Готська Біблія — визначне досягнення

ГОТИ були політичним об’єднанням германських племен і, мабуть, походили зі Скандінавії. Протягом перших століть нашої ери вони мігрували на південь аж до Чорного моря та Дунаю, до самих кордонів Римської імперії.

Першою літературною працею, виданою якою-небудь германською мовою, була готська Біблія. До нашого часу дійшли лише уривки цього перекладу. Проте він залишається унікальним і цінним перекладом Святого Письма. Чому?

Вульфіла — місіонер і перекладач Біблії

Перекладач цієї Біблії відомий під своїм готським ім’ям Вульфіла. Згідно з істориком Філосторгієм, Вульфіла був потомком полонених, взятих готами під час рейду у Каппадокію, що знаходиться на території сучасної Туреччини. Народжений близько 311 року н. е., він був висвячений Євсевієм Нікомідієм десь у 30-літньому віці і навчений працювати місіонером серед готів.

«Щоб навчати і навертати на віру людей,— каже історик Вілл Дюрант,— він терпеливо переклав з грецької на готську цілу Біблію, за винятком книг Царів» («Вік віри»). Сьогодні від манускриптів готської Біблії залишився тільки фраґмент книги Неемії та частини Християнського грецького Святого Письма.

Готи не мали писемності. Тому Вульфіла був вимушений проявляти виняткову винахідливість, перекладаючи на готську мову. Церковні історики давнини приписують йому розроблення готичного алфавіту з 27 літер на основі грецького та латинського алфавітів. Крім цього, «Нова британська енциклопедія» зауважує, що «він ввів германську християнську термінологію, деякі слова котрої ще досі вживаються».

Рання історія готської Біблії

Вульфіла закінчив свій переклад до 381 року н. е. і через два чи три роки після того помер. Про популярність його праці свідчить «Американська енциклопедія», яка говорить, що «цей переклад був у широкому вжитку серед готів, котрі переїхали в Іспанію та Італію». Справді, якщо судити по числу збережених фраґментів, мабуть, було зроблено багато копій готської Біблії. Багато манускриптів, очевидно, були виготовлені у скрипторіях Равенни та Верони, в місцевості, де готи встановили своє царство. Скрипторіями називали кімнати в монастирях, де писалися і переписувалися манускрипти.

Близько 555 року н. е., після підкорення Італії візантійським імператором Юстініаном I, готи як народ перестали існувати. Після цього, каже Тьонес Клеберґ, «готська мова та готські традиції в Італії зникли майже безслідно. Манускрипти готською мовою вже не викликали цікавості... Їх здебільшого розібрали і стерли з них текст. Тоді дорогий пергамент використовували для нових текстів».

Збережені манускрипти

На деяких із цих манускриптів старий напис стерли не повністю і він ледь проступає через новий. Декілька таких палімпсестів, як їх називають, було знайдено і розшифровано. Варто згадати, що знаменитий кодекс Арґентеус, який містить чотири Євангелія в порядку Матвія, Івана, Луки та Марка, був збережений неушкодженим.

Вважають, що цей розкішний рукопис був виготовлений у Равеннському скрипторії на початку шостого століття н. е. Його називають кодекс Арґентеус, що значить «Срібні книги», оскільки він написаний срібним чорнилом. Сторінки цього пергаменту пофарбовані в пурпур, і це натякає на те, що він був призначений для особи царського роду. Перші три лінійки кожного Євангелія і початки різних частин прикрашені золотими літерами. Імена письменників Євангелій також виступають в золоті на вершинах чотирьох паралельних «арок», зображених під кожною колонкою тексту. В них даються посилання на паралельні місця в Євангеліях.

Відновлення тексту готської Біблії

Після розпаду готського народу цінний кодекс Арґентеус зник. Про нього нічого не знали аж до середини XVI століття, коли його знайшли у Верденському монастирі поблизу Кельна, в Німеччині.

У 1569 році було опубліковано готський переклад Господньої молитви, що привернуло увагу до Біблії, з якої її було взято. Назва кодекс Арґентеус вперше з’явилася надрукованою в 1597 році. З Вердена манускрипт перейшов до імператорської колекції творів мистецтва у Празі. Проте у 1648 році, в кінці Тридцятилітньої війни, переможці — шведи — забрали його разом з іншими скарбами. З 1669 року цей манускрипт займає своє незмінне місце в Університетській бібліотеці міста Уппсали, у Швеції.

Кодекс Арґентеус на початку складався з 336 листків, з них 187 знаходяться в Уппсалі. Ще один листок, останній з Євангелія Матвія, було віднайдено в 1970 році в Шпайєрі, Німеччина.

Як тільки було знайдено манускрипт, учені почали досліджувати письмо, щоб відродити значення мертвої готської мови. У 1908 році, використовуючи всі наявні манускрипти і попередні способи відтворення цього тексту, німецький вчений Вільгельм Штрайберґ склав і видав «Ді ґотіше Бібель» (Готську Біблію) з грецьким та готським текстами на протилежних сторінках.

Сьогодні готська Біблія цікавить в основному вчених. Однак сам факт, що вона була видана і збережена у ранні для перекладу Біблії дні, свідчить про бажання та рішучість Вульфіли перекласти Боже Слово на мову своїх сучасників. Він правильно усвідомлював, що тільки завдяки цьому готи мали б надію зрозуміти християнську правду.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 9]

З люб’язного дозволу Uppsala University Library, Sweden