Зворушення в пеклі

1. Чи пісня наруг указує, що Сатана знаходиться в пеклі?

РЕЛІҐІОНІСТИ Христіянства думають, що людська душа є безсмертна, і що Сатана, Диявол, який існував усі ті тисячі літ, є також безсмертним. Вони думають, що стан смерти ніколи не поконає його. Слова Шеол і Гадес в первісній Біблії вони перекладають старим анґлійським словом пекло. Вони пояснюють його, як місце вічних мук в огні для свідомих людських душ, і навчають, що Сатана був усякого часу в Шеол або Гадес і дозирав того бісовського місця тортур. Але ж пісня наруг звернена до царя Вавилонського показує, що Диявол ніколи не був там, і коли він помре, то це спричинить зворушення й вражіння. Та приповість або пісня наруг каже до вавилонського царя, коли він поляже: “Глибінь пекольна [Шеол] зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіході твоїм; Рефаїма побудила, всіх князів землі, із престола повставати всім царям веліла. Всі вони до тебе гуртом промовлять: Так і ти, як ми, зробився слабосильком! Твоя величність в Шеол провалилась, із шумом твоєї псальтири; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі!”— Іса. 14:9—11, Юнґ; Ам. Перек.; Ам. Стан. Вер.

2. Що пробудження Рефаїма показує про пекло?

² Оця натхнена пісня наруг не звучить як теольоґія Христіянства, де навчають, що пекло (Шеол, Гадес) є місцем мук для безсмертних людських душ, де всі вються від мук і всі верещать з болів. Таке навчання є натхнене Дияволом. Зате пісня наруг є натхнена духом Божим і вона описує, що пекло (Шеол, Гадес) є місце спокійне, безактивне, і сну, де черви ввихаються й хроби лазять. Всьо було тихо аж до того часу, коли прийшла незвичайна особа—”цар Вавилонський”, що спричинило, що пекло (Шеол, Гадес), зворушилося. Пекло було ліжком сну-смерти для всіх князів, героїв і вельможей землі, що були успособлення козлового, але тепер нечувана подія зворушила пекло, збудила їх зо сну, щоб побачили що сталося. “Час пробудитись тобі, Рефаїми.” Деякі перекладачі переложили слово “Рефаїм”, як “мертві” (Авторітета Версія; Ам. Стан. Вер., Лютера; Еврейська Видавнича Спілка), а “впокоєні” (Лісар). Одначе перекладати те слово на “мара” або “тінь”, то це випожичення з поганської мітольоґії. (Мофат; Ам. Перек.; Ротергам) Подібне слово значить “велитні”. (Дуя; LXX) Зате в Еврейськім і Халдейськім словарі, Венямина Дейвіса, це еврейське слово “рефаїм” в Ісаїї 14:9 звучить “звільнити, недужі або мертві”. В часі воскресення земля викине їх, каже Ісаїя 26:19. Через те, що в Шеол знаходяться мертві, тож і недивниця, що в Уповажненій Версії слово “Шеол” переложене на “гріб” в Ісаїї 14:11, хоч те слово “Шеол” у віршах 9 і 15 є переложене на “пекло”. Як би не було, це удовідняє, що пекло (Шеол, Гадес) значить стан гробу.

3. Які питання виринають відносно Сатани Диявола й пекла?

³ Деякі студенти Біблії скажуть, що люди в пеклі (Шеол, Гадес), можуть вийти з відтам через воскресення з мертвих, отже як Диявол може піти до пекла (Шеол, Гадес)? Чи й він мати ме воскресення? Чи Одкриття 20:1—3, 10, 14 не показує, що він має бути в безодні впродовж тисяча літ Христового царювання? Потім, чи не має він бути увільнений на короткий час і кинутий не в пекло (Гадес), але в озеро огняне й сірчане, що символічно представляє “другу смерть”? Ми відповідаємо, що Біблія не заперечує себе й своєї науки про судьбу Диявола.

4. Що царі в пеклі скажуть йому, і як?

⁴ Ми мусимо памятати, що ця пісня наруг в книзі Ісаїї, 14 голова, це приповість, уподібнення (вірш 4). Вона говорить не до самого Сатани, Диявола, але до його слуги “царя Вавилонського”, що був людиною. Отже ця приповість або пісня наруг говорить термінами, що відносяться до людини царя Вавилонського. У першім або меншім сповненню пісні про вавилонського царя (або наслідників того уряду), то вони пійшли до біблійного пекла, гробу людського. Але це не каже, що Сатана, Диявол пійде до пекла, Шеол, Гадес, або в земний гріб з його червами і хробами. Ні, те пророцтво і його старинне сповнення на буквальному людському цареві вавилонському є ужите, як приповість, уподібнення того, що має впасти на невидимого царя Більшого Вавилону, Сатану, Диявола. Він також має бути стягнутий вдолину до смертного стану, із червами, що вються під ним, і хробами, що накривають його. Це тому що та пісня наруг є приповістю, в якій часами уживається символів замість дійсностей, що мертві царі народів є представлені, як сидячі на їх престолах і їх похоронних трупарнях і приходять до життя і кажуть до ново-прибувшого царя вавилонського: “Так і ти стався слабосилком, як і ми.” (Ам. Перек.; Мофат) Мертві у біблійному пеклі є слабосилками і не можуть забрати своїх царств із собою. Так і Сатана станесь слабосилком у смерті і не зможе узяти з собою сили своєї вавилонської орґанізації. Щоб знищити Сатану, Ісус Христос перетерпів смерть як чоловік: “щоб смертю знищити того, що має державу смерти, це єсть диявола.”— Жид. 2:14.

ЩО ЗА УПАДОК!

5, 6. Як і де цар вавилонський став “осяйним”?

⁵ Дальше та приповість ругається з вавилонського царя за його ганебну невдачу в його олюблених плянах і високій амбіції. “Як же ти впав з неба, ти Осяйний Сину Порання! Скинутий на землю, ти роздавителю народів! Ти говорив у серці своїм — Зійду на небеса, над зорями Божими престол мій поставлю,— засяду на Горі Субору в Країні Півночі; взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнім зветься!”— Іса. 14:12—14, Ротергам; Юнґ.

⁶ Цар вавилонський ніколи не був частю орґанізації Єгови, але знищив Єрусалим в 607 р., а однак та пісня наруг називає його “Осяйним Сином Порання”. Це не в Теократичній Орґанізації Єгови, що цар вавилонський стався таким. Як же він стався таким і де? Через здушення інших народів, а особливо ізраїлський народ Єгови. У своїм амбітнім змаганню запанувати над світом вавилонський цар, особливо в особі Навуходонозора, ужив своєї мілітарної сили, щоб покрушити один народ по другім. Пророцтво Єремії 25 голова, описує ті народи покрушені Навуходонозором в його заборчім змаганню. Єгова ужив Навуходонозора без його відомости, але в дійсности цар вавилонський воював, щоб послужити свойому богу, Сатані, і виконував зазіхання Сатани. Піднісшися до увінчаної позиції на землі, вавилонський цар ставсь подібним до раньої зори Венус, яка зараз по сонцю й місяцю є найяснішим тілом на нашім небі. В очах народів землі вавилонський цар стався “осяйним сином порання”. Він царював у своїм “золотім городі”, Вавилоні, який він зробив бути “славою царств, красотою гордощів Халдеїв”. (Іса. 13:19) Він чувсь вельми вивисшеним, мов на верху світа.

7. Як слово “гейлел” ріжно тлумачать? До кого воно відноситься?

⁷ В первісній еврейській Біблії те слово “осяйний” походить від “Гейлел”.a В найстаршім перекладі Біблії, в грецькій Септуаґінт Версія (LXX) з третого століття перед Христом, слово “гейлел” є переложене на “Геосфорус”, що значить “вводитель порання” (або, “фосфорус” значить “приносчик світла”), котре то імя відносилося до більшої планети Венус. Без сумніву, що ради цеї причини деякі переклади Ісаїї 14:12 звучать: “Як же ти впав з неба, о деннице, сину порання!” (Ам. Стан. Вер.; Лісар) Це латинська Версія Вулґате, що містить переклад цього слова на “Люцифер” (що значить “Світлоносець”), і звідси те імя перебрано в деякі анґлійські переклади. У поясненнях Біблії від третого століття те імя “Люцифер” було пристусоване до Диявола. Воно відноситься до нього, тому що він є представлений символічно через царя вавилонського. Ми бачили, як те імя було пристусоване до царя вавилонського. Як же воно було пристусоване до Сатани, Диявола?

8, 9. Що була ця “Гора Собору” на якій він хотів засісти?

⁸ По світовім потопі Ноєвого часу, Сатана, Диявол, ужив могутнього ловця Німрода для установлення першого людського царства, з його столицею Бабель або Вавилон. (1 Мойс. 10:8—10) Многі століття потім, Давид, цар Ізраїльський, завоював місто Єрусалим в Обіцяній Землі і зробив його престольним містом, як для себе так і для Бога Єгови. Він збудував свою власну палату на горі Сион. Він приніс Божий святий ковчег завіту там і розпорядив свойому синові Соломонові збудувати храм для нього на горбку на північ від гори Сион. Бажання Сатани, Диявола, було статись богом усіх частей землі. Природна річ, він завидував Єрусалимові або Сионові, як осередкові почитання Єгови. Отже він рішив усунути це геть. А що Єгові вподобалось поставити своє імя там, тож коли б Сатані вдалося знищити город для імя й почитання Єгови, то це мало б бути доказом, що Він рівний Богу Єгові, або й сильніший. Це також мало принести безконечну зневагу на імя Єгови. Гора на якій храм стояв була горою зібрання, або підвисшеним місцем де Єгова Всевишний стрічав своїх вибраних людей, через свойого посередника первосвященика Ізраїля. Співаки храму співали про те місто, кажучи: “Прекрасна гора Сион, радість цілої землі, на самій півночі город царя великого.” (Пс. 48:2, Ротергам) Тож це про напад проти храму Єрусалимського, що Сатана говорив через свойого амбітного царя вавилонського, коли він сказав: “Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю — засяду на Збору в Країні Півночі: Взійду на висоти хмарні, рівнею зроблюсь Всевишньому!”— Іса. 14:13, 14, Ротергам.

⁹ Певна річ, що напад і спустошення Єрусалиму й його храму було тільки символом висших зазіхань Сатани проти Бога Єгови і Його небесного дому. Знищення Єрусалиму становило тільки крок в тім напрямі.

10. Як цар вавилонський вивисшив свій престіл понад зорі Божі?

¹⁰ У Біблії “зоря” це символ славного князя, як це пророк Балаам сказав був: “Зійде зоря з Якова, і берло здійметься з Ізраїля”. (4 Мойс. 24:17, Анґ. Вер.) Царі Єрусалимські, почавши від Давида, сиділи на “престолі Єгови”, як представники Всевишнього, тому вони були як “зорі Божі”. (1 Паралип. 29:23, Ам. Стан. Вер.) Але такі царі з лінії Давида були тільки предтечами великого Царя Єгови, Ісуса Христа, Сина Давидового. Коли Ісус воскрес із мертвих і був прославлений в небі, Він сказав: “Я — корінь і рід Давидів, зоря ясна і рання. Він обіцяв зробити своїх вірних помазаних послідовників як ранню зорю Божого царства, кажучи до них: “І хто побідить, і хто хоронить аж до кінця діла мої, тому дам власть над поганами; . . . і дам йому ранню зору.” (Одкр. 22:16; 2:26—28) Отже коли вавилонський цар, який символічно представляв свойого бога Сатану Диявола, зловив царя з Давидової лінії й знищив столичне місто Єрусалим, тоді він відчув, що він зійшов на небо в нападі проти Єгови. Він чувсь, що він підніс свій престіл понад зорі Божі. Він чувсь, що він знівечив намір Єгови привести у світ Месію, дійсну “Зорю з Якова”, і всі його спів-зорі. Він також збурив храмину гору, що була типом на Гору Собору Єгови на краях півночі. Він опрокинув Бога Єгову й показав себе бути рівним Йому. В цей спосіб, в 607 р. перед Хр., типічна Теократія Єгови над Ізраїльтянами була збурена як незалежне царство, і тоді то “сім часів” поганського пановання над світом почались.

11. Коли і як Сатана зробився “богом цього світа”?

¹¹ Скинення з престолу єрусалимського царя і знищення того міста і його храму вивисшило царя вавилонського в очах всіх поганських народів. Він вивисшив себе неначе до неба, “понад висоти хмарні”. Але це тільки тому, щоб він повалився у пекло (Шеол, Гадес) за таке мерзке діло. Так і Ісус сказав про галилейське місто, яке так багато отримало благ від нього в його роботі: “І ти, Капернауме, що піднявсь аж під небо, провалишся в саме пекло (Гадес).” (Мат. 11:23) В тім возвисшенім місці вавилонський цар сияв світською славою, як ранішна зоря, як “Осяйний Син Порання”. Але у всім тім земний цар вавилонський був відбитком свойого бога, Сатани, невидимого царя Більшого Вавилону. Дозволивши на знищення Єрусалиму, Бог Єгова в дійсности виконував свій власний суд проти невірного Ізраїля; але Диявол присвоїв собі діло знищення й хвалився супроти Бога Єгови з великої втіхи. Скільки ця позірна перемога Сатани над типічною Теократичною орґанізацією Єгови дотикнула святих ангелів в небі, то цього ми не знаємо, але цим він показав себе як могутнього бога в очах своєї орґанізації, видимої й невидимої. Уживши Навуходонозора для збурення Єрусалиму і його царя, Сатана Диявол зробив себе “богом цього світа”. Ісус також назвав його “князем цього світа”. (2 Кор. 4:4; Йоана 12:31) Як зоря на небі, так він сияє в його світі!

12. Щоб сягнути границю його амбіції, що він мусів зробити?

¹² Оця перемога над Теократичним царством Ізраїля принесла ще більшу славу для Сатани, але й це не була гряниця його зазіхань. Щоб виконати повне значіння бажань свойого серця, як про це сказав Ісаїя 14:12—14, він мусів пійти дальше чим збурити типічну земну Теократію Єгови. Чому? Тому що по сімдесяти роках спустошення, Єрусалим і його храм були відбудовані, і почитання Єгови знов ожило там. Також, шість сот літ пізніше, Ісус явився і проголосив будуче установлення дійсної Теократії, царства Божого через Його Месію. Сатана Вуж ранив “пяту” Ісуса, Насіння жени, убивши його на смерть. Бог сцілив ту рану через воскресення Ісуса до безсмертного життя в дусі й Ісус вознісся на небо, щоб приняти Царство. Отже, щоб сповнити свої зазіхання цілковито, Сатана мусів би пожерти царство Ісуса Христа, “ясної й ранньої зорі” так скоро як той уряд народиться. Коли проминуло “сім часів”, або 2,520 літ, від коли сатанський цар Вавилону спустошив Єрусалим й Юдею, тоді прийшов час на народження Царства. В 1914 р., Бог Єгова окоронував Ісуса Христа на небесній горі Сион, де знаходиться небесний престіл. Через цього Царя і Архиерея на горі Сион Бог Єгова стрічати ме людство, щоб привернути його до своєї ласки й благословити їх в часі Христового царювання через тисячліт. Чуйний Сатана негайно старавсь усунути цю небесну гору Сион, і, як змій, пожерти новонароджене Правительство. Цим чином він мав піднести свій престіл висше “зорів Божих” і зрівнатися Богу Єгові. Цим чином Сатана мав задержати свою суверенність як “бог цього світа”.

(Дальше буде)

[Примітка]