Пума. Всюди й ніде

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В БРАЗИЛІЇ

НЕБО над південноамериканським вологим лісом набирало того кольору, який так важко описати і який з’являється саме перед приходом тропічної ночі. Аж ось раптово і безшумно з’явилася пума! Вона обережно ступила на лісову просіку й зненацька зупинилася.

Якусь хвилю ця велика кішка стояла нерухомо, тільки з боку в бік рухався кінчик її хвоста, ніби двірник в автомобілі. Потім, помітивши, що за нею спостерігають, пума перестрибнула через просіку й зникла в лісі. У той день, а це було кілька років тому, я зрозумів, чому спортивне взуття для бігунів, швидкі автомобілі та навіть літаки-винищувачі носять її ім’я. Пума, або кугуар, друга найбільша тварина родини котячих в Америці, вочевидь створена для великих швидкостейa.

Клубок м’язів

Своїм простим рудувато-жовтим забарвленням пума може нагадати вам левицю. Проте її морда не така прямокутна, як в її африканської родички. Натомість голова пуми кругла й невелика з заокругленими вушками. У профіль її голова дещо видовжена. Пума дивиться на вас великими зеленими очима. Плямка білого хутра довкола пащі створює враження, ніби тварина пила молоко з чашки й забула обтертися. Її гнучке й струнке тіло може сягати півтора метра або більше, не враховуючи довжини грубого хвоста з темним кінчиком.

Через довгі та сильні задні лапи її крижі вищі за плечі. Такі сильні ноги дають цьому 60-кілограмовому клубку м’язів енергію, щоб зірватися з місця з швидкістю ракети. Люди бачили, як пума застрибувала на 5-метрову висоту. Це ніби стрибки з жердиною без використання жердини!

Пума також вражає своїми стрибками вниз. Відомо, що пума зістрибувала вниз з висоти 18 метрів. Це майже вдвічі вище олімпійської вишки для стрибків у воду, до того ж пума стрибає не в наповнений водою басейн. Проте щойно ця велика кішка торкається землі, як уже готова стрибнути далі, ніби вона приземлилася на трамплін.

«Це сильна й грізна тварина,— говорить зоолог Кеннет Лоуґан.— Дізнавшись про життя цих великих котів, ви не зможете не поважати їх». Дивовижним є те, що здається, ніби вони існують всюди й ніде.

Майже всюди присутні, але невидимі

Коли перші колоністи оселилися в Новому Світі, пуми водилися по цілому континенту від Атлантичного до Тихого океану. Вони жили в горах, на болотах, у преріях, а також у джунглях. Хоча сьогодні мисливці та фермери винищили пуму у багатьох частинах Північної Америки, однак вона лишається чисто американською твариною, котру можна зустріти від Канади до крайньої південної точки Південної Америки. Якщо оцінювати успіх тварини мірою її географічного поширення та розмаїтістю ареалу, то сьогодні пума буде найуспішнішою серед американських корінних ссавців. У чому секрет її успіху?

Пума добре споряджена для виживання. У неї дуже міцний шлунок, і вона використовує різні способи полювання. Вона може пристосуватися майже до будь-якої місцевої їжі. «Може вбити й тягнути тварину в п’ять разів більшу за себе, але також харчується кониками, якщо немає нічого іншого,— говорить один ветеринар, котрий дослідив вміст шлунків кількох пум, вбитих у Бразилії.— У звичках харчування пума гнучкіша за будь-яку іншу тварину з родини котячих».

Різноманітна їжа вимагає також різноманітних навичок у полюванні. Для того, щоб схопити, скажімо, птаха, треба іншої тактики, ніж для того, щоб напасти на оленя. Як пума робить це? У бразильських лісах на узбережжі Атлантичного океану пума приваблює птаха тінаму, наслідуючи його щебет. «Досконале наслідування,— говорить один спостерігач.— Тінаму подає голос лише кілька разів, а пума свистить 10—20 разів». А втім, це спрацьовує. Тінаму думає, що якийсь галасливий птах-самець залетів на його територію, і вирішує вилетіти й напасти на порушника кордонів, але це виявляється згубним для птаха.

Хоч би де ви шукали пуму — у Північній, Центральній або Південній Америці, — у більшості випадків їй вдається залишатися непомітною, ніби повітря, котре є всюди, але невидиме. Дослідники, які вивчають вдачу пуми, найчастіше вживають такі означення: «потайна, невловима, обачна». Убивши близько 70 пум, один мисливець визнав, що «ніколи не бачив своєї жертви, поки собаки не заганяли її на дерево». Не дивно, чому розчаровані дослідники називають цю велику кішку «прикро невловимою»!

Кішка з багатьма назвами

Проте цю велику американську кішку не лише тяжко вислідити, але й тяжко дати їй визначення. У книзі рекордів Гіннеса про тварину говорилося, що «пума з усіх ссавців має найбільше назв». Окрім понад 40 назв, відомих в англійській мові, «існує принаймні 18 назв місцевими мовами Південної Америки та ще 25 — мовами Північної Америки».

Пума — найпоширеніша серед зоологів назва — походить з перуанської мови кечуа. Гірський лев, кугуар, червоний тигр та оленячий тигр — це лише кілька інших назв великої кішки.

Д-р Файсал Симон, директор зоопарку в Сан-Паулу та знавець з пум, сказав: «У своїй поведінці та фізичних можливостях пуми мають мало спільного з іншими представниками родини котячих». Це, безумовно, інший тип тварин, відмінний за розмірами й забарвленням. На американських континентах існує до 30 підвидів пум, і 6 з них водяться в Бразилії.

Чи її потрібно винищувати?

Для багатьох господарів ранчо в Бразилії та в інших місцях пума є шкідником і її потрібно вбивати, щойно побачивши. Але чи дійсно пума заслуговує слави постійного вбивці худоби? «Якщо є достатньо диких звірів, то пума рідко вбиває домашню худобу,— пояснює д-р Симон.— Поодинокі випадки безперечно не виправдовують систематичного винищення цих тварин. По суті, відстрілюючи пум, господарі ранчо шкодять самі собі». Яким чином?

Приміром, власники ранчо відстрілюють пум у болотяній місцевості Пантанал (Бразилія), яка за площею більша за Південну Корею й у котрій вільно пасеться багато худоби. Внаслідок цього, розповідає д-р Симон, швидко зростає чисельність броненосців — улюблена їжа пуми в цьому регіоні. Броненосці — це вкриті панциром ссавці розміром з кролика, які риють нори. Із винищенням пум броненосці перетворюють пасовиська Пантаналу в поля смерті. Як?

Худоба потрапляє в їхні нори, ламає собі ноги й помирає. «Сьогодні власники ранчо втрачають більше худоби, ніж колись, через те, що вбивають пум,— говорить д-р Симон.— Це ще один приклад того, що стається, коли людина впливає на природу».

Чимраз більше людей в Америці хочуть зберегти пуму. Тому по деяких частинах Північної Америки місцева влада видала закони на захист пуми, які регулюють полювання й охороняють ареал цієї великої кішки.

Внаслідок цього на заході Сполучених Штатів Америки пума з’явилася знову, населяючи колишні місця свого поширення. Багато людей, але не всі, радіють з цього. У журналі «Смітсоніан» говориться, що пума «за відносно короткий час зазнала чудового... перетворення з шкідника на бажану тварину».

Пума подобається природолюбам і мисливцям. Для перших ця велика кішка є величавим символом дикої природи, але для останніх вона зостається здобиччю. Питання в тому, скільки часу пума буде і тим, і іншим?

[Примітка]

[Рамка на сторінці 26]

«Живе й не заважає жити іншим»?

Закони, що захищають пуму, або кугуара, на заході Сполучених Штатів Америки, вплинули не лише на зріст популяції пум, але й на кількість зіткнень між пумами та людьми. Причина є зрозумілою: чимраз більша кількість людей оселяється на краю пустелі, в країні пум, а це викликає проблеми безпеки. Але навіть за таких обставин пума нападає на людей дуже рідко.

У Сполучених Штатах Америки та Канаді від 1890 року дослідники зареєстрували 65 нападів пум на людей, що становить близько 3 нападів на кожних п’ять років. З цих 65 нападів, мабуть, 10 закінчилися трагічно. Для порівняння лише у Сполучених Штатах Америки щороку близько 40 людей помирає від бджолиних укусів.

«Якщо кугуару створити сприятливі умови,— говорить зоолог Кевін Гансен, то він надзвичайно рідко нападає на людей, що вказує на його сильне бажання жити й не заважати жити іншим, принаймні стосовно людини».

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 25]

Ілюстрації: з люб’язного дозволу São Paulo Zoo