„Не забувайте про вбогих”
ЦЕНТРАЛЬНА установа старших в Єрусалимі дала апостолові Павлові, разом із Варнавою, „правиці спільноти”, коли Павло прибув на зібрання наради в Єрусалимі, як і владного листа зборам в Азії. Намір цього листа був усунути національну перепону між євреями, а поганами. Хоч ця місія була дуже важна, то старші мали на думці пригадати Павлові і Варнаві ще про іншу важну річ. Ця спеціальна порада була, щоб вони „пам’ятали про вбогих”.— Гал. 2:9, 10; Дії 15:22—29.
Павло говорить, що він дуже старався доглядати цей обов’язок, у додатку до його ревного проповідування. Він постійно старався вкорінювати цього благородного духа у зборах. Коли християни в Єрусалимі мали якусь потребу, то Павло заохочував збір в Європі поділитися їхнім матеріальним майном, так, як вони могли, з нужденними братами в Єрусалимі.— Рим. 15:26; 2 Кор. 8:1—8; 9:1—5.
ХРИСТИЯНИ ВЕЛИКОДУШНІ ДО ВСІХ
Християнське Писання сильно підкреслювало, щоб звертати увагу на вбогих. Іван сказав: „А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?” (1 Ів. 3:17) Яків, зведений брат Ісуса подібно писав: „Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: „Ідіть з миром, грійтесь та їжте”, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?” Яків показав, що „чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу”.— Як. 2:15, 16; 1:27.
Павло нагадує Тимофійові, якого він залишив в Ефесі, щоб він завжди пригадував заможним у зборі, щоб „багатилися в добрих ділах, були щедрі”, а християнам у Римі сказав: „Беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців”. Такі характерні риси щедрости і гостинности є дуже потрібні і є частиною „добрих діл”, які помагають християнинові „прийняти правдиве життя”.— 1 Тим. 6:18, 19; Рим. 12:13.
Щодо давання матеріальної допомоги, більшість із нагадувань в Біблії є, щоб ділитися з іншими християнами. Великодушність повинна бути постійною рисою християнської особистости, і серце особи повинно відчувати потребу нужденних.
Безперечно, що християнин не має так багато багатства, щоб помагати кожній нужденній особі. Отже, як він повинен керувати цією справою про давання? Апостол ось що сказав про це: „Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”. (Гал. 6:10) Християни, найперше повинні відчувати потреби своїх братів. У той самий час, вони не повинні бути свідомі про страждання інших.
Часто християни не мають багато матеріального майна, яке вони можуть роздавати іншим. Але вони можуть люблячо постачати послуги, які можуть бути більш відповідні. Сусід може захворіти — він або вона можливо ніколи не цікавилися доброю новиною, коли християн звіщав її. Одначе, християнин таки повинен допомогти таким чим може. Може бути, що господиня дуже захворіла і не може приготовити обідів чи піти або поїхати до крамниці. Або хворого може треба відвезти до лікаря. Хворий може дуже оціняти, коли б йому принести лише тарілку гарячого супу. Є різні способи, якими можна помагати старим або хворим.
Такі вчинки є частиною „добрих діл”, яких усі християни повинні ревно виконувати. (Тита 2:14) Зверніть увагу на те, що Біблія дуже похвалює Тавіту, християнська учениця у місті Йоппа, тому що „вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила”. Правдоподібно вона не була матеріально багата, але помагала своєю люблячою послугою, вбогим удовам, бо шила їм убрання.— Дії 9:36—40.
Отже, коли треба давати матеріальної допомоги, то християни повинні бути великодушні, але також повинні вживати добрий розсудок. Вони не повинні так помагати іншим, щоб аж занедбувати добробут або пошкодити економії своєї власної родини. Також, християнин не був би розумний, коли б давав гроші комусь, що лише розтрачує їх, або ще гірше, буде вживати їх, щоб задовольнити якийсь шкідливий звичай. Також, коли помагається лінивій особі, то тим дійсно можна пошкодити їй, бо вона може ще гірше розлінитися або буде ще гірше занедбувати свої обов’язки. До християнського збору в Солуниці, Павло писав: „Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть. Бо ми чуємо, що дехто між вами живуть по-ледачому, нічого не роблять, а тільки вдають, ніби роблять. Таким ми наказуємо та благаємо Господом нашим Ісусом Христом, щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли”.— 2 Сол. 3:10—12; порівняйте Ефесян 4:28.
Згідно з цим, то християни головно будуть матеріально помагати тим, що люблять Бога, які щиро цікавляться доброю новиною, і які мають дійсну потребу. Але коли вони можуть, то вони також помагають іншим, які мають дійсну потребу, але завжди даючи духовну допомогу всім. Вони мають Ісусового духа. Апостол Матвій, який ходив з Ісусом від села до села чинячи добрі вчинки, писав: „А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха”.— Мат. 9:36.
БОГ ЛЮБИТЬ ВЕЛИКОДУШНИХ ОСІБ
Бог не забуває про тих, що помагають нужденним. Він уважає такі вчинки немов би їх чинилося Йому. Біблія говорить: „Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолужить йому”. (Прип. 19:17) Дійсно благородна особа не мусить боятися, що збідніє, коли буде щиро допомагати іншим, часами над свої власні спроможності. Надхнений апостол пише: „Бог любить того, хто з радістю дає. А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком, як написано: „Розсипав та вбогим роздав, Його справедливість триває навіки”. (2 Кор. 9:7—9; Пс. 112:9) Християнське давання, коли походить із любови, приносить славу Богові й добрій новині, яку він проповідує, бо „Хто милостивий до вбогого, той поважає Його [свого Творця]”.— Прип. 14:31.
Описуючи про добру дружину Біблія говорить, що крім її гарних рис працьовитости і вірности, „долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. . . . Чоловік її знаний при брамах [її вчинки приносять йому пошану в громаді]. . . . Устають її діти, і хвалять її, чоловік її — й він похвалює її”.— Прип. 31:20—28.
УБОГІСТЬ БУДЕ ВИКОРІНЕНА
Ісусові слова сповняються тепер навіть між християнами: „Вбогих ви маєте завжди з собою”. (Мат. 26:11) Це є тому, що світовий економічний стан завжди змінюється, а також через хвороби та переслідування. Але Біблія обіцяє: „Бо ж не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди”. (Пс. 9:19) У царстві Божого Сина не буде тих, що колись використовували людей і гнобили бідних та скромних. „Він буде обороняти страждаючих людей, збереже дітей убогих, і покрушить гнобителя”.— Пс. 72:4, НС.
Так було б за часу стародавнього Ізраїля, якщо б вони були корилися Божому досконалому законові, то так під володінням Христовим над землею — не буде вбогих людей. Бог сказав Ізраїлеві перед тим, коли він ввійшов в Обіцяну Землю: „Та тільки не буде серед тебе вбогого, бо конче поблагословить тебе Господь [Єгова] у краї, якого Господь [Єгова], Бог твій, дає тобі на спадок”. (5 Мойс. 15:4) Замість мати написаний закон, люди під праведним проводом Царства дістануть закон Божий написаний на їхніх серцях, „бо коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди”. (Іс. 26:9) Про такий час, пророк писав: „Милість та правда спіткаються, справедливість та мир поцілуються, правда з землі виростає, а справедливість із небес визирає. І Господь [Єгова] дасть добро, а земля наша дасть урожай свій”.— Пс. 85:11—13.
Як гарно буде, коли вже більше не буде убогости! Однак, такий стан не викорінить щедрість, бо всі будуть ділитися своїми здібностями і талантами та виробами своєї працьовитости на користь і збагачення цілої громади. Перед тим ніж той час прийде, то ми всі збагачуймося заміною заохочення, ділючись матеріальними і духовними речами, „уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків”, між якими то „вчинками” треба „пам’ятати про вбогих”.— Євр. 10:24; Гал. 2:10; Рим. 1:12; Дії 2:42.