Помпеї. Місто, де застиг час

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІТАЛІЇ

КУХНІ, на згаслих вогнищах яких стоять горщики, крамниці, в котрих повно товарів, фонтани без води, непошкоджені вулиці — усе є таким, як було, в порожньому і безлюдному місті. Це — Помпеї, місто, де, здається, застиг час.

Усе залишилося в такому ж вигляді, як того нещасливого дня понад 1900 років тому, коли вулкан Везувій, гора над Неаполітанською затокою, вивергнув ріки лави. Він поховав під шаром попелу Помпеї, Геркуланум, Стабію та навколишні села.

«Прадавні,— говориться у книжці «Помпеї» (англ.),— майже не здогадувалися про вулканічну природу Везувію й дивилися на нього як на зелену гору, на схилах якої ростуть густі ліси та чудові виноградники». Але 24 серпня 79 року н. е. після багаторічної мовчанки гора прокинулася й відбулося жахливе виверження.

Виверження 79 року н. е.

Над вулканом здійнявся стовп газу, магми та каміння, від чого потемніло небо й випав жахливий дощ з попелу й лапілі (невеликих шматочків застиглої лави). За два дні Помпеї і багато довколишніх сіл були поховані під товстим шаром глибиною у середньому 2,5 метра. Тоді як несамовиті поштовхи потрясали землею, велетенська хмара отруйних газів, невидима, але згубна для всього живого, обгорнула місто у своїх смертельних обіймах. Помпеї загинули поступово, а Геркуланум зник у мить. Згідно з книжкою «Riscoprire Pompei» («Друге відкриття Помпеїв»), Геркуланум було затоплено потоком «бруду й вулканічних уламків глибиною в двадцять два метри біля берега».

Реакція 15 000 помпейців була різною. Лише ті, хто негайно почав втікати, змогли врятуватися. Однак дехто, не бажаючи полишити свої будинки та все нажите, лишився позаду, бо сподівався уникнути небезпеки. Інші, прагнучи врятувати свої цінності, не могли вирішити, чи їм тікати, чи ні, тож були розчавлені дахами своїх будинків, які завалилися під вагою попелу.

Одним із прикладів цього є власниця «будинку Фавна», котра, як видається, не могла залишити свого багатства. «Поспішно,— говорить Робер Етьєн у книжці «La vie quotidienne à Pompéi» («Будні Помпеїв»),— хазяйка будинку зібрала свої найдорожчі прикраси: золоті браслети у вигляді змій, перстні, шпильки для волосся, сережки, срібне дзеркало, торбу золотих монет — і приготувалася втікати». Мабуть, налякана попелом, що падав, вона зупинилася у дверях. «Невдовзі,— продовжує Етьєн,— завалився дах і поховав нещасну жінку з її коштовностями». Інші задихнулися від отруйних газів, що просякли скрізь.

Люди, що вагалися, мусили тікати по шару вулканічного попелу, який утворився за цей час. Вони лежать там, де впали, задихнувшись від смертоносних випарів. Дощ дрібного попелу, який не припинявся, покрив їх. Жалюгідні рештки цих людей було знайдено через сторіччя після трагедії, а поряд з ними лежали їхні цінності. Місто та його мешканці були поховані під шестиметровим шаром попелу.

Але через згубний дощ ми можемо познайомитися з мешканцями міста. Чи відомо вам, яким чином? Пригляньтесь до гіпсових відливків їхніх тіл на фотографії, що на цій сторінці. Як їх було зроблено? Археологи залили гіпсом пустоти у попелі, що утворилися після розкладання тіл, і таким чином дали нам можливість побачити останні рухи агонії безпорадних жертв: «молода жінка, що поклала голову на руку; чоловік із закритим хусточкою ротом, яка не врятувала його від пилюки й отруйних газів; відвідувачі лазень форуму, котрі застигли в неприродних позах через корчі і спазми від ядухи... мати, що у відчаї востаннє марно обійняла свою донечку» («Аркео»).

Небезпека в Геркуланумі

У Геркуланумі, що за кілька кілометрів від Помпей, люди, котрі не втікали одразу, опинилися в пастці. Багато хто поспішав до пляжу, мабуть, сподіваючись врятуватися морем, але через шалений шторм було неможливо спустити човни на воду. Завдяки недавнім розкопкам на стародавньому узмор’ї поблизу Геркуланума було знайдено понад 300 скелетів. Коли ці люди шукали сховку під терасою, з якої можна було спостерігати за морем, їх живцем поглинув величезний потік бруду й вулканічних уламків. Також і в цьому місті багато людей намагалося врятувати найкоштовніше майно: золоті прикраси, срібне начиння, повний набір хірургічних інструментів — усе це нікому не потрібне й досі лежить тут обік залишків власників.

Час застиг

Помпеї промовисто свідчать про слабкість людини перед природними силами. Як жодне інше місце археологічних розкопок у світі, Помпеї та довколишня місцевість, ніби моментальний знімок, розкривають сучасним вченим та просто допитливим людям подробиці повсякденного життя в першому сторіччі н. е.

Добробут міста в основному залежав від сільського господарства, ремісництва і торгівлі. Родюча земля, яку щодня інтенсивно обробляли раби та вільні люди, приносила удосталь плодів. Багато занять у місті були пов’язані з торгівлею харчовими продуктами. Відвідувач Помпеїв може побачити млини для зерна, овочевий ринок та крамниці продавців фруктів і вина. Ви можете оглянути будівлі, що колись служили комерційним цілям: для обробки вовни та льону, для прядіння й ткання полотна у промислових масштабах. Додайте до цього будівлі десятків інших невеличких підприємств, від ювелірної майстерні до крамниці металевих виробів та помешкання — й ось вам і місто.

Вузенькі, колись залюднені вулиці, забруковані брилами каміння. З обидвох боків дороги високі тротуари та громадські фонтани, під’єднані до хитромудрого водопроводу. Цікаву деталь можна побачити на рогах головних вулиць. Немов стародавні «предки» сучасних пішохідних переходів, великі кам’яні брили перетинають вулицю посередині, по них перехожі могли перейти дорогу, не замочивши ніг під час дощу. А хто їхав колісницею, мусив виявити певну спритність, аби оминути ці великі камені. Вони там, як і раніше! Нічого не змінилося.

Особисте життя

Перед нескромними поглядами сучасників не може сьогодні сховатися жодна деталь з приватного життя помпейців, яким вони так дорожили. Жінка у чудових коштовностях лежить мертва в обіймах гладіатора в його казармі. Двері будинків і крамниці відчинені навстіж. Можна побачити кухні, ніби щойно залишені, з начинням на вогнищах, з недопеченим хлібом у печах, з великими глеками попід стіною. Деякі кімнати оздоблені чудовим ліпленням, настінними розписами, мозаїками, тут багачі влаштовували свої бенкети, пили зі срібних чаш і їли із дивовижно витонченого посуду. Затишні внутрішні подвір’я оточені колонадами й прикрашені колись радісними, а тепер мовчазними фонтанами. Також можна побачити надзвичайно майстерно зроблені мармурові та бронзові статуї і вівтарі домашніх богів.

Однак життя більшості не було таким розкішним. Багато людей, котрі не мали кухні вдома, вчащали до численних таверн. Там, не витрачаючи багато грошей, могли попліткувати, пограти в азартні ігри або купити їжу й напої. Деякі з цих місць, мабуть, мали лиху славу, там офіціантки, які часто були рабинями, подавши напої, починали працю повій. Окрім численних таверн такого типу, розкопки виявили багато інших домів розпусти, які часто відзначались вкрай непристойними картинами й написами.

Час діяти

Раптова загибель Помпеїв змушує замислитися. Тисячі людей, що загинули, очевидно, не зреагували достатньо серйозно на попереджувальні ознаки неминучого лиха: неодноразові землетруси, виверження вулкана, жахливий дощ з лапілі. Вони вагалися, можливо тому, що не хотіли залишати своє влаштоване життя й майно. Мабуть, вони сподівалися, що небезпека промине або ж що буде достатньо часу втекти, коли ситуація погіршиться. На жаль, вони помилилися.

Святе Письмо повідомляє нам сьогодні, що весь світ опинився у подібних обставинах. Зіпсоване суспільство, в якому ми живемо, відвернулося од Бога. Незабаром воно буде раптово знищене (2 Петра 3:10—12; Ефесян 4:17—19). Усі докази показують, що цей час близько (Матвія 24:3—42; Марка 13:3—37; Луки 21:7—36). А сумні залишки Помпей є ніби мовчазними свідками безглуздості вагання.

[Рамка на сторінці 24]

Християнські хрести?

Знахідки різних хрестів у Помпеях, включаючи хрест, виліплений з глини на стіні пекарні, часто пояснюють як доказ того, що у місті перед його знищенням 79 року н. е уже жили християни. Чи є переконливі підстави так вважати?

Чітко видно, що ні. Щоб виявити «культ масового поклоніння хресту,— говорить Антоніо Вароне у своїй книжці «Presenze giudaiche e cristiane a Pompei» («Євреї і християни в Помпеях»),— нам треба почекати до четвертого сторіччя, коли через навернення імператора й мас язичників з’явилося поклоніння хресту, співзвучне їхнім віруванням». «Навіть у другому й третьому сторіччях до часу Константина,— додає Вароне,— дуже рідко можна було знайти зображення хреста як символ християнства».

Якщо хрести в Помпеях не християнські, тоді яке їхнє походження? Не кажучи вже про сумніви щодо визначення цього символу, який вважається хрестом, і те, що в тій же пекарні знайшли намальоване божество у вигляді змії, «деякі надзвичайно сороміцькі знахідки просто не дозволяють припустити, що власник був християнином»,— говорить Вароне. Він додає: «Відомо, що на зорі цивілізації, перед тим як хрест став символом викупу, хрестоподібні емблеми використовувалися у магії і ритуалах». Як пояснює цей вчений, у стародавні часи вважалося, що хрест може відвертати або ж руйнувати злі сили, і його використовували як амулет частіше, ніж будь-що інше.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Арка Калігули і Везувій вдалині.

[Ілюстрації на сторінці 23]

Вгорі: Гіпсові відливки помпейців.

Зліва: Вигляд арки Нерона й деталі храму Юпітера.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 22]

Вертикальні краї: глазур

Фотографії на сторінках 2 (внизу), 22 і 23: Soprintendenza Archeologica di Pompei