Безбоязкі при кінці світа
“Бог нам прибіжище і сила, поміч скора в нещастях. Тому не злякаємось.”— Пс. 46:1, 2.
1. Хто сьогодні лякається, а хто ні, і чому?
ЄГОВА велів записати, що при кінці цього світа старого настануть многі турботи, виринуть великі злочинства, побільшиться гнет, помножиться смуток, і запанує відчуття непевности й небезпеки між людьми. Горе за горем приходить на цей рід, і многі дивуються що наступить опісля. Великий страх обгорнув осадників землі. Вони відчувають що якась велика катастрофа гряде, і що вони є безсильні здержати її. Страшні нещастя вже взяли місце й більші іще наступають. Серед всього цього вірні христіяни стались предметом сильної всесвітної ненависти, а однак їм сказано, щоб вони не знеохочувались або лякались. Відносно “часу кінця” цього світа, де ми живемо іще від 1914 р., їх Господь сказав: “Як же почуєте про войни та ворохобні, не полохайтесь; мусить бо перше це статися; тільки ж не зараз конець.” (Луки 21:9, Мофат) І перед тим пророцтвом Він сказав був до них: “Не лякайся, мале стадо, бо вподобалось вашому Отцеві дати Царство вам.”— Луки 12:32, Мофат.
2. Хто тепер несе світло? Чому змагання є настрашити їх?
2 Цей теперішний світ знаходиться в противенстві до Всемогучого Бога, та й нема надії, що він коли-небудь прийде до гармонії з Божою звершеною волею. Незнання про Всевишнього Бога існує всюди; густа умова темрява накриває людство, що заслонила знання про Єгову. Тільки вірні послідовники Ісуса Христа знають Єгову. Справді “темрява покриває землю, і густий поморок народи, але над тобою сияє [Єгова], і його славу видно над тобою.” (Іса. 60:2, Ротергам) Крізь темряву цього світа світло мусить пробитися, щоб відчинити очі сліпим, обявити знання слави Божої й Його любого Сина-Царя міліонам живучим на землі, показуючи їм дорогу життя й предложуючи їм щастя й мир. Темрява — це протиставлення світла. Це й недивниця, що всілякі лихі річи видумують проти світлоносців, щоб їх знеохотити. Робітники темряви роблять погрози проти дітей світла, щоб відстрашити їх від розширування світла. Така поведінка світових людей часто дивує мирних слугів цього єдиного світла. Вони мають трудність зрозуміти це, аж вони пригадають, що Ісус сказав про такі досвідчення: “Блаженні ви, коли вас безчистити муть, та гонити муть, та казати муть на вас усяке лихе слово не по правді, ради мене. Радуйтеся і веселіться; бо велика нагорода ваша на небі; так гонили й пророків, що бували перше вас.”— Мат. 5:11, Рот.
3, 4. Одначе, на що це є час? і чому треба довіря?
3 Тисячі людей доброї волі, що тепер приймають світло не призвичаїлись іще до знущань. Часами вони сумніваються, чи воно розумне дальше продовжати серед такого знущання їх, бо це одна річ навчитися про добрі річи з святого Слова Єгови і про чудові благословенства в будучім новім світі, а знов цілком відмінна річ стрінутися з непогодою світа, з наругами, з насмішками та переслідуванням. Та як би не було, гнів Всевишнього Бога явиться, якщо ми ухиляємося від наших відповідальностей ізза страху. “Хто боїться людей, той в біду попаде; хто ж боїться Єгови, буде безпечний. Многі шукають ласки у володарів [земних], та долею чоловіка володіє Єгова.” (Прип. 29:25, 26, А. С. В.) Велика робота має ще бути виконана нім цей світ буде знищений. Це не час на вагання, боязкість або страх, але час йти вперед. Це час для одважної акції й чудового розширення зо сторони всіх правдивих слуг Божих. Цілий світ і невидимі лукаві сили запрягають всі змагання, щоб перешкодити цьому успіхові. Всякий вислів ненависти буде піднесений, щоб створити перепони, але ті завади не видержать. “Ніякий знаряд, зроблений проти тебе, не буде придатний; та й всякий язик, що буде правуватись з тобою на суді,— ти обвинуватиш.” (Іса. 54:17, Ам. Стан. Вер.) Такі обітниці зроблені для одідичення пильних, безбоязких слуг Єгови Бога.
4 Сьогодні Його речники мусять проповідувати Боже Слово бунтівничому Христіянству, тугошиїй ґенерації, запеклого серця людям, та й не можна услаблювати ніяких слів від Божого приказу. Ні; всі прикази Божі треба проголосити, хоч Сатана, бог цього лукавого світа, старатиметься, щоб ми забули правду й Божі інструкції. Хто дасться поконати лукавому й його аґентам, ті стягнуть гнів Єгови.
5. Із ким ми ворогуємо? Чиєї сили нам потрібно? Чому?
5 Ті безбоязкі слуги Божі ворогують з цим світом: “Любов світа цього — вражда проти Бога. Оце ж, хто хоче бути приятелем світу, той стається ворогом Бога.” (Якова 4:4, Рот.) Ця ворожнеча не є за ріжні політичні думки, ідеольоґії, реліґійні погляди, або расову незгоду. Ні, наша ворожнеча є далеко більше сягаюча, бо ж вона в противенстві до цілого світа, видимого й невидимого. Жадна особа, ґрупа або світова орґанізація не може існувати в такому стані відрубання від теперішнього світа у своїй власній силі. Людська витривалість може видержати тільки до певної міри. Жоден чоловік з тіла й крови не може встояти проти цілого світа й служити з непопулярною, пониженою орґанізацією на довгий час, хіба що він дістає скріплення від висших джерел, Всемогучого Єгови. В такій службі нема слави від людей, нема похвал, нема подяк ні почестей від світа, нема грошової ні комерційної нагороди. Аджеж, чим більше служби виконується, тим більше треба ревности, енерґії і посвяти до тієї роботи, і тим більше буде зненавидження й безчесть з боку світа. Отже, чи воно не важне довідатися як та вельми потрібна сила й піддержка приходить?
6. Скільки такої потрібної сили й піддержки можна дістати?
6 Його Слово повне таких запевнень: “Чи ж ще ти цього не збагнув, чи не чував єси, що Предвічний — Бог, творець світа від кінця до кінця? Безутомний, ніколи на силах не впадає, та й що розум його недослідимий? І молодіж, буває, знеможе, та й мужі впадають на силах, тільки ж хто на Предвічного вповає, в того сила відновлюєсь, підніме крила, як орел, побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться.” (Іса. 40:28—31, Моф.) Апостол Павло потішає нас оцими словами: “На останок, браття моє, кріпіться в Господі і в потузі сили Його.” (Ефес. 6:10, Веймот Американський Переклад звучить: “Ви мусите рости сильні через єдність з Господом.” Натиск зроблено на словах “ви мусите рости сильні”. Тож ясним є, що сила Божа не впаде на нас як от кафтан і узброїть нас виконувати потужні діла, а радше, що кожна одиниця мусить щось зробити, щоб скріпити себе в Господі. Багато часу треба віддати на студію, щоб пізнати джерело сили і хто уже дістав її, і як він дістав її. Кожний христіянин напевно бажає бути хоробрим воїном Господа, виконувати Його святу роботу без страху й відперти огняні стріли лукавого, маючи повну віру в Єгову і Його славного Царя-Сина Ісуса Христа.
ПРИЧИНИ СТРАХУ; ЯК СТРІНУТИ ЇХ
7. Які є деякі причини для страху?
7 Які є деякі причини страху? Можливо всі признають, що страх є вираз самолюбства. Де ж нема самолюбства цілком, там — любов. “Страху нема в любові, а звершена любов геть виганяє страха, бо страх має муку, і хто лякається, той не звершений в любові.” (1 Йоана 4:18, Ам. Стан. Вер.) Такий невільний страх напевно буде відсутний, коли позбутися всякого самолюбства. Але чи це не правда, що коли нам сказано виконати якусь особлившу службу для Єгови, яка може прямо противитися цьому світу, через противну вість йому, тоді приходять оттакі думки до ума: Чи я можу виконати цю роботу? Як не зможу, то який буде наслідок? Що люди будуть думати й казати? Чи це може пошкодити або загрозити мені й родині? Чи це пошкодить мені умово або фізично? Чи я видержу біль? Многі сумніви приходять до боязких. Непевність бере місце й страх обгортає чоловіка. Негайно до ума напливають вимівки; можливо щось більше важне є до виконання, щось важне призабулось, або й здоровля не є так добре. І так боязкі й настрашені переконують себе, що вони мають добрі причини не йти з припорученою роботою. “Дух то охочий, але тіло немічне.”
8, 9. Які запевнення ми маємо, що озброюють нас проти такого страху?
8 Чи воно справді можливо для сотворіння збудувати відвагу, щоб позбутися всього того страху? Чи може він утвердитися проти всіх тих тілесних ограничень і уломностей? Відповідь у потвердженню дає Слово Єгови. “Бог же мій нехай сповнить усяку потріб вашу, по багацтву своєму в славі, в Христі Ісусі.” (Филип. 4:19, Ам. Стан. Вер.) Та Всевишний Бог запевняє нас: “Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю.” І знова: “Єгова: “Єгови сил — його, як сьвятого, шануйте; його одного вам боятись, перед ним вам дрожати!” (Іса. 41:10 і 8:13, Ам. Стан. Вер.) Той що знає уломність тіла людського приказує, щоб не боятися.
9 Як же тоді ми можемо сполягати на нього? Чи це можливо ризикувати життям на обітницю Єгови? Писання дають відповідь: “Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіння та утішення з писання мили надію.” (Рим. 15:4, Мофат) Нема потреби боятися, що наша надія буде даремна або що ми будемо розчаровані, бо апостол каже: “Горе робить терпіння, терпіння ж досьвід, досьвід же надію, надія ж не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші духом святим, даним нам.”— Рим. 5:3—5, Ам. Стан. Вер.
10. Отже з якої студії ми мусимо набирати сили, і чому?
10 Отже ми мусимо набирати сили з студіювання Писань, бо там ми вчимося хто є нашою силою. Чи ж це не Всемогучий зробив силу? Він же сотворив її. Чим більше ми вчимося про Єгову, і як Він достарчає сили, тим лучше ми можемо приняти її. Знати Єгову значить вповати на Нього. Наш Господь Ісус є звершеним прикладом повного довіря, який не знав страху до чоловіка, світа, або до Диявола. Правда дає свободу ума, мови і самого себе. “Сказав тоді Ісус до Жидів, що увірували Йому: Коли пробувати мете у слові мойому, справді ви ученики мої будете, і зрозумієте правду, й правда визволить вас.”— Йоана 8:31, 32, Ам. Стан. Вер.
11. Як правду треба приняти, і чому?
11 Правду муситься приняти в смирності. “Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.” Господь Ісус був лагідним. Також “Мойсей був собі вельми тихий чоловік понад усі люде, що були на землі.” (4 Мойс. 12:3, Ам. Стан. Вер.) Тихість і страх Господень — це головні чесноти христіянина, і Єгова ласкаво постарався про приватну й зборову студію, щоб ми могли осягнути зріст в тих чеснотах. Через тихість набувається інструкції; і вірний ученик завжди служить Господеві й бажає знати Його волю. Тоді сумління всякого часу буде вільне від провин проти Господа, коли Він благати ме Його о поміч і силу, щоб виконати Його роботу. Брак лагідности часто заставляє людину йти наперед і виконати щось у своїй власній силі.
12, 13. Як ми можемо заохотити і помогти один одному в вірі?
12 При помочи нашої суспільности, студії і служення, ми можемо заохотити і помогти іншим у вірі. “Та богобоязні ось як говорять один одному: Вважає Господь і чує все, та й перед лицем його списується памяткова книга про тих, що бояться Господа й почитають імя його. Вони будуть моїм особлившим насліддєм, говорить Господь сил, в день суду мойого: і я збавлю їх, як чоловік жаліє свого сина, що служить йому.” (Мал. 3:16, 17 Дуя) Говорити один одному із своїм сусідом значить, що цього неможливо доконати вдома або через читання Писань. Щоб це доконати, то треба сходитися один з другим і розбирати Господнє Слово і ту роботу, що відноситься до пошановання Його святого імени. Це значить, що треба говорити до своїх сусідів, розказуючи їм правду. Такі діла Господь любить, так що Він велів записати б книзі: “В той час ті, що почитають Предвічного, будуть говорити один одному, і Предвічний завважає їх і почує їх; перед ним лежить книга його поклонників, що вповають на нього. І я прийму їх, говорить Господь сил, як моє дорогоцінне насліддя, вдень, коли я встану; я заощаджу їх, як чоловік щадить сина, що виконує його службу.”— Мал. 3:16, 17, Мофат.
13 Тоді апостол Павло каже: “І назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих діл, не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближується день.” Ісус сказав: “Де бо двоє або троє зберуться в імя моє, там я посеред них.” (Жид. 10:24, 25; Мат. 18:20, Ам. Перек.) Це тому, щоб ми могли зрозуміти добрі наміри великого Єгови, і поняти й зрозуміти для нас самих праведний новий світ і Його Царя, бож ті правди ми мусимо особисто приняти. Щоб цілковито вповати й вповні вірувати, ми мусимо приняти ті правди за наші власні, як часть нас самих, і тоді ми зможемо сповнити наказ: “Стійте ж оце, підперезавши бедра свої поясницею правди.” Ця правда є справдішним панциром від Бога, щоб помогти нам відперти напади лукавого і його демонів в цих останніх днях.— Ефес. 6:11—14, Ам. Перек.