Як І Чому Його Треба Проповідувати Сьогодні
1. Чи проповідування значить тільки рознесення Біблії? Чому?
ЯК же те “слово” має проповідуватися? Чи може через поширення його в друку у формі Біблії? Почасти так, тому що це кладе властиву основу для нас для виконання того приказу, щоб проповідувати. Ми не можемо відложити на бік написане Слово, і Ісус не міг цього зробити. Він завжди відносився до написаного Слова, наводячи його як вступ, “Написано єсть”, або “Так написано єсть”. Але ми, що є познайомлені з тим, що знаходиться в йому через читання і студіювання його або через слухання його, мусимо розказувати про його зміст іншим. Те написане слово не мало лежати мовчки в сторінках друку, але мало бути проголошене і вияснене іншим. В цей спосіб приноситься надію в серця людські про життя вічне в Божому царстві. Апостол Павло говорить про цю точку, кажучи: “В надії вічного життя, котре обітував Бог, що не обманює, перед вічними часами, явив же часу свого слово своє проповідання, котре мені поручено по повелінню Спасителя нашого, Бога.” (Тита 1:2, 3, Поп. Стан. Вер.) Для цеї то причини Бог постаравсь більше чим тільки о написане Слово для читання й студіювання. Він також приводить чоловіків і жінок у стичність з ним і велить їм набути знання з нього. Коли ж вони звернуть увагу на це і посвятяться Йому через Ісуса Христа, тоді Він зсилає свойого духа на них і посилає їх проповідувати своє Слово.
2. Чому Божа видима орґанізація це вістники євангелиї?
2 Божа видима орґанізація під Христом — це орґанізація в якій кожний вірний є вісником доброї новини. Кожного спасення залежить від його виконування цього. Написано є: “Щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серці твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спасся. Серцем бо вірується на праведність, устами ж визнається на спасення. Всяк бо, хто призове імя Господнє спасеться.” (Рим. 10:10, 13) Для цеї причини Псальма 40:7—10 каже пророчо про Ісуса Христа: “Тоді сказав я: Ось я приходжу; в змісті книги написано про мене. Чинити волю твою, мій Боже, моя радість; і закон твій в глибені серця мого. Я звістив про справедливість у великому зборі; уст моїх неспиняв я — Єгово, ти про це знаєш! Не заховав я в середині мого серця твою справедливість; я розказував про вірність твою і спасення твоє, не затаїв доброти і правди твоєї перед великим збором.” (Ам. Стан. Вер.) Ту праведність, яку Христові послідовники дістають через віру в серці або умі, її не можна тримати для себе. Як праведність приходить і як її можуть дістати інші це треба проголошувати іншим. Прилюдне визнання або проголошення мусить ся зробити у свідоцтво для Бога і Його Христа і для просвічення інших. Таке визнання робиться для спасення інших.
3. Отже Свідки Єгови є товариством чого? З якою помічю?
3 Тож “Проповідуй!” каже апостол Христів. Для цеї причини Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур не тільки друкує Біблії й Біблійну літературу. Воно також вишколює й приготовляє міністрів євангелиї. Тож згідно із цим, орґанізація Свідків Єгови по цілому світу, це товариство проповідників Божого Слова, це Теократична орґанізація з посвячених міністрів висвящених Богом через Христа.
4. В які два загальні способи треба виконати проповідування?
4 Апостол Павло, який дав це поручення Тимотею указав на дві загальні лінії по яких він мусів це виконувати. Коли він писав до Тимотея, то цей молодий чоловік мав бути надзирателем в місті Ефес в Малій Азиї. Кілька років перед тим апостол переходив туди. Отже він покликав надзирателів з Ефес, і між іншими, сказав до них: “Я ні від чого корисного не вхилявся, щоб не звістити і не навчати прилюдно і по домам, свідкуючи й Жидам і Єленанам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа. І ось я, звязаний духом, іду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключиться мені. І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всі, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.” Ось так робота виконувалась “прилюдно і від дому до дому.”— Діян. 20:20, 21, 25, Поп. Стан. Вер.
5. Як Ісаїя 42:1, 2 не противиться прилюдному проповідуванню?
5 У тих двох лініях діяльности Павло наслідував нашого великого Взірцядателя, найбільшого Проповідника зо всіх, Ісуса Христа. Факти указують напевно, що Він проголошував вість Царства прилюдно. Це правда, що пророцтво в Ісаїї 42:1, 2 наводить слова Бога Єгови, який сказав про Ісуса Христа: “Я положив духа мого на него; . . . не крикне він; не піднесе голосу прилюдно.” (Мофат) Але Ісус не розумів цього пророцтва, що Йому і Його послідовникам заборонено давати свідоцтво в публичних місцях множеству слухачів. Апостол Маттей наводить пророцтво Ісаїї, кажучи: “Я наділю Його духом своїм . . . не змагати меться, і не кричати ме, й голосу його ніхто не чути ме по улицях.” Але Маттей навів це як доказ, що Ісус не оголошував себе ради само-хвали, ані щоб спричинити прилюдне зворушення для звеличення свойого імя, і цим відтягнути головну увагу від Бога Єгови і Його царства. (Мат. 12:15—19, Ам. Перек.; Мофат; Поп. Стан. Вер.) Потім, як Йоан Хреститель був увязнений й цим здержаний від прилюдного проголошення людям, тоді самий Ісус започаткував рух публичного зібрання. Написано є: “І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства.” (Мат. 4:12—17, 23) Він продовжував свою прилюдну роботу через всі решта дні його служення на землі і прилучив до себе в цім великім ділі проголошення Божого царства своїх дванацять апостолів і сімдесяти інших євангелистів.— Луки 8:1; 9:1, 2; 10:1.
6. Де Ісус відбував свої прилюдні зібрання, і чому?
6 Ісус навмисно йшов там де знаходилась гурма людей. Він користав з нагоди коли товпа зібралась, бо Його почитання Бога заставляло Його бути на таких оказіях. Отже Він проповідував в жидівських школах і в єрусалимському храмі, що Він мав право робити, будучи податковцем громадянином Ізраїля. Публичні зали для винаймлення за гроші для ужиття для подій загального заінтересовання в тих часах не існували; і Ісус не потребував їх для публичних зібрань. Він навіть не потребував таких гарних річей, як наші публичні парки, з їх гарними муравами та павіліями, щоб мати публичні зібрання на дворі. Він приймав природу так як вона була тоді. Він охочо відбував публичні зібрання навіть поза містом, уживаючи боку гори як підвисшення, або промовляв з човна на морю, відпливши трохи від товпи. Він уживав свойого незрівнаного людського голосника апарату — людський голос, і пристусовував себе до вимог слуху своїх слухачів. Йоан Хреститель проповідував товпам на диких пустинях і на берегах ріки Йордану. Ісус також радо голосив Божу вість геть у пустинні, якщо там були слухачі. Божі правдиві проповідники не є такі, що мусять мати сталі казальниці в будинку і за плату.— Мат. 5:1, 2; 13:1, 2; 14:13—15; 11:7—11; Марка 4:1, 2.
“ВІД ДОМУ ДО ДОМУ”
7. Як Ісус проповідував від самого початку? Що це доказує?
7 Люди, що носять титули “Доктор Богословія” і котрих політикери, великі бизнесовці, цивільні судді й люди взагалі уважають за міністрів і проповідників, обмежують себе до проповідування із “посвячених” казальниць. Вони не проповідують від дому до дому, і ледви коли відвідують своїх парафіян або церковних членів в їх домах для їх інструкції. В цім вони не наслідують апостола Павла, який проповідував “по домам” і який сказав: “Будьте послідувателями моїми, яко ж і я Христів.” (1 Кор. 11:1, Ам. Перек.) Але щоб дати доказ про себе, як проповідника посвяченого духом Божим, то христіянин не мусить мати титул і приписану казальницю і поплатний збір з многих слухачів. Він може доказати свою службу через проповідування одиницям і від дому до дому. По помазанню Божим духом Ісус самий проповідував приватно кільком одиницям в домі, де Він перебував, нащо Він запросив двох людей. Коли Йоан Хреститель указав на Ісуса хто Він був, вони пішли за Ісусом і запитали Його: “Де пробуваєш?” “Сказав їм: Ідіть і подивіться. Пішли вони та й бачити, де пробував, і перебули в Него день той; було ж коло десятої години [4 год. пп.].” Це проповідування в Його домі було успішне, бо допровадило, що Андрей і Йоан сталися апостолами. Андрей зараз запросив близького кревного, свого брата Сімона Петра, на зібрання до дому, що допровадило, що Петро став апостолом.— Йоана 1:35—42.
8. Як деякі зібрання показались бути средством для проповідування?
8 Ісус увірував у зібрання по домам і давати свідоцтво одній особі або кільком. Жидівський старшина, Нікодим Фарисей, прийшов до Його приватного дому і Ісус, у сповнення своєї місії, переказав йому вість. (Йоана 3:1—21) Маттей що був колишнім митником Левієм, також вірував в домашні зібрання. Зараз по отриманню Ісусового запрошення бути Його послідовником, Маттей розпорядив приняти Ісуса в своїм домі й запросив митників і грішників таких як він самий бути там на обіді, щоб Ісус дав їм свідоцтво. (Мат. 9:9—13; Марка 2:12—17; Луки 5:27—32) Писання кажуть, що в днях тижня Ісус мав багато зібрань по домах, де Він проповідував. (Марка 2:1—12; Луки 19:5—11) Перший поганський нововірець в христіянство відчинив свій дім для зібрання, щоб почути проповідь з Слова Божого. Коли цьому чоловіку сказано післати по Петра, щоб він прийшов і проповідував, то Корнелій не затаїв цеї справи зо страху й не зробив того зібрання цілком приватним. Ні, він відчинив свій дім і запросив свою челядь і кревних і знайомих, щоб вони почули вість від нього. Тому ми читаємо: “Корнелий же дожидав їх [петра і його товаришів], скликавши родину свою і близьких приятелів. Як же сталося, що ввійшов Петро, зустрівши його Корнелий, і . . . увійшов, і знаходить многих, що посходилися.” (Діян. 10:24—27) Филимон, з Колосян, також вірував у зібрання по домах і відчинив свій дім для зібрання, щоб почути Боже Слово. Як наслідок цього, в його домі був установлений збір або церква. Тож Павло, пишучи до нього, сказав: “Павел, вязень Ісуса Христа, та Тимотей брат, Филимонові . . . і церкві в твоїм домі.” (Филимона 1, 2, Анґ. Вер.) Що за привилей це був! Як освічений був той дім! І це доказує, як знаменитим місцем дім є для зібрань місцевих уґруповань!
9. До кількох ми повинні проповідувати? Як це показано бути впливовим?
9 Ось так виконуючи своє поручення від Бога, проповідувати можна через несення свідоцтва численним слухачам, або свідкувати від дому до дому, або зібранням по домах, або одній одиниці денебудь серед усяких обставинів. Ісус не занехував нагоди свідкувати одиницям, ані Його пильні послідовники. Коли Він сидів утомлений і голодний біля криниці близько Сихари у приязній Самарії, і коли самарітанка вийшла витягнути води, Ісус ужив тієї нагоди і проповідував одиниці. Це допровадило, що Він проповідував гуртку, який та жінка зібрала послухати Ісуса. (Йоана 4:6—41) Євангелист Филип також знайшов корисним свідкувати одиницям. Це є добре відомий случай, як він здержав мимо переїзджаючу колесницю в якій Етиопій читав голосно пророцтво Ісаїї, і в яку його запрошено їхати. “Відкривши ж Филип уста свої, і почавши від писання цього, благовіствував йому Ісуса.” Филип охрестив цю одиницю в найблизшій нагоді, яка вскорі прийшла. (Діяння 8:26—39) Це був Божий ангел, що запровадив Филипа до тієї одиниці.
“В ЧАС І НЕ В ЧАС”
10. В яку пору ми повинні проповідувати? Як це показав Ісус?
10 Не завжди ми можемо вибрати де й коли проповідувати згідно з нашою думкою про відповідність для нас. Часами, помимо невідповідного окруження, ми мусимо відчути нашу відповідальність і старатись виконати нашу роботу. В цей спосіб ми переможемо наше не відповідне положення, яке витворилося, і ми переможемо наміри противника, щоб перешкодити нам і нашій роботі. Апостол Павло казав Тимотею пильно проповідувати, кажучи: “Настоюй в час і не в час.” (2 Тим. 4:2) В полудни, коли Ісус сидів утомлений і голодний біля криниці, то це могло виглядати як не в час давати свідоцтво Самарітанці, що прийшла по воду. Але що не було в час для Ісусового тіла, те сталось нагодою для тієї жінки. Таке виконування волі Його Отця дало Ісусові чудову скріпляючу силу виконати Його поручення не в час.
11. Як ранні христіяни побороли обставини “не в час”?
11 Потім, як Стефан був укаменований на смерть, Савло з Тарсів почав своє дике переслідування й збір в Єрусалимі був розбитий. Більшість із них були розкинуті по цілій Юдеї й Самарії, і це могло здаватись як “не в час” для тих переслідуваних одиниць свідкувати про Бога і Його Христа. Тож, чи ті обставини були відповідні перестати розказувати ту вість? Гонителі і їх підюдник Сатана, Диявол, був би любив, щоб так сталося, або зробити так для розкинутих христіян. Але чи вони чулись уповажнені брати справу в такий спосіб і підчинитися намірам гонителів? Ні! Писання показують, як лукавий намір противників був знівечений, кажучи: “Которі ж порозсипались, ходили, благовіствуючи слово.” Филип євангелист пішов аж в Самарию. З яким наслідком? “Як же увірували Филипу, що благовістував про царство Боже й імя Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки й жінки.” Наслідок був, що велике свідоцтво було дане, тому що розкинуті одиниці далі свідкували, навіть “не в час” для них у чужій території далеко від домів. Так що ми читаємо про це: “Ті ж, що порозсипались від гонення, що сталось на Стефана, пійшли аж у Финикию, Кипр і Антиохию, проповідуючи слово. . . . Були ж деякі з них люди з Кипру і Киринеї, котрі, прийшовши в Антиохию, говорили до Єлиня, благовіствуючи Господа Ісуса. І була рука Господня з ними; і велике число увірувавши, навернулись до Господа.” (Діян. 8:4—12; 11:19—21) Отже те, що видається нерозумним для Божих слуг, може обернутись на користь через вірне служення.
12. Як Павло став увазнений? Чи через це він стратив своє поручення?
12 Багато сьогодні терплять острі переслідування, будучи розкинуті й бездомні, задержані в жорстоких каторгах, і загнані в підземну діяльність. Для них ці річи є дуже “не в час”. Інші знов бувають держані у своїх домах недугами, немічю, або іншим ограниченням. Як же вони можуть поконати такі обставини, що видаються так “не в час”? Апостол показує як: Самий він був одного разу увязнений через цілі два роки, і то під надзором аґентів римського імператора. Лука розказує нам про Павла як вязня: “Якже ми прийшли в Рим, сотник передав вязнів воїводі; Павлові ж дозволено жити окреме з воїном, що стеріг його.” (Діян. 28:16) Справді це було “не в час” для Павла виконувати його апостолські завдання! Але Павло не уважав себе за відкинутого від Господньої служби і через те увільненим від його апостольського поручення й задачей. Він памятав Ісусові слова післані йому чудом у вязницю в Єрусалимі: “Бодрись, Павле; як ти свідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі свідкувати.” (Діян. 23:11) І ось тепер Павло знайшовсь у Римі, хоч по зничайному розумінню він знайшовсь як “не в час”. Отже, як він почав давати свідоцтво?
(Дальше буде)
[Вставка на сторінці 64]
“Бо встане Господь так, як на горі перазимі, розгніваєсь, як на долині габаонській, Щоб зробити діло своє, діло незвичайне, та й довершить своє діло, своє діло дивовижне.”— Іса. 28:21.