Світова єдність. Чи вона коли-небудь стане реальністю?

«ЯКЩО нам вдасться протягом наступних кількох поколінь перетворити світ незалежних держав, у якому ми живемо, в справжню міжнародну спільноту... тоді ми ліквідуємо стародавній незмінний атрибут людства — війну... Якщо ж нам не вдасться цього зробити, то, мабуть, не буде... жодної цивілізації». Так пише воєнний історик Ґвін Даєр у своїй книжці «Війна» (англ.).

Сторінки історії, каже Даєр, переповнені намаганнями націй та інших сильних угрупувань вирішити розбіжності за допомогою війни. Їхні чвари руйнували життя мільйонів жертв. Цар Соломон описав, як це впливало на життя людей того часу, і його слова все ще актуальні сьогодні. Він писав: «Знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем,— і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...» (Екклезіяста 4:1).

Сьогодні, як зазначає вищезгаданий історик, крім співчуття до ‘сльози утискуваних’ є ще одна причина, щоб шукати способу перетворити світ незалежних держав у справжню міжнародну спільноту — під загрозою саме виживання цивілізації! Сьогоднішні способи ведення війни загрожують знищенням кожній нації, яка вдасться до неї, причому переможців не буде.

Світова єдність близько?

Які є переспективи на досягнення світової єдності? Чи людське суспільство може побороти сили, які його роз’єднують і загрожують існуванню землі? Деякі люди вважають, що так. Військовий редактор англійської газети «Дейлі телеграф» Джон Кіґан пише: «Незважаючи на замішання і непевність, здається, вже видно на горизонті світ без війни».

Що додає йому цього оптимізму? Чому багато людей плекають надії, незважаючи на довгу історію війн і нездатність людини успішно правити? (Єремії 10:23). «Людство рухається вперед. Історія свідчить про постійний прогрес»,— хтось може заперечити. Навіть сьогодні багато людей вважають, що природжена доброта людини все-таки переможе зло. Чи це реалістична надія? Чи, може, тільки ілюзія, яка лише доведе до ще одного розчарування? У своїй книжці «Коротка історія світу» (англ.) історик Дж. М. Робертс реалістично написав: «Майбутнє світу далеко не виглядає гарантованим. Не видно також ні кінця людським стражданням, ані доказів того, що він повинен настати».

Чи існують справжні підстави вважати, що народи й держави подолають взаємну недовіру і вирішать розбіжності, які їх розділяють? Чи, може, потрібно чогось більшого, ніж тільки людські зусилля? У наступній статті ми розглянемо ці запитання.