Виявлення Червоного Раю
Першорядний звіт з російського каторжного табору опрокидає привлащення комунізму, що він є новочасним матеріалістичним месією. Як же там поводиться в тих каторжних таборах? Цей артикул відповідає.
БІЛЬШЕ ніж одна трьох осіб на землі живе під комуністичним правлінням. Многі із них були підневолені під це правління при помочі мілітарного наїзду, а знов інші очевидно були переконані, що він предложить кращі обставини чим ті, під якими вони жили.
Це правда, що деякі уряди, які комунізм збурив, потребували бути зміненими. Але ж люди, що прийняли комунізм, замінили один гнет за другий. Але ж той обітований рай комуністичний не появився. Замість його, прийшли тайні донощики, жорстока поліція і величезні каторжні табори. Такі табори існували і можливо уміщали десять міліонів осіб, коли комуністичний терор дійшов до свого вершка.
Ціла система під совєтськім правлінням показалась бути невдачею оскільки це відносилося до свободи для людей, головно тоді, коли Марксизм обітовував її людям. Кожна реліґія христіянства, яка оперувала там, сталась наймитом Червоній імперії. Проте тисячі ісповідників правдивої реліґії, що проголошують справдішню надію про Месію, були увязнені й тортуровані брутальними нападами “людського раю.” Яких же тортур вони зазнавали?
ВІСТЬ ЗАХОДИТЬ В РОСІЮ
Через довгий час думалось, як добра новина про Боже установлене Царство просякнесь крізь Залізну Куртину, але самі росіяни уможливили цьому статися.
Після Другої світової війни совєтський уряд прилучив собі такі територія як Молдавію, Західну Україну, Карпатську Україну, Білу Русь, і Балтицькі держави, в котрих жили тисячі Свідків Єгови. Оті христіяни зараз почали виливати ріку правди на могутню комуністичну пустиню, помагаючи світовому благовістю, яке Ісус предсказав для нашого часу. (Маттея 24:14) Оті ріки правди почали плисти у ріжні сторони в Червоній імперії — на північ, на схід і на полудень; до каторжних таборів у Воркуті, і до соток інших каторжних таборів по всьому Совєтському Союзі.
В 1951 році, більше ніж сім тисяч христіянських свідків уряд “заслав на Сибір на ціле життя,” щоб вони пробували жити або вмерти у тому несприятливому краї.
Але ті сім тисяч не були єдині так трактовані. Один свідок перебув в тих каторжних таборах довше ніж інші, описує ті тортури, які він переходив за його реліґію. Він каже:
“На 10 квітня, 1940 р., я почав моє життя як скитальця по вязницях і каторгах Червоного “раю” через чотирнацять років, і протягом того часу мене ставили перед суд пять разів.” У відтвореному ваґоні, разом із сотками інших, без ніяких лавок, поживи або напитку або палива, його вислали в невідому сторону. Часто бувало, що ті супутники з якими він розмовляв увечорі, замерзали на смерть до ранку. Тим і недивно, що “небагато осталися при життю в часі транспорту.”
У Вєрхатурі у воєводстві Свердловск, напів замерзлі, утомлені й напів зморені, він і його супутники, впустились в дорогу на чотири дні ходу. Там вони мусіли вирубувати ліс, будувати бараки і установляти тартак. Каже він: “Деревяні дошки були нам постіллю, наші штани — матами, а наші кафтани — накривалами. Многі повмірали. Я часто бачив, як напів зморені невільники, хоч самі унивали від ослаблення, виносили своїх товаришів на дошках, котрі замерзли на смерть або померли з голоду при їх роботі.”
Пізніще цей Свідок Єгови був перенесений до Сизрану працювати там при корчуванню ліса. Тут, засуджений на морову смерть і будучи ослаблений фізично, він не зміг видати досить роботи і через те попався в боротьбу з Совєтським законом. Через те він був засуджений на дальших десять років.
Про це він пише: “Я не мусів йти далеко після даного мені вироку, бо там було багато таборів в тій території. Є тут дуже довга долина, що простягається через цілий кільометер від ріки Ольги, і називається “Гаврилова Чистка.” От тут були ті табори, а вязні й вільне насилення називали те місце ‘долина смерти’. Це справді був табор для масового винищення людей при помочі голоду. Вони вмірали як мухи.”
Але чи те переслідувіння зламало його віру? Він відповідає: “Чим більше я терпів, тим більше я проповідував. Я був засуджений через два рази на десять літ за те, що я проповідував між вязнями. У хвилі нового засудження, старий вирок стає безвартісний. Таки вироки залякували сотки з сект пятидесятників, євангелистів, баптистів, одкровителів, суботників і інших, що зачинили свої уші до доброї новини Царства. А однак вони терпіли багато переслідування. Один баптист співав одну з їх гимнів і за це дістав пять років вязниці.”
Оті табори називали “наукові табори.” Одна така “наукова” метода була, що урядники кидали людину, котрої вони хотіли позбутися, у барак, в якому знаходилися вязні полового збочення, і там вона пропадала з їє руках. Той свідок каже: “Мої наставники здивувалися, коли я після трьох з половиною місяців у тому бараку, вийшов живим. Там я чувся як Даниїл між левами. Моїм способом справленняся з ними, я нівечив всі їх наміри взглядом моєї особи. Я вийшов з відтам живий і здоровий.”
Боси цього “наукового табору” побивали вязнів на синців і це ради садичної (збиточної) приємности. “Це аж в 1950 році,” пише той христіянський міністер, “я міг викрислити траву й рибячі кости із списку моїх потрав. В 1955 році обставини настали майже людяні. Я вже більше там не знаходжуся, але ця полегша буде для тих, що там осталися в тих таборах, що є схоронені на Божу кару.”
Досвід цього вірного свідка, що був звільнений на 14 червня, 1955 р., і тепер виздоролює в шпиталі, напевно опрокидає фальшиве привлащення, що комунізм збудував робітничий рай.
БЛАГОВІСТЯ ПРОДОВЖАЄТЬСЯ
Кадри Божих людей не поменшали з причини цього переслідування, але побільшилися. Це не буде пересадою сказати, що нема ні одного дистрікту в С.С.С.Р., щоб там не чули люди про правду. Очевидно, що яких сорок процент з людей, що прийшли до пізнання правди, дістали те знання у вязницях і таборах. А між ними були і офіцири Червоної армії, поліції і вязничі урядники, адвокати, журналісти й інші.
Чому совєтський уряд так переслідує тих людей доброї волі? Очевидно тому, що ті володарі не можуть видержати думки, щоб борони боже хто уважав кого іншого, опріч них, за панів своїх, навіть Бога. От часопис Радянська Україна, у числі з минулого 30 листопада, в Київі, С.С.С.Р., критикувала Свідків Єгови, що вони незадоволяються “святкуванням реліґійних обрядів та церемоній,” на які, вона каже, уряд дозволяє, але наполягливо навчають про “реакційну пропаґанду”, що “світ управляється через верховного Суверена Єгову, і що люди є тільки його слуги на землі і виконують його волю.”
Але ж це навчення, котре комуністи уважають за реакційне, є тільки навченням Біблійним, котре каже: “Ти, що єдиного імя є ЄГОВА, є найвищим над всією землею,” і у молитві до небесного Отця Ісус сказав, “Не моя воля, а твоя, нехай буде виконана.”— Пс. 83:18; Луки 22:42, Короля Якова Верс.
В дійсності, то совєтський уряд нічого не стратив би, коли б дав повну свободу почитання для Свідків Єгови. Жодний уряд не шкодить собі, коли він дає такі основні права тим, що дійсно служать Богу. Якщо Росіяни вірують, як це здається що так, що свідки Єгови ніколи не мали нічого до чинення із шпігунством, то дійсно нема причини здержувати їм повну свободу почитання.
Та чи Совєти дадуть цю свободу або ні, то Свідки Єгови будуть далі проповідувати добру новину про Боже царство помимо всякої опозиції. Вони знають, що ні Ісус ані його апостоли, ані його ученики, ані ранні христіяни не мали “законного признання” ні від Жидів ані римських властей, але вони йшли й проповідували помимо цього. Вони мали признання від Бога, і не потребували нічого іншого. Свідки Єгови сьогодні знаходяться в такій самій позиції.
Один свідок, що живе в Сибіру, пише: “Ми не можемо стриматися від проповідування Божого Царства. Ми привикли до цієї території й ми чуємося щасливі, постановивши твердо представляти Господа достойно і сповіщати про його славу всюди. Ми чуємось спонукані передати нашим братам по всьому світі запевнення нашої любови до них, і ми надіємося ще мати нагоду зібратися разом з нашими братами з усіх частей світу.”
Їх брати по всьому світі мають ту саму надію з ними.
ОБСТАВИНИ ПОЛЕГШАЮТЬСЯ
Із приниженням Сталіна в 1956 році можна було завважати деякі поліпшення, і многі Свідки Єгови, через довгий час увязнені, дістали їх свободу із письменним підтвердженням, що вони були “виправдані від усякої вини.”
Декотрі із тих сім тисяч “спеціяльних осадників,” які були заслані в Іркуцк територію в Сибіру в 1951 році, є тепер звільнені, а інші мусять далі рапортувати себе до місцевих властей. Многі з тих увільнених не бажали повернути домів через роботу свідоцтва, яка тепер там зростає.
Новинки пробиваються, що у Москві є знову свідки, і що в тій російській столиці є много людей, що бажають чути про Боже Слово. Многі баптисти є заінтересовані, а це задля компромісу з боку їх власних провідників.
В арктичнім таборі Воркута овочі можна бачити з місяця на місяць. Геть від Котлас до Воркути, на віддаль около 700 миль, сотки каторжних таборів скасовано, а бараки спалено вогнем, В тій околиці тепер осталися тільки табори у Воркута і в дистрікті. Там є багато людей, що пізнали були правду у таборах, а тепер вони вільні й проповідують Царство в тій території. Минулого року установлено роботу від дому до дому в далекій півночі, а навіть в самому Воркуті, і зібрання відбуваються реґулярно.
Один питомець у Воркуті пише: “Тут роботу сіяння виконано у широкій мірі. Поле, яке не було опрацюване через довгий час, тепер стало більше відповідним для засіву, і обітовує овочі. Місця, що через многі роки були наче як пустиня, тепер почали цвісти. Клімат змінився і погода більше відповідна для праці на полю.”
Лист отриманий з країни Томск, каже: “Ціль нашого перенесення в ці далекі місця була спершу захована і нам незрозуміла, але тепер невисказана радість сповняє наші серця, коли ми чуємо тепер тамошні люди кажуть: ‘Прийди!’ Мене післано працювати далеко від нашого поселення, і у моїм змаганні порозумітись з іншими, вогонь запалав у мені, коли я знайшов шість осіб, що тепер люблять правду. Я дав їм Біблію, і попрацювавши з ними через кілька місяців, вони також почали свідкувати і знайшли заінтересованих людей. Увечорі ми завжди йдемо на вулицю нашого маленького міста і співаємо голосно наші пісні, яких ехо відбивається у лісах Сибіру.”
Один повернувший польський вязень пише: “Коли нарешті прийшов день повертати до Польщі, командир прийшов і сказав з глибокім зворушенням: ‘Я признаюсь, що рука великого Єгови є над тобою, бо інакше ти ніколи не міг би оставити Сибіру в вашій постанові, як непорушні Свідки Єгови. Нехай же ваш Бог благословить вас.” Що за хвилююче свідоцтво полишено з урядниками у Сибіру!
Многі свідки були увільнені в 1956 році, а інші ще осталися. Для тисячей із них, що були заслані на Сибір в 1951 році, нема надії, щоб вони дістали Біблії або біблійну літературу. Оті свідки, невинні, миролюбні люди, не мають права сходитися ані формувати собору. Чому ж це так, що російсько-православна церква, баптисти й інші реліґії втішаються порівнальною свободою? Це тільки тому, що вони згодилися коритися Кесареві радше ніж Богу. Свідки Єгови відмовилися це робити, бо це невірність до Бога.
В ПОЛЬЩІ Й ДЕІНДЕ
Пригноблювання невинних христіянів появилось не тільки в Совєтській Росії, але також і в усіх приналежних краях — в Угорщині, Чехословаччині, Польщі і інших.
У Польщі люди терпіли під панщиною, яку піддержувала церква, яка потішала бідних і нужденних далекою обітницею про нагороду поза гробом. Селяни важко платили терпінням і нуждою за розкішне життя привілейованих осіб, і перестали бути рабами тільки з імена. Але під комунізмом, який збурив ту ненависну систему. Поляки терплять під такою ж гноблючою системою, яку установлено в Росії.
Економічні обставини стали дуже напружені. Моральність погіршилась. Комуністи говорили про звільнення жінок від “неволі у кухні” а поставлення їх у фабриці, але тепер польська преса нарікає про упадок моральності, родинного життя і побільшення бандитизму між юнацтвом через те, що жінки оставили свої доми і пішли до фабрик.
Та помимо цих трудностей, реліґійне переслідування знову відзначається в тоталітарній державі. Ця тотальна держава виступила прямо проти активності Свідків Єгови. Але тепер перший раз польські комуністи зустрінули всіх людей, що вони стались непорушними в їх почитанні, так що урядники стали спантеличені.
Тисячі скромних, чесних чоловіків і жінок й дітей (робітники, селяни і господині), котрі були цілком безпідставно обвинувачені за шпігунство, свідкували про їх надію на Царство своїм брутальним увязникам. Всі говорили те саме. Цим чином вони постачили величезне свідоцтво для імени Єгови, для його Царя Ісуса Христа і для Божого нового світу праведності. Навіть найбільш фанатичні комуністичні урядники, чуючи безнастанно ту саму реч, мусіли побачити, що їх закиди покрутилися на ніщо. Більшість із тих увязнених були звільнені по кількох годинах зізнання, або по кількох днях, однак сотки таких невинних людей затримано у вязниці в тім брутальнім “раї” опресії, насильства й кровопролиття.
Певна річ і інші люди показали спротив цьому, але жодна ґрупа не взяла такої непохитної, як скала, постанови. Здавалось, що неначе Єгова і Сатана стали у вічі в особах своїх земних слуг і поклонників. Ніякий напад не зумів спараліжувати або розбити їх. У свободі як і на волі вони безнастанно прославляли їх Творця і виясняли його наміри усім, що хотів слухати їх.
Многі люди довідалися правди, як у внутрі так на зовні тюремних мурів. Сотки тисяч привітували свідків і були раді вчитися про Єгову. Вони бачили, що це була зневага казати, що Свідки Єгови були в союзі з комуністами, як це робило католицьке духовенство, і що це була брехня казати, що свідки були шпігунами, як це робили комуністи.
Насильство й тортури не змогли потрясти ними. Навіть слідство типу Берії не зламало духа відділового слуги Товариства Вартової Башти і інших відповідальних міністрів, проти котрих слідство провадилось місяцями, хоч вони були ушкоджені тілесно. Кількох свідків умерло як мученики, але вони не стали ложними свідками проти тих, що чинили Божу роботу в Польщі.
Але число свідків зростало місяцями без перерви. В часі цього переслідування вони не терпіли духової голоднечи. Вони сходилися малими ґрупами, і цим чином не занехували збиратись разом. Їх “публичні виклади” були похорони які вони перепроваджували. Кожна похоронна процесія із соток людей, які йшли вулицею місточка або села без священиків, завжди була захоплюючою і постачала ясного доказу, що Свідки Єгови були далеко від “ліквідації” (тобто, від знищення).
Деякі свідки навіть ходили від дому до дому в деяких селах, а від часу приниження Сталіна, то кілька десяток тисяч ходили від дому до дому з єдиною вісткою, що її варто проповідувати.
Вони признають, і надіються, що й ви також побачите ту важливу ріжницю між людською знемогою розвязати світові проблеми, а правдивим розвязанням трудностей яке прийде незабаром. Те правдиве средство для розвязання труднощей не є політика, а Боже царство. Тепер прийшов час прийняти і пристосувати себе до нього й пережити кінець сатанського ладу і перейти у новий світ праведності, який незабаром устроїть самий Творець на землі.