ООН — чи вона з’єднала нації?

„ХТО принесе тривалий мир, і коли?” Свідки Єгови помістили ці запитання в книжечці Мир — чи він може тривати? видана в 1942 році. Через 2-у світову війну Ліга Націй була в стані недіяльності, або ,у безодні’, так як Біблія каже. (Об’явлення 17:8) Тому то виникнуло це питання, Чи Ліга зостанеться в безодні недіяльності?

Ще в той ранній час, Свідки Єгови знайшли відповідь до цього питання у Біблії. Серед 2-ої світової війни, в книжечці Мир було передсказано: „Союз світських народів знову набиратиме впливу”. Чи ж це передсказання сповнилось?

У квітні 1945 року в Сан-Франціско відбулась конференція, щоб ухвалити статут Організації Об’єднаних Націй. У книжці Великий план, Корнелія Меїгс описує те, що сталось коли прийшов час відкрити зібрання: „У Вашінгтонському кафедральному соборі відбулась велика й стимулююча служба на якій молились до Бога, щоб Він благословив цю нову справу... Помітним на конференції було те, що багато головних промовців, у своїх початкових і заключних промовах, звертались до Бога за допомогою в справі до якої вони прикладали свої руки”.

Декотрі хотіли, щоб у статуті було згадано Божество. Інші не погоджувались на це. Нації не були з’єднані, отже не брали „Бога” до уваги. Та розбіжність у поглядах повинна була бути пересторогою на наступне. Все-таки, 51 засновник-нація підписали статут ООН, і покійна Ліга воскресла із свого недіяльного стану.

Як ООН відрізнялась від Ліги? І чи вона мала більший успіх у підтримуванні миру? Чи вона дійсно з’єднала нації світу?

Генеральний секретар

Основу на міцнішу та більш ефективну організацію заложили Франклін Д. Рузвельт, Уінстон Черчілль, Йосип Сталін, з їхніми порадниками. Ті діячі, Великих Три, представляли Сполучені Штати Америки, Сполучене Королівство, і Радянський Союз на конференціях, які відбулись у Москві, Тегерані, Ялті, і Думбартон-Окс (Вашінгтон, ФОК). Дійсно, це президент Рузвельт вибрав назву Організація Об’єднаних Націй.

Перше засідання Генеральної Асамблеї ООН відбулось у січні 1946 року. До першого лютого ООН призначила свого першого генерального секретаря, норвежця Трюгве Лі. Як він вважав своє призначення на цю посаду? „Мене неначе кинули катапультою до генерального секретаріату цієї нової міжнародної організації, щоб зберігати мир і поширювати прогрес у світі, якого облягають неспокій, убогість, і конкуренції між великими державами. Це був виклик над усякі мої сподівання; також страхіття... Я питав себе знов і знов, Чому ж ця благоговійна задача припала робітничому адвокатові з Норвегії”?

Так як сталось з старою Лігою, спершу не сподівались багато від секретаря Організації. Згідно з письменником Андрієм Бойдом, організатори ООН не помічали далекосяжності влади генерального секретаря. Так як Бойд сказав у своїй книжці П’ятнадцять чоловіка на барильці пороху: „Вони [Великих Три] ніколи не уявили собі можливості, що головний начальник нової світової організації керуватиме міжнародними державами”. Він додає: „Вони бачили його бути їхнім ставлеником [той, хто дістав посаду за чиєюсь допомогою], і ще до того боязким”.

Однак, у 99 параграфі статуту ООН було сказано: „Генеральний секретар може звертати увагу Раді Безпеки на яку-небудь справу, яка по його думці може загрожувати міжнародному мирові й безпеці”. (Курсив наш.) Так як писав Трюгве Лі: „Цей параграф надає генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй політичні відповідальності, яких жодна людина, жоден представник одної нації, ще ніколи не мав”. Отже, нації мусили рахуватись з цією владою генерального секретаря.

Дійсно, вплив генерального секретаря в ролі посередника так збільшився, що протягом народного повстання в Конго 1961 року Даг Хаммершельд, наступник Трюгве Лі, зібрав 20 000 війська й техніків із 18 країн, щоб допомогти закінчити той конфлікт. У 1964 році У-Тан, тодішній генеральний секретар, три рази зібрав військо, щоб підтримувати мир.

Теперішній генеральний секретар, перуанець Хав’єр Перес де Куельяр, командує військом ООН у Кіпрі й на Середньому Сході. Він теж очолює секретаріат в якому працює близько 400 робітників у центрі ООН в Нью-Йорку. Близько 19 000 більше робітників працює під покровительством ООН в інших країнах. Але чи, під керівництвом таких здібних чоловіків, ООН ефективно припиняла війни протягом минулих 40 років?

Більш нахваляється ніж робить

Відповідь на це останнє питання мусить бути так і ні. Двадцять років після сформування Ліги Націй в 1919 році, ця організація пішла на погибель з вибухом 2-ої світової війни. Сорок років по заснуванні ООН вона ще діє. Але, тоді як ще не було 3-ої світової війни, то воювалось багато жахливих війн з яких потерпіло мільйони людей. Війни в Кореї (1950—53 рр.), на Середньому Сході (1948—49 рр., 1967 р., і 1973 р.), війна між Індокитаєм а В’єтнамом (1945—54 рр. і 1959—75 рр.) зараз спадають нам на думку. Логічно заходить це запитання, Чому ж ООН не могла припинити цих війн?

Відповідь, яку на це питання дають начальники ООН є, що Організація Об’єднаних Націй є така ефективна як її члени-нації дозволяють їй бути. Пан Степан Ольшевський, міністр закордонних справ у Польщі, сказав у листі написаному 9 травня 1985 року: „Навіть досконалі рішення Організації не можуть дати сподіваних практичних наслідків хіба політична воля членів-націй є підтримувати й відповідати на ті рішення. Я сподіваюсь, що людство матиме успіх припинити й завернути шлях до загибелі”.

Отже, ООН може тільки бути переконливою силою, але не може підтримувати порядку й вона не має сили арештувати. В дійсності, вона є світовий форум, поле дебатування на якому нації висловлюють свої скарги — якщо це виходить їм на користь. Так як колишній генеральний секретар, Курт Вальдхайм, написав: „Якщо нації не хочуть представляти своїх проблем перед Радою [Безпеки], то Організація Об’єднаних Націй може мало помогти їм... Спрямовувати переговори на свій бік або ігнорувати Раду Безпеки роз’їдає її престиж і послаблює її становище... По моїй думці це є найнебезпечніший напрям в історії Організації Об’єднаних Націй”.

Проте, коли нації обговорюють свої проблеми в ООН, то часто обвинувачують або контробвинувачують одна одну. ООН стає форумом на політичну пропаганду. Коли це так, то ви можливо питаєте, ,Як же ООН може вплинути на мир?’

На це питання начальники ООН відповідають, що: ООН опубліковує спірні питання й старається справити вплив на держави світу, щоб уряди віднеслись до цього питання. Але, сама собою, вона не може виступати військом, щоб запобігти або припинити війну. У такому разі, що ж сказати про власну армію ООН?

На це запитання видання через ООН відповідає так: „Ця армія [якщо має дозвіл від Ради Безпеки або Генеральної Асамблеї] допомагає відвертати війну, відновлює й підтримує порядок і повернення до нормальних обставин. Для цієї мети, мир-підтримуюча армія є уповноважена, як потрібно, вести переговори, упрошувати, спостерігати й здобувати факти... Тоді як це є збройні сили, то їм дозволено звертатись до зброї тільки для самооборони”. (Курсив наш.) Отже, намір цієї армії є відговорювати нації від війни, а також сама уникати її.

В дійсності, що ж це робить ООН? Це робить цю організацію сторожовим псом, якому дозволено гавкати, але не кусати. Принаймні гавкаючий пес дає пересторогу про клопіт. Чому ж ООН не є ефективною?

Де знаходиться дійсна сила

Згідно з Андрієм Бойдом, проблеми ООН були вбудовані в статут Великими Трьома (Рузвельтом, Черчіллем і Сталіном). Він пояснює: „Вони попросту сказали меншим державам, що вже вирішили структуру безпеки ООН, яку будуть цілком контролювати великі держави... Рузвельт, Черчілль і Сталін зовсім погодились, щоб пропонована Організація Об’єднаних Націй була знаряддям для виконування рішень спільно зроблених трьома великими державами (а Китай й Франція будуть їхні привілейовані союзники)”.

Бойд продовжує й каже: „Очевидно, система оформлена трьома великими державами не буде піддавати їхню військову потужність під контроль цілого тіла, або менших держав; або генеральному секретареві ООН... Або міжнародному судові, або кому-небудь іншому”. Як же вони охороняли те виключне право до сили й контролю?

Бойд пояснює: „Ті три великі держави не довіряли одна одній. Право вето було їхньою охороною одна проти одної, а також проти з’єднаної сили всіх менших держав”. Що це є право вето? Це є право блокувати рішення заперечним голосуванням. Право вето мають тільки 5 постійних членів (Китай, Франція, Радянський Союз, Сполучене Королівство Великобританії, і Сполучені Штати Америки) з 15 членів Ради Безпеки. Тому то, щоб ухвалити важливе рішення Ради, то його мусять підтримувати принаймні дев’ять держав, включаючи погоджування п’ятьох великих. Але неучасть у голосуванні не вважають бути вето.

Отже, беручи до уваги навіть право вето, то в статуті ООН „бачимо можливість на те, що великі держави будуть сваритись між собою”. З самого початку, „об’єднані” нації не робили добрих успіхів.

Все ж таки, вже настав 1986 рік, і до цих пір уникнули третьої світової війни. ООН ще грає активну роль у світових справах. Отже, чи це розсудливо вірити, що ООН ще може бути Божим способом, щоб ним принести мир?

[Рамка на сторінці 6]

Генеральний секретар ООН і декотрі його проблеми

[Ілюстрація на сторінці 4]

Трюгве Лі запитав, ,Навіщо ж ця страшенна задача припала на мене?’

[Відомості про джерело]

ООН фото

[Ілюстрація на сторінці 5]

У-Тан три рази зібрав військо, щоб підтримувати мир

[Відомості про джерело]

ООН фото

[Ілюстрація на сторінці 7]

Курт Вальдхайм писав про „один з найнебезпечніших напрямів в історії Організації Об’єднаних Націй”

[Відомості про джерело]

ООН фото

[Ілюстрація на сторінці 7]

Хав’єр Перес де Куельяр очолює близько 26 000 робітників

[Відомості про джерело]

ООН фото