Чи відмова медичного лікування значить відмова життя?
ЗАПИТАЙТЕ себе, „Чи я маю право вирішувати яке медичне лікування я буду приймати, якщо буду приймати якесь лікування?” Це важливе запитання, ви повинні обдумати, бо дехто каже, що коли особа не погоджується на якесь лікування, пропонованого лікарями, то це показує, що вона не дорожить свого життя. Крім того, можна запитати чи це значить, що батьки не люблять своєї дитини, коли, зваживши включений риск, вони відмовляються деякого лікування пропонованого лікарем.
Декотрі люди, не знаючі суть справи, кажуть: „Відмовлятись лікування значить відкидати життя дитини”. Але легко бачити, що вони розуміють цю справу надто поверхово. Це впливає на хвилювання, тоді як ігнорує (1) сумління й основну мораль, (2) ваші особисті й родинні права й (3) медичні та законні предмети спірного питання на якого цілий світ тепер звертає увагу.
Сумління — це ваша внутрішня й непорушна частина, а також кожної нормальної, моральної людини. Відомий католицький кардинал Іван Генрі Ньюман вірив, що ,дорогу до світла знаходиться, коли слухаємо сумління’. Тому то коли нацистські воєнні злочинці казали, що вони тільки слухались наказів, то моральні люди цілого світу відповідали, що незважаючи на ті накази, вони повинні були слухатись їхнього сумління. Подібно, у січні 1982 р., папа Іоанн Павло II ,благав Бога, щоб не придушувати сумлінь’. Він сказав, що примушувати когось нарушувати своє сумління „є найбільшим ураженням поважності людини. У деякому значенні, це є гірше від фізичної смерті”.
Його вислови можуть погоджуватись з вашим власним почуттям, що сумління повинно грати головну роль у медичних рішеннях.
Сумління й медичні питання
Тут маємо приклад: Яка б не була ваша релігія, то ви мабуть знаєте, що католицький догмат осуджує жінку, яка припиняє вагітність, навіть коли є риск для матері або дитини. Уявіть собі як це бентежить римсько-католицького лікаря в країні в якій аборт є законним, як наприклад в Італії, коли запровадили Закон Чи с. 194, 22-го травня 1978 р. Цей закон дозволяє медичним працівникам сумлінно відмовлятись робити аборт. Проте, стаття 9 вказує, що коли життя жінки знаходиться в небезпеці, то лікар „не може звертати уваги на сумлінне спротивлення”. Що ж тоді щирий католицький лікар має робити?
Якщо не було б іншого лікаря, а він робив усе, що міг, не нарушивши свого сумління, то чи ж нам обвинувачувати його душогубством? Навпаки, примушувати лікаря порушити його сумління, навіть коли б жінка або власті вимагали аборту, було б ,гірше від убивства’. Це показує, як вимоги сумління можуть впливати на медичні рішення відносно здоров’я й життя.
Батьки, діти та життя
І це можна ясно бачити з того, що ранні християни робили. Ви мабуть уже знаєте, що вони відмовлялись палити ладан перед статуєю імператора, вірячи, що це був ідольський вчинок. Їхній релігійний і сумлінний погляд прямо впливав на їхнє здоров’я і життя, а також на здоров’я й життя їхніх дітей. Чому? Коли християн примушували вибирати — ,Покуріть ладаном, а коли ні, то ваша родина згине в римській арені!’ — то вони не перечили їхньому переконанню. Вони були вірні, навіть коли б разом з дітьми треба було постраждати.
Християн також випробовувалось у справах крові, тому що Біблія наказує їм ,стримуватись від крові’. (Дії 15:20) Тертулліан, латинський теолог у третьому столітті, каже, що епілептики пили свіжу кров убитих гладіаторів, гадаючи, що це вилікує їхню хворобу. Чи ж християни будуть приймати кров з таких „медичних” причин? Ніколи. Тертулліан додає, що ,християни навіть не їли крові тварин’. Дійсно, коли римські урядовці хотіли випробувати чи хтось дійсно був християнином, то примушували його їсти кров’яну ковбасу, знаючи що правдивий християнин не споживатиме крові, навіть коли б треба й вмерти за це. На це годиться звернути увагу, тому що християнські Свідки Єгови сьогодні також відмовляються від крові.
Тепер ми можемо запитати, Чи ж ті ранні християни не дорожили життям або чи вони хотіли ставати мучениками? Ні, це римські урядовці накидали смерть на них та на їхніх дітей. І чи ж ми не шануємо пам’ять тих вірних християн, які знали, так як папа недавно сказав, що нарушувати їхнє сумління було б гірше за смерть?
Якщо хтось думає, що це не стосується до медичних рішень, то зауважте, що доктор Д. Н. Голдштейн написав:
„Лікарі цієї думки [щоб накидати лікування на людей, відмовляючихся його] заперечують жертвування всіх мучеників прославляючих історію їхньою безмежною відданістю принципові, навіть коли мусили померти за це. Ті пацієнти, вибираючі смерть замість нарушувати релігійне переконання є подібні до тих, які віддали їхнє життя... замість погодитись на [силуване на них] хрещення... Жоден лікар не повинен звертатись до юридичного процесу, щоб врятувати тіло тоді як нищить душу. Життя пацієнта є його власне”.— Вісконсін медичний журнал.
Вибираючи дійсне життя
Більшість нас погодимось, що „життя” не є тільки біологічне існування. Життя — це існування обгрунтоване на ідеалах або цінностях (політичних, релігійних, наукових, мистецьких тощо); без яких, існування було б до нічого не варте. Отже, протягом Другої Світової Війни патріотичні чоловіки й жінки рискували їхнім життям, щоб обороняти політичні ідеали (цінності) — демократію й свободу слова, поклоніння та сумління. Як наслідок цієї оборони ідеалів, померло багато дітей. Безліч інших стали сиротами.
Прикладом цього є те, що сталось з італійським політичним діячем Алдо Моро. У 1978 р. його по-варварськи страчено, коли влада не погодилась з вимогами терористів. Ясно, що часто життя пожертвовується в імені вищих мет.
Отже, ви можете оцінювати чому моральна людина може вирішити рискнути своїм біологічним існуванням аніж скомпрометувати свої принципи. Роблячи це, вона вибирає дійсне життя, життя в його найбільшому значенні. Певно, це стосується християнських ідеалів.
Для християн життя є святе, дорогоцінний Божий дар. Подумайте про апостола Павла, інтелігентну, освічену людину. Він зносив биття й переживав життєзагрожуючі випадки, але сказав: „Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа... аби досягнути якось воскресення з мертвих”.— Филип’ян 3:8—11.
Ми можемо бути певні, що Павло ніколи не брав би участі у тому, що Бог осуджує. Безсумнівно, Павло не рискував би загубити „дійсне життя”, яке для нього було б життя на небі, тільки щоб продовжити своє тілесне життя або здоров’я на кілька років. (1 Тимофія 6:19) Але подумайте:
Сьогодні мільйони людей, ходячих до церков, мають надію жити на небі; можливо ви також маєте таку надію. Отже, коли б серйозно хвора людина, маюча надію на таке майбутнє вічне життя, відмовилась лікування, якого вона вірить Бог забороняє, то певно це не було б справедливо казати, що вона відмовляється життя. Краще, така людина вже роки жила на землі, і може видужати, щоб продовжувати таке життя. Але як би там не було, навіть коли її лікарі й не вірять у біблійні принципи, то це було б розсудливо для такої людини застановитись над своїм вічним майбутнім життям і вирішити відповідно до цього.
Лікарі дуже рідко коли обговорюють цю точку тоді як пропонують якесь лікування для вас або для ваших любих. Але в цьому є важлива точка про яку вони повинні поінформувати вас. Це є риск і користі в лікуванні. Ви є зобов’язані собі й вашій родині подумати про цю точку, тому що вона може допомогти вам мудро вирішувати й зрозуміти мудрість того, що хтось інший вибирає.
[Рамка на сторінці 13]
Догляд дитячого здоров’я — погляд єзуїта
Іван Й. Парис, С. Й., доцент (посада викладача вищої школи), коледжу св. Хреста (США), виступив з промовою на конференції в справах законного й етичного догляду дитячого здоров’я. (1-го квітня 1982 р.) Він говорив про єврейського судді, який наказав, щоб одному Свідкові Єгови переливали кров. Професор Парис сказав: „Суддя слухався своєї релігії й зробив те, що думав було правильне, але в цьому нарушив релігію пацієнта”.
Він додав: „Християнська теологія не підтримує думки, що дихання саме собою значить життя. У лікарні, ніхто не вмирає; кажеться, що тільки припиняється... [У лікарні] життя не є святе, але граничне а смерть — невдача. Але в іудео-християнській традиції, смерть є частиною людського стану, частиною життя. Неможливо уникнути факту, що це є риси рішень у житті. Іноді найкраще цілком не лікувати”.
[Рамка на сторінці 14]
Вічність змінює аналіз
Лікарка Рут Маклін є філософом в Альберт Ейнштейн коледжі медицини (у Нью-Йорку). У класній дискусії про етики, один медичний студент говорив про Свідка-пацієнта — „жертву анемії [група в якій клітини формуються в формі серпа], який міг був померти з кровотечі без переливання крові”. Студент сказав: „Він логічно міркував. Його процес думання — непошкоджений. Що ж вам робити, коли на релігійних підставах людина противиться єдиному джерелу лікування?”
Лікарка Маклін відповіла й сказала: „Ми можемо бути дуже переконані, що ця людина помиляється. Але Свідки Єгови вірять, що переливання крові є таке саме як би ,їсти кров’ і, що споживати кров [може], довести до вічного осуду. Нас привчено аналізувати риск і користі в лікарстві, але коли зважимо вічний осуд проти залишаючогося життя на землі, то аналіз тепер розглядається з інакшої точки зору”.— Нью-Йоркський час, 23-го січня 1984 р.