Вавилон упав, але його релігія живе і панує над народами

У ПОПЕРЕДНІХ числах ми описували як Вавилон упав у руки перського царя Кіра в 539 р. перед З.Д. Від того часу Вавилон перестав бути політичною світовою силою. Але, що сталося з вавилонською релігією? З переходом вавилонської політичної сили й світової контролі від семетичних до аранських рук, чи вавилонська релігія вмерла разом із нею? Зовсім ні. А чому ні?

Перше, основа для всіх народів практикувати вавилонську релігію крім вірних потомків Сима була заложена з будуванням вавилонської вежі за Нимродового дня. Чудове помішання мов порозкидало родини, але вони взяли свої поганські релігії зі собою.a Пізніше поганські народи стали вважати Вавилон за центр релігії. Друге, після упаду Вавилону в 539 р. перед З.Д. перси вигнали його священство. Але вони не думали покидати свою вавилонську релігійну та традиційну верховну владу. Хоч Вавилон загубив свою політичну верховну владу, то його Нимродом-почата релігія далі лишилася світовою релігійною імперією над усіма крім тих, що трималися правдивого поклоніння Єгови в Єрусалимі. Під хитрим урудуванням Сатани Диявола вона зараз почала кидати очима на західні околиці, щоб заснувати новий центр для свого священства та наступника Валтасаря. Дійсно, ми побачимо, що пізніше її сама суть забруднила відступницьке Християнство, і що вона дійсно почала владіти над тією частиною землі, яка називалася так званим Християнством.

ВАВИЛОНСЬКА РЕЛІГІЯ ПОШИРЮЄТЬСЯ ДО ЄВРОПИ

Давно перед упадом Вавилону, основа вже була заложена прийняти це перенесення голови вавилонської релігії до Італії. Історик Й. Г. Брестед, у книжці Ancient Times—A History of the Early World (“Стародавні Віки — Історія Початкового Світу”), каже нам, що раса морських піратів називаючись Етрускани, які правдоподібно прибули з Малої Азії, оселилися в Італії на початку 1000 р. перед З.Д. Після 800 р. перед З.Д. вони оселилися у північній Італії, і Рим стався царським містом під етрусканським царем, подібний до інших етрусканських міст, які поширювалися від Капуї на півночі до пристані Геної. Ці царі царювали двоє століть із половиною. Це значить, що родина царів у Римі від 750 р. до 500 р. перед З.Д. була головно етрусканська. Традиційне заснування Риму не довго перед 750 р. перед З.Д. відповідало з його завоюванням та заснуванням статися сильним етрусканським царством. Архіологічні докази поперають це хоч записаної історії про цю першу римську добу немає. Хоч ці етрусканські царі внесли поліпшення в Рим, то їхня жорстокість і варварство нарешті збудило бунт, і около 500 р. перед З.Д., їхня родина царів у Римі закінчилася. Але д-р Брестед каже, що двоє й пів століть атрусканського царювання лишило свій знак на Римі, завжди видимий в архітектурі релігії, племінній організації, і в інших речах.

Енциклопедія Британіка поперає це, відносячись до історика Геродотуса, який каже, що в часі царювання Атиса, сина Манеса, був великий брак їжі у цілій Лідії, триваючи вісімнадцять років. Нарешті, під царським розпорядком, його син Тиренус забрав половину людей до Смирни й став будувати кораблі, якими вони пустилися шукати прожитку та країни, і подорожуючи до багатьох країн, вони прибули до Омбрісії в Італії, де вони збудували багато міст. Про цих людей, які (згідно з Геродотусом) вже не називалися лідяни, але тиреняни, Британіка далі каже: “З характеру їхніх перших останків, час першого тутешнього селища можна положити при кінці 9-го століття”. А яка була релігія цих тиренянів? Британіка каже:

Що етрускани походили зі Сходу доказується цілим характером їхнього першого мистецтва, і подробицями їхньої релігії та поклоніння. Це мистецтво показує близьку стичність із Месопотамією, Сирією та Кіпром по одній стороні, а з Єгиптом на другій. Божества та міфологічні особи по етрусканських вирізьблених та дорогоцінних речах 7-го століття є герої та божества азіятської міфології. . . . На полі обрядів та релігії є багато подробиць, які походять прямо від Месопотамії й все їхнє почуття та атмосфера є орієнтальні. Найбільші подібності знаходяться в чаруванні й ворожінні; бо ворожіння по овечій печінці або по полеті пташок є чисто халдейським звичайом (побачте ЧАРУВАННЯ). Там є подібності глиняних печінок від Месопотамії з куніформським надписом, які є точно подібні до бронзових печінок, що знайшли в Піасензі [у провінції Емілії, Італії], поділена на відділи, кожний відзначений етруською мовою ім’ям його головного божества.b

Отже архіологія ясно показує, що етрускани прийшли від якоїсь частини Малої Азії, і оселилися на тисканських берегах, Веї, в Етруріїc на північ від Риму, яке сталося одно з їхніх головних міст. Нарешті, Рим проковтнув Етрурію. У шостому столітті там існувала конфедерація дванадцятьох міст, які відбували щорічні зібрання в храмі Волтумма біля Лакус Волсініенсіс (озеро Болсена), і правдоподібно, що ця конфедерація обмежувала себе головно до релігійних справ.d Усе це сталося перед і аж до упаду Вавилону в шостому столітті (539 р. перед З.Д.).

Отже вавилонська релігія сильно вкорінилася в Європі, не лише віддаленим відношенням від часу Вавилону, але її прямою спадщиною. Але, тут ми головно цікавимося вавилонським священством. Так як Сатана Диявол заснував вавилонську релігію через Нимрода противитися правдивому поклонінні, то так його дух спонукував вавилонське священство, щоб його священство і релігійне наслідство Валтасаря не завмерло коли столиця Вавилон упала. Після поразки Вавилону, згідно з твором “Lares and Penates of Cilicia” (“Домашні Загальновідомі Дорогоцінні Речі Сіліції”, якого написав Баркер і Айнсворт, в 8-ім розділі, на сторінці 232, ми читаємо: “Завойовані халдейці втікли до Малої Азії і заснували свій центральний університет у Пергамі”. Це є Пергам або Перґамос про якого говориться в Одкритті 2:12, 13, що пізніше стався місцем християнського собору в першому столітті З.Д. Про це перенесення халдейського центра, д-р Александер Гіслоп говорить:

Фригія . . . складала частину царства Перґамосу. Мисія також була його іншою частиною, і Paschal Chronicle, каже, що мисяни були потомками Нимрода. Слова є: “Неброд [грецьке на Нимрод], мисливець і велетень — з якого походили мисяни”. (Побачте Paschal Chronicle, 1-ий Том, сторінку 50) Лідія також, з якої [історик] Ліві й Геродотус кажуть, що етрускани [з Італії] прийшли, сталися частиною того самого царства. За доказом, що Мисія, Лідія й Фрігія були частиною царства Перґамосу, побачте Смитового Classical Dictionary, (Класичного Словаря), сторінку 542.e

РЕЛІГІЙНО ВПЛИВАЛИ НА РИМ

Це дуже глибоко впливало на Рим. Після перекинення етрусканських міст і коли Рим стався республікою (509 р. перед З.Д.), римляни перебрали владу над етруськими богами Юпітер, Юно, Мінерву та іншими, і кожному з цих богів вони перший раз дали людську форму й приміщення у храмі або каплиці. Їх тепер рівняли до грецьких богів. Юпітер, “отець неба” етрусканів, стався римською подобою грецького бога Зус-патер. Марс, бог війни, був улюбленим божеством воюючих римлян. Пізніше християни перебрали Сатурналію та зробили це свято своїм Різдвом, даючи йому нової значности. Один сучасний історичнийf твір сполучує римські звичаї з халдейськими:

Халдейці робили великий поступ у досліджуванні астрономії стараючись віднайти майбутність у звіздах. Цю науку ми називаємо астрологією. Багато інформації було зібрано систематично вавилонцями і з того ми маємо початок астрономії. Групи звізд, які тепер мають ім’я “Дванадцятьох Знаків Зодіяка” були нарисовані перший раз, і планети Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн, були знані. Віруючи, що ці планети посідали спеціяльні сили над життям людей, їх назвали по імені п’ятьох головних богів та богинь. Ми тепер відносимося до цих планет по їхніх римських назвах, але римляни прийняли вавилонські імена й лише їх переклали на їхню мову в Римі. Таким чином планета Іштара, богиня любови, сталася планетою Венерою, і планета бога Мардука перемінили на Юпітер.

У 133 р. перед З.Д., цар Атталус III, при своїй смерті, залишив римлянам Пергаму з її територією, все це пізніше сталося римською провінцією під ім’ям Азія. Халдейський ‘меґай’ (священик) вибрав царя Атталуса бути наступником Валтасаря, так як каже д-р Гіслоп:

Царі Перґами, в яких країні халдейські меґаї знайшли сховок, очевидно підтримані ними [меґаями], загальним голосом поганства, яке мало співчуття до них, влаштували їх наступниками Валтасаря та його предків. Їх привітували за представників стародавнього вавилонського бога. Це стається ясно з заяв Паусаніуса. . . . Атталус, у якій країні меґаї мали своє головне місце, був піднесений вгору й признавали, що він був такий самий як Бахус, провідник меґаїв. Таким чином порожне місце Валтасаря було наповнене і зламаний ланцюг халдейського царювання відновлений.— The Two Babylons, (Два Вавилони), сторінки 240, 241.

ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ ПОСАДА ПАПИ РИМСЬКОГО?

У цьому часі коли світові релігії виставляють себе яко надією для світового миру, між якими то релігіями Римо-Католицька Церква бере провід, ми повинні дослідити з відкритим розумом початки посади Папи римського. Доктор Гіслоп наводить цю історію на сторінках 239, 240 у книжці The Two Babylons:

Етрускани, які були ревними прихильниками халдейського ідолопоклонства, імігрували, декотрі кажуть, з Малої Азії [де знаходився Пергам], а інші з Греції, оселилися в сусідстві Риму. З часом їх прийняли в римську державу, але давно перед цим політичним союзом, вони мали дуже сильний вплив на релігію римлян. Від самого початку їхня здібність ворожити, чарувати, і в усіх науках, дійсних або вдаваних, над якими верхували чарівники або ворожбити, набула пошани від римлян. Усі признають, що римляни набули свого знання про ворожіння . . . головно від тусканів, тобто сказати, людей Етрурії, і спочатку ніхто, крім тубільців тієї країни, не мав дозволу тримати посаду Гаруспекса, яка посідала право до всіх обрядів потрібні до жертвування . . . найбільш благородні юнаки Риму були вислані до Етрурії на студії святої науки, яка процвітала там.

Колегіюg папів у Римі віднайшов Нума Помпіліус, другий міфічний цар Риму, і відносно Нуми, Гіслоп каже: “У Вавилоні той бог називався Нібо, в Єгипті Нуб або Нум, а між римлянами Нума, бо Нума Помпіліус, що був великим священиком-царем римлян, рівнявся до посади вавилонського Нібо”.h Суверен Папа, який був головою тієї колегії, і який контролював усі публічні та приватні релігійні обряди римських людей, духом і практикою стався етрусканським папою. Про це д-р Гіслоп каже:

Правдивий та законний вавилонський Папа, мав своє місце поза межою римської імперії [яка ніколи не поширювалася за межами південної Месопотамії або Халдеї]. Те місце, після смерти Валтасаря й вигнання халдейського священства з Вавилону мідо-перськими царями, було в Пергамі, де опісля находилася одна з сімох церков Азії.i

У цьому короткому перегляді було б дуже важно для нас узнати як це релігійна сполука між Пергамом а Римом, що стався шостою світовою силою у першому столітті перед З.Д., об’явилася в посаді Папи римського. Тут маємо доказ, що вавилонська релігія дійсно є джерелом посади папи Понтіфекса Максімуса з Риму. Твір The Two Babylons дає нам історію:

Спочатку Папа римський не мав ніякої близької стичности з Пергамом і його ієрархією, одначе, з переходом часу, Папа Риму й Папа Пергамосу сталися ототожнені. Пергамос стався частиною римської імперії, коли Атталус ІІІ, останній з царів, при своїй смерті, з своєї власної волі віддав всю свою країну римським людям, 133 р. перед Хр. . . . Коли Кесар Юліюс, який раніше був вибраний римським Папою, стався також імператором, найвищим цивільним провідником римлян, тоді, як голова римської держави, і голова римської релігії, всі сили та обов’язки правдивого законного вавилонського Папи були дані йому, і він почав обстоювати свої права. Здається, що він заявив божественну поважність Атталуса, як і царство, якого Атталус передав римлянам; . . . Тоді, на декотрих оказіях, уживаючи свою високу папську посаду він явився в пишності вавилонського строя так як сам Валтасар робив, в багряночервоній одежі, з палицею Нимрода в своїй руці, з короною Даґона [бога риби] і маючи ключі Януса [бог двох облич] і Сибелі [“мати” богинь] . . . аж до царювання [західного імператора] Ґратіяна, який, так як показує [історик] Ґіббон, був перший, що відмовився вбиратися в ідолопоклонство, папську одежу, або засідати посаду Папи. . .

. . . . Кілька років після відкинення поганської назви Понтіфекс, та назва знову була відновлена . . . і була призначена зі всіма її поганськими прикрасами, на Єпископа в Римі, який, відтоді стався головним чинником над так званим Християнством, . . . всі інші поганські доктрини поганства походять від стародавнього Вавилону. . . .

. . . Обставини, під якими папа Дамасус дістав той поганський титул, були такі, що чимало випробували б віру кращого чоловіка. Хоч законно поганство було скасоване в західній римській імперії, то воно процвітало у місті, побудоване на сімох горах так, що Джером [перекладач латинського Vulgate (Вулгат Біблії)], який був добре знайомий з ним, пишучи про Рим у цьому часі, називає його “кублом забобонства”. Наслідком цього, хоч, по всій імперії царський приказ скасувати поганство був шанований, то в самому Римі, до великої міри він був мертвим листом. . . .

. . . Чоловік [Папа Дамасус І-ий], який стався єпископом Риму, злодій та грабіжник, над мертвими трупами більше сто противників, не вагався кого він мав вибрати до посади. Наслідок показує, що прийнявши поганську назву Папи, жертвуючи якою-небудь правдою оправдувати своє привлащування до того титулу в очах поган, яко законним представником їхнього ряду папів. . . .j

. . . При кінці четвертого століття Папа був єдиним представником Валтасаря, або Нимрода, на землі, бо погани явно приймали його бути таким. . . . 606, по Хр., коли серед заворушення та замішання народи метушилися немов бурхливе море, Папу Риму зробили Всесвітнім Єпископом, і тоді десять головних царств Європи признали його бути Намісником Христа на землі, єдиний центр єдности, єдине джерело стійкости для їхніх престолів.k

ВАВИЛОНСЬКА РЕЛІГІЯ МАЄ НАРЕШТІ МИНУТИСЯ

Оцим способом Вавилон завоював західний світ. У Божому Слові його світова релігійна імперія називається: “Вавилон Великий,— мати розпусти й гидоти землі”. (Одк. 17:5) Ця релігійна імперія володіла над Пергамом і навіть Римом, але багато більше значення є її панування над так званим Християнством. Її діти, “дочки” або релігійні організації, є так як вона — розпусниці маючи незаконні зносини з політичними частинами цього світу. Її доктрини й шлях у якому вона веде світові сили є такі шкідливі для людства й огидні та смертельні як сам стародавній Вавилон. Стародавній Вавилон лишив ім’я зневаги для всіх родів після цього. Сучасний Вавилон завів своїх послідовників уповати на людське зусилля для світового миру і викликав огиду в інших своїм лицемірством і зіпсуттям, ведучи світ у боротьбу проти Божого царства. Біблія ласкаво об’являє правдивий образок для нашої безпечности й розумне діяння, і історичні факти доказують цей образок бути правдивим у кожній деталі. Пощо комусь гаятися слухати того, що Творець людства каже для його власної безпечности? Через незаслужену ласку Єгови, Він виявив нам хто Вавилон є. Отже втікайте з сучасного Вавилону Великого і навчіться правди про його скоре знищення та свободу, яка прийде до людства через правління Божого царства! (Одк. 18:4, 5, 20) Як Бог постачив зображальні драми спровадити втечу чесних людей, і помогти їм вийти з Вавилону, будемо розбирати в слідуючих числах.

[Примітки]

Славний храм Аескулапіюс до якого ходило багато людей, був побудований в Пергамосі. Аескулапіюс був богом Пергамоса, і міфологія про його поклоніння є забруднена вавилонською релігією. Йому поклонялися у формі живого змія, якого харчували в храмі й вважали його за бога.

“Дамасус 1-ий, папа, . . . був наступником Ліберіуса як єпископ Риму 366 р. по Хр. Йому противився Урсікінус, який привлащував собі посаду, і в їхніх ганебних сварках багато людей було замордовано. . . Імператор Ґратіям дав [Дамасусові], в 378 р., право судити священиків іншої партії, які були виключені з Риму, і з просьбою римського з’їзду, який відбувся того самого року, дав розказ світським властям давати йому потрібної піддержки. . . .”