Духова байдужність мучить духовників
ЧОМУ духовники є так заалярмовані? Це не тільки тому що явище комунізму бродить над Христіянством і грозить захопити з імена христіянів. Ні, ту щось іншого. Це та колосальна духова байдужність, що підкрадається на Христіянство. Ця літепла а навіть холодна байдужність стада духовників — от що мучить пастирів! В дійсності, нарікання духовників повинно показатись не тільки зворушаючим або й просвічаючим для всякого, що шукає пізнати правду.
Скільки саме люди сьогодні вірують в їх реліґію? Чи стільки, щоб вони могли проповідувати їх вірування іншим? Чи стільки, щоб вони “проповідували слово” як усім іншим христіяннам сказано робити? (2 Тим. 4:2) Іноді, Джон О’Брієн, священик і фільософ з Нотр Дейм, перепровадив голосування між американською церковною публикою. Це виявило, що число католиків, які ніколи не зробили ніякого змагання проповідувати їх віру іншим, було 72 процент зі стада! (Кетолик Дайджест, з червня, 1953 р.) Не тільки це, але ріжні розсліди показують, що “половина з католиків у многих місцях не сповняють реліґії, коли взяти за норму великоднішні обовязки і недільні богослуження.” (Католицький журнал Інформейшон, з серпня, 1953 р.) Тому що всі правдиві христіяни ніколи не повинні занедбувати збиратися разом і мусять проповідувати слово, то це ясно показує, що там є духова байдужність і недокровність в католицькому стаді! — Жид. 10:25; 1 Кор. 9:16; 4:16.
Як річ мається з протестантами? Їх духовники також нарікають. Ось що сказав пастор з Ріверсайд церкви в Ню Йорку, Роберт Й. МіКракен, як про це звідомив Ню Йорк Таймс з 13 липня, 1953 р.: “[Христіянство] мусить зустрінути факт, що велика часть із 680,000,000 христіян у світі є трохи ліпші як з імена христіяни, несвідомі, що христіянство представляє, байдужні й недбалі відносно справ їх реліґії.”
Воно не потрібно аж казання якогось духовника, щоб пробудити чуйну особу, що христіяни в Христіянстві є христіяними тільки по імені! Чи ж воно не явним, що більшість з церковників присвячують більше часу для часописей, розривок і інших інтересів, ніж для їх віри? Проповідник МіКракен сказав, що “воно незвичайно дивно, як мало людей знає що христіянство в дійсності є,” і це, що мучить духовників. Але чи ті, що постійно ходять до церкви стоять краще духово чим тім, що нереґулярно? Це й признає проповідник МіКракен: “Навіть між церковними членами головні христіянські вірування є широко невідомі й як наслідок слабо дотримувані.”— Ню Йорк Таймс, 5 жовтня, 1953 р.
Напружно заалярмовані є анґлійські духовники. Лондонський Нюз Кронікл (з 18 квітня, 1953 р.) звідомив: “Слідство Ґалуп Пол відкрило якийсь час тому, що в часі двох неділь в серпні й вересні не більше як 12 процент з чоловіків в Британії й не більше як 18 процент з жінок вчащали до церкви.” Часопис Нюз Кронікл також подав слова двох католицьких епископів: “Анґлія не є католицьким краєм, сказав епископ Геенан, а однак в неділю рано більше людей вчащає на католицькі богослуження чим усі інші віросповідання.” І епископ Леедс заявив: “Надто велика більшість Анґлійців не мають ніякої реліґії.”,
Що така духова байдужність мучить анґлійських духовників, то це ясно із часописа Крістіян Сентюрі з 27 травня, 1953 р.: “Духовенство кількох віросповідань приписують майже поганські обставини ‘духовій порожнечі’ серед яких вони мусять працювати. В місяці лютім архиєпископ Йорку заявив, що в Анґлії потрібно місійної роботи як і поза океаном. Англіканські доктрини й вірування стались беззначіння для ученої кляси. Богослуження основані на Молитвеннику, літанії й вірую, є уложені старинною мовою, як це здається для многих.”
В Европі римо католицьке духовенство через довгий час мучилося через байдужність робітників для церкви. Тепер чути стогін із Південної Америки про духову байдужність. Від кого? Від самого католицького священика! У книжці під назвою Чилії Католицизм священик Гумберто Муноз пише про католиків, що вони “ганебно несвідомі” про Біблію. Він поясняє: “Я переконаний, що латинська мова є муром, який відлучує священика від людей. Якщо б ми католики поширили духове відживлення, що провадить до читання Біблії і зробили наші богослуження зрозумілими, тоді наші люди не потребували б йти до протестантів і жебрати духового харчу.”
Але чи протестантизм кормить духово своїх прихильників? Він цього не робить в Анґлії. Епископанці в Америці були покликані в 1953 році, щоб “перестали чисати-з-гладка і бути боязкими.” Бруклінський баптиський пастор назвав протестантизм “слабким і розподіленим голосом” і “соляріюм (сонячною кімнатою) для середньої кляси, де старі знесилені члени бувають трошки загріті від тижня до тижня.” Навіть самий журнал, що призначений обороняти протестантизм, Американ Протест, з жовтня, 1953 року, сказав: “Хіба що світ визнає його знову, то протестантизм зморщиться і умре. . . . Яка причина може бути, що так багато протестанських церков замикається? Вина за це цілком спочиває на самих протестанських христіянах.”
Духовенство, мучиться від духової байдужності і дивлячись за відпущальним козлом, тепер складає вину на своє стадо. Але ж подумайте! Хто в дійсності є винуватий за факт, що “христіяни” поринули у безбожний комунізм, що великому числі бракує ревності проповідувати їх вірування, і що вони “несвідомі що христіянство представляє,” що “надто велика більшість” в Анґлії цілком не мають ніякої реліґії, що Христіянство є “духовою порожнечою”, що доктрини і вірування доховників не мають значення для звичайних людей, “неприйнятні” для вчених людей що звичайно люди “ганебно несвідомі” про Біблію, що протестантизм “корчиться й вмирає” і що католики мусять “жебрати духового харчу”? Хто винуватий за це? Ніхто інший як тільки саме духовенство! Вони є відповідальні за кормлення стада! “По словам твоїм осудишся.” (Мат. 12:37, НВ) Духовенство само осудило себе! Їх власні уста признають, що їх стадо є байдужне, приморене, голодне. Комори духовників є сповнені порожними традиціями і віруваннями, проте порожні духового покарму. Як це предсказано було, той голод прийшов: “не голод хліба, та й не жадобу води, а жадобу почути слова Єгови.”— Амоса 8:11, АС.
Тому що духовники не мають духової поживи, через те вони вдалися до обрядів, процесій, величних катедрів, хорів, старинних мов і мертвих язиків. Все це закриває їх порожні комори, але не закриває впливу голоднечі — духової байдужності! Ісус проповідував ясну, скріпляючу вість, Царство як надію для світу. Сьогодні Свідки Єгови приносять голодним людям добру новину про Боже царство. Вскорі війна Армаґедону змете геть поганство і Христіянство. (Еремії 25:29, 33) Божий новий світ буде впроваджений. Отже тепер прийшов час, щоб не ‘витрачати гроші на те, що не хліб.’ Тепер час утікати від голодом-прибитих церков Христіянства! Тепер прийшов час, щоб кормитися здоровою духовою поживою. Так, тепер прийшов час пробудитися до надії безконечного життя в райському новому світі Єгови.— Іса. 55:2; Одкр. 18:4; 21:1, 4; 22:17.