Зоопарки — рятівна соломинка тваринного світу?

ОСТАННІМИ роками у найбільш прогресивних зоопарках світу відбулася тиха революція. Сторонній спостерігач може зауважити, що зоопарки перебудували свої вольєри відповідно до більш гуманної концепції «ландшафтного оточення». Для тварин тепер відтворюють їхнє природне середовище із зеленню, камінням, сланкими рослинами, туманом, звуками й навіть підселяють до них інших тварин та птахів, які можуть жити разом. Лише у Сполучених Штатах Америки на поліпшення умов у зоопарках та акваріумах щорічно витрачається приблизно 1,2 мільярда доларів, і ці поліпшення, хоча й вимагають великих затрат, вважаються необхідними з огляду на нову честолюбну роль, що випала зоопаркам.

Завдання на наступне століття

Оскільки планеті загрожує біологічне убозтво, то найвідоміші зоопарки світу визначили своїм завданням на XXI століття збереження тварин, наукові дослідження та освіту. Спонукані трудністю та невідкладністю цього завдання, деякі зоопарки навіть відмовилися від своєї попередньої назви. Тепер вони стали називатися «природними ландшафтними парками» або «заповідними парками».

Шлях у новому напрямку висвітлила публікація «Стратегія збереження видів у зоопарках світу» (англ.). Ця публікація, по суті, являє собою статут зоологічних установ, а одна письменниця назвала її «найважливішим з документів, опублікованих зоологами». У цьому документі «визначено обов’язки зоопарків та акваріумів по цілому світі, а також, що́ вони можуть зробити для збереження різноманітності світової фауни». Щоб розвіяти будь-які сумніви стосовно цих нововведень, у тій публікації говориться: «Саме право на існування зоологічного парку або акваріума визначається, по суті, тим, який внесок він робить у справу охорони природи».

Щоб справитися з новим завданням, зоопаркам потрібно приділяти особливу увагу шкільній освіті та науковим дослідженням, зокрема тим, що стосуються розведення тварин у неволі. Серед сьогоднішніх дітей ростуть ті, хто завтра опікуватиметься зоологічними парками і нестиме відповідальність за збереження врятованих тваринних видів, яких вже немає у дикій природі,— а список таких видів невпинно зростає. Чи майбутні зоологи поставляться до цієї відповідальності з відданістю та мудрістю? І чи матиме людство в цілому освіченіший погляд на природу? Для цього «Стратегія збереження видів у зоопарках світу» заохочує кожен зоологічний сад взятися за виховну роботу і вважати себе частиною «всесвітньої мережі сумління».

Зоопарки об’єднуються у всесвітню мережу

Через величезний обсяг свого завдання багато зоопарків об’єднуються у глобальну мережу, яка тепер охоплює приблизно 1000 зоопарків. Такі міжнародні установи, як Всесвітня організація зоологічних парків та Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, встановлюють зв’язок між цими зоопарками та координують і спрямовують їхні зусилля.

Книжка «Зоопарк — сучасний ковчег» (англ.), наводячи переконливий аргумент на користь такої співпраці, говорить: «Щоб обмежити дії підступного вбивці — інбридингу — зоопарк не може більше обходитися своїми ресурсами, скажімо, маленькою групкою усурійських тигрів. Натомість усіх усурійських тигрів, яких утримують у зоологічних парках континенту або навіть цілого світу, слід розглядати як одну популяцію». Так, щоб наскільки можливо зменшити або усунути інбридинг, який веде до безплідності та вимирання, потрібні сотні представників одного тваринного виду, а це явно не під силу окремому зоологічному парку. У «Стратегії збереження видів у зоопарках світу» говориться: «Таке велике об’єднання усіх наявних ресурсів необхідне, щоб дати біосфері нашої Землі... якнайбільше шансів на виживання. На думку багатьох, якщо ми не врятуємо тварин, нам не вдасться порятувати й себе». Звичайно, ті, хто настроєні так песимістично, не беруть до уваги біблійної обітниці про відновлений рай на Землі (Об’явлення 11:18; 21:1—4).

Засоби допомоги зоопаркам

Криза зникнення видів також спонукала створення деяких нових технологій, досяжних по цілому світові, які мають допомогти розводити тварин у неволі. Це родовідні книги, «Міжнародний зоощорічник» (МЗЩ) та комп’ютерна «Міжнародна інформаційна система видів» (МІСВ).

Кожна зоологічна родовідна книга містить детальний опис усіх особин окремого виду, які перебувають у зоопарках світу. Міжнародні записи даних є ключем до збереження здорової генетичної бази, бо не дають розгулятися цьому «підступному вбивцеві», інбридингу. Першу родовідну книгу завів берлінський зоопарк, коли в 1923 році почали розводити зубра, або європейського бізона, який майже зник через першу світову війну.

Щоб сприяти поширенню по світу наукової інформації, такої, як родовідні книги, «Міжнародний зоощорічник» та демографічні дані, у 1974 році в Сполучених Штатах Америки почала діяти «Міжнародна інформаційна система видів». Ця система дедалі розширяє комп’ютерну мережу та постійно збільшує базу даних, допомагаючи зоологічним паркам співпрацювати для того, щоб втілити в життя концепцію світового зоопарку.

До біологічних засобів, якими охоче користуються зоопарки, входять: аналіз структури ДНК, трансплантація ембріонів, запліднення у пробірці та кріогенізація (заморожування сперми та ембріонів). Аналіз структури ДНК допомагає зоопаркам з абсолютною точністю визначити батьківство, а це необхідно, щоб тримати під контролем інбридинг, наприклад, серед тих тварин, які живуть табунами і в яких за батьківством важко слідкувати. Трансплантація ембріонів та запліднення у пробірці прискорюють відтворення. Деколи таким чином можна розширити базу «батьків» для зникаючого виду; ембріони цього виду пересаджують до споріднених тварин, які виношують плід. До того ж сурогатними мамами можуть бути навіть домашні тварини. Цей метод виявився результативним, і вже було таке, що голштинська корова привела на світ гуара, а домашня кішка народила кошеня дуже рідкісної тварини, індійського пустельного кота. Такий метод також зменшує кошти, ризик і травми, пов’язані з перевезенням рідкісних племінних тварин. Пакет з ембріонами або заморожена сперма — це все, що у такому випадку доводиться перевозити.

Враховуючи те, що деякі тварини можуть зникнути повністю, кілька зоопарків навіть узялися за кріогенетику і заморожують сперму та ембріони на довгочасне зберігання. Завдяки цим зоопаркам-холодильникам відкрилася нова перспектива. Вони обіцяють, що через десятки або й сотні літ після зникнення тварини її нащадки все ще мають можливість з’явитися на світ! Хоч цей метод викликає багато сумнівів, його почали називати «останнім засобом захисту».

Дослідження живої природи допомагає зоопаркам розводити тварин

Для успішного розведення тварин у неволі величезне значення мають наукові дослідження, у тому числі вивчення поведінки тварин у природному середовищі. Ці ж дослідження і надихнули зоопарки на створення «ландшафтних» виставочних вольєр. Для того щоб тварини залишалися здоровими і розмножувалися, зоологічні парки повинні брати до уваги їхні інстинкти та дбати про те, щоб тварини почувалися «щасливими».

Наприклад, самці і самиці гепардів на волі тримаються окремо, так що вони не бачать одне одного, а підтримують контакт за допомогою запахів, які залишаються у сечі та екскрементах. Нюх самця підказує йому, коли самка готова до парування, і тоді він залишається з нею тільки на день або два. Коли про це дізналися зоопарки, вони перебудували вольєри так, щоб самці та самиці гепардів бачили одне одного тільки протягом короткого періоду парування. І це спрацювало — народилися малята.

Якщо в гепардів розлука зміцнює любов, то у фламінго все зовсім по-іншому. Фламінго розмножуються тільки тоді, коли їхні зграї сягають таких великих розмірів, що більшість зоопарків не в стані їх вмістити. Тому один зоопарк в Англії поставив експеримент: службовці «подвоїли» кількість фламінго за допомогою великого дзеркала. І тоді птахи вперше почали виконувати свій видовищний ритуал залицяння! Чи ці приклади допомогли вам хоч трошки уявити усю складність земної природи? Перед зоопарками стоїть справді дуже важке завдання.

Чи реалістично сподіватися, що тварин буде врятовано?

На великі можливості нової програми вказує те, що деякі розведені в неволі види вже вдалося повернути в їхнє природне середовище. Це каліфорнійський кондор, зубр, американський бізон, антилопа орикс та кінь Пржевальського. Незважаючи на це, справи з довгостроковими планами на майбутнє стоять, здається, зовсім погано.

«Людське суспільство настільки складне, а проблем у світі так багато,— говорить «Стратегія збереження видів у зоопарках світу»,— що, незважаючи на зріст громадської свідомості й тривоги за природу та довкілля, багато руйнівних процесів неможливо зупинити». Це означає, що «охоронцям природи треба бути напоготові і шукати засобів протриматися протягом очікуваного критичного періоду»,— додається у цьому документі. Зрозуміло, що це вимагає співпраці людей усіх верств суспільства. Сучасні спроби співпраці, за словами одного автора наукових статей, «надто далекі від того, що потрібно». Якщо тиск, який спричиняє вимирання видів, не зникне, а тільки ослабне, то будь-які зусилля зберегти тварин не матимуть успіху. Потрібно створити тваринам значні за розміром та цілісні місця поселення, а не відводити для цього ізольовані шматки територій, де складаються умови для інбридингу. Тільки тоді зоологічні сади зможуть спокійно випустити своїх вихованців на волю. Але чи реалістично сподіватися, що колись так і станеться, чи, може, це тільки мрії?

Навіть можливості світового зоопарку викликають певні сумніви. «Жорстокою правдою,— говорить професор Едвард Вільсон,— є те, що всі разом зоопарки світу сьогодні можуть утримувати щонайменше 2000 видів ссавців, птахів, плазунів та земноводних». Це тільки крапля в морі. Отже зоопаркам важко позаздрити, бо вони мають вирішити, яких тварин слід відібрати для збереження, тоді як решту видів буде зараховано до списку тих, що прямують в забуття.

У зв’язку з цим перед досвідченими фахівцями у галузі охорони природи постає зловісне питання. Якщо взяти до уваги взаємозалежність усіх живих істот, то може статися, що біологічне різноманіття впаде до критичної межі, після якої вимирання набере катастрофічної швидкості та на Землі зникне решта життя разом з людьми. Але де пролягає ця критична межа? Стосовно цього вчені можуть тільки робити припущення. «Ми не можемо передбачити наслідків зникнення одного, двох чи п’ятдесяти видів,— говорить Лінда Кебнер у «Книзі зоопарків».— Зникнення видів спричиняє зміни ще перед тим, як ми розуміємо наслідки цих змін». Тим часом, за словами книжки «Зоопарк — сучасний ковчег», «зоологічні парки залишаються найважливішими форпостами життя у планетарній війні на виснаження, війні, масштаби якої важко передбачити, але відповідальність за яку перед майбутніми поколіннями лежить цілковито на нас».

Отже, чи є якась підстава для надії? Чи майбутні покоління приречені жити у світі біологічної одноманітності, очікуючи власного зникнення?

[Ілюстрації на сторінці 7]

Людина — їхній найбільший ворог.

[Відомості про джерело]

Тигр та слони: Zoological Parks Board of NSW

[Ілюстрації на сторінці 8]

Деякі зникаючі тварини: бізон, гепарди та чорний носоріг.

[Відомості про джерела]

Бізон та гепарди: Zoological Parks Board of NSW

Носоріг: National Parks Board of South Africa