, Бог відповів Йовові й підкріпив його ,щоб він міг знести’ випробовування”.— 1 Коринтян 10:13.

„Навіть у прикрому моменті тюремного страхіття, я завжди звертався до Єгови. [1 Івана 1:5] Мене також дуже підбадьорювали листи від співхристиян з різних країн світу. Те, що вони так люблячо цікавились мною було доказом, що Бог не покидає нас. Такі вірші як Римлян 1:12 і Марка 13:13 допомогли мені витерпіти це лихо. Я вийшов з тюрми ,повалений’ так як каже апостол Павло, ,але не знищений’ ”.— 2 Коринтян 4:9.

Консілія: „Я не знаю чи ми будемо зовсім виправдані, коли закінчиться ця судова справа. Однак, ми є дуже вдячні тим, які допомогли нам і, які ще досі трудяться, щоб скасувати ті фальшиві обвинувачування, що ми вбили нашу дочку. Це є найжахливіша річ, якою можуть обвинувачувати батька”.

Джузеппе: „Ми тішимось, що могли витерпіти все це й нікого не зненавидіти за те, що сталось. Любов Бога й ближнього справді допоможе нам полічити свої многі блаженства. У нас є родина, духовні брати, віра, і ще до того надія”.

Ви мабуть погодитесь, що цих покірних батьків із Сарокка несправедливо обвинувачували, і ви правдоподібно співчуваєте їм у стражданні, якого вони переживали. Ви самі можливо колись були цікаві знати з якої точки зору розглядаються родинні обов’язки відносно догляду здоров’я дітей. Так, це запитання може прямо найти на котрого-небудь з нас або на наших родичів та друзів.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 10]

Немовлятко Джейн Дов — що батьки будуть робити?

Люблячі батьки деколи мусять робити тяжкі рішення. Наприклад, припустім, що ви є батьки немовлятка Джейн Дов, то що ви робили б? Нью-Йоркський час (1-го листопада 1983 р.) сповіщав:

„Три тижні тому одній парі в Лонг Айленд народилась дівчинка,— нездорова. У дівчинки Джейн Дов була спинна біфіда, ненормально малий череп, і гідроцефалія або водянка головного мозку, а також інші ненормальності. Навіть коли б і зробили їй операцію, то вона таки буде дуже психічно обмежена й прикута хворобою до ліжка на ціле своє життя — близько 20 років. Порадившись у лікарів, громадських діячів та священиків, батьки немовлятка Джейн болісно вирішили: щоб не дати її на операцію й нехай природа піде своїм звичаєм”.

Дехто не погоджувався з цим рішенням, і справу взяли до суду. Але коли судова справа дійшла до Верховного Суду СШ, то суд відмовився вислухати її. Дитятко Джейн Дов є прикладом болісних проблем, яких навіть люблячі батьки можливо будуть мати зносити.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Консілія Онейда, звільнена з тюрми возз’єднується з своєю дочкою Естерою