Підтримка, яка має велике значення

«Я МУСИЛА боротися зі страхом смерті й періодичними депресіями»,— розповідає Вірджинія, Свідок Єгови з Аргентини. У боротьбі з раком молочної залози вона пережила радикальну мастектомію і видалення яєчниківa.

І справді, страх смерті, пов’язаний із захворюванням на рак молочної залози,— явище поширене. Цей страх разом з боязню фізичної неповноцінності й втратою того, що тісно пов’язане з жіночністю і спроможністю годувати дитину, може внести сум’яття у душевний стан жінки. Непереборне почуття відособленості швидко може кинути її в безодню відчаю. Як можна захистити її від таких моральних травм?

Потреба у підтримці

«Вона потребує підтримки!» — відповідає Іоанна зі Сполучених Штатів. Її мати й бабуся хворіли на рак молочної залози, а тепер хворіє ним вона. У цей час вірні члени родини та друзі можуть надати утішливу підтримку й допомогу. Чоловік Іоанни Террі став для неї надійною опорою. Террі розповідає: «Моя позиція, як я це бачу тепер, полягала у тому, щоб справляти стабілізуючий вплив. Треба було допомагати Іоанні робити рішення щодо лікування, і це додавало їй впевненості та сили боротися далі й не опускати рук. Ми мусили вчитися долати її страх перед операцією, і я старався, щоб її питання та побоювання завжди обговорювались у наших розмовах з лікарями». Террі додає: «Ми можемо робити це для наших сімей і співхристиян, які не мають підтримки родин. Ми можемо бути їхніми очима, вухами і голосом у справах з медичним персоналом».

Особливу увагу слід приділяти самотнім і вдовам. Діана з Австралії розказує нам: «Мій чоловік помер після операції на рак п’ять років тому, але мої діти допомагали мені не відчувати самотності. Вони були добрими, але не емоційними. І це дало мені сили. Всі справи вони залагоджували швидко і спокійно».

Рак молочної залози, на який хворіє хтось із членів сім’ї, завдає емоційного удару решті. Отже, всі члени родини потребують уваги і підтримки з боку інших (якщо вони Свідки Єгови, то особливо з боку своїх духовних братів та сестер).

Ребекка зі Сполучених Штатів, мати котрої хворіла на рак молочної залози, розповідає: «Збір — це неначе твоя друга сім’я, і його дії мають величезний вплив на твої почуття. Хоча багато хто особисто не був згідний з нетрадиційним методом лікування, що його вибрала моя мама, вони підтримували нас морально по телефону і своїми візитами. Дехто навіть приходив і допомагав готувати страви її спеціальної дієти. Старійшини організували телефонний зв’язок із Залом Царства, так що ми ніколи не пропускали зібрань. Збір навіть надіслав листівку разом з грошовим дарунком».

Іоанна зізнається: «У мене до цього часу повзають мурашки по тілі, коли я згадую любов, яку до мене проявили мої духовні брати і сестри! Протягом семи тижнів п’ять разів на тиждень мої люблячі сестри по черзі возили мене на лікування в лікарню і назад. А це було 150 кілометрів дороги! Яка я вдячна Єгові за такі рясні благословення християнського братства!»

Інший спосіб, яким ми всі можемо надати підтримку та підбадьорити таких осіб, полягає в позитивності наших слів. Треба дбати про те, щоб мимоволі не викликати у людини неприємних емоцій, зосереджуючись на негативному. Джун з Південно-Африканської Республіки пояснює: «Від особи, що не мала раку, не можна сподіватися доречних, правильних слів. У моєму випадку довколишнім ліпше було не згадувати про випадки захворювання на рак, які не мали щасливого кінця». Норіко з Японії погоджується: «Якщо мені розповідають про людей, що видужали і не мають рецидивів, тоді я надіюсь, що і в мене буде так само».

Пам’ятайте, що деякі жінки воліють не говорити весь час про своє здоров’я. Проте є й жінки, які мають потребу — заради свого ж благополуччя — розмовляти про пережите ними у зв’язку з раком молочної залози, особливо з близькими друзями. Але звідки знати, як вести себе в кожній конкретній ситуації? Елен зі Сполучених Штатів радить: «Запитайте людину, чи хоче вона про це розмовляти, і дайте їй можливість говорити». Так, «будьте готові слухати,— каже Інґелізе з Данії.— Просто побудьте з нею, щоб вона не була наодинці зі своїми сумними думками».

Виробляйте позитивний світогляд

Лікування раку молочної залози може зробити людину втомленою і виснаженою на багато тижнів, а то і на місяці, роки. Одним з найбільших випробувань для жінки з раком молочної залози є змиритися з фактом, що вона уже більше не може робити стільки, скільки могла раніше. Прийняти умови, які ставить її тіло, означатиме не перевантажувати себе і відпочивати протягом дня.

Якщо починається депресія, потрібно негайно вжити заходів щодо підтримування позитивного складу розуму. Норіко розповідає, як було з нею: «У результаті гормонотерапії я впала в депресію. За цих умов я не могла робити те, що хотіла, і тому стала почуватися непотрібною Єгові та християнському зборові. Моє мислення ставало все негативнішим, і я почала пригадувати передсмертні страждання членів моєї родини, хворих на рак. Мене сковував страх, коли я думала: «Чи зможу я витримати те, що витримали вони?»

Норіко веде далі: «У той час я зробила зусилля впорядкувати своє мислення, використовуючи публікації Свідків Єгови для того, щоб усвідомити, як Єгова дивиться на наше існування. Я дізналася, що відданість Богові проявляється не у тому, скільки людина робить для нього, а у мотивах, якими вона керується при цьому. І оскільки я хотіла, щоб Єгова був задоволений станом мого серця та моїм мисленням, то вирішила, що буду служити йому з радістю і щиросердо, хоч би як мало я могла зробити в християнському служінні».

Тривала невизначеність може підточувати позитивний спосіб мислення багатьох жінок, хворих на рак молочної залози. За словами Діани, найбільше допомогло їй те, що вона наповнювала своє серце та розум усім тим чудовим, чим обдарував її Бог Єгова: «Моя родина, друзі, чарівна музика, можливість милуватися могутньою величчю моря і красою заходу сонця». Вона особливо наголошує: «Розповідайте іншим про Боже Царство. Розвивайте в собі щире прагнення тих умов, які будуть на землі під правлінням Царства, де вже не буде хвороб!» (Матвія 6:9, 10).

Вірджинія також здобуває силу боротися з депресією, роздумуючи над своєю метою в житті: «Я хочу жити тому, що маю виконувати таку дорогоцінну роботу». Щодо часів, коли настають критичні моменти і з’являється почуття страху, вона каже: «Я покладаю всю свою надію на Єгову, знаючи, що він ніколи не покине мене. І ще я думаю про біблійний вірш у Псалмі 116:9, який запевняє мене, що «я ходитиму перед обличчям Господнім на землях живих!».

Усі ці жінки поклали свою надію на Бога Біблії, Єгову. Біблійна книга 2 Коринтян у 1-му розділі, 3 і 4-му віршах каже, що Єгова — «Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає». Чи Єгова простягає свою руку, щоб підтримати тих, хто потребує потіхи?

Мієко з Японії відповідає: «Я переконана, що, перебуваючи в служінні Єгові, одержала від нього величезну потіху та допомогу». Йошіко також розповідає нам: «Хоча люди можуть і не розуміти моїх страждань, Єгова знає усе, і я впевнена, що він допоміг мені відповідно до моїх потреб».

Іоанна каже: «Молитва має силу допомогти подолати розпач і знову стати на ноги. А як мене потішають думки про великі зцілення, які здійснив Ісус, будучи на землі, і про остаточне зцілення, яке він здійснить у новому світі!» (Матвія 4:23, 24; 11:5; 15:30, 31).

Чи можете ви уявити собі світ, де ніхто не хворіє раком молочної залози і де, по суті, немає ніяких хвороб? Такою є обітниця, зроблена Богом усілякої потіхи — Єговою. В Ісаї 33:24 говориться про час, коли ніхто на землі не скаже, що він хворий. Ця надія стане реальністю незабаром, коли Царство Бога в розпорядженні його Сина Ісуса Христа посяде повну владу над землею і ліквідує всі причини хвороб, смутку і смерті! Чому б не прочитати про цю чудову надію в Об’явлення 21:3—5? Кріпіться, щоб зустріти майбутнє, маючи підтримку, яка дає справжню потіху.

[Примітка]