Що нам слід знати про банди
Вейд, колишній член однієї з каліфорнійських банд, говорить: «Ми були просто хлопцями, що жили в одній околиці. Разом вчилися у початковій школі. Ми лише не робили у своєму житті правильних рішень».
БАНДИ часто починалися з груп хлопців, що живуть поруч. Підлітки або молодші віком діти збиралися на розі вулиці. Вони займалися разом різними справами, а через якийсь час об’єднались, аби захистити себе від міцнішої групи неподалік. Але незабаром їхня спілка почала опускатися до рівня її найжорстокіших членів і втяглась у небезпечні злочинні дії.
Суперницька банда з іншої вулиці, можливо, вважала нову групу своїм ворогом. Відтак гнів повів до насилля. Наркоділки стали використовувати банду, щоб продавати наркотики. Слідом потягся ланцюжок інших злочинів.
Луісові було 11 років, коли вони з друзями об’єдналися в банду. У 12 років він почав вживати наркотики. У 13 його вперше заарештували. Хлопець брав участь у викраданні автомашин, крадіжках зі зломом та озброєних пограбуваннях. Його постійно ув’язнювали за бійки та безчинства, вчинені бандою.
Деколи можна здивуватись, дізнавшись, хто належить до банди. Старшокласниця Марта, дівчина з охайною зачіскою, у школі отримувала чудові оцінки і поводилась добре. Але в той же час вона була ватажком банди, яка торгувала марихуаною, героїном і кокаїном. Тільки після того, як в одного з її друзів декілька разів стріляли та зрештою вбили, Марта злякалась і вирішила змінити своє життя.
Чому вони приєднуються до банд
Як не дивно, але деякі члени банд говорять, що прийшли до них за любов’ю. Вони шукали товариства і близькості, яких не мали вдома. Гамбурзька газета «Цайт» (Німеччина) писала, що у вуличних бандах молодь намагається здобути почуття захищеності, якого не вдалося знайти в іншому місці. Ерік, колишній член банди, говорить, що коли вдома немає любові, «то йдеш шукати чогось ліпшого на стороні».
Один батько, який колись був у банді, написав, згадуючи свої молоді роки: «Я майже постійно сидів у в’язниці за хуліганство, бійки між бандами, безчинства і, врешті, за спробу вбивства, яку здійснив, стріляючи з автомобіля на ходу». Пізніше в нього народився син Раміро, але він не знаходив часу для малого. Підрісши, Раміро також приєднався до банди, і одного разу після бійки між двома угрупованнями його арештувала поліція. Коли батько став наполягати, аби Раміро полишив банду, хлопець вигукнув: «Вони стали моєю родиною!».
Одна медсестра у техаській лікарні, яка протягом року бачила аж 114 молодих жертв вогнепальних поранень, зауважила: «Навіть якось дивно. Я не пригадую, щоб хоч один з них колись захотів побачити свою матір або когось із рідних».
Варто зазначити, що до банд ідуть не тільки діти з бідних районів міста. Декілька років тому канадський журнал «Маклінз» цитував слова поліції, котра повідомляла, що в одній банді було виявлено молодь з найзаможніших та найбідніших околиць міста. Ці молоді люди різного походження приєдналися до банди з одної причини — вони шукали відчуття сімейної згуртованості, якого не знайшли вдома.
У деяких місцевостях діти вважають членство у банді нормальним способом життя. Шістнадцятирічний Фернандо пояснив: «Вони гадають, що, приєднавшись до банди, зможуть вирішити свої проблеми. Ці діти міркують так: «Я заведу собі друзів. Вони великі й носять зброю. Вони захищатимуть мене і ніхто мені нічого не зробить». Але нові члени банди швидко переконуються, що стали мішенню ворогів цієї банди.
Часто банди з’являються у районах, де в людей мало грошей і надто багато зброї. У випусках новин розповідається, що у великих містах існують школи, де дві треті учнів живуть у неповних сім’ях. Часом батько чи мати учениці є наркоманом, ночувати додому не приходить, і тій учениці доводиться зранку перед школою вести до дитсадка власного малюка-безбатченка.
Губернатор Каліфорнії Піт Вільсон сказав: «Перед нами стоїть жахлива проблема: чимало дітей ростуть без батька, без чоловічого прикладу — позбавлені любові, керівництва, виховання та моральних норм — без почуття поваги до себе або до інших». На його думку, ця нездатність деяких молодих людей співчувати іншим і призводить до того, що вони «можуть, як видно, застрілити людину без найменшого жалю».
Хоч брак сімейної згуртованості, особистого виховання та авторитетного високоморального прикладу відіграє значну роль у поширенні банд, але до цього причетні й інші фактори. До них можна зарахувати телепрограми й кінофільми, котрі подають насилля як легкий спосіб вирішення проблем; суспільство, котре часто навішує на бідних ярлик невдах і постійно нагадує їм, що вони не можуть дозволити собі жити так, як інші; дедалі більша кількість неповних родин, у котрих перевтомлена молода мати вибивається з сил, аби прогодувати залишену без нагляду дитину чи дітей. Поєднання більшості або всіх перелічених та, можливо, ще інших факторів і призвело до поширення по цілому світі цього лиха — вуличних банд.
З банди важко вийти
Слід визнати, що з часом деякі члени банди поступово відходять від неї, присвячуючи свій час іншим справам. Інші переїжджають до рідних у іншу місцевість і так звільнюються від попереднього способу життя. Але часто з банди зовсім не легко вийти.
Зазвичай тому, хто хоче живим залишити банду, доводиться спочатку витерпіти брутальне биття від декількох інших її членів. У певних бандах ті, хто хотів з них вийти, мусили перенести розстріл. Якщо вони залишалися живими, тоді їм було дозволено піти! Чи варто наражатися на таку небезпеку, щоб залишити банду?
Один колишній член банди пояснює, чому він вирішив вийти з неї: «П’ятеро моїх друзів уже загинули». Авжеж, таке життя буває надзвичайно небезпечним. У журналі «Тайм» писалося про чоловіка, який колись належав до одної чиказької банди: «За свою семирічну кар’єру він дістав вогнепальне поранення в живіт, удар по голові шпалою, перелом руки під час бійки та два ув’язнення за крадіжку автомобілів... Але тепер, коли він врешті порвав з життям бандита, на нього полюють колишні друзі».
Ліпше життя можливе
Бразилець Елену колись належав до банди «Хедбанджерів», члени якої використовували у бійках ножі та деколи вогнепальну зброю. Він почувався обділеним і діставав задоволення, ламаючи речі та нападаючи на людей. Один співпрацівник почав розмовляти з ним про Біблію. Пізніше Елену відвідав конгрес Свідків Єгови, і там зустрів колишніх спільників по банді, що вийшли з неї, та колишнього члена суперницької банди. Вони привітались як брати — а раніше така зустріч виглядала б зовсім по-іншому.
Чи таке дійсно трапляється? Авжеж! Нещодавно представник журналу «Пробудись!» зустрівся з колишніми членами великих лос-анджелеських банд, які сьогодні служать у зборах Свідків Єгови. Після кількох годин розмови один з них обірвав себе на слові, відкинувся на спинку стільця і вигукнув: «Ні, ви тільки подивіться! Колишні «Бладс» та «Кріпс» сидять разом і люблять один одного як брати!» Присутні погодились, що таке перетворення безжалісних бандитів на добрих і люблячих людей сталося завдяки Божим принципам, про які вони дізналися, уважно вивчаючи Біблію.
Хіба це справді можливе у 1990-х роках? Чи ті, хто належать до банд, дійсно роблять сьогодні такі зміни? Вони можуть це зробити, якщо готові звернутися до могутнього джерела заохочення, котрим є Боже Слово, і привести своє життя у гармонію з біблійними принципами. Якщо ти член банди, то чому б не обдумати можливість такої зміни?
Біблія заохочує нас ‘відкинути попередній спосіб життя старої людини’ та ‘зодягнутися в нову людину [«нову особистість», НС], створену за подобою Божою, в справедливості та святості істини’ (Ефесян 4:22—24, Дерк.). Як розвинути цю нову особистість? У Біблії говориться, що через «пізнання» особистість людини може бути ‘відновлена за образом Створителя її’ (Колосян 3:9—11).
Чи ж варто спробувати змінитись? Так, варто! Якщо ти опинився у банді, то для такої зміни тобі знадобиться допомога. Поруч з тобою живуть люди, які з радістю підтримають тебе. Крім того, найбільш позитивний вплив на дітей можуть часто справити батьки. Тому зараз ми розглянемо, що́ в стані зробити батьки, аби захистити своїх дітей від банд.
[Ілюстрація на сторінці 7]
Колишніх членів суперницьких банд сьогодні об’єднала біблійна правда.