Утіха в часі горя
СМЕРТЬ любимої особи може бути дуже тривожний досвід у житті. Одна молода жінка з південного Тексасу розказує: „Коли я завагітніла з моєю другою дитиною, мій чоловік був забитий. Це нещастя довело до великого пригнічення. Додаючи до мого горя, дитина народилась і померла. Я розбила всі свої зв’язки зі всіма, навіть з моїм молодим сином. Мене також дуже турбувало те, що хоч мій син уже був досить дорослий говорити, то не говорив ані слова. У той час я дуже зосереджувалася на свойому переживанні, і не розуміла, що коли я ніколи не буду до нього говорити, то він ніколи не навчиться розмовляти”. Як ця жінка дуже потребувала підтримки, утіхи. Щасливо, вона дістала підбадьорення, коли приятелька на роботі почала розказувати їй про Святі Писання.
А саме, яку надію Біблія дає тим, що дуже сумують через смерть когось близького? Писання дуже ясно показують, що ми не маємо жодної причини журитися про померлих, ані дозволяти, щоб смуток пригнічував нас. Це тому, що в Божому призначеному часі, наші близькі, що померли повернуться назад до життя. „І маю надію я в Бозі”, сказав християнський апостол Павло, „що настане воскресення”. (Дії 24:15) Ті, що воскреснуть до життя будуть мати надію ніколи більше не страждати, хворіти або вмирати. (Об. 21:3—5) Ввесь смуток людства буде зовсім замінений обставинами, що будуть існувати після їхнього воскресення так, що „не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце”.— Іс. 65:17.
Тому, що християни за першого століття вірили у воскресення, то їм було багато легше зносити смерть своїх близьких. Вони не піддавалися крайностям, невгамованим проявам смутку, плачу так, як роблять люди, що не мають надії. (1 Сол. 4:13) Але, як ми можемо бути певні про дійсність воскресіння?
Варто зауважити те, що надія апостола Павла засновувалась на його вірі в Бога. Тому що це Всемогутній створив людство, то Він мусить мати мудрість і силу воскрешати померлих, і знову відтворювати їх. По суті, те, що Біблія говорить про створення першого чоловіка, Адама, поможе нам зрозуміти це чудо воскресення.
Адам був створений з елементів землі. Безперечно, що ці елементи не мали особистости і не можуть сумлінно діяти або мислити. Проте, коли Бог зорганізував ці елементи в гармонійне тіло і оживив те тіло життєвою силою, тоді появилася певна особистість — людина маючи здібність думати, а також розсуджувати і передавати життя через народження та розмноження.— 1 Мойс. 2:7.
Зверніть увагу на те, що це не елементи Адамового тіла зробили його особою. Скорше, це те, що Бог зробив тим земним елементам. Отже, воскресення не залежить від збереження або перетворення тих самих молекулів, які складали тіло особи перед її смертю. Навіть на протязі нашого життя, то молекули нашого тіла постійно змінюються. Отже, молекули, що складають ваше тіло сьогодні, є цілком інші від молекул, яких ви мали сім років тому. Незважаючи на це, все-таки, ви є та сама особа. Також, без різниці чи особа воскрешається до тілесного чи духовного життя, то її тіло таки буде поміщати в собі всі Богом-дані особливості подібні до особи, що була померла. Така особа буде мати цілковиту ідентичність або тотожність свого колишнього життя.— 1 Кор. 15:36—49.
Біблія не лише дає надію на воскресіння, але також основу на таку надію. З Писання ми довідуємося, що відновляти померлих назад до життя не є нічого нового, щось такого, що ще ніколи не ставалося. Навпаки, Біблія згадує про особливі випадки, в яких чоловіки, жінки та діти були воскресені. (1 Цар. 17:21—23; 2 Цар. 4:32—37; Марка 5:41—43; Луки 7:11—15; Івана 11:38—45; Дії 9:36—42; 20:9—12) Найбільш видатне за всіх було воскресення Ісуса Христа. Понад 500 свідків бачили Ісуса після Його воскресення. (1 Кор. 15:6) Ця подія була так добре установлена, що апостол Павло міг сказати, що заперечування воскресення було відкидання християнської віри. Ми читаємо: „Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна”.— 1 Кор. 15:13—17.
Для апостола Павла і мільйонів інших, непохитна віра у воскресення померлих становила джерело невичерпної втіхи. І так є навіть до цього дня. Правда, деякі можуть насміхатися з думки про воскресення, кажучи, що вони ще ніколи не бачили, щоб хтось вернувся з мертвих. Але, чи їхня невіра ставить їх у кращу позицію зустрічати смерть? Коли вони заперечують історичний доказ про колишні воскресіння, то як зможуть потішати тих, які понесли тяжку втрату близького? Коли вони самі гублять своїх любимих родичів або друзів через смерть, то чи їхня невіра зменшує горе і смуток? Факти говорять самі про себе.
Отже, у часі смутку, продовжайте набирати втіхи з Божих певних обітниць про воскресення, так, як ці знаходяться в Біблії. Інакшої надії немає. Не покидайте цієї надії. Також, знаходьте задоволення приношенням правдивої втіхи тим, що сумують, розказуючи їм біблійну певну вістку про воскресіння.