Ваше право порівнювати риски з користями

ВАШЕ тіло до вас належить. Ваше життя — ваше. Ці заяви можуть здаватись очевидними, але вони звертають увагу на ваше основне право вибирати медичне лікування. Ви маєте право вирішувати те, що з вами будуть робити. Багато людей користуються цим правом, коли йдуть до іншого лікаря, а тоді вирішують; декотрі відмовляються від пропонованого лікування. У дослідженні під керівництвом доктора Лорена Г. Рота в 1983 р. виявилось, що ,двадцять процентів пацієнтів у лікарні відмовляються лікування’.

Але коли б ви захворіли або були поранені, то як же вам вирішувати? Не бувши лікарем, то як ви можете знати яке буде найкраще лікування? Звичайно, ми звертаємось до знавців, до лікарів, вивчених, досвідчених, зобов’язаних допомагати людям. Лікар і пацієнт повинні „порівнювати риск з користями”. А що це значить?

Скажім, що ви поранили коліно. Лікар радить вам операцію. Однак, який буде риск від знеболювання й хірургії, або чи пізніше, ви знову зможете володіти тією ногою? З другого боку, які будуть можливі користі з операції й можливість успіху в вашому випадку? Коли вам пояснять риск, а також користі, тоді ви маєте право вирішувати: згодитись на лікування або відкинути його.

Порівнюючи риск з користями

Порівняйте риск з користями в дійсній ситуації, яка трапилась Джузеппе й Консілії Онейді, про яких ми раніше згадали.

Їхня дочка, Ізабелла, дуже захворіла й лікарі пропонували (навіть вимагали), щоб час від часу їй переливати кров. Люблячі батьки заперечували це лікування головно, тому що розуміли Божий закон. Однак, як порівнювати риск з користями могло вплинути на цю справу?

Більшість людей сьогодні припускають, що переливати кров у пацієнта — безпечно, що це дієва ефектна терапія. Але ми не повинні забувати, що у 17-му столітті кровопускання було загальною медичною практикою для молодих, а також для старших, від якого то лікування вмирало багато людей. А що сталося б коли б у той час батьки не погодились на це лікування для своєї дитини?

Кровопускання вже не застосовують; тепер лікарі підтримують переливання крові. Хоч у недавніх роках лікарі вже мали багато успіху, то таки мусять признати, що в переливанні крові є риск. Доктор Йосип Бов, (голова комітету Американського товариства кровозапасу в справах передавання хвороб переливанням крові) недавно сказав, що перше звернули увагу у 1943 р., на те, що з переливання крові можна заразитись гепатитом. Він додав:

„Тепер, близько 40 років пізніше, передавання гепатиту принаймні чотирма різними вірусами в крові є визнаним риском у цьому лікуванні й до списку внесено багато інших інфекційних чинників, які передаються кров’ю й кровними препаратами”.— Медичний журнал Нової Англії, 12-го січня 1984 р.

Якщо ви будете зважувати справи відносно вашого здоров’я й життя, або здоров’я вашої родини, то який є риск від таких хвороб? Навіть лікарі не можуть напевно сказати, тому що людина може померти від цих хвороб багато років після переливання крові. Візьміть, наприклад, тільки один рід гепатиту (Б), якого виділяють з малим успіхом. У новинковому дописі (10-го січня 1984 р.) було сказано:

„У 1982 р., близько 200 000 американців захворіли на гепатит Б, згідно з Центром для контролювання хвороб (ЦКХ) у Атланті; 15 000 людей взяли до лікарні, тому що вони критично захворіли на цю хворобу, і 112 померло. Інших 4000 людей померло від хронічного ускладнення приписаного цій хворобі”.

Скільки інших людей в Італії, Німеччині, Японії та по інших країнах померли на гепатит спричинений переливанням крові? Так, смерть від переливання — серйозний риск, якого необхідно добре обдумати.

Також у порівнянні риску з користями переливання крові, то риск зростає. „Чим більше навчаємось”, сказав професор Джорджо Венероні (з Мілану) у травні 1982 р., „то знаходимо все більший й більший риск пов’язаний з переливанням крові однорідного типу”. Одно таке відкриття, яке дуже потривожило лікарів, є статева хвороба ЕЙДС (СНІН, синдром набутої імунної недостачі), з якої вмирає дуже багато людей. Доктор Йосип Бов продовжував:

„Реципієнтам (хворим), лікарі мусять порівнювати риск від переливання крові з сподіваними користями. Ця ідея не є нова, але стала більш настійною, тому що ніхто вже не може запевнити стурбованого пацієнта, що переливанням крові не впровадять йому або їй хвороби ЕЙДС”.

У 1978 р. лікарі не обговорювали цього риску з Онейдами; тоді його ще не визнавали, але все це вже стало відоме. Чи ж, маючи таке знання про більший риск від переливання крові, люди тепер не повинні так дуже критикувати рішення Онейдів?

Батьки мусять порівнювати риск з користями

Бувши дорослою людиною, ви маєте право порівнювати риск з користями переливання крові або якого-небудь іншого лікування. „Кожна повновладна, доросла особа є хазяїном свого тіла. Вона може мудро або безглуздо поводитись з ним. Вона навіть може відкинути життєзберігаюче лікування, і ніхто не має права розказувати їй. Певно, що держава не має цього права”. (Уіллард Гейлін, лікар, президент Гастінгс центру) Але кому слід порівнювати риск з користями для дитини?

Загальний досвід показує, що люблячі батьки повинні вирішувати це. Наприклад, що коли б ваша дитина захворіла на тонзиліт (запалення глоткових мигдаликів) і лікар пропонував вам хірургію. Чи ж ви не хотіли б знати користі й риск такої операції? Ви можливо схочете порівняти це з риском та користями лікування антибіотиком. Тоді ви, маючи цю інформацію, можете робити висновок, так як багато батьків уже робили.

Обдумайте тепер більш серйозну справу. Лікарі повідомляють вас, що ваша дорогенька дитина захворіла на майже невиліковний рак. Вони пропонують вам хіміотерапію (лікування хвороб хімічними препаратами), але ваша дитина дуже захворіє від ужитих хімікалій, і в цьому ступені вже майже неможливо припинити хворобу. Чи ж ви не мали б права остаточно вирішувати?

Із статті, написаної доктором Терренсом Ф. Акерменомa ви відповіли б так на те запитання. Він признався, що в багатьох випадках звертались до судового наказу, заявляючи, що держава мусить охороняти неповнолітків. Однак, у кількох випадках славна М.Д. Андерсон лікарня й інститут для ,лікування пухлин, не звертався до суду, щоб переливати пацієнтам кров’. Чому? Частково тому, що „кожна дитина хворіла на невиліковну хворобу й ми не були певні чи нам удасться вилікувати її”. Чи ж це не стосується до того, що сталось з Ізабеллою?

Акермен підкреслив цінність „шанування влади батьків виховувати їхніх дітей в спосіб, якого вони вважають бути відповідним”. Він удумався й зробив висновок: „Це самоочевидно, що в педіатрії [галузь медицини, яка вивчає дитячі хвороби, їхнє лікування та запобігання їм] лікар має моральний обов’язок обстоювати батьків та родину. Коли діагноз виявляє, що дитина хворіє на невиліковну хворобу, то це дуже напружує батьків. І коли, крім цього, на батьків ще накидається те, що вони вірять є порушення Божого закону, то цим можна ще більше пошкодити їхній здібності діяти. Крім того, добробут родини прямо впливає на добробут хворої дитини”.

Альтернативні засоби

Щоб уникнути багатьох рисків у переливанні крові, дослідники вигадали хірургічну техніку, якою зменшили потребу крові. Дійсно, тому що Свідки відмовляються від переливання крові, то цим заохотилось таке дослідження. Пізно в 1983 р., у газетах Сполучених Штатів говорилось про рапорт поданий на конвенції Американського товариства серцевих хвороб: Коли робили операцію на серце 48-ом дітям, від трьох місяців до вісьмох років віку, то не вживалось крові. Тіло пацієнта прохолоджено а кров розбавлено водою змішаною з мінералами й живленням. Не давали пацієнтові крові! Спочатку, цю техніку застосовували тільки в операціях дітей Свідків Єгови. Коли хірурги зауважили, що ці діти багато краще видужували від дітей, яким робили операцію загальноприйнятою процедурою, то вирішили застосовувати цю техніку в операціях усім їхнім пацієнтам.

Зрозуміло, у деяких випадках лікарі вірять що необхідно переливати пацієнтові кров. Проте, можна об’єктивно сказати, що: (1) Навіть багато лікарів признають, що є дуже мало випадків у яких, вони є переконані, необхідно переливати пацієнтам кров; (2) між лікарями є давній й шкідливий звичай непотрібно переливати пацієнтам кров; (3) через великий риск у переливанні крові, неможливо рішучо порівнювати їхній риск з користями. Отже, декотрі лікарні тепер кажуть, що багато людей, які не є Свідками Єгови, вимагають, щоб їм не давали крові.

Надія на майбутнє

Щасливо, звертається все більше й більше уваги на права й гідність особи. Такі поінформовані країни, як Італія, стараються запевнити пацієнтам найбільшу можливу свободу, а навіть свободу робити поінформовані медичні рішення. Книжечка видана Американським медичним товариством пояснює: „Пацієнт мусить остаточно рішити чи він буде приймати якесь лікування або операцію пропоновану лікарем, або чи буде рискувати жити без неї. Таке є природне право, якого особа має й якого закон визнає”.

Це також стосується до неповнолітків. Якщо ви є батьком, то ви повинні вирішувати медичне лікування для ваших дітей. Рада Лікарів у Сполучених Штатах написала в „Посібнику для судді в справах медичних наказів впливаючих на дітей”:

„Якщо можливо вибирати процедури (лікувальні) — якщо, наприклад, лікар пропонує процедуру, в якій є 80 процентова можливість успіху, але з якою батьки не погоджуються, і коли батьки вибирають процедуру, в якій є тільки 40 процентова можливість успіху — то лікар мусить вибирати ту процедуру, яка медично має більший риск, але якій батьки не противляться”.

Така порада може бути дуже важливою, якщо ви визнаєте ваше право — так, це ваш обов’язок нагромаджувати правильної медичної інформації. Це корисно порадитись у другого лікаря. Випитайте в які різні способи можна виліковувати якусь медичну проблему, і порівнюйте можливий риск з користями кожної процедури. Потім, знаючи риск, а також користь, ви можете рішити медично. Закон запевняє вам те право. Бог і ваше сумління кажуть, що це є ваш обов’язок.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 16]

Наляканий педіатр

Професор Яків Олеське недавно признав:

„Як педіатр і імунолог мене тривожить те... що в дуже багатьох випадках ми переливали передчасним немовляткам кров перш ніж знали про хворобу ЕЙДС... Якщо пізно в 70-их і спочатку 80-их роках ми давали їм кров з мікробами ЕЙДС, то багато немовлят могли заразитись... Проблема в тому, що мікроби ЕЙДС не легко виділяти, і ми дійсно не можемо сказати, хто тепер може бути заражений тією хворобою, незважаючи на те, що така людина може почуватись здоровою й може бути донором крові”.— Дата сентрум, з січня 1984 р.

[Рамка на сторінці 17]

Кров — дар життя?

„Коли Сем Кушнік помер минулого жовтня, то родина хотіла поховати його закутаного в єврейській шалі для молитви й в його улюблених черевиках. Але погребники не хотіли торкатись його тіла; свідоцтво про смерть показало, що він помер на хворобу ЕЙДС — Синдром набутої імунної недостачі.

„Це був незвичайний випадок, не тому що Кушнік став жертвою хвороби ЕЙДС і посмертно з ним поводились неначе з парією (дуже зневажена людина). Семові було тільки три роки й він не належав до жодних груп великого риску хвороби ЕЙДС — розбещених мужолозників, гаїтян або наркоманів героїну. Цей маленький хлопчина з Лос-Анжелес був одною з малої але зростаючої кількості жертв заражених хворобою ЕЙДС переливанням крові”. (Уолл-стріт журнал, 12-го березня 1984 р., сторінка 1.) Сем народився передчасно. Коли лікарі брали з нього кров для аналізу, то замінили її переливанням крові донора. Другого року свого життя Сем захворів на ЕЙДС, і тоді дізналось хто був донором. Донором був мужолозник в якого ще досі немає симптомів хвороби, на яку маленький Сем помер.