Терпіння в Гармонії з Волею Божою
ЧИ ЦЕ воля Божа, щоб кожний терпів? Чи люблячий Творець має якубудь приємність з клопотів й проб його сотворінь? Чи може таке гірке терпіння послужити добрій цілі? Чи Йовів фальшивий утішитель сказав цілу правду, коли він воскликнув: “Так, біда не зпід землі береться, й не на ниві родиться недоля. Ні, людина родиться на муку, як іскорки, щоб їм летіти вгору”? — Йова 5:6, 7.
Коли Петро й його товариші в Христовій службі були стримані й побиті реліґійно-політичними властями жидівського народу й заборонили говорити в імя Ісуса, “Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими.” (Діян. 5:41) Велика більшість з їх сучасників в Палестині безсумніву задивлялись, що вони поводилися безглуздо, й стягнули клопіт на себе й терпіли заслужену кару за їх дурноту. Ніхто не був би турбував їх, коли б вони були тримали свою реліґію для себе. Але вони не мовчали й терпіли за це, й радувалися в досвідченні, супроти всіх сподіванок.
Ті апостоли не були фанатиками сповнені нерозсудним, нестримним хвилюванням, котрі зробили їх нечутними до жорстоких злиднів, які оточували їх. Цей факт підтверджений їхніми ясними арґументами й їх симпатичним відношенням до всіх їх спів-христіянів. Вони не були ізолювані (відокремлені) від кволості й терпінь інших сотворінь через завдання собі покути й само-спричинених болів. Йдучи слідами їх Провідника, вони ніколи не шукали за клопотом або за мученичою короною, але коли вогнянні спроби прийшли на них, як наслідок їх вірного виконання служби, вони стояли сильно й радувалися. Як це вони могли зробити?
Ті ранні христіянські міністри добре знали, що в Едені Бог виповів невпинну війну між потомками (насіння) лукавого, а потомками праведних. (1 Мойс. 3:15) Той продовжаючий стан війни мав видати довгу історію про терпіння, смутку й нещастя, але із дуже протилежними наслідками: Для тих, що підтримували лукавство — непевності, боязливість, огірчення й безнадійність; але для тих, що люблять й підтримують праведність — довіря, відважність, витривалість й сильну надію з миром. (Прип. 6:22, 23; Галат 5:22) Історія далі сповняє той довгий ряд декретів. Від того Еденського судного дня, то це воля Божа, щоб ті сотворіння, котрі стоять сильно в їх відданості Йому, переносили ненависть й опозицію від його ворогів й доказали свою невинність під пробами. Ми можемо принести утіху люблячому Отцеві в небі через вірну витривалість перед Дияволом спричинених терпінь бо ось тут є його дорогоцінна порада для тих, що досягнуть одобрення: “Розумен будь, сину, втішай моє серце, щоб знав я, що мені злоріці відказати.” (Прип. 27:11) Яка може бути краща відповідь великому ругателеві, Сатані, як не наша сильна видержливість протягом усіх його дияволських натисків, так доказуючи, що він архибрехун, й доказуючи нашу любов й довіря до Найвищого Суверена!
ДОСЛІДЖУЙТЕ ПРИЧИНУ ТЕРПІННЯ
Отже це дуже важне, щоб дослідити причину й джерело нашого терпіння, щоб вирішити чи ми терпимо згідно з волею Божою чи ні. Певна річ, що коли ми не чуємося щасливими в досвідченнях, тоді мусить бути щось невластиве й це може вказує, що ми не побіджаємо в праведності. Ісус заявив: “Блаженні ви, коли вас безчистити муть, та гонити муть, та казати муть на вас усяке лихе слово не по правді, ради мене. Радуйтесь і веселітесь: бо велика нагорода ваша на небі; так бо гонили й пророків, що бували перед вами.” (Мат. 5:11, 12) Це не значить, що щасливий мученик буде виглядати веселим або мати сердечний тон на його устах. Отже, це значить, що він буде мати глибокий сенс задоволення, який походить від чистої совісті перед Богом. (1 Петр. 3:21) Він мусить мати переконання, що його клопоти виросли від його цілосердечної піддержки зі сторони Єгови в універсальнім визові. Чи ви маєте це задоволення й це переконання?
Множество людей пристусовує до себе імя христіянина й переносять терпіння й проби через ціле життя, плекаючи уперту віру, що вони терплять незаслужено. Декотрі є все зайняті реформами інших або дають їм досвідчаючи пораду, так що самі ніколи не мають часу подумати й справити свої власні разючі примхи. О, як перелякані вони стають, коли їх закинеться вину, що вони мішаються в справи інших людей! Інші вичисляють свої домашні й подружні й здоровля проблєми по своїм власнім розумінню, без думки про те, що Слово Боже говорить для їх справлення. В той самий час вони кажуть, що вони чинять волю Божу. Коли їх необачність запровадить у терпіння, вони кричать й нарікають й стають вельми образливі, коли Слово Боже ототожнує їх, як злочинників.
Інші показують ненависть до своїх ближніх, словом й ділом, й стають в ряди політичного руху, що безсовісним, а часами й спричиняє смерть людям, котрі стають в дорозі до їх самолюбних замірів. Бог клясує всіх таких як убивців. (1 Йоана 3:15) Ще інші так-звані христіяни стараються прихилити ближніх для підвищення якоїсь самолюбної цілі — політичної, комерційної або особистої. Многі, також, постійно занедбують віддати Богу Єгові честь й службу й почитання, яке йому належиться. На всіх таких Всемогучий глядить як на ошуканців й злодіїв.— 2 Сам. 15:6; Мал. 3:8, 9, АВ.
Всі оці типи людей є нещасливі, злобні, огірчені, коли нещастя впаде на них. Вони не звертають уваги на пересторогу висказану апостолом Петром: “Тільки ж ніхто з вас нехай не постраждає яко душегубець, або злодій, або лиходій, або як бунтівник.” (1 Петра 4:15) Глузуючи з закону Єгови, й іґноруючи його теперішною потішаючою вістю про Царство, вони кажуть, що вони терплять за праведність. Своїм безглуздим путтям й наріканням вони дійсно знаходять вину в досконалім та люблячім Суверені універсу.— Рим. 9:20.
ТЕРПІННЯ РАДИ ПРАВЕДНОСТИ
Реакція праведних христіян до терпіння в порівнанні є відсвіжаючою. Виконуючи волю Божу й служачи його замірам, вони переносять все терпеливо. Вони знають чому вони покликані терпіти, й перед їх очима є все Провідник й Звершитель їх віри, Ісус, котрий за часу його побуття в тілі “терпів много й навчився послуху з того, що терпів,” хоч і був звершеним чолівіком. (Жид. 5:7, 8) Навіть він заносив свої турботи і свої суплікації й свої слези до Бога про потіху, від небесного Отця. Що за чудовий приклад для нас! Ось тут велике джерело сили для побіди: постійна, стисла й близька спільність з нашим Отцем й нашим Богом. Памятайте, що про Мойсея було сказано, що він “устояв бо, яко такий, що Невидимого видить.”— Жид. 11:27.
Ми не можемо не доглянути чудового впливу з терпіння ради праведності. Павло безсумніву брав приклад із студії святих писань, коли він писав для нашого добра: “Усяка ж кара на той час не здається радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.” (Жид. 12:11; Прип. 3:11, 12) Чи ми вчимося каранням від Єгови? Відповідь, є Так, якщо ми затримуємо правдиве щастя через досвід нашої служби й йдемо вірно й ненарікаючи служимо. Наш власний наклін, опозиція в нашім домі, постійні докори від грішників, ненависть від світу — звідки б то причина нашого терпіння не приходила — ми повинні затримати правого духа, якщо ми терпимо справді в гармонії з волею Божою. (Галат 5:22) Його могуча рука напевно формує й приготовляє нас для більшого й щасливішого привілею служити в будучім новім світі. Отже Петро властиво заохочує нас, кажучи “радуйтесь, яко ж маєте участь в страданнях Христових, щоб і в одкриттю слави Його радувались.”— 1 Петр. 4:13.
Те одкриття сили, коли він помститься на своїх ворогах, тепер уже близько. Уже скінчився час для терпеливого зносення зневаг проти Отця. В тілі Ісус охоче прийняв наруги й ганьби, але тепер ситуація змінилась, і всі сили Божих ворогів підуть в ганебну й цілковиту поразу. Слава тієї побіди вже здається обняла відважних бойців нового світу Царя, коли вони тепер ‘беруть участь в терпінню зла.’ — 2 Тим. 2:3.
З наближенням останньої атаки від Гога, й також час більшого терпіння, нехай всі слуги Єгови стоять твердо. Потішайте себе обітницею дану нам: “Вірен же Бог, котрий не допустить, щоб ви були спокушені більш, ніж що здолієте (знести); а зробить із спокусою вихід, щоб ви здоліли знести.”— 1 Корин. 10:13.