Біблійна книга 62. 1 Івана

Письменник: апостол Іван

Місце написання: Ефес або його околиці

Написання закінчено: бл. 98 року н. е.

ІВАН, улюблений апостол Ісуса Христа, дуже любив праведність. Завдяки цьому він міг глибоко розуміти мислення Ісуса. Тож не дивно, що в його писаннях переважає тема любові. А проте він не був просто сентиментальною людиною, адже Ісус говорив про нього як про одного із «синів грому [Воанерге́с]» (Марка 3:17). Фактично свої три листи він написав власне на захист правди і праведності, бо вже стало явним відступництво, передречене апостолом Павлом. Іванові три листи справді були своєчасними, оскільки допомагали раннім християнам зміцнитися в боротьбі проти нападок «Злого» (2 Фес. 2:3, 4; 1 Ів. 2:13, 14; 5:18, 19).

² Ці листи, судячи з їхнього змісту, належать до набагато пізнішого періоду, ніж Євангелія Матвія і Марка, і пізнішого також, ніж місіонерські листи Петра та Павла. Часи змінилися. Уже немає згадок про юдаїзм, який так загрожував зборам у перші роки їхнього існування; і не знаходимо жодної прямої цитати з Єврейських Писань. Натомість Іван говорить про «останню годину» і появу «багатьох антихристів» (1 Ів. 2:18). Звертаючись до своїх читачів, він вживає такі вислови, як «дітоньки мої», а себе називає «старійшиною» (1 Ів. 2:1, 12, 13, 18, 28; 3:7, 18; 4:4; 5:21; 2 Ів. 1; 3 Ів. 1). Усе це вказує на те, що його три листи були написані у пізній період. Також 1 Івана 1:3, 4 наводить на думку, що Іванове Євангеліє було написане приблизно в той самий час. Взагалі вважається, що написання Іванових трьох листів було закінчене близько 98 року н. е., незадовго до смерті апостола, і що вони були написані в околицях Ефеса.

³ Перший лист Івана написав саме апостол Іван. Про це свідчить той факт, що лист дуже схожий на четверте Євангеліє, яке, безперечно, написав Іван. Наприклад, у початкових словах листа він каже, що на власні очі бачив «слово життя... вічне життя... [яке] було показане нам, і його джерелом є Батько», і ці вислови надзвичайно подібні до тих, якими починається Євангеліє Івана. Про достовірність цього листа свідчить фрагмент Мураторі й такі ранні письменники другого століття н. е., як Іриней, Полікарп і Папійa. Згідно з Євсевієм (бл. 260 — бл. 340 роки н. е.), достовірність Першого листа Івана ніколи не ставилась під сумнівb. Однак слід зазначити, що в деяких давніших перекладах у 5-му розділі було додано такі слова в кінці 7-го вірша і на початку 8-го: «На небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє — Одно. І троє свідкують на землі» (Огієнко). Але ці слова не містяться в жодному з ранніх грецьких рукописів; очевидно, вони були додані для того, щоб підтримати догмат про Трійцю. Більшість сучасних перекладів, як католицьких, так і протестантських, не містять цих слів у головному тексті (1 Ів. 1:1, 2)c.

⁴ Іван пише, щоб захистити своїх «любих», своїх «діточок», від хибних вчень «багатьох антихристів», які вийшли з-поміж них і намагаються відвести їх від правди (2:7, 18). На цих антихристів-відступників могла вплинути грецька філософія, в тому числі ранній гностицизм, прихильники якого заявляли, що мають особливе містичне знання від Богаd. Твердо протистоячи відступництву, Іван широко розглядає три теми: гріх, любов і антихрист. Його висловлювання про гріх і аргументи стосовно Ісусової жертви за гріхи вказують на те, що ці антихристи самовдоволено заявляли, ніби вони безгрішні і не потребують Ісусової викупної жертви. Їхнє егоцентричне «знання» зробило їх позбавленими любові егоїстами — і Іван викриває це, неодноразово наголошуючи на правдивій християнській любові. Крім того, Іван, очевидно, виступає проти їхніх лжевчень, коли пояснює, що Ісус є Христос, що він існував ще до того, як став людиною, і що він прийшов у тілі як Божий Син, аби спасти віруючих людей (1:7—10; 2:1, 2; 4:16—21; 2:22; 1:1, 2; 4:2, 3, 14, 15). Іван викриває цих лжевчителів, прямо називаючи їх «антихристами», і наводить ряд ознак, за якими можна розпізнати дітей Бога і дітей Диявола (2:18, 22; 4:3).

⁵ Оскільки лист не скеровано до якогось конкретного збору, то він, очевидно, призначався для всього християнського братства. На це вказує також те, що в листі немає ні слів привітання на початку, ні слів прощання в кінці. Дехто навіть називає його не листом, а трактатом. Вживання в цілому тексті слова «ви» у множині свідчить про те, що письменник скеровував свої слова не до якоїсь окремої особи, а до групи людей.

ЧОМУ КОРИСНА

⁶ Так само як в останні роки першого століття нашої ери, у наш час теж є «багато антихристів», проти яких треба застерігати правдивих християн. Правдиві християни повинні міцно триматися ‘звістки, яку чули від початку, любити одні одних’ і залишатися в єдності з Богом і правдивим вченням, чинячи праведність зі свободою мови (2:18; 3:11; 2:27—29). Надзвичайно важливим є також застереження проти «прагнення плоті, прагнення очей та вихваляння своїми статками» — цих матеріалістичних, світських зол, які поглинули більшість тих, що називають себе християнами. Правдиві християни уникатимуть світу і його прагнень, знаючи, що, «хто виконує Божу волю, той залишається навіки». Наскільки ж корисно у цю добу світських прагнень, сектантства і ненависті досліджувати за допомогою натхнених Писань, у чому полягає Божа воля, і виконувати її! (2:15—17).

⁷ Ми можемо почерпнути багато цінного з того, що у Першому листі Івана показано чітку різницю між світлом, яке йде від Батька, і темрявою від Злого, яка нищить правду; між життєдайними вченнями Бога і підступним обманом антихриста; між любов’ю, яка панує в цілому зборі тих, хто разом із Сином перебуває в єдності з Батьком, і смертоносною ненавистю, подібною до Каїнової, яку мають ті, що «покинули нас... аби стало зрозуміло, що не всі такі, як ми» (2:19; 1:5—7; 2:8—11, 22—25; 3:23, 24, 11, 12). Розуміючи це, ми повинні всім серцем прагнути ‘здобути перемогу над світом’. І як ми це можемо зробити? Завдяки сильній вірі і ‘любові до Бога’, яка полягає в тому, щоб виконувати його заповіді (5:3, 4).

⁸ ‘Любов до Бога’. Як же чудово наголошується в цілому листі на цій спонукальній силі! У 2-му розділі показано різкий контраст між любов’ю до світу і любов’ю до Батька. Пізніше нашу увагу звернено на те, що «Бог є любов» (4:8, 16). І ця любов виявляється на ділі! Величним виразом цієї любові було те, що Батько послав «свого Сина як Спасителя світу» (4:14). Це має виклика́ти в наших серцях вдячність і любов без страху відповідно до слів апостола: «А ми любимо, бо він полюбив нас перший» (4:19). Наша любов повинна бути такою ж, як у Батька і Сина,— видною на ділі і саможертовною. Ісус віддав за нас свою душу, і так само «на нас лежить обов’язок віддавати свої душі за братів» — так, ми маємо не відвертатися від них, а виявляти сердечне співчуття і любити наших братів не просто на словах, а «ділом і правдою» (3:16—18). З листа Івана чітко видно, що саме ця любов разом з правдивим знанням про Бога з’єднує тих, хто ходить з Богом, непорушними узами з Батьком і Сином (2:5, 6). Спадкоємцям Царства, які перебувають в цих благословенних узах любові, Іван говорить: «І ми в єдності з правдивим Богом через його Сина, Ісуса Христа. Це — правдивий Бог і вічне життя» (5:20).

[Примітки]

Біблійна книга 63. 2 Івана

Письменник: апостол Іван

Місце написання: Ефес або його околиці

Написання закінчено: бл. 98 року н. е.

ДРУГИЙ лист Івана короткий,— він міг бути написаний на одному аркуші папірусу,— однак він багатий за змістом. Лист скерований «вибраній пані та її дітям». Оскільки слово «Киріа» (грецький відповідник слова «пані») у той час вживалось теж як власне ім’я, то деякі знавці Біблії вважають, що це було зверненням до особи з таким іменем. Проте інші вважають, що Іван писав до християнського збору, називаючи його «вибраною пані». Він міг так зробити, щоб спантеличити переслідувачів. У такому разі вітання від «дітей твоєї сестри», згадані в останньому вірші,— це вітання від членів іншого збору. Отже, другий лист не призначався для такого широкого кола читачів, як перший, а був, очевидно, написаний або окремій особі, або одному конкретному зборові (вірш 1).

² Немає причин сумніватися в тому, що цей лист написав Іван. Письменник листа називає себе «старійшиною». Цей опис, безперечно, підходить до Івана — не тільки з огляду на його похилий вік, але й тому, що він як один із «стовпів» (Гал. 2:9) і останній апостол, який ще тоді жив, справді був «старійшиною» у християнському зборі. Його добре знали, тож не потрібно було пояснювати читачам, хто він. Про те, що саме він написав цей лист, свідчить також той факт, що стиль листа подібний до стилю першого листа і Євангелія Івана. Другий лист, як і перший, очевидно, був написаний близько 98 року н. е. в Ефесі або його околицях. Стосовно Другого і Третього листів Івана в «Енциклопедії» Мак-Клінтока і Стронґа говориться: «З огляду на їхню загальну подібність можна зробити припущення, що ці два послання були написані в Ефесі невдовзі після 1-го Послання. У них обох до того чи іншого роду поведінки застосовано принципи, викладені докладно у 1-му Посланні»a. Достовірність Другого листа Івана підтверджується тим, що його цитував Іриней, який жив у другому столітті, а також визнавав Климент Александрійський, який жив у той же періодb. Крім того, Іванові листи згадуються у фрагменті Мураторі.

³ Як і у випадку Першого листа Івана, причиною написання другого листа є шалені напади лжевчителів на християнську віру. Іван хоче застерегти своїх читачів, щоб вони могли розпізнавати таких вчителів і триматися від них подалі, в той час як продовжуватимуть ходити у правді і виявлятимуть любов один до одного.

ЧОМУ КОРИСНА

⁴ Схоже, що за днів Івана, як і в наш час, деякі особи були невдоволені і не бажали триматися чітких, простих вчень Христа. Вони хотіли чогось більшого, чогось такого, що лестило б їхньому честолюбству, вивищувало над іншими і ставило в один ряд зі світськими філософами,— і заради досягнення таких егоїстичних цілей вони були готові забруднити і розділити християнський збір. Іван дорожив злагодою у зборі, яка тримається на любові і правильному вченні в єдності з Батьком і Сином. Ми сьогодні повинні так само високо цінувати єдність збору, навіть якщо це вимагає не спілкуватись і не вітатися з тими, хто відступився і прийняв інше вчення, яке не походить з натхнених Писань. Коли ми і далі будемо дотримуватися Божих заповідей і знаходити повну радість у правдивому християнському товаристві, то можемо бути впевнені, що «незаслужена доброта, милосердя і мир від Бога, Батька, та Ісуса Христа, Батькового Сина, перебуватимуть в нас разом з правдою і любов’ю» (вірш 3). Безперечно, другий лист Івана підкреслює надзвичайну цінність такої християнської єдності.

[Примітки]

Біблійна книга 64. 3 Івана

Письменник: апостол Іван

Місце написання: Ефес або його околиці

Написання закінчено: бл. 98 року н. е.

ЦЕЙ лист написано Гаєві, вірному християнину, якого Іван щиро любив. Ім’я Гай було досить поширеним за часів раннього збору. Воно з’являється чотири рази в інших частинах Християнських Грецьких Писань і стосується принаймні трьох, а може, й чотирьох різних чоловіків (Дії 19:29; 20:4; Рим. 16:23; 1 Кор. 1:14). Немає інформації, яка б дозволила з певністю сказати, чи Гай, до якого писав Іван,— це котрийсь із цих чоловіків. Про Гая нам відомо лише те, що він був членом християнського збору, дуже близьким другом Івана і що цей лист був написаний йому особисто; саме тому в цілому тексті вживається слово «ти», а не «ви».

² Оскільки стиль привітання на початку і в кінці листа такий самий, як у Другому листі Івана, і письменник знову називає себе «старійшиною», то не може бути сумнівів, що і цей лист написав апостол Іван (2 Ів. 1). Подібність змісту і мови також свідчить про те, що лист був написаний, як і перші два, близько 98 року н. е. в Ефесі або його околицях. Цей лист через його стислість рідко цитували ранні письменники, проте разом з Другим листом Івана його можна знайти в ранніх списках натхнених Писаньa.

³ У своєму листі Іван висловлює вдячність за те, що Гай виявив гостинність до роз’їзних братів, а також згадує про клопіт, якого завдає честолюбний Діотреф. Очевидно, цього листа приніс Гаєві згаданий у ньому Димитрій. Отож, можливо, Іван передав з ним той лист і Димитрію необхідно було скористатися під час подорожі гостинністю Гая, а лист мав допомогти в цьому. Про Діотрефа і Димитрія, так само як і про Гая, ми нічого не знаємо крім того, що можемо прочитати в листі. Однак у цікавий спосіб лист дає нам уявлення про об’єднане міжнародне братство ранніх християн. Наприклад, для них звичним було гостинно приймати тих, хто вирушав кудись ‘заради імені’ Бога, хоча господарі могли й не знати їх особисто (вірш 7).

ЧОМУ КОРИСНА

⁴ Апостол Іван доводить, що є зразковим наглядачем, коли з ревністю охороняє збір від шкідливого впливу. Дух любові й гостинності, який панував у зборі, заслуговував похвали, і, безперечно, члени збору повинні були зберігати цю прекрасну атмосферу, щоб місцеві брати і «незнайомі» (ті, кого господар-християнин не знав до того), що прибули до них, могли разом служити як «співпрацівники в правді» (вірші 5, 8). Однак Діотреф мав очі пишні, які Єгова ненавидить, і не виявляв поваги до теократичної влади, навіть обмовляв злими словами апостола Івана (Прип. 6:16, 17). Він перешкоджав членам збору виявляти християнську гостинність. Не дивно, що Іван так відверто виступив проти цього зла і став на захист справжньої християнської любові у зборі. Ми сьогодні повинні з такою ж ревністю зберігати смирення, ходити у правді та виявляти на ділі побожну любов і щедрість відповідно до принципу, який висловив Іван: «Хто чинить добро — той від Бога, а хто зло чинить — той Бога не бачив» (3 Ів. 11).

[Примітка]