Витяг з джерел для посібника «Християнське життя і служіння»
2—8 ЛИСТОПАДА
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ВИХІД 39, 40
«Мойсей ретельно дотримувався вказівок»
w11 15.9 27, абз. 13
Чи Єгова знає вас?
13 На противагу Кореєві Мойсей був «найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі» (Чис. 12:3). Своєю готовністю триматися вказівок Єгови Мойсей показав, що є лагідним і смиренним (Вих. 7:6; 40:16). Ніде в Біблії не сказано, що Мойсей постійно ставив під сумнів спосіб дій Єгови або дратувався через те, що мав додержуватися встановленого Єговою порядку. Наприклад, Єгова дав детальний план побудови скинії, навіть вказав, якої барви має бути пряжа для покривала й кількість петель у ньому (Вих. 26:1—6). У Божій організації ми маємо наглядачів, і деколи хтось із них може давати настільки детальні вказівки, що нас це дратує. Проте Єгова є бездоганним наглядачем, який щедро наділяє інших різними обов’язками і довіряє своїм служителям. Коли він дає багато детальних вказівок, значить має на це вагомі підстави. Але зверніть увагу: Мойсей не дратувався через те, що Єгова давав йому дуже детальні вказівки і цим ніби принижував його чи позбавляв ініціативи або свободи вибору. Натомість Мойсей пильнував, аби працівники робили все точно так, як наказував Єгова (Вих. 39:32). І в цьому Мойсей виявляв смиренність. Він визнавав, що то була праця для Єгови і що він був лише знаряддям у Божих руках.
w05 15.7 26, абз. 3
Чи ви вірні в усьому?
3 «Мойсей вірний був... як слуга»,— сказано в Євреїв 3:5. У чому виявлялася вірність пророка Мойсея? Наприклад, під час зведення і встановлення скинії «зробив Мойсей усе,— як Господь наказав був йому, так він зробив» (Вихід 40:16). Будучи поклонниками Єгови, ми виявляємо вірність, коли слухняно служимо йому. Безумовно, це означає, що ми залишаємося відданими Єгові попри серйозні труднощі та жорстокі випробування. Однак стійкість у випробуваннях — це не єдине, чим визначається наша вірність. Ісус сказав: «Хто вірний у найменшому,— і у великому вірний; і хто несправедливий у найменшому,— і у великому несправедливий» (Луки 16:10). Ми повинні бути вірними навіть у тому, що здається незначним.
Розшукуймо духовні перлини
it-2 884, абз. 3, 4, англ.
Тюленяча шкура
Звідки в ізраїльтян була тюленяча шкура? Якщо слово та́хаш у Біблії вказує на якийсь вид тюленя, то може виникати запитання: звідки ізраїльтяни взяли тюленячу шкуру? Хоча в цілому тюлені асоціюються з Арктикою та Антарктикою, деякі види тюленів водяться у регіонах з теплішим кліматом. Сьогодні у водах Середземного моря, а також в інших теплих водах усе ще водяться тюлені-монахи. Внаслідок людської діяльності упродовж віків популяція тюленів значно зменшилася. Однак у біблійні часи, очевидно, цих тварин у Середземному та Червоному морях було дуже багато. У 1832 році в одній праці зазначалося: «На багатьох маленьких островах Червоного моря довкола Сінайського півострова можна побачити тюленів» (Dictionary of the Holy Bible. 1832. P. 139; див. також Pollock A. J. The Tabernacle’s Typical Teaching. London. P. 47).
Стародавні єгиптяни займалися торгівлею на Червоному морі і, безперечно, отримували товари з різних регіонів Середземномор’я. Тому цілком можливо, що в Єгипті були тюленячі шкури. Отже, коли ізраїльтяни виходили з Єгипту, вони, ймовірно, взяли з собою тюленячі шкури — ті, які в них були, або ті, які єгиптяни дали їм разом з іншими цінними речами (Вх 12:35, 36).
w15 15.7 21, абз. 1
Чи має значення, хто помічає твою працю?
Коли спорудження святого намету було завершене, «намет зборів накрила хмара, і слава Єгови наповнила святий намет» (Вих. 40:34). Це чітко вказувало на схвалення Єгови. Як, на твою думку, почувалися в той час Бецалель і Оголіав? Хоча імен цих чоловіків не було вигравірувано на їхніх виробах, вони, мабуть, почувалися задоволеними, знаючи, що Єгова благословляв усі їхні зусилля (Присл. 10:22). Те, що ті вироби продовжували використовуватись у служінні Єгові впродовж подальших років, зігрівало їхнє серце. Коли Бецалель і Оголіав воскреснуть у новому світі, то, безперечно, будуть приємно здивовані, довідавшись, що святий намет використовувався у правдивому поклонінні майже 500 років.
9—15 ЛИСТОПАДА
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЛЕВІТ 1—3
«Для чого приносили жертви»
it-2 525, англ.
Приношення
Цілопалення. Цю жертву повністю спалювали для Бога; жодна частина тварини не залишалася ізраїльтянину. (Пор. Сд 11:30, 31, 39, 40.) Коли цілопалення складали разом з приношенням за гріх, воно являло собою прохання, щоб Єгова прийняв (або показав, що приймає) це приношення. Ісус віддав себе як «цілопалення», тобто цілковито, повністю.
it-2 528, абз. 4, англ.
Приношення
Хлібні приношення. Хлібні приношення приносили разом з мирними жертвами, цілопаленнями, приношеннями за гріх, а також з першими плодами; іноді їх приносили окремо (Вх 29:40—42; Лв 23:10—13, 15—18; Чс 15:8, 9, 22—24; 28:9, 10, 20, 26—28; розд. 29). Цими жертвами ізраїльтяни показували свою вдячність за те, що Єгова щедро зливає на них благословення і дарує добробут. Нерідко до хлібного приношення додавали олію та ладан. Хлібне приношення могло являти собою найліпше борошно, смажене зерно, печені прісні кільця або тоненькі коржі, спечені в печі, приготовлені на сковороді чи в казанку з олією. Частину хлібного приношения клали на жертовник для цілопалень, частину їли священики, а у випадку мирних жертв — і ті, хто приносив жертву (Лв 6:14—23; 7:11—13; Чс 18:8—11). Жодне хлібне приношення, яке спалювали на жертовнику, не мало містити закваски або «меду» (очевидно, йдеться про сироп з фіг чи фруктовий сік), що могло викликати бродіння (Лв 2:1—16).
it-2 526, абз. 1, англ.
Приношення
Мирні жертви. Мирні жертви, прийнятні для Єгови, символізували мирні стосунки з ним. Жертву споживала людина та її домашні (це робили на подвір’ї святого намету; згідно з юдейською традицією, вздовж завіси, яка огороджувала подвір’я, ставили намети; коли був побудований храм, це робили в спеціальних кімнатах, які служили їдальнями), а також священики, які несли службу, включаючи того, хто здійснював жертвоприношення. Часткою Єгови, так би мовити, був приємний запах диму від спалюваного жиру. Богу також віддавали кров, яка символізує життя. Отже, священики і Божі поклонники, образно кажучи, споживали їжу разом з Єговою, що свідчило про мирні стосунки між ними. Якщо людина, яка їла жертву, була нечистою (з будь-якої причини, згаданої в Законі), або їла м’ясо, яке зберігалося довше встановленого часу (в теплому кліматі воно швидко починало псуватися), то вона мала бути знищеною з-посеред народу. Така людина оскверняла їжу, адже той, хто був нечистий або їв те, що було нечистим в очах Бога Єгови, зневажав святе (Лв 7:16—21; 19:5—8).
Розшукуймо духовні перлини
w04 15.5 22, абз. 1
Цікаві думки з книги Левит
2:13. Чому «на кожній жертві» потрібно було приносити сіль? Це робилося не для того, щоб додати жертвам смаку. По всьому світі сіль використовують як консервант. Її приносили разом з жертвами, очевидно, тому, що вона символізує нетлінність і незіпсованість.
it «Жир»
Чому був даний цей закон. Згідно з Закон-угодою, кров і жир вважалися власністю Єгови. Оскільки «в крові життя», яке може дати тільки Єгова, тому кров належить лише йому (Лв 17:11, 14). Жир вважався найліпшою частиною тварини. Приносячи в жертву тваринний жир, ізраїльтянин, без сумніву, визнавав, що все найкраще належить Єгові, який щедро обдаровує свій народ. Цим ізраїльтянин показував своє бажання віддавати Богові найліпше. Саме тому Біблія говорить, що жир спалювали на жертовнику як «їжу», як «приємні пахощі» для Бога (Лв 3:11, 16). Тож їсти жир — означало незаконно привласнити те, що було освячене для Бога, посягнути на права Єгови. Людину, яка їла жир, карали смертю. Але, на відміну від крові, жир (принаймні жир здохлої тварини або тварини, розірваної звіром) дозволялося використовувати для інших потреб (Лв 7:23—25).
w04 15.5 22, абз. 2
Цікаві думки з книги Левит
3:17. Оскільки лій [жир] вважався найліпшою або найціннішою часткою, заборона їсти його, імовірно, постійно нагадувала ізраїльтянам про те, що найкраща частка належить Єгові (Буття 45:18). Це допомагає нам зрозуміти, що ми повинні віддавати Єгові найліпше (Приповістей 3:9, 10; Колосян 3:23, 24).
16—22 ЛИСТОПАДА
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЛЕВІТ 4, 5
«Віддавайте Єгові найліпше»
it-2 527, абз. 9, англ.
Приношення
Приношення за провину. Такі приношення теж приносилися за гріх, адже будь-яка провина пов’язана з гріхом. Їх приносили за конкретні гріхи, через які людина стягувала на себе вину, і вони дещо відрізнялися від інших приношень за гріх, можливо, тому, що задовольняли або відновлювали чиїсь права. Порушувалося або право Єгови, або право його святого народу. Розкаяний грішник складав приношення за провину, щоб відновити декотрі гарантовані угодою права, які він втратив через свій гріх, та звільнитися від покарання, або щоб відновити порушене право Єгови. (Пор. Ісаї 53:10.)
w09 1.6 26, абз. 3
Він зважає на наші обмеження
Закон відображав ніжну турботу Єгови про своїх служителів. Ось що говориться в 7-му вірші: «А якщо рука його не спроможна на ягня, то принесе в жертву за провину свою, що згрішив він, дві горлиці або двоє голубенят Господеві». Якщо ізраїльтянин був бідний і не міг принести в жертву ягняти, Бог охоче приймав те, на що була спроможна його рука,— дві горлиці або двоє голубенят.
w09 1.6 26, абз. 4
Він зважає на наші обмеження
А якщо хтось не міг пожертвувати навіть дві пташки? «То принесе в жертву свою за те, чим згрішив, десяту частину ефи [8 або 9 склянок] пшеничної муки на жертву за гріх» (вірш 11). Для дуже бідних людей Єгова вирішив зробити виняток: вони могли принести жертву без крові. У стародавньому Ізраїлі бідність не позбавляла нікого можливості очиститися від гріхів і примиритися з Богом.
Розшукуймо духовні перлини
w16.02 30, абз. 14
Вчіться у відданих служителів Єгови
14 Доброта може допомогти тобі вирішити, кому бути відданим. Приміром, ти точно знаєш, що якийсь одновірець винний у тяжкому гріху. Можливо, ти відданий йому, особливо якщо він твій близький друг або родич. Однак якщо ти покриватимеш гріх, то будеш невірний Богові. Звичайно, ти маєш бути найперше відданий Єгові. Тож, подібно до Натана, будь добрим, але непохитним. Заохоть свого друга або родича звернутися по допомогу до старійшин. Якщо він або вона не зробить цього у розумних межах часу, відданість Богові повинна спонукати тебе розповісти про цю справу старійшинам. Так ти виявиш відданість Єгові і доброту до друга або родича, адже старійшини намагатимуться виправити таку людину в дусі лагідності. (Прочитайте Левіт 5:1; Галатів 6:1).
it-1 1130, абз. 2, англ.
Святість
Тварини і врожай. Первістки з биків, баранів чи козлів були святими для Єгови, і їх не потрібно було викупляти. Їх мали приносити в жертву; певна частина жертви належала освяченим священикам (Чс 18:17—19). Святими були перші плоди і десятини, а також усі жертви і дари, які були освячені для служіння у святині (Вх 28:38). Усе, що було присвячене Єгові, було святим, і до цих речей не можна було ставитись легковажно або використовувати для повсякденних потреб, тобто оскверняти. Прикладом цього є закон про десятину. Якщо людина виділяла частину чогось, скажімо урожаю пшениці, як десятину і потім вона або хтось з її домашніх ненавмисно брав щось із цього для домашніх потреб, як-от для приготування їжі, то така людина була винною у порушенні Божого закону про святі речі. За Законом, вона повинна була відшкодувати те, що мало належати святині, і додати 20 відсотків вартості цього. Крім того, вона повинна була принести в жертву безвадного барана зі своєї отари. Це викликало в людини глибоку повагу до святих речей, які належали Єгові (Лв 5:14—16).
23—29 ЛИСТОПАДА
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЛЕВІТ 6, 7
«Вираз подяки»
w19.11 22, абз. 9
Чого ми вчимося з книги Левіт
9 Урок другий. Ми служимо Єгові тому, що вдячні йому. Щоб краще зрозуміти цю думку, поговорімо про мирні жертви — ще одну важливу грань правдивого поклоніння в стародавньому Ізраїлі. З книги Левіт ми дізнаємо́ся, що ізраїльтянин міг принести мирну жертву «як вираз подяки» (Лев. 7:11—13, 16—18). Він приносив цю жертву не з почуття обов’язку, а тому, що хотів цього. Отже, це було добровільне приношення, яке людина складала з любові до Бога Єгови. Той, хто складав приношення, його сім’я, а також священик їли м’ясо принесеної в жертву тварини. Проте певні частини тваринної жертви віддавали лише Єгові. Які це були частини?
w00 15.8 15, абз. 15
Жертви, які подобалися Богу
15 Ще однією добровільною жертвою була описана в 3-му розділі Левит мирна жертва. Цю назву можна також перекласти як «жертва приношень миру». У давньоєврейській мові слово «мир» означало набагато більше, ніж просто відсутність війни чи неспокою. «У Біблії воно несе в собі таку думку, але крім того означає стан миру або мирні стосунки з Богом, добробут, радість і щастя»,— говориться в книжці «Вивчення інститутів Мойсеєвого Закону» (англ.). Отже, мирні жертви складалися не для того, щоб налагодити мир з Богом,— так би мовити, умилостивити Його,— а щоб виразити вдячність або відзначити благословенний стан миру з Богом, який мали схвалені ним люди. Після принесення Єгові крові й жиру тварини як священики, так і особа, котра складала жертву, їли решту м’яса разом (Левит 3:17; 7:16—21; 19:5—8). Так у чудовий символічний спосіб людина, що складала жертву, священики та Єгова споживали їжу разом, показуючи, які між ними існують мирні стосунки.
w00 15.8 19, абз. 8
Жертви хвали, які подобаються Єгові
8 А що можна сказати про саму особу, котра складала жертву? Як говорилося в Законі, всякий, хто приходив перед лице Єгови, мав бути чистим і неопоганеним. Людина, котра з якоїсь причини осквернилась, повинна була спочатку принести жертву за гріх чи за провину, щоб знову мати чисте становище перед Єговою. Лише тоді її цілопалення або мирна жертва могли б сподобатись Богові (Левит 5:1—6, 15, 17). У зв’язку з цим, чи ми розуміємо, наскільки важливо завжди утримувати чистий стан перед Єговою? Якщо ми хочемо, щоб наше поклоніння було прийнятним у Божих очах, то повинні відразу виправляти себе, коли бачимо, що відійшли в чомусь від його законів. Ми маємо негайно звертатися до даного Богом джерела допомоги — «старших чоловіків збору» та «тієї жертви, яка спокутує гріхи наші», Ісуса Христа (Якова 5:14, НС; 1 Івана 2:1, 2, СМ).
Розшукуймо духовні перлини
it «Вогонь»
У святому наметі і храмі. Вогонь використовувався під час поклоніння у святому наметі, а пізніше у храмі. Щодня вранці й після заходу сонця первосвященик запалював фіміам на жертовнику (Вх 30:7, 8). Божий закон вимагав, щоб на жертовнику для цілопалень вогонь горів постійно (Лв 6:12, 13). За юдейською традицією, вогонь на цьому жертовнику вперше запалив сам Єгова. Хоча цей погляд дуже поширений, він не ґрунтується на Біблії. Згідно з вказівкою, яку Єгова на самому початку дав Мойсею, Ааронові сини, перш ніж принести жертву, мали «покласти на жертовник вогонь і поскладати на ньому дрова» (Лв 1:7, 8). І лише після посвячення Аарона та його синів на священиків, а отже, після принесення жертв посвячення, вогонь від Єгови (імовірно, з хмари, що була над святим наметом) поглинув приношення на жертовнику. Тож чудо полягало не в тому, що вогонь запалив дрова на жертовнику, а в тому, що він «пожер цілопалення та жир». Вогонь, який відтоді горів на жертовнику, скоріш за все, походив частково від вогню, посланого Богом, і частково від вогню, розпаленого там раніше (Лв 8:14—9:24). Подібно вогонь від Єгови пожер жертви під час присвячення храму, відразу після Соломонової молитви (2Хр 7:1; див. також Сд 6:21; 1Цр 18:21—39; 1Хр 21:26, де записані інші приклади того, як Єгова посилав вогонь, приймаючи приношення від своїх служителів).
bsi99 21, абз. 15
Біблійна книга 3. Левит
15 3) Жертву за гріх вимагалось за ненавмисні гріхи, або гріхи, вчинені помилково. У такому випадку тварини для жертви вибирались залежно від того, чий гріх спокутувався, — священика, цілого народу, начальника чи звичайної людини. На противагу добровільним жертвам цілопалення та мирним жертвам, які приносились за окремих осіб, жертва за гріх була обов’язковою (4:1—35; 6:17—23).
30 ЛИСТОПАДА — 6 ГРУДНЯ
СКАРБИ З БОЖОГО СЛОВА | ЛЕВІТ 8, 9
«Доказ благословення Єгови»
it-1 1207, англ.
Посвячення
Мойсей обмив Аарона і його синів Надава, Авігу, Елеазара та Ітамара (або звелів їм самим помитися) водою у мідній умивальниці, що стояла на подвір’ї, і одягнув на Аарона розкішне вбрання первосвященика (Чс 3:2, 3). Гарний одяг Аарона відповідав його становищу та обов’язкам. Потім Мойсей помазав святий намет і все, що було в ньому, а також жертовник для цілопалень, умивальницю та їхнє приладдя. Так усе це було освячене і відокремлене для особливого вжитку — для використання в служінні Богу. Після цього Мойсей помазав Аарона, виливши йому на голову олію (Лв 8:6—12; Вх 30:22—33; Пс 133:2).
it-1 1208, абз. 8, англ.
Посвячення
На восьмий день священики, повністю підготовлені та урочисто посвячені, вперше (без допомоги Мойсея) провели церемонію примирення ізраїльського народу з Богом, щоб очистити народ від гріхів. Таке очищення було потрібно не лише тому, що ізраїльтяни були грішними від народження, але й тому, що нещодавно вони виявили непослух, почавши поклонятися золотому теляті, і цим викликали осуд Єгови (Лв 9:1—7; Вх 32:1—10). У кінці цієї церемонії примирення Єгова показав, що схвалює призначення цих священиків, пославши вогонь, який пожер залишки жертви на жертовнику (скоріш за все, цей вогонь вийшов зі стовпа хмари, що з’являвся над святим наметом) (Лв 9:23, 24).
w19.11 23, абз. 13
Чого ми вчимося з книги Левіт
13 Урок четвертий. Єгова благословляє земну частину своєї організації. Розгляньмо, що сталося 1512 року до н. е., коли біля підніжжя гори Сінай був встановлений святий намет (Вих. 40:17). Мойсей провів церемонію, під час якої на Аарона та його синів було покладено священицькі обов’язки. Ізраїльтяни зібралися, щоб побачити, як священики вперше приносять у жертву тварин (Лев. 9:1—5). Як Єгова показав, що схвалює призначення цих священиків? Після того як Аарон та Мойсей поблагословили народ, Єгова послав вогонь, який пожер залишки жертви на жертовнику. (Прочитайте Левіт 9:23, 24.)
Розшукуймо духовні перлини
w14 15.11 9, абз. 6
Чому ми повинні бути святими
6 Те, що від ізраїльтян вимагалося бути фізично чистими, має неабияке значення для служителів Єгови в наш час. Люди, з якими ми вивчаємо Біблію, часто помічають чистоту наших місць поклоніння, а також нашу охайність. Усе ж чистота священства допомагає нам чітко розуміти, що кожен, хто сходить на піднесену гору поклоніння Єгові, повинен мати «серце чисте». (Прочитайте Псалом 24:3, 4; Ісаї 2:2, 3). Щоб віддано служити Богові, необхідно мати чистий розум, серце й тіло. Тому слід регулярно робити самоперевірку. Завдяки цьому дехто може побачити потребу здійснити важливі зміни, щоб бути святим (2 Кор. 13:5). Наприклад, охрещеному християнину, який свідомо переглядає порнографію, треба запитати себе: «Чи я залишаюсь святим?» Щоб покінчити з цією огидною звичкою, йому не обійтись без допомоги (Як. 5:14).
it-2 437, абз. 3, англ.
Мойсей
Бог призначив Мойсея посередником Закон-угоди, укладеної з Ізраїлем. Такого особливого становища і таких близьких стосунків з Богом не мала жодна людина, крім Ісуса Христа, Посередника нової угоди. Кров’ю принесених в жертву тварин Мойсей покропив книгу угоди, яка представляла Єгову як першу сторону угоди, а також покропив народ (очевидно, старійшин, які представляли народ) як другу сторону угоди. Мойсей прочитав книгу угоди народу, і народ відповів: «Ми обов’язково зробимо все, що Єгова сказав, і будемо його слухатись» (Вх 24:3—8; Єв 9:19). Як посередник, Мойсей мав чудову можливість наглядати за спорудженням святого намету і за виготовленням приладдя намету за зразком, який дав йому Бог. Крім того, він удостоївся честі провести церемонію посвячення священиків і помазав святий намет, а також первосвященика Аарона олією, яка мала особливий склад. Потім він наглядав за першою офіційною церемонією принесення жертв, яку виконали щойно посвячені священики (Вх, розд. 25—29; Лв, розд. 8, 9).