Витяг з джерел для посібника «Християнське життя і служіння»
7—13 СІЧНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ДІЇ 21, 22
«Нехай на все буде воля Єгови»
bt 177, 178, абз. 15, 16
«Нехай на все буде воля Єгови»
15 Коли Павло був у Пилипа, прийшов Агав. Усі, хто зібрався в Пилиповому домі, знали, що цей поважний гість — пророк; він передрік великий голод за правління Клавдія (Дії 11:27, 28). Можливо, вони запитували себе: «Чому Агав прийшов? Яку звістку він приніс?» Під пильними поглядами присутніх Агав узяв пояс Павла — довгу смугу тканини, якою підперізували стан і в якій носили гроші та інші дрібні предмети. Пророк зв’язав собі ноги і руки. Потім він виголосив невтішну звістку: «Ось що говорить святий дух: так само юдеї зв’яжуть в Єрусалимі чоловіка, якому належить цей пояс, і віддадуть його в руки людей з інших народів» (Дії 21:11).
16 З цього пророцтва було видно, що Павло таки має піти до Єрусалима, де розгнівані юдеї віддадуть його «в руки людей з інших народів». Слова Агава глибоко вразили присутніх. Лука пише: «Почувши це, і ми, і тамтешні брати почали благати Павла не йти до Єрусалима. У відповідь Павло сказав: “Що ви робите? Навіщо плачете і знесилюєте моє серце? Будьте певні: за ім’я Господа Ісуса я готовий не лише бути зв’язаним, але й умерти в Єрусалимі”» (Дії 21:12, 13).
bt 178, абз. 17
«Нехай на все буде воля Єгови»
17 Спробуй уявити: брати, в тому числі Лука, просять Павла не йти до Єрусалима. Хтось плаче. Зворушений ставленням братів до себе, Павло м’яко сказав, що вони знесилюють, або, як говориться в інших перекладах, розривають його серце. І все ж він не втрачає рішучості. Як і тоді, коли він був у Тирі, ні вмовляння, ні сльози братів не змусили його змінити рішення. Він просто пояснив, чому мусить іти. Якою ж мужньою людиною був Павло! Він, так само як свого часу Ісус, сміливо пішов до Єрусалима (Євр. 12:2). Павло не шукав мученицької смерті, але якщо йому доведеться померти як послідовнику Христа Ісуса, він вважатиме це за честь.
bt 178, абз. 18
«Нехай на все буде воля Єгови»
18 Брати з повагою поставились до Павлових слів. Ми читаємо: «Оскільки нам так і не вдалось його відрадити, ми заспокоїлись та сказали: “Нехай на все буде воля Єгови”» (Дії 21:14). Ті, що переконували Павла не йти до Єрусалима, не наполягали на своєму. Вони послухали Павла, змирилися з його рішенням і, хоч як це було важко, визнали і прийняли волю Єгови. Павло знав, що його чекає страта. І йому було б легше, якби друзі не намагались відрадити його від подорожі.
Розшукуймо духовні перлини
bt 184, 185, абз. 10—12
«Послухайте, що я скажу на свій захист»
10 І все ж Павло з розумінням ставився до християн, які, вважаючи за потрібне дотримуватись деяких юдейських звичаїв, святкували суботу і не споживали певної їжі (Рим. 14:1—6). Він також не встановлював жодних правил щодо обрізання. Павло навіть обрізав Тимофія, батько якого був греком, щоб юдеї не ставились до нього з підозрою (Дії 16:3). Обрізуватись чи ні, кожен міг вирішити сам. Павло сказав галатам: «Не має значення ні обрізання, ні необрізання, а тільки віра, яка виявляється через любов» (Гал. 5:6). Однак якби хтось обрізувався заради виконання Мойсеєвого закону або вважав, що це необхідна умова, аби отримати схвалення Єгови, то це було б неправильно. Такий погляд свідчив би про брак віри.
11 Хоча чутки про Павла були неправдивими, вони дуже непокоїли християн з юдеїв. Тому старійшини запропонували Павлу таке рішення: «Є серед нас чотири чоловіки, які склали обітницю. Візьми їх з собою, очисться з ними за обрядом і покрий їхні видатки, щоб вони могли поголити голови. Так усі дізнаються, що чутки про тебе безпідставні, що ти поводишся правильно і що сам теж дотримуєшся Закону» (Дії 21:23, 24).
12 Павло міг би заперечити, сказавши, що проблема полягає не в чутках про нього, а в тому, що християни з юдеїв ревно тримаються Мойсеєвого закону. Але він був готовий іти на поступки, які не суперечать Божим принципам. Трохи раніше він написав: «Для тих, хто під законом, [я став] тим, хто під законом, аби придбати і їх» (1 Кор. 9:20). У цьому випадку Павло погодився зі старійшинами і став «тим, хто під законом». Цим він подав чудовий приклад, як співпрацювати зі старійшинами і поступатися, коли це необхідно (Євр. 13:17).
nwtsty, коментар до Дії 22:16
Змий з себе гріхи, кличучи його ім’я. Або «змий з себе гріхи і клич його ім’я». Людина змиває з себе гріхи не під час водного хрещення, а завдяки тому, що кличе ім’я Ісуса, тобто вірить в Ісуса і виявляє свою віру християнськими вчинками (Дії 10:43; Як 2:14, 18).
14—20 СІЧНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ДІЇ 23, 24
«Цей чоловік паразит і... закликає юдеїв до заколоту»
bt 191, абз. 5, 6
«Будь відважним!»
5 Таке підбадьорення було дуже вчасним. Адже наступного дня понад сорок юдеїв «вчинили змову і поклялися, що не будуть ні їсти, ні пити, аж поки не вб’ють Павла». Те, що юдеї скріпили змову присягою, свідчило про їхнє тверде рішення вбити апостола. Вони навіть вважали, що з ними може статися щось лихе, якщо їхній задум провалиться (Дії 23:12—15). За їхнім планом, який схвалили старші священики і старійшини, Павла мали привести назад до Синедріону ніби для з’ясування деяких питань. Насправді юдеї збирались по дорозі влаштувати засідку, щоб напасти на Павла і вбити його.
6 Однак про змову почув племінник Павла і все йому розповів. Павло послав юнака з цією новиною до римського воєначальника Клавдія Лісія (Дії 23:16—22). Єгова любить юнаків і дівчат, які, подібно до Павлового племінника, ім’я якого ми не знаємо, мужньо жертвують собою заради Божих служителів і вірно з усіх сил сприяють справам Царства.
bt 192, абз. 10
«Будь відважним!»
10 У Кесарії Павла «тримали... під вартою в преторіанському палаці Ірода» (Дії 23:35). Через п’ять днів прибули обвинувачі: первосвященик Ананій, оратор Тертулл та декотрі старійшини. Тертулл почав лестити Феліксу і вихваляти його за те, що він робить для юдеїв. Перейшовши до суті справи, він сказав, що Павло — «зараза, і по всій населеній землі він закликає юдеїв до заколоту та є ватажком секти назарян». Тертулл вів далі: «Крім того, [Павло] намагався опоганити храм, але ми його схопили». Інші юдеї приєдналися до цих слів, «твердячи, що саме так все і було» (Дії 24:5, 6, 9). Заклики до бунту, провід у небезпечній секті та зневага до храму — серйозні звинувачення, на підставі яких людину могли засудити до смерті.
bt 193, 194, абз. 13, 14
«Будь відважним!»
13 Павло залишив нам добрий приклад у тому, що́ говорити представникам влади, коли нас як служителів Єгови звинувачують у підбурюванні до насильства, антиурядовій діяльності або членстві в небезпечній секті. Павло не підлещувався до намісника, як Тертулл. Він говорив шанобливо і з достоїнством. Старанно добираючи слова, він чітко і правдиво виклав факти. Павло також зазначив, що «юдеї з провінції Азії», які обвинувачували його в зневазі до храму, відсутні на засіданні і що, відповідно до закону, саме вони мали б виступити зі звинуваченнями (Дії 24:18, 19).
14 Найважливіше, що Павло впевнено говорив про свої переконання. Він не замовчував, що вірить у воскресіння, хоча через це і розгорілася суперечка в Синедріоні (Дії 23:6—10). Чому Павло знову сказав про надію на воскресіння? Тому що він давав свідчення про Ісуса і про те, що він воскрес. З цим його обвинувачі ніяк не могли погодитись (Дії 26:6—8, 22, 23). Са́ме питання про воскресіння, а точніше, про віру в Ісуса і його воскресіння, породжувало суперечки.
Розшукуймо духовні перлини
nwtsty, коментар до Дії 23:6
Я фарисей. Деякі присутні були знайомі з Павлом (Дії 22:5). Фарисеї у Синедріоні знали, що він став ревним християнином, і розуміли, що він не видавав себе за того, ким не був. Коли Павло сказав, що є сином фарисеїв, він лише визнав, що має спільну з ними духовну спадщину. Як видно з контексту, слова Павла могли мати переносне значення. Він відніс себе до фарисеїв тому, що вони, на відміну від садукеїв, вірили у воскресіння. Так він використав те, що в них було спільне. Очевидно, Павло сподівався, що, порушивши спірне питання, спонукає деяких членів Синедріону стати на його бік; і це спрацювало (Дії 23:7—9). Павлові слова з Дії 23:6 також узгоджуються з тим, що він пізніше сказав, виступаючи на свій захист перед царем Агріппою (Дії 26:5). У листі до християн у Філіппах, написаному в Римі, Павло знову згадує про своє походження і про те, що колись був фарисеєм (Флп 3:5). Варто зазначити, що в Дії 15:5 про деяких християн також говориться як про тих, хто раніше належав до фарисейської секти. (Див. коментар до Дії 15:5.)
nwtsty, коментар до Дії 24:24
Друзіллою. Йдеться про третю і наймолодшу доньку Ірода, згаданого у Дії 12:1, тобто Ірода Агріппи I. Вона народилася близько 38 року н. е. і була сестрою Агріппи II, Вероніки і Маріамни III. (Див. коментар до Дії 25:13 і глосарій, «Ірод».) Намісник Фелікс був її другим чоловіком. Зі своїм першим чоловіком Азізом, царем сирійського міста Емеси, Друзілла розлучилася. Вона одружилася з Феліксом близько 54 року н. е. у віці приблизно 16 років. Можливо, вона була присутня, коли Павло говорив з Феліксом «про праведність, самовладання і прийдешній суд» (Дії 24:25). Через якийсь час Фелікс передав намісницьку владу Фесту. Прагнучи «догодити юдеям», він залишив Павла під арештом. Дехто вважає, що цим Фелікс хотів догодити своїй юній дружині, яка була юдейкою (Дії 24:27).
21—27 СІЧНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ДІЇ 25, 26
«Павло подає апеляцію до цезаря і сміливо проповідує царю Іроду Агріппі»
bt 198, абз. 6
«Я подаю апеляцію до кесаря!»
6 Бажання Феста зробити приємність юдеям могло обернутися для Павла смертю. Тому він скористався правом римського громадянина. Він сказав Фесту: «Я стою перед судовим сидінням кесаря, де мене і належить судити. Я нічим не скривдив юдеїв, і ти сам це добре знаєш... Я подаю апеляцію до кесаря!» Апеляцію до імператора не можна було відкликати. Фест підкреслив це, сказавши: «Подаєш апеляцію до кесаря? То й підеш до кесаря» (Дії 25:10—12). Павло подав апеляцію до вищої інстанції. Отже, так можуть робити і сучасні християни. Коли наші противники намагаються «коїти зло під виглядом закону», Свідки Єгови вдаються до правового захисту доброї новини (Пс. 94:20, Хом.).
bt 198—201, абз. 10—16
«Я подаю апеляцію до кесаря!»
10 Павло шанобливо подякував царю Агріппі за можливість захищатися перед ним, адже він добре знав єврейські звичаї та суперечки між юдеями. Потім Павло розповів про себе: «Я, будучи фарисеєм, поклонявся Богу так, як того вимагає ця найсуворіша секта» (Дії 26:5). Як фарисей, Павло очікував приходу Месії. Тепер, уже як християнин, він сміливо говорить, що Ісус Христос і був тим, на кого всі чекали. Тож Павла судили за спільну для нього і його обвинувачів віру — тобто за надію на виконання обітниці, яку Бог дав їхнім прабатькам. Павлові слова дуже зацікавили Агріппу, і він слухав його далі.
11 Пригадуючи своє жорстоке поводження з християнами, Павло говорить: «Щоправда, я сам вважав, що повинен всілякими можливими способами протидіяти всьому, що пов’язане з іменем Ісуса назарянина... І я так сильно на них розлютився, що почав переслідувати їх навіть в інших містах» (Дії 26:9—11). Павло не перебільшував. Багато людей знало про те, скільки зла він заподіяв християнам (Гал. 1:13, 23). В Агріппи, можливо, виникло запитання: «Що ж змінило цього чоловіка?»
12 Це можна було зрозуміти з того, що Павло сказав далі: «Я йшов у Дамаск, маючи повноваження і доручення від старших священиків. Раптом опівдні, царю, на дорозі я побачив світло з неба. Воно осяяло мене та моїх супутників і було яскравіше від блиску сонця. Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який промовив до мене єврейською: “Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш? Важко тобі лізти проти рожна”. Я ж запитав: “Господи, хто ти?” І Господь відповів: “Я — Ісус, якого ти переслідуєш”» (Дії 26:12—15).
13 Перед тим як по дорозі сталося чудо, Павло, образно кажучи, «ліз проти рожна». Так само як в’ючна тварина ранить себе, коли б’є гострий кінець палиці, якою її підганяють, Павло завдавав собі духовної шкоди, протидіючи Божій волі. З’явившись Павлу на дорозі в Дамаск, воскреслий Ісус допоміг цьому щирому, але введеному в оману чоловікові змінити мислення (Ів. 16:1, 2).
14 Після цього Павло зробив величезні зміни в житті. Звертаючись до Агріппи, він сказав: «Я послухався звістки, яку отримав у видінні з неба, і вирушив спочатку в Дамаск, потім в Єрусалим, а пізніше обійшов весь юдейський край та пішов до інших народів. Я говорив їм, щоб вони покаялися, навернулися до Бога та робили вчинки, які свідчать про каяття» (Дії 26:19, 20). Уже протягом багатьох років Павло виконує доручення, яке Ісус Христос дав йому у видінні. Ті, хто відгукнувся на проповідування Павла, розкаялись у своєму неморальному способі життя, нечесності і навернулись до Бога. Такі люди стали добрими громадянами, які поважають закон та порядок.
15 Однак усе це противники Павла вважали за ніщо. Павло сказав: «За це юдеї мене схопили в храмі й намагалися вбити. Оскільки ж я отримав допомогу від Бога, то й досі продовжую свідчити як простим людям, так і видатним» (Дії 26:21, 22).
16 Правдиві християни повинні бути завжди готовими «виступити на захист» своєї віри (1 Пет. 3:15). Якщо нам доведеться захищати свої переконання перед суддями і правителями, ми можемо використати підхід Павла, до якого він вдався в розмові з Агріппою і Фестом. Тактовно розповідаючи про те, як біблійні істини змінили на краще наше життя, а також життя тих, хто відгукнувся на нашу звістку, ми можемо зворушити серця представників влади.
bt 202, абз. 18
«Я подаю апеляцію до кесаря!»
18 Однак Павло відповів Фесту: «Ні, я не божевільний, ясновельможний Фесте. Я при здоровому глузді та кажу правду. Насправді ж цар, до якого я звертаюся зі свободою мови, добре це знає... Скажи, царю Агріппо, ти віриш Пророкам? Я знаю, що віриш». Тоді Агріппа відповів Павлові: «Ще трохи — і ти й мене переконаєш стати християнином» (Дії 26:25—28). Невідомо, наскільки щирими були ці слова. Але вони показують, що Павлове свідчення справило на царя сильне враження.
Розшукуймо духовні перлини
nwtsty, коментар до Дії 26:14
Йдучи проти рожна. Рожен — це довга палиця з загостреним кінцем, якою поганяли худобу (Сд 3:31). Вислів «іти проти рожна» вживається у грецькій літературі як усталений зворот. Образ, що лежить в основі цього вислову, взятий з життя. Коли норовливий бик, якого поганяли рожном, пручався, то впирався в нього і завдавав собі болю. Перед тим як Савл став християнином, він поводився подібно. Переслідуючи Ісусових послідовників, яких підтримував Бог Єгова, Павло наражав себе на велику небезпеку. (Пор. Дії 5:38, 39; 1Тм 1:13, 14.) В Ек 12:11 слово «рожни» вживається у переносному сенсі і стосується слів мудрої людини, які заохочують послухатися поради.
nwt, глосарій
Рожен. Довга палиця із загостреним кінцем, якою поганяли худобу. Біблія прирівнює до рожна слова мудрої людини, які заохочують прислухатися до мудрих порад. Вислів «йти проти рожна» взятий з життя. Коли норовливий бик, якого поганяли рожном, противився, то впирався в нього і завдавав собі болю (Дії 26:14; Сд 3:31).
w03 15.11 16, 17, абз. 14
Допомагай іншим приймати звістку про Царство
14 Павло знав, що Агріппа вважається юдеєм. Спираючись на обізнаність Агріппи в юдаїзмі, Павло пояснив, що насправді він проповідує, «нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має» (Дії 26:22, 23). Звертаючись безпосередньо до Агріппи, Павло запитав: «Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам?» Агріппа опинився в скрутному становищі. Якби він сказав, що не визнає пророків, то зруйнував би свою репутацію правовірного юдея. Але коли б він погодився з аргументацією Павла, то публічно зайняв би його сторону, при цьому ризикуючи бути зарахованим до християн. Павло з мудрістю сам відповів на власне запитання: «Я знаю, що віруєш». До чого спонукало Агріппу його серце? Він сказав: «Ще трохи, і ти мене переконаєш стати християнином!» (Дії 26:27, курсив наш; 26:28, Хом.). Хоча Агріппа й не став християнином, Павло своєю звісткою, мабуть, певною мірою вплинув на його серце (Євреїв 4:12).
28 СІЧНЯ — 3 ЛЮТОГО
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ДІЇ 27, 28
«Дорогою до Рима»
bt 208, абз. 15
«Жодна душа з вас не загине»
15 Напевно, на кораблі Павло багато свідчив про «надію на обітницю, яку Бог дав» людям (Дії 26:6; Кол. 1:5). А тепер, коли от-от станеться катастрофа, Павло говорить про те, що і моряки, і пасажири можуть врятуватись: «Вночі мені з’явився ангел Бога... Ангел сказав: “Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед кесарем, і заради тебе Бог збереже життя всім, хто з тобою пливе”». Тоді Павло підбадьорив людей: «Піднесіться духом, бо я вірю Богові, що все станеться саме так, як мені було сказано. І на якомусь острові нас має викинути на берег» (Дії 27:23—26).
bt 210, абз. 18
«Жодна душа з вас не загине»
18 Виявилось, що постраждалі опинилися на острові Мальта, південніше Сицилії. (Дивись рамку «Чи справді це була Мальта?», сторінка 209). Жителі острова, які розмовляли чужою для мандрівників мовою, поставились до них «дуже людяно» (Дії 28:2). Вони розпалили багаття, біля якого незнайомці, що наскрізь промокли і тремтіли, могли трохи зігрітися попри холод і дощ. За якусь мить сталося чудо.
bt 210, абз. 21
«Жодна душа з вас не загине»
21 На острові жив заможний землевласник Публій. Імовірно, він був головним римським воєначальником на Мальті. Лука назвав його «головним чоловіком на острові», вживши такий самий титул, який учені знайшли у двох мальтійських написах. Павло і його попутники гостювали в Публія три дні. У цей час захворів його батько. Лука, вказуючи причину хвороби, зазначив, що чоловік «лежав у гарячці, хворий на дизентерію». Павло помолився, поклав на чоловіка руки, і той видужав. Це чудо настільки вразило остров’ян, що вони почали приводити до Павла хворих для зцілення і приносили йому та його попутникам подарунки і все необхідне (Дії 28:7—10).
bt 213, абз. 10
«Давав ґрунтовне свідчення»
10 Коли брати прибули в Рим, «Павлові дозволили там жити самому під охороною воїна» (Дії 28:16). В’язнів, яких тримали під домашнім арештом, ланцюгом приковували до охоронця. Але Павло був вісником Царства, і ланцюги не завадили йому проповідувати. Тому, перепочивши після подорожі лише три дні, він скликав впливових юдеїв Рима, щоб розповісти про себе і дати їм свідчення.
Розшукуймо духовні перлини
nwtsty, коментар до Дії 27:9
Піст, пов’язаний з Днем примирення. Або «осінній піст». Букв. «піст». Грецьке слово передає думку про єдиний піст, якого вимагав дотримуватись Мойсеїв закон, тобто піст, пов’язаний зі щорічним Днем примирення (інша назва цього свята — Йом-Кіпур, від єврейського йом гаккіппурı́м, «день покриття») (Лв 16:29—31; 23:26—32; Чс 29:7; див. глосарій, «День примирення»). Вважається, що вислів «впокорювати себе», який вживається у зв’язку з Днем примирення, стосується різних виявів самообмеження, в тому числі посту (Лв 16:29, прим.). Те, що слово «піст» вжито в Дії 27:9, показує, що піст був основним виявом самообмеження під час Дня примирення. Піст, пов’язаний з Днем примирення, припадав на кінець вересня або початок жовтня.
nwtsty, коментар до Дії 28:11
Сини Зевса. Згідно з грецькою і римською міфологією, «синами Зевса» (грецькою Діо́скурой) були близнюки Кастор і Поллукс, сини бога Зевса (Юпітера) і спартанської цариці Леди. Вважалося, що вони, серед іншого, є покровителями моряків і можуть захистити під час небезпек на морі. Згадка про цю прикрасу на носі корабля зайвий раз підтверджує, що оповідь була написана очевидцем.