Віра З Любовю
1. Як людина може набути віри, щоб вона принесла їй користь?
ЗНАННЯ — це ґрунт для віри. В листі до Римлян 10:14—17 апостол вияснює це гарно, кажучи: “Як же призивати муть того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого? . . . Тим же віра приходить через слухання, слухання ж через проповідування Христа.” (Поп. Стан. Вер.) Але ж в часах апостолів дари приходили силою Божого духа, т. є, певне знання приходило до христіянина через натхнення. Каже Павло: “Бо одному, духом дається слово премудрости; другому ж, слово знання тим же духом; іншому ж, віра тим же духом.” (1 Кор. 12:8, 9) Така віра або переконання наділене чудотворною силою деяким одиницям була потрібна в тому часі й провадила до діяльности. За вживання їх віри старинні чоловіки й жінки дістали добре свідчення в історії Біблії. Віра це дуже потрібна річ, бо перемогу над цим світом христіянин може дістати тільки через віру в Всемогучого Бога. Але й в цім случаю любов мусить бути звязана з даром віри, щоб це діло вийшло на вічне добро тієї одиниці. Бо ж каже апостол: “Коли б я мав віру, щоб міг гори порушувати, а любови не маю, то я ніщо.”— 1 Кор. 13:2, Поп. Стан. Вер.
2. Про які гори ми повинні молитися, щоб усунути? З якою чеснотою?
2 Це правда, що Ісус сказав до своїх учеників: “Коли б ви мали віру в зерна горчиці, то сказали б оцій горі: Перейди звідсіля туди, то перейде; і нічого не буде неможливого вам.” (Мат. 17:20) Одначе нема ніде записано, щоб Він або Його ученики потребувати усувати буквальну гору. Нема записано, щоб без динаміту або парової шуфлі ви вірою молилися до Всемогучого Бога, щоб Він усунув гору, і щоб вона зараз кинулась геть з перед ваших очей. Так і сьогодні ніхто з нас не повинен думати, щоб ми молилися з незвичайною вірою, щоб буквальну гору усунути з нашої дороги. Безсумніву вислів гора відноситься до перепон і трудностей в нашій дорозі поступу, які здаються бути непоборимі й непорушні, як буквальні гори. Наприклад, коли пророк Ісаїя описував приготовання дороги Єгови для Його скитаючихся людей, він сказав, що всяка гора і горб будуть принижені.” Або, коли пророк Захарія розказує жидівському старшині Зарубабелю про зорґанізовану опозицію, що противилась його відбудові, і тоді він сказав до зорґанізованих противників: “Хто ж ти, велика горо, перед Зоробабелем? Ти — низина, а він положить углового каменя при веселих викликах: Ласка, ласка на ньому!” (Іса. 40:4; Захар. 4:7, Ам. Перек.) Молитву про усунення таких великих перешкод як гора, то треба незвичайної віри, “всеї віри.”
3. Як Адам і Ева і Юда мали віру, а однак втратили все?
3 Що ж тоді? Чи це не запевняє, що посідаючий таку незвичайну віру переможе всі трудности в його дорозі, навіть цей світ, і остаточно дістане в нагороду вічне життя у праведнім новім світі? Ні, каже Павло, хіба що він має любов з вірою. Петро сказав, що братерське співчуття й любов мусять бути додані до віри. При помочи знання, яке Колюмбус мав через певну інформацію й обсервацію, він вірував, що наша земля округла і він ділав на підставі тієї віри й відкрив Америку; але він не мав любови. Своєю вірою він служив цьому світу й його народним і торговельним інтересам. Хоч Адам і Ева не бачили Бога Єгову, їх Творця, коли вони знаходилися в Едені, але вони вірували, що він існував, але вони не встояли суду щодо лобови до Нього. Каже Яків: “Ви віруєте, що Бог один; добре робите. Але й демони вірують — і тремтять.” (Якова 2:19, Попр. Стан. Вер.) Жив тоді також і Юда Іскаріотський. Він мусів мати віру, коли він прилучився до Ісусового гуртка і був вибраний за одного з дванацяти апостолів. Він мусів мати віру, коли Ісус післав з іншими апостолами як євангелиста й навчив їх проповідувати й творити чуда; і це робити без ніякої поживи для їх дороги. Відносно цього Ісус сказав до Юди й інших: “І ненавидіти муть вас усі за ймя моє; хто ж видержить до кінця, той спасеться.” (Мат. 10:1—22) Юда не видержав йти слідами Христа аж до кінця. Хоч він мав віру одного разу, однак він не видержав у любові й тому стався зрадником для свого найлучшого приятеля у Бозі.
4. Як може хтось з вірою не виконати тих двох заповідей?
4 Треба любови, щоб держатися, тому що самолюбство запровадить нас у поблазнь до людини до якої ми маємо довіря. Ми можливо є велетнями віри, і не дозволяємо на гори трудностей стати в нашій дорозі, але відважно поборюємо їх. Але віра, що заставляє нас до виконання таких діл і чудів мусить сполучитися з любовю. Тож це добре сказано: “Бо в Христі Ісусі ні обрізання нічого не може, ні необрізання, а віра, любовю сильна.” (Галат 5:6) Ми можемо мати віру, що Бог постарається о покарм й одежу для братів, яких ми бачимо в потребі. Хоч властива наша віра може бути, та нам бракує любови, якщо ми не робимо що можемо для звільнення тієї потреби. Оце занедбання допровадило Якова сказати: “Яка ж користь, браттє моє, коли хто каже, що віру має, та діл не має? чи може віра спасти його? Коли ж брат або сестра нагі будуть, і жадні щоденної страви, а з вас хто скаже їм: Ідіть з миром, грійтесь і годуйтесь, а не дасть їм потрібного для тіла; яка ж з того користь? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама по собі.” (Якова 2:14—17) Коли б той чоловік, що визнає віру, мав любов, тоді він був би заспокоїв потребу своїх братів у нужді й дав поміч. Але через те, що він не мав правдивої любови, отже його віра не принесе йому добра. Він занедбав бути подібним до Бога у потребі свойого ближнього. Він не сповнив другої великої заповіди і цим показавсь бути ніщо.
НІЩО БЕЗ НЕЇ
5, 6. Як може чоловік віддати все, а однак не скористати з цього?
5 Не треба нам у кожнім случаю мильно розуміти милостиню за любов, бо апостол Павло далі каже: “І коли б роздав увесь маєток мій, і коли тіло моє передам, щоб спалено, і зроблю це з гордости, а не з любови, то ніякої користи мені.” (1 Кор. 13:3, Ам. Перек.) Дотично цього нам би тільки пригадати Ананію та Сафиру. В них ми бачимо, як людина може пренести датку в гордості ради того, щоби показати іншим, що вони віддають все, що мають, тільки Ананія й Сафіра не віддали всього що вони мали до христіянської спілки. Є багато самолюбних причин ради яких чоловік віддасть все майно на справу милостині.
6 Левіт Варнава, ставшися христіянином, продав свій хутір і зложив гроші як дар в ногах апостолів, і за це його імя записане в Біблії. Не зробив він цього ради цеї причини; але інший чоловік може віддати все своє майно і мати на умі виробити імя собі. Отже він оголошує свій дар, щоб його імя було записане в історичнім звою доброчинної орґанізації, як взірцевий датель і як само-жертвенний провідник милостині. Без ріжниці як защедрий такий дар може бути, то порушаюча сила до цього не була чиста, не вийшла з чистої любови. В Ісусовій проповіді на горі Ісус добре остеріг проти оголошення своєї милостині для виразної цілі, щоб люди бачили його й величали. Правдива любов зо сторони милостивого дателя наслідувати ме інструкцію Ісуса: “Ти ж, як подаєш милостиню, то нехай ліва рука твоя не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була потайна; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі прилюдно.” (Мат. 6:1—4) Це не за матеріяльний дар або гроші, що небесний Отець винагороджає дателя, але любов, яка порушила до дару, Він винагороджає. Отже це любов, що приносить користь дателеві.
7, 8. Як треба дар давати і поміч?
7 Ми ніколи не повинні піддатися самолюбному напору приносити дари. Ось може повстати рух збирати поміч. Всі навколо нас дають свої датки. Щоб про нас не думали як скупих і щоб показати себе так за щедрого, як і інші або прихилити собі покупців, ми можемо чутись примушені дати щось. Такий дар зроблено ради особистої користи, а не як від охочого й радісного дателя. Дійсно люблячий датель не дає що найменше він може, але дає так багато як він може, а навіть заперечує собі, тому що він бажає це зробити з любови до Бога і Його сотворінь. От таку людину Бог любить, тай апостол Павло говорить про діло милостині в його часі: “Кожен нехай дає яко ж постановляє в серці, но з жалю або з примусу; веселого бо дателя любить Бог.”— 2 Кор. 9:7.
8 Чи апостол Павло дав що із свого майна, то цього він не каже нам, але він дав свою особисту службу безплатно, і тому любов була позаді того, що він можливо дав матеріяльний дар. Він не зробив так, як многі сьогодні роблять, що дають на публичну доброчину ціль, скажім тисячу доларів, і кажуть: Ось, ти йди і корми й поможи тим людям у біді.” Але Павло самий пійшов давати поміч. Щоби його брати в Греції могли дати поміч в зорґанізований спосіб для їх потребуючих братів у Палестині, він поучив їх як приготовити такі річи для помочи. В цей спосіб з тим ділом можна було справитись без втрати часу й сили, і помогти їх потребуючим братам в найбільш корисний спосіб. Тоді не тримали ані не оголошували спису імен дателів, бо таке було б витворило самолюбні мотиви. Все робилось з відозвою до їх христіянської любови, а не до якогось самолюбства. Інакше, такі офіри милостині не були б принесли користи, і любов не була б розвинулась в них.— 1 Кор. 16:1—4; 2 Кор. 8:1—24.
9, 10. Як само-пожертвовання треба зробити для дійсного свойого добра?
9 Чоловік може роздати увесь свій маєток на кормлення убогих, а однак може не хотіти дати себе самого на Божу службу й спасення Його сотворінь. Отже само-відданяся може представляти більшу жертву чим тільки розстатися з маєтком ради милостині. Але й тут відсутність любови може зробити само-відданого безвартісним в Божих очах. Тому не обманюймо себе в цім, бо Павло каже: “Коли роздам увесь маєток, що б покормити голодних, і коли (в зухвальстві) пожертвую моє тіло, а любови не маю, то я — ніщо.” (1 Кор. 13:3, Переклад Двацятого Століття.) Самолюбний чоловік може навіть любувати ся тим, що він мученик. Він може поглянути наперед і сказати: “Коли б я наразив на небезпеку моє життя в цей спосіб, або коли б наразився й вмер у цей спосіб, люди подивляли б мене й прославляли й довго говорили б про мене. Я був би записаний в історії як мученик і поставили б мені памятник.” Такий напрям не мавби ні любови ані не був би уподібнений до Христа.
10 Ісус Христос видав себе добровільно, без нарікання, неначе вівця в руках різника, ані Він не хвалився цим. Він безнастанно звертав увагу на свою жертву. Але це не була хвальба. Це Він робив, щоб показати людям на єдину дорогу до спасення. Він видав своє тіло на смерть, тому що Він любив Єгову Бога і радувався чинити Його волю. Коли Він прийшов на світову сцену Він почав своє діло як Божий Первосвященик в пожертвованню себе і сказав: “Ось я приходжу в змісті книги написано про мене. Чинити волю твою, мій Боже, моя радість; і закон твій в глибені серця мого.”— Пс. 40:7, 8; Жид. 10:5—10.
11. Замість само-виставности, то що любить Бог?
11 Христові духові брати, що є покликані до насліддя небесного престолу із ним по Божій правиці, мають напоминання, щоб вони віддали їх людське життя в Його службі. Павло писав до них, кажучи: “То ж благаю вас, браття, щедротами Божими, представляйте тіла ваші як жертву живу, святу, угодну Богові; це розумне служення ваше.” Виконуючи це, ми не потребуємо робити чогось дивовижнього, щоб дістати славу як великий мученик. Щоб бути вірними, ми мусимо пізнати, що це добра, прийнятна і звершена воля Божа є і тоді тихо, стало й постійно чинити те, щоб угодити і прославити Його. Пізнання цеї волі Його перетворить наш ум, і тоді ми не будемо старатися йти дорогами цього самолюбного світа й вдавати за мученика ради самопрославлення. Наша вірна слухняність до Божої волі й заповідей докаже нашу повну перфектність в любові до Бога, і за це Він почислить нас за гідних бути схороненими на віки в новому світі. (Рим. 12:1, 2) Отже це не виставність або мученича смерть, що робить на Бога вражіння. Чисте і вірне послушенство Йому — от що Він числить. Бо це доказує нашу любов до Нього і скріпляє й звершує її в нас. Тому ми повторюємо апостолову пересторогу: “І хоч віддам все моє добро, і видам тіло моє на муки, щоб я міг похвалитися, а любови не маю, то я ніщо.”— 1 Кор. 13:3, Ротергам.
12. Шлях любови є кращий чим що? Що помагає нам в цім?
12 Тож це певно, що тільки дорога любови є єдиною корисною дорогою з Богом. Шлях любови є кращий чим тільки носити і приймати і уживати дари й таланти, що були чудотворною силою наділені на нас духом або активною силою Божою. А що ті чудотворні дари не є більше наділені сьогодні, тому більше треба чим коли, щоб ми розвивали любов. Божий дух може помогти нам це зробити до звершення.