Вавилон закладає релігійні основи для обману світа

КОЛИ людина, або й цілий народ відвернеться від правдивого почитання Бога так як воно знаходиться в Його Слові в Біблії, то неминучо вона мусить повернутися до якогось іншого почитання. Через чоловічу природність, він буде почитати або шанувати щось вищого від себе. Він може звернутися до почитання якогось народного провідника або Держави; або до принижаючого почитання звірят або якихось неживих речей. Історія показує, що з цього множаться товпи богів, декотрі країни сьогодні мають так багато богів як вони мають населення.

Разом із побільшенням богів множаться фальшиві доктрини, які затруюють уми людей й своїм страхом засилають їх у невільництво до їх фальшивої релігії. Наслідок цього є побільшення лукавства й зіпсуття. Апостол Павло звіщає про їх стан кажучи: “А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, вбивства, суперечки”.— Рим. 1:28—32.

Якщо ідольські боги не є живими, не знаючи нічого й найбільші з людей є лише тілом та кров’ю, так як їх поклонники, то дійсно до кого вони засилають своє почитання? Вони засилають його до великого противника Бога, Сатани Диявола й він приймає його. Ті, що подають таке почитання дійсно стаються слугами Диявола. Павло писав: “Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєте, або в гріху на смерть, або з послухом на праведність?” Вони чим раз більше подобають до бога, якого почитають. По суті, їх навіть можна назвати дітьми Диявола. Ісус об’явив це правило духового споріднення коли він промовив до деяких релігійних провідників, які хвалилися про їх походження від патріярха Авраама. Він сказав: “Ваш отець Диявол, і пожадливості вашого отця, ви виконувати хочете”. Пізніше апостол Йоан писав: “Цим пізнають діти Божі та діти Дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога”.— Рим. 6:16; Йоан 8:38—44; 1 Йоан 3:10; Пс. 96:5; 1 Кор. 10:20.

Вавилон є добрим прикладом такого почитання. Більше цього, він дійсно був джерелом цих речей, основою на якій велика фальшива релігійна система є побудована. Мешканці Вавилону, які не хотіли почитати Бога Єгови, звернулися до почитання Нимрода. Нимрод мав духа того першого великого бунтівника проти Бога Єгови, духа дияволового. Вдійсності він був поклонником та наслідником Диявола, який почав бунт в небі, що пізніше поширився до землі до самого города Еденського. З цієї причини вавилонці почали вживати ім’я Меродах (Мардук), яке значить “бунтівник”, замість Нимрод, який був засновником їх міста. Отже Нимрода можна пізнати як один із Дияволового насіння про яке Бог говорив у 1 Мойсея 3:14. Він стався фальшивим насінням, фальшивим Месією. Після Нимродової смерті вавилонці почали обожати його. Коли послідовники віддавали їх почитання Нимродові, то вони незнайомо почитали Диявола й сталися його “насінням” виконуючи його діло в опозиції проти Бога. Коли славний Гаммурабі стався царем і зробив Вавилон головним містом цілої Вавилонії, то слава Меродаха як бога того міста чим раз побільшалася. Його властиве ім’я пізніше заступили ім’ям Белу (“Господь”). Нарешті його почали називати Бел, а його жінку Беліт (“Пані”).

ТРІЙЦЯ БОГІВ ПОЧИНАЄТЬСЯ

З такого почитання Нимрода, боги тієї першої вавилонської імперії почали розмножуватися. Між цими було кілька тройок богів, або божествів. Кажуть, що вавилонський храм, якого побудували богові Белус, був обгороджений трьома статуями з Бел (або Бел-Меродах), його матері Реї (Семіраміс), й Юно або Белтіс (Зер-паніту) жінки Бел-Меродаха — так записав стародавній грецький історик Стесіас. Згідно з пізнішим грецьким істориком Діодорус Сіцулус, одного разу в Вавилоні релігійна трійця складалася з двох богинь і одного сина, Гера (римське Юно), Реї (або Семіраміс) і Зуса (= Меродах, Нимрод).

Про релігію в Вавилоні й її почитання тройок, ми читаємо: “Здається, що пізніше вавилонське почитання зосереджувалося головно навколо Мардуха, Набу [Нібо, що значить Промовець або Провісник], Син, Шамаш і Іштар.... Вавилонці, з усіма їх гарними дарами, ніколи не могли уявити собі існування одного бога, єдиного бога, якого існування виключає можливість на існування всіх інших божествів. Вавилонський ум не може духово зрозуміти однобожжя. . . . Ні вавилонці ні асирійці не піднеслися до такого високого стану, який відрізняє єврейську книгу Псалмів”.— Міжнародна Енциклопедія Біблії, видання в 1955 р., 1-ий том, сторона 370.

Інша трійця складається з Син (бога місяця) і Шамаш (бога сонця) і Іштар — провідники зодіака. З Вавилону наука про трійцю поширилася по цілій землі, навіть до часу самої християнської доби.

Вірити в трійцю заперечує суверенності, навіть зверхності правдивого Всемогучого Бога. Дуже придатно, ставшись диявольським знаряддям, вона є смертельною отрутою, яка затруїла релігії так званого Християнства до такої міри, що тепер трійця, яка складається з трьох осіб в одному богові, сталася “центральною доктриною християнської релігії”.

ДЕМОНІЗМ, ЧАРІВНИЦТВО ВКОРІНЕНЕ У ВАВИЛОНІ

А який вплив така доктрина має на своїх поклонників? Вона послаблює їх віру в Бога. Вона зменшує їх відчуття відповідальності до Бога, щоб коритися лише Йому й віддавати Йому виключну посвяту. Така доктрина розстроює їх, кидає їх у замішання й релігійно затруює їх. Вона кидає їх у страх і через це їм тоді легко приймати багато богів, яким вони мусять задовольнити, угодити або до яких вони мусять засилати свої просьби, прикладом цього маємо так званих “святих”. Від цього є лише короткий крок до страху демонів, доводячи декотрих людей до мізерного існування — до життя страху. Вавилонські поклонники були так затруєні духово. Сер Е. А. Валлис Будж, у творі Вавилонське Життя і Історія, каже:

Бісів та дияволів, які робили спосіб вавилонського життя мізерним не бракувало й вони були добре познайомлені з формами більшости з них разом із їх лукавими силами. Найбільше вони боялися Сім Лукавих Духів, які були творці всякого лукавства. . . . Так як були трійки богів, вони також мали свої трійки дияволів, наприклад, Лабарту, Лабасу, й Аххазу. Перший біс шкодив маленьким дітям, другий спричиняв дрижання, а третій перетворював лице чоловіка на жовте й чорне. Інша трійця складалася з Лілу, Ліліту й Ардат Лілі. . . . Вавилонці . . . ходили до священика, який часто заступав місце бога й вигоняв бісів деклямуванням молитов, . . .— Сторона 146, 147 (1925 видання). Також побачте Міжнародну Енциклопедію Біблії, видання з 1955 р., 1-ий том, сторона 373.

Всі, від царя до найнижчої особи, розвивали й брали участь у чаруванню, чаклунстві й астрології. Вони навіть вірили в відьму, яка “посідала силу летіти вночі на патику”.— Стародавня Історія, Частина І — П. В. Н. Майєрс, сторона 72.

Біблія говорить про бованнів Бела і Меродаха і називає їх “брудними бовванами” цебто сказати огидними бовванами. (Єрем. 50:1, 2, НС) Відносячись до Вавилону, як до жінки, пророцтво в Ісаїї 47:12, 13 каже: “Ставай же з своїми закляттями та з безліччю чарів своїх, якими ти мучилася від юнацтва свого [як місто]; . . . хай же стануть і хай допоможуть тобі, ті хто почитають небеса, хто до зір придивляються, хто провіщує кожного місяця, що має на тебе прийти!”

Халдеї з Вавилонії розвили те чарівництво. Силу такого чарівництва над Вавилоном можна було бачити коли, століття після Нимрода, цар Навуходоносор відносився до нього вирішувати чи нападати на Єрусалим чи ні. Ось що Єгова Бог сказав Езекиїлові про це:

“Бо цар вавилонський став на роздоріжжі, на початку двох поріг, щоб ворожити чарами. Трясе він стрілами, питає домашніх божків, розглядає печінку. У правиці його був чар на Єрусалим, щоб поставити муроломи, щоб відкрити уста на крик, щоб підняти голос окриком, щоб поставити муроломи на брами, щоб насипати вала, щоб збудувати башту”.— Езек. 21:20—22.

Під час царя Навуходоносора ІІ-го місто Вавилон досягло найвищої слави і сталося Третьою Світовою Силою в біблійній історії. Отже його найбільша слава була досягнена трохи перед його занепадом. Тому що навіть його найславніший цар тримався чарівництва, пророк Єгови, Ісаїя, предсказуючи його занепад, міг сказати, щоб воно зверталося до свого чарівництва, почитателів небес, зір і місячних віщунів, пробуючи спасти його від катастрофи, якщо вони зможуть. Але це було надармо, бо Єгова вже засудив його.

ВАВИЛОНСЬКА РЕЛІГІЙНА БАШТА

Вавилонська фальшива релігія, яка історично об’явила себе перше вавилонською баштою, була засуджена на знищення від самого початку. За днів його найславнішого царя, Навуходоносора ІІ-го, вона вже мала свою релігійну башту, яка безсумніву, була збудована на тих самих підвалинах де Бог Єгова помішав мову будівників. Вона була побудована на південній частині міста недалеко східного берега Ефрат ріки. Цар Навуходоносор і його батько називали її Ziqqurat Bâbîli, що значить “Вавилонська Башта”. Вона була посвячена до вавилонського головного бога, Меродаха й його жінки Зер-Панітум.

Ця башта спочивала на великій підвалині на якій було побудовано шість квадратових верств, із святинею на самому верху, що була посвячена богові Бел-Меродахові, який за доказом був сам обожаний та могутній мисливець Нимрод. Навкого підвалин цієї башти були побудовані менші храми або каплиці посвячені різним іншим богам, яких вавилонці обожали.

ВАВИЛОНСЬКА НАУКА ПРО ДУШУ НУДИТЬ НАРОДІВ

Ще одна визначна риса вавилонської релігії була, що вона навчала про безсмертність людської душі. Певно, що коли Вавилон обожав Нимрода, свого першого царя, то після його смерті, про яку Біблія нічого не згадує, вони мусіли наділити йому або Меродахові безсмертність душі. У вавилонській міфології про Ґілгамеша, якого декотрі дослідники пізнають бути Нимродом, цей Ґілгамеш, що був на половину чоловік а половину бог, шукав безсмертности для свого людського тіла, іншими словами, він хотів набути нетлінного життя на землі. У дванадцятій книзі поеми про Ґілгамеша, йому дозволили зустрінути одного з його мертвих приятелів, який “сповіщає його про похмурність того підземного світу, і розказує йому про різні риси, які чекають умираючих, згідно з їх ділами”.— Енциклопедія Американа, видання з 1929 р., Том 12-ий, сторона 654.

У вавилонській релігії, Нерґал був богом того підземного світу, а його жінка Ереш-кіґал була його богинєю. Показуючи, що вавилонці не вірили в безсмертність людського тіла, але вірили в безсмертність того, що греки називали psykhé або “душа”, ми читаємо слідуюче про “послідні речі” так як вавилонці розуміли їх:

Припускають, що після смерти, людські душі далі існують. Таке існування не було б придатно називати життям. Місце до якого вони пішли називають “країна з якої нема повернення”. Там вони живуть у темних кімнатах серед пороху й лиликів, покриті одежою з пір’я, під пануванням Нерґала й Ереш-кіґал. Коли душа з’являлася між мертвими, то насамперед вона мусіла ставати на суд перед суддями мертвих, Аннунакі, але нам дуже мало зберегли про спосіб цього суду. Здається, що деколи вони мали думку, що воно було можливо вернутися назад до життя, бо в цьому підземному світі була вода життя, яку вживали коли бог Таммуз вертався назад до землі [у формі рослини]. Вавилонці . . . часто погребали своїх мертвих із речами, яких вони могли вживати в майбутньому існуванню. . . . Здається, що в майбутньому світі було розрізнення між мертвими. Ті, що вмирали в битві діставали спеціальну ласку. Вони діставали свіжої води, а ті, що не мали нащадків класти жертви по їх гробах терпіли багато позбавлення. . . . Вавилонська доктрина вчила, що чоловік, хоч мав божественний початок, не поділювався з божественною прикметою безсмертности [безсмертність тіла].— Міжнародна Енциклопедія Біблії, 1-ий Том, сторона 373.

Разом із астрологією, страхом бісів і трійкою, ця наука, як вона почалася у Вавилоні й як її розповсюджували між людьми по цілому світі, довела до інших небіблійних доктрин, як от науки про пекло, чистилище, втілення, переселення душ і спирітизм, якими всі народи й більшість із їх релігійних прихильників сталися духово слабими аж до самої смерти. Коли ваша релігія навчає які-небудь із цих доктрин, то ви можете бути певні, що вона є забруднена Вавилоном і складає одну з тих фальшивих релігійних твердинь, які повстали з бунтівницького вавилонського джерела.

Це є лише кілька з обман, які є засновані на стародавнім бісами-зараженім Вавилоні й які сталися основою на якій невидимий Диявол, Сатана, будував свою релігійну систему для обману світа. Вавилон упав коли Бог Єгова помішав мову будівників Вавилонської Башти, але він не був знищений тоді. Пізніше він перейшов із рук хамитичних до семитичних провідників, але це не відвернуло засуд, яким Бог засудив його. Передсказане знищення прийшло на те славне місто й з часом його саме місце сталося незнаним. Але, що є той Великий Вавилон, якого Біблія передсказала, ще має впасти? Дальше дослідження Біблії відкриє його нам.