Від Марка

1 Початок доброї новини про Ісуса Христа. 2 Як написано в пророка Ісаї,— «(Ось я посилаю перед твоїм обличчям свого вісника, котрий приготує тобі дорогу). 3 Слухайте! Хтось вигукує в пустелі: «Підготуйте дорогу для Єгови, вирівняйте для нього шляхи!»,— 4 в пустині з’явився Іван Хреститель. Він проповідував хрещення на знак каяття, яке дає можливість отримати прощення гріхів. 5 Тож люди з усіх околиць Юдеї та всі мешканці Єрусалима виходили до нього. Він хрестив їх у річці Йордані, і вони прилюдно визнавали свої гріхи. 6 Іван носив одяг з верблюжої шерсті, був оперезаний широким шкіряним поясом та їв сарану і дикий мед. 7 Він проповідував: «За мною іде сильніший від мене; я недостойний нахилитися й розв’язати ремінці його сандалій. 8 Я хрестив вас водою, він же хреститиме вас святим духом».

9 Коли ж тими днями з Назарета, що в Галілеї, прийшов Ісус, Іван охрестив його в Йордані. 10 І, виходячи з води, Ісус відразу побачив, що розкрилися небеса й на нього, немов голуб, зійшов дух. 11 А з неба почувся голос: «Ти Син мій улюблений, на тобі моє схвалення».

12 Відразу після цього дух спонукав Ісуса піти в пустелю, 13 де сорок днів він залишався в оточенні звірів. Там його спокушував Сатана, але йому також служили ангели.

14 Коли ж Івана заарештували, Ісус вирушив до Галілеї, проповідуючи добру новину від Бога 15 й говорячи: «Визначений час минув, і Боже царство наблизилось. Покайтеся та вірте в добру новину».

16 Проходячи узбережжям Галілейського моря, він побачив, як Си́мон зі своїм братом Андрієм закидали у воду сіті, оскільки були рибалками. 17 Тоді Ісус сказав їм: «Ходіть за мною, і я зроблю так, що ви станете ловцями людей». 18 Вони зараз же залишили сіті й пішли за ним. 19 Пройшовши ще трохи, він побачив Якова, Зеведе́євого сина, та Івана, його брата, коли ті лагодили сіті у своєму човні. 20 Тож Ісус відразу покликав і їх. Вони залишили в човні свого батька Зеведе́я разом з найманими робітниками, а самі пішли за Ісусом. 21 І прийшли вони в Капернау́м.

Як тільки настала субота, Ісус увійшов до синагоги та почав навчати. 22 І присутні були вражені тим, як він навчав, бо він робив це не як книжники, а як людина, котра має владу. 23 В той час у синагозі був чоловік, опанований нечистим духом, і він закричав: 24 «Що ти від нас хочеш*, Ісусе назаря́нине? Ти що, прийшов нас погубити? Я дуже добре знаю, хто ти, ти — Божий Святий». 25 Але Ісус суворо наказав духу: «Замовкни і вийди з нього!» 26 Тоді дух, звівши чоловіка корчами та щосили закричавши, вийшов. 27 Усі люди були настільки цим вражені, що почали говорити між собою: «Що це? Якесь нове вчення! Він навіть нечистим духам дає накази як той, хто має владу, і вони слухаються». 28 Тож вістка про нього вмить рознеслась усюди, по всіх околицях Галілеї.

29 А вони одразу вийшли із синагоги і пішли з Яковом та Іваном до дому Си́мона й Андрія. 30 Си́монова ж теща лежала в гарячці хвора, і вони тут же сказали про це Ісусу. 31 Він підійшов до неї, взяв за руку й підняв; тоді гарячка спала, і жінка почала їм прислуговувати.

32 Коли ж надійшов вечір, після заходу сонця, люди стали приносити до нього всіх хворих та одержимих демонами, 33 і коло дверей зібралося ціле місто. 34 Тож він зцілив багатьох людей, котрі мали різні хвороби, і вигнав чимало демонів, але не дозволяв їм говорити, бо вони знали, що він Христос.

35 А рано-вранці, поки ще було темно, Ісус встав і, вийшовши, подався у відлюдне місце і почав там молитися. 36 Однак Си́мон і ті, що були з ним, кинулися шукати його, 37 а коли знайшли, то сказали: «Тебе всі шукають». 38 Він же відповів: «Ходімо далі, до поблизьких селищ, аби й там проповідувати, бо для цього я прийшов». 39 Отже, він пішов, проповідуючи по всій Галілеї в місцевих синагогах, а також виганяючи демонів.

40 І підійшов до нього один прокажений та, впавши на коліна, почав благати: «Якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити». 41 Пройнявшись жалем, Ісус простяг руку, торкнувся його і сказав: «Хочу. Будь чистим». 42 Проказа тут же зійшла з чоловіка, і той став чистим. 43 А Ісус одразу відправив його, суворо наказавши: 44 «Дивись, нікому нічого не говори, а піди покажись священику та принеси за своє очищення те, що наказував Мойсей,— їм на свідчення». 45 Чоловік же пішов і почав говорити про це всім довкола, розповідаючи скрізь про те, що сталося. Тому Ісус більше не міг відкрито входити в місто, а залишався в його околицях, у відлюдних місцях. Але люди й далі звідусіль приходили до нього.

2 Коли ж минуло декілька днів, він знову прийшов до Капернау́ма. А як вістка, що він удома, розійшлася всюди, 2 то зібралося так багато людей, що навіть біля дверей не залишилося місця, і він почав розповідати їм добру новину. 3 Тоді прийшли туди четверо чоловіків і принесли до нього паралізованого. 4 Та оскільки через натовп вони не могли піднести його до Ісуса, то розібрали дах над тим місцем, де він був, прокопали отвір і через нього опустили ноші з хворим. 5 Коли Ісус побачив їхню віру, то сказав паралізованому: «Дитино, твої гріхи прощено». 6 Були там деякі книжники; вони сиділи й міркували в серці: 7 «Як цей чоловік може так говорити? Це богозневага. Хто може прощати гріхи, окрім самого Бога?» 8 Ісус же, відразу розпізнавши за допомогою свого духу, про що вони міркували, сказав: «Чому ви розмірковуєте так у своїх серцях? 9 Що́ простіше сказати паралізованому: «Твої гріхи прощено» чи «Встань, візьми свої ноші та йди»? 10 Але я хочу, щоб ви знали: Син людський має владу прощати на землі гріхи». Після того сказав паралізованому: 11 «Кажу тобі: встань, візьми свої ноші та йди додому». 12 Тож він встав, відразу взяв ноші і вийшов на очах усіх. А люди були надзвичайно вражені та прославляли Бога, говорячи: «Чогось такого ми ще ніколи не бачили».

13 Потім він знову вийшов до моря. До нього став сходитися народ, і він почав навчати. 14 Коли ж він пішов далі, то побачив Левія, Алфе́євого сина, який сидів у конторі, де збирали податки, та й сказав йому: «Будь моїм учнем і йди за мною». Той встав і пішов. 15 Пізніше Ісус та учні сиділи* за столом у його домі. З ними сиділо також чимало збирачів податків та грішників, бо багато з них стали його послідовниками. 16 Та коли книжники з-посеред фарисеїв побачили, що він їсть із грішниками та збирачами податків, то почали говорити його учням: «Він що, їсть зі збирачами податків та грішниками?» 17 Почувши це, Ісус промовив до них: «Лікар потрібний не здоровим, а хворим. Я прийшов покликати не праведних, а грішних».

18 Іванові ж учні та фарисеї мали звичай постити. Тож до Ісуса підійшли й запитали: «Чому Іванові учні й учні фарисеїв постять, а твої — ні?» 19 На що Ісус їм відказав: «Хіба можуть друзі нареченого постити, коли він ще з ними? Поки наречений з ними, вони не можуть постити. 20 Однак настануть дні, коли нареченого від них заберуть. Саме в той день вони і будуть постити. 21 Ніхто не пришиває до старого одягу латки з нової тканини, інакше латка збіжиться і діра стане ще більшою. 22 Так само ніхто не наливає молодого вина в старі бурдюки, інакше вино прорве бурдюки; тоді пропаде і вино, і бурдюки. Молоде вино наливають у нові бурдюки».

23 Коли ж у суботу він переходив нивами, його учні почали зривати по дорозі колосся. 24 На це фарисеї сказали йому: «Дивись! Чому вони роблять те, що робити в суботу Закон не дозволяє?» 25 Він же відповів: «А ви хіба не читали, що́ зробив Давид і ті, хто був з ним, коли закінчилися харчі й вони зголодніли? 26 Не читали, як, згідно з розповіддю про старшого священика Евіята́ра, він увійшов у Божий дім, сам їв хліби представлення, та ще й дав людям, що були з ним? За Законом же ніхто, крім священиків, не мав на це права». 27 Потім він додав: «Субота з’явилася заради людини, а не людина заради суботи. 28 Тому Син людський — Господь і суботи».

3 Коли він знову увійшов до синагоги, там був чоловік із сухою рукою. 2 Тож фарисеї, щоб звинуватити Ісуса, уважно спостерігали, чи він зцілить його в суботу. 3 Він же сказав сухорукому: «Встань і вийди на середину», 4 а тоді звернувся до них: «Що Закон дозволяє робити в суботу: добре чи погане, врятувати чиюсь душу чи погубити?» Та вони мовчали. 5 Подивившись на них з обуренням, Ісус до глибини душі засмутився через несприйнятливість їхніх сердець і промовив чоловікові: «Простягни руку». Той простяг — і рука його знову стала здоровою. 6 Побачивши це, фарисеї вийшли і відразу почали змовлятися з прибічниками Ірода, щоб погубити Ісуса.

7 Ісус же разом з учнями залишив те місце і пішов до моря, а за ним — величезний натовп з Галілеї та Юдеї. 8 Коли в Єрусалимі та Ідуме́ї, а також за Йорданом та в околицях Тира й Сидона дізналися, скільки всього він робить, то навіть звідти прийшло дуже багато людей. 9 Тоді Ісус сказав учням постійно мати напоготові невеликий човен, щоб весь той натовп не тіснив його. 10 Адже, оскільки він зцілив багатьох, усі тяжкохворі припадали до нього, щоб доторкнутися. 11 Навіть нечисті духи, коли тільки бачили його, падали перед ним і вигукували: «Ти — Син Божий!» 12 Та він багато разів забороняв їм говорити, хто він.

13 Потім він піднявся на гору й покликав тих, кого хотів узяти з собою, і вони пішли до нього. 14 Тоді він вибрав дванадцятьох чоловіків і назвав цю групу «апостолами». Вони повинні були постійно ходити з ним, а він мав посилати їх проповідувати, 15 наділивши перед тим владою виганяти демонів.

16 До цієї групи з дванадцятьох увійшли Си́мон, котрого він також назвав Петром, 17 Яків, Зеведе́їв син, та Іван, брат Якова (цих двох він ще назвав Воанерге́с, що означає «сини грому»), 18 Андрій, Пилип, Варфоломı́й, Матвій, Хома, Яків, Алфе́їв син, Тадей, Си́мон Кананı́т 19 та Юда Іскаріот, який пізніше його зрадив.

І ввійшов він до одного дому. 20 Але знову зібрався такий великий натовп, що вони навіть не могли поїсти. 21 Коли ж його родичі почули про все це, то пішли його забрати, бо говорили: «Він зійшов з розуму». 22 А книжники, що прийшли з Єрусалима, казали: «Він має Вельзеву́ла і виганяє демонів за допомогою правителя демонів». 23 Тому, покликавши їх, Ісус завів з ними розмову і почав з таких прикладів: «Як Сатана може виганяти Сатану? 24 Коли в царстві виникає поділення, воно вже не може встояти. 25 І, якщо в домі виникає поділення, він також уже не встоїть. 26 Тож якщо Сатана повстав проти себе і в ньому самому виникло поділення, то й він не встоїть, йому прийде кінець. 27 Також жодна людина, ввійшовши в дім силача, не зможе пограбувати його добро, якщо спочатку не зв’яже самого силача, і лише тоді зможе пограбувати дім. 28 Правду кажу вам: усе проститься синам людським, хоч би якими гріхами й блюзнірством вони зневажали Бога. 29 Проте якщо хтось зневажає святий дух, той прощення не отримає повіки; на ньому тяжіє вічний гріх». 30 Ісус сказав це тому, що вони говорили: «Він має нечистого духа».

31 Потім прийшли мати та брати Ісуса і попросили покликати його, а самі залишилися надворі. 32 У той час довкола нього сиділо чимало людей, тож йому сказали: «Там твоя мати з братами твоїми, вони шукають тебе». 33 На це він відказав: «Хто моя мати і брати мої?» 34 І тоді, поглянувши на тих, хто сидів довкола, промовив: «Ось моя мати і брати мої! 35 Кожен, хто виконує волю Бога, є мені братом, і сестрою, і матір’ю».

4 І знову Ісус почав навчати біля моря. Навколо зібрався величезний натовп, тому він сів у човен, щоб бути трохи на віддалі, а люди залишилися на березі. 2 Тож він за допомогою прикладів став навчати їх багатьох істин, кажучи: 3 «Послухайте. Якось сіяч вийшов сіяти. 4 І, коли сіяв, трохи насіння впало при дорозі, але прилетіли птахи та й повидзьобували його. 5 Ще трохи насіння впало на кам’янисте місце, де було мало землі. Тому воно відразу проросло, бо земля була неглибока. 6 Та коли зійшло сонце, то спалило його і воно засохло, оскільки не мало коріння. 7 Ще одна частина насіння впала між терни. Але терни виросли й заглушили його, і воно не принесло жодного плоду. 8 Однак інше насіння впало на добру землю і, піднявшись, виросло та почало давати плоди — у тридцять, шістдесят і сто разів більше, ніж було посіяно». 9 Потім Ісус додав: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає».

10 Коли ж він залишився сам, ті, хто був коло нього, у тому числі його дванадцять учнів, почали розпитувати про ті приклади. 11 Тоді він сказав їм: «Вам дано зрозуміти священну таємницю Божого царства, а для сторонніх те, що вони чують, так і залишається прикладами. 12 А все це для того, щоб, дивлячись, вони не бачили, і, слухаючи, не розуміли суті сказаного, і ніколи не навернулись, і не отримали прощення». 13 Потім промовив: «Якщо ви не розумієте цього прикладу, то як зможете зрозуміти інші?

14 Сіяч сіє слово. 15 Насіння, що впало при дорозі,— це слово, посіяне в людях, до котрих — тільки-но вони почують слово — приходить Сатана і забирає посіяне. 16 Є й такі, у кого насіння впало на кам’янисте місце: коли вони чують слово, то відразу приймають його з радістю, 17 але оскільки не мають коріння, то є недовговічними. І коли через слово вони зазнають лиха чи переслідувань, то спотикаються. 18 Також є й такі, у кого насіння потрапляє між терни. Вони чують слово, 19 але тривоги цієї системи, багатство, яке може ввести в оману, та прагнення всього іншого полонять серце і заглушують слово, тож воно не приносить жодного плоду. 20 Щодо тих, у кого насіння впало на добру землю, то це люди, які слухають слово, охоче його приймають і приносять плоди — у тридцять, шістдесят і сто разів більше, ніж було посіяно».

21 Потім він продовжив: «Хіба світильник приносять для того, щоб поставити під мірильну посудину чи під ліжко? Хіба ж не для того його приносять, щоб поставити на підставку? 22 Адже все приховане з часом має бути розкрите; хоч би як старанно щось ховали, воно стане явним. 23 Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає».

24 Далі він сказав: «Звертайте увагу на те, що зараз чуєте. Якою мірою міряєте, такою буде відміряно й вам. І буде навіть додано. 25 Бо той, хто має, отримає ще більше. А від того, хто не має, заберуть навіть те, що він має».

26 Після того він промовив: «Боже царство можна порівняти з тим, як чоловік кидає на землю насіння. 27 Він спить уночі, потім встає вдень і бачить: насіння сходить і виростає, хоча він не знає як. 28 Земля сама поступово приносить плід: спочатку з’являється стеблина, потім колосок і аж в кінці на ньому визріває зерно. 29 А як тільки зерно дозріє, чоловік береться за серп, бо настали жнива».

30 Далі він сказав: «До чого можна прирівняти Боже царство або яким прикладом його описати? 31 Його можна прирівняти до гірчичного зернятка: коли сіється, то є найдрібнішим насінням на землі, 32 а коли потрапляє в ґрунт і виростає, то стає найбільшим від усіх городніх рослин і пускає такі великі гілки, що навіть небесні птахи можуть оселитися в його тіні».

33 Тож він доносив їм слово, наводячи багато подібних прикладів, і розповідав про все це, доки вони могли слухати. 34 І без прикладів він до них не говорив. А своїм учням пояснював усе на самоті.

35 У той же день, коли звечоріло, він звернувся до них: «Перепливімо на другий берег». 36 Тоді вони відпустили натовп і попливли разом з ним човном. Були там ще й інші човни. 37 Аж раптом знялася сильна буря, і хвилі вдарялись об човен, так що він, наповнившись водою, мало не затонув. 38 Ісус же був на кормі та спав, поклавши голову на подушку. Тому вони його розбудили і сказали: «Учителю, невже тобі байдуже, що ми тонемо?» 39 Тоді він устав, вгамував вітер і сказав морю: «Ущухни! Заспокойся!» Вітер ущух, і настала велика тиша. 40 Тож він сказав: «Чому ви так налякалися? Невже у вас досі немає ані краплини віри?» 41 Але їх охопив величезний страх, і вони говорили один одному: «Хто ж він такий, що навіть вітер та море слухаються його?»

5 Опісля вони прибули на другий берег моря — в місцевість герази́нів. 2 Як тільки Ісус вийшов із човна, йому назустріч з цвинтаря вибіг чоловік, опанований нечистим духом. 3 Він жив у гробницях, і нікому ніколи не вдавалось його зв’язати навіть ланцюгами. 4 Бо його не раз заковували в кайдани та зв’язували ланцюгами, але він розривав ланцюги і просто розбивав кайдани. Тож ніхто не мав сили його вгамувати. 5 Він день і ніч — і коли був у гробницях, і коли ходив по горах — кричав та ранив себе камінням. 6 Але як побачив здалека Ісуса, то підбіг до нього, поклонився йому і, 7 щосили закричавши, вигукнув: «Що ти від мене хочеш*, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: не муч мене». 8 Бо перед тим Ісус сказав: «Духу нечистий, вийди з цього чоловіка». 9 Тоді Ісус запитав його: «Як тебе звати?» Той відповів: «Легіон, бо нас багато». 10 І він невпинно благав Ісуса не висилати духів з тієї місцевості.

11 У той час на горі паслося велике стадо свиней. 12 Тому духи благали Ісуса: «Пошли нас у тих свиней, дозволь увійти в них». 13 І він дозволив. Тоді нечисті духи вийшли з чоловіка та ввійшли у свиней, і майже дві тисячі свиней — ціле стадо — кинулися з урвища в море й одна за одною потонули. 14 А пастухи свиней утекли й розповіли про все це в місті та довколишніх селах. І люди зібралися, аби подивитись, що сталося. 15 Вони підійшли до Ісуса й побачили чоловіка, котрий був одержимий демонами. Тепер той самий чоловік, в якому колись був легіон демонів, сидів одягнений і був при здоровому розумі. Побачивши це, люди налякались. 16 Також їм про все розповіли ті, хто на власні очі бачив, що́ трапилось зі свиньми та чоловіком, котрий був одержимий демонами. 17 Тож люди почали благати Ісуса піти звідти, подалі від їхньої місцевості.

18 Коли ж він сідав у човен, чоловік, який раніше був одержимий демонами, почав благати його й питати, чи можна і йому з ним. 19 Проте Ісус не дозволив, сказавши: «Іди додому, до родини, і розкажи все, що зробив тобі Єгова і як він над тобою змилосердився». 20 І той пішов та почав розповідати в Десятимісті про все, що Ісус йому зробив, а люди не виходили з дива.

21 Потім Ісус знову переплив човном на другий берег, і там зібрався коло нього великий натовп. 22 Тоді прийшов один начальник синагоги, на ім’я Яı́р, і, побачивши Ісуса, впав йому до ніг 23 та почав настійно благати: «Моя донечка вмирає. Будь ласка, прийди і поклади на неї руки, щоб вона одужала та не померла». 24 Зрештою Ісус пішов з тим чоловіком, а за ним, тиснучи з усіх боків,— великий натовп людей.

25 Була там одна жінка, яка дванадцять років мала кровотечу. 26 Вона дуже настраждалась від багатьох лікарів і витратила все, що мала, але їй ніщо не допомогло і навіть стало гірше. 27 Коли ж вона почула про Ісуса, то, пробравшись крізь натовп, підійшла до нього ззаду і торкнулася до його одягу, 28 бо постійно казала собі: «Якщо торкнуся хоча б до його одягу, то одужаю». 29 Як тільки жінка це зробила, кровотеча зараз же зупинилась і вона відчула, що зцілилась від своєї тяжкої хвороби.

30 Але й Ісус відразу помітив, що з нього вийшла сила. Тому він обернувся і запитав людей: «Хто торкнувся до мого одягу?» 31 Та його учні сказали: «Ти ж сам бачиш, що натовп тисне на тебе, і ще питаєш: «Хто торкнувся до мене?» 32 Однак він дивився довкола, шукаючи, хто це зробив. 33 Тоді жінка, знаючи, що́ з нею сталося, зі страхом і тремтінням підійшла до нього, впала ниць і розповіла всю правду. 34 А він їй сказав: «Дочко, твоя віра зцілила тебе. Йди з миром і будь здорова, нехай ця тяжка хвороба більше тебе не мучить».

35 Тимчасом як Ісус ще говорив, підійшли люди з дому начальника синагоги і сказали: «Твоя дочка померла! Навіщо вже турбувати вчителя?» 36 Але Ісус випадково почув це і сказав начальнику синагоги: «Не бійся, а просто вір». 37 Після того він не дозволив нікому йти з ним, а тільки Петру, Якову та Івану, брату Якова.

38 І коли вони прийшли в дім начальника синагоги, то побачили сильне замішання: люди плакали й нестримно голосили. 39 Тож, увійшовши, він сказав їм: «Навіщо ви плачете і голосите? Дитина не померла, вона просто спить». 40 Люди ж, почувши це, почали насміхатися. А він наказав усім вийти, взяв із собою батька та матір дівчинки й тих, що з ним прийшли, і ввійшов туди, де вона лежала. 41 Тоді він узяв її за руку й промовив: «Таліта́ ку́мі», що в перекладі означає: «Дівчинко, кажу тобі, встань!» 42 Дівчинка зараз же піднялась і почала ходити. Було ж їй років дванадцять. Усі присутні відразу прийшли у великий захват. 43 Але Ісус кілька разів повторив, щоб вони нікому про це не розповідали, а потім сказав дати їй поїсти.

6 Звідти Ісус вирушив у рідні краї. Разом з ним пішли і його учні. 2 Коли настала субота, він почав навчати в синагозі. І більшість тих, що слухали, дивувались і казали: «Звідки в цього чоловіка все це? Чому йому дана така мудрість і хто він, щоб своїми руками виконувати такі могутні діла? 3 Хіба це не тесля, син Марії, брат Якова, Йосипа, Юди й Си́мона? А сестри його хіба не тут, з нами?» Тож вони не хотіли повірити в нього. 4 Але Ісус сказав: «Пророка шанують скрізь, тільки не в рідних краях, у рідному домі або серед родичів». 5 Тому він не виконав там жодного могутнього діла, тільки поклав руки на кількох хворих та зцілив їх. 6 І він дивувався їхньому невірству. Звідти пішов він по довколишніх селах, навчаючи людей.

7 Потім Ісус покликав дванадцятьох та почав посилати їх по двох і давати владу над нечистими духами. 8 При цьому наказав їм, крім палиці, нічого не брати з собою в дорогу: ні хліба, ні торби, ні мідних монет у гаманці на поясі. 9 Також сказав їм мати лише одну пару сандалій і не брати на заміну спіднього одягу. 10 Крім того, він промовив до них: «До якого дому ввійдете, там і залишайтесь, аж поки не вийдете з того місця. 11 А якщо вас десь не приймуть і не будуть слухати, то, виходячи звідти, струсіть порох зі своїх ніг. Це буде свідченням проти них». 12 Тож учні пішли проповідувати, щоб люди покаялись. 13 І виганяли вони багатьох демонів, а також намащували олією чимало хворих та зціляли їх.

14 Це дійшло до вух царя Ірода, бо Ісусове ім’я стало всім відоме, і люди казали: «Іван Хреститель воскрес з мертвих, тому він і виконує могутні діла». 15 Та інші говорили: «Це Ілля», а ще інші казали: «Він такий самий пророк, як і решта пророків». 16 Коли ж це почув Ірод, то сказав: «Це Іван воскрес — той, кому я стяв голову». 17 Адже Ірод сам послав людей, і ті за його наказом заарештували Івана та, закувавши, кинули до в’язниці. А зробив він це через дружину свого брата Пилипа, Іродіа́ду, з якою одружився. 18 Бо Іван не раз говорив Іроду: «За Законом ти не можеш мати дружину свого брата». 19 Тому Іродіа́да таїла на Івана злобу і хотіла вбити, але не могла, 20 бо Ірод його боявся. Знаючи, що це чоловік праведний і святий, Ірод оберігав його. Вислухавши Івана, Ірод розгубився і зовсім не знав, що робити, але й далі залюбки слухав його.

21 Аж от для Іродіа́ди з’явилася слушна нагода здійснити свій задум, коли Ірод влаштував бенкет у день свого народження і запросив високих урядовців, воєначальників та видатних людей Галілеї. 22 Туди прийшла дочка Іродіа́ди. Вона затанцювала і своїм танцем догодила Іродові, а також тим, хто з ним сидів*. Тоді цар сказав дівчині: «Проси, чого забажаєш. Дам тобі все». 23 Він ще й поклявся: «Все, що тільки попросиш,— навіть половину царства,— дам тобі». 24 Вона пішла й запитала матір: «Чого мені попросити?» А та відказала: «Голову Івана Хрестителя». 25 Дівчина відразу поспішила до царя й попросила: «Хочу, щоб ти зараз же дав мені на тарелі голову Івана Хрестителя». 26 Цар дуже засмутився, однак не хотів відмовити їй з огляду на слова своєї клятви і гостей, які сиділи* за столом. 27 Тому цар відразу послав охоронця й наказав принести голову Івана. Той пішов до в’язниці, відрубав йому голову 28 і на тарелі приніс її дівчині, а дівчина віддала голову матері. 29 Як почули про це Іванові учні, то пішли, забрали тіло і поховали в гробниці.

30 Коли ж апостоли прийшли до Ісуса, то розповіли йому все, що зробили та чого навчили. 31 Він їм сказав: «Підіть собі в місце, де нікого немає, та й трохи відпочиньте». Адже багато людей приходило і відходило, так що вони не мали часу навіть поїсти. 32 Тож вони відплили човном у безлюдне місце, щоб побути на самоті. 33 А дехто бачив, як вони відпливають, і про це дізналось багато людей. І мешканці всіх довколишніх міст побігли за ними та навіть випередили їх. 34 Отже, вийшовши, Ісус побачив великий натовп людей і пройнявся до них жалем, адже були вони, як вівці без пастуха. І почав їх багато навчати.

35 Пополудні до нього підійшли учні та сказали: «Година вже пізня, а це місце безлюдне. 36 Скажи людям, щоб пішли по довколишніх дворах і селах та купили собі щось поїсти». 37 Тоді Ісус їм відказав: «Ви дайте їм їсти». А вони запитали: «То нам піти й купити хліба на двісті денаріїв і нагодувати цей народ?» 38 Він відповів: «Ідіть подивіться, скільки маєте хлібин». Подивившись, вони сказали: «П’ять і ще маємо дві риби». 39 Тоді він сказав усім прилягти* на зелену траву, поділившись на групи. 40 Вони поділились на групи по сто і по п’ятдесят осіб. 41 Потім він взяв п’ять хлібин і дві риби, подивився на небо та помолився. Далі розламав хліб і почав давати своїм учням, щоб ті роздавали людям. Також поділив він дві риби на всіх. 42 І всі їли й наситилися. 43 Потім зібрали все, що залишилось,— дванадцять повних кошиків, якщо не рахувати риби. 44 А тих, хто їв хліб, було п’ять тисяч чоловіків.

45 І відразу після того Ісус звелів своїм учням сісти в човен і перепливти на другий берег до Віфсаї́ди, а сам залишився, щоб відпустити людей додому. 46 Тож, попрощавшись з ними, він пішов на гору помолитися. 47 На той час вже настав вечір і човен був посеред моря, а Ісус — сам на суші. 48 Коли вночі, приблизно о четвертій сторожі, він побачив, що через зустрічний вітер їм було тяжко веслувати, то пішов до них по морю, але хотів пройти повз. 49 Помітивши, що він йде по морю, учні подумали: «Це примара!» — та голосно закричали, 50 бо всі побачили його і стривожились. Проте він зараз же сказав їм: «Наберіться духу, це я. Не лякайтесь». 51 Тоді він сів до них у човен, і вітер ущух. Побачивши все це, вони були просто приголомшені, 52 бо так і не збагнули всієї глибини того, що Ісус зробив з хлібинами. Їхні серця ще були несприйнятливими, тож вони не могли цього зрозуміти.

53 Перепливши на другий берег, вони підійшли до Генісаре́ту, і там стали на якір. 54 Однак щойно вони вийшли з човна, Ісуса відразу впізнали. 55 Тож люди побігли й рознесли цю вістку по всіх довколишніх місцевостях. А як тільки чули, що Ісус десь був, до нього починали приносити на ношах хворих. 56 І куди лише він входив — у село, місто чи який двір — люди зносили хворих на ринок, а ті благали дозволу доторкнутися хоча б до торочок його вбрання. І всі, хто торкався, одужували.

7 Якось коло Ісуса зібрались фарисеї та деякі книжники, що прийшли з Єрусалима. 2 Вони побачили, що декотрі учні їли опоганеними, тобто немитими, руками. 3 А фарисеї, як і решта юдеїв, твердо дотримуються традицій своїх прабатьків: не їдять, поки не вимиють рук по лікті, 4 і коли повертаються з ринку, то не їдять, поки не очистяться кропленням. Є ще багато інших традицій, які вони отримали і яких міцно тримаються, скажімо, занурення у воду чаш, глеків і мідного посуду. 5 Тож фарисеї та книжники запитали Ісуса: «Чому твої учні не тримаються традицій своїх прабатьків, а їдять опоганеними руками?» 6 Він відповів: «Ісая влучно пророкував про вас, лицеміри, як написано: «Ці люди шанують мене устами, серце ж їхнє далеко від мене. 7 Проте даремно вони поклоняються мені, бо видають людські заповіді за Божі вчення». 8 Відкидаючи заповіді Бога, ви міцно тримаєтесь традицій людей».

9 Далі він сказав: «Ви майстерно викручуєтесь, щоб не триматися Божих заповідей, аби тільки зберегти власні традиції. 10 Наприклад, Мойсей сказав: «Шануй батька і матір», а також «Нехай той, хто злословить батька чи матір, помре». 11 Ви ж говорите: «Достатньо сказати батькові чи матері: «Все, що я маю, чим ти міг би скористатися від мене,— це корва́н (тобто дар, присвячений Богові)»... 12 Цим ви не даєте такій людині зробити щось для батька чи матері. 13 Так своїми традиціями, які ви самі ж встановили, позбавляєте сили Боже слово. Але ви і на цьому не зупиняєтесь». 14 Тоді Ісус покликав натовп і почав говорити: «Послухайте всі й зрозумійте: 15 немає нічого такого, що, потрапляючи в людину, могло б її опоганити. Опоганює людину тільки те, що з неї виходить». 16 —

17 Коли він залишив натовп і ввійшов у дім, учні почали розпитувати його, що означає цей приклад. 18 Тому він сказав: «Невже ви, так само як і вони, не розумієте? Невже не знаєте: ніщо з того, що потрапляє в людину, не може її опоганити? 19 Адже воно потрапляє не в серце, а в шлунок, після чого виходить у стічний рів». Цими словами Ісус показав, що вся їжа чиста. 20 Далі він промовив: «Опоганює ж людину те, що з неї виходить. 21 Бо зсередини, з людського серця, виходять погані думки, пов’язані з такими речами, як блуд, крадіжка, вбивство, 22 перелюб, жадання чужого, злі вчинки, обман, розгнузданість, заздрісне око, зневага, пихатість і нерозсудливість. 23 Усе це зло походить зсередини, і саме воно опоганює людину».

24 Звідти Ісус подався до околиць Тира й Сидона. Там він увійшов в один дім, але не хотів, щоб хтось про це довідався, хоча так і не зміг залишитись непоміченим. 25 Про нього зараз же почула одна жінка, чия дочка мала нечистого духа. Жінка прийшла і впала йому до ніг. 26 Вона була грекинею і жила серед народу сирофінікія́н. Жінка благала Ісуса вигнати з дочки демона, 27 проте він промовив до неї: «Нехай спочатку наситяться діти, бо ж недобре забрати хліб від дітей і кинути цуценятам». 28 На що жінка сказала: «Правда, пане, але ж цуценята під столом все одно їдять крихти, котрі впали у діток». 29 Тоді Ісус промовив: «За те, що ти так сказала, іди, демон залишив твою доньку». 30 Тож вона повернулась додому і побачила, що дитина її лежить на ліжку, а демон з неї вийшов.

31 Дорогою з околиць Тира Ісус спочатку пішов до Сидона, а звідти — направляючись до Галілейського моря — углиб околиць Десятимістя. 32 Там до нього привели глухого чоловіка, який мав ваду мови, і благали покласти на нього руки. 33 Ісус відвів його вбік, подалі від натовпу, вклав свої пальці у вуха того чоловіка, плюнув, а потім доторкнувся до його язика. 34 Опісля він подивився на небо, глибоко зітхнув і сказав чоловікові: «Еффата́», тобто «Відкрийся». 35 У той момент чоловік почав чути, а вада мови пропала, і він став добре говорити. 36 Тоді Ісус суворо наказав нікому нічого не розповідати, але чим більше він наказував, тим більше люди про це говорили. 37 І народ просто не виходив з дива та казав: «Усе він робить добре. Завдяки йому навіть глухі можуть чути, а німі — говорити».

8 У ті дні, коли знову зібрався великий натовп людей і вони не мали нічого їсти, Ісус покликав учнів та сказав: 2 «Шкода мені цих людей, бо вже три дні вони зі мною й не мають нічого їсти. 3 Коли ж відправлю їх додому голодними, то ослабнуть в дорозі, бо багато з них прийшли здалека». 4 На це учні відказали: «Але як тут, у віддаленому місці, знайти стільки хліба, щоб нагодувати весь цей народ?» 5 Він же їх запитав: «Скільки маєте хлібин?» Ті відповіли: «Сім». 6 Тоді він наказав натовпу посідати* на землю, взяв сім хлібин і, склавши подяку, поламав їх та почав передавати учням, щоб ті роздавали іншим. 7 І мали вони ще кілька рибок. Поблагословивши рибу, Ісус сказав роздати також її. 8 Отже, люди їли й наситились. А коли закінчили їсти, позбирали все те, що залишилося,— сім повних кошів. 9 Усього там було приблизно чотири тисячі чоловіків. Потім він розпустив людей по домівках.

10 Ісус же відразу сів разом з учнями у човен та поплив до околиць Далману́ти. 11 Там підійшли до нього фарисеї і стали з ним сперечатися та просили показати їм якийсь знак із неба, намагаючись так його випробувати. 12 Тож він глибоко зітхнув і промовив: «Чому це покоління хоче побачити знак? Правду кажу вам: це покоління не отримає жодного знака». 13 Сказавши це, він пішов від них, знову сів у човен і відплив на протилежний берег.

14 Але сталося так, що вони забули взяти з собою хліба, і, крім однієї хлібини, не мали в човні більше нічого. 15 Тоді він чітко наказав їм: «Вважайте, стережіться фарисейської та Іродової закваски». 16 Тож вони стали докоряти один одному за те, що не взяли хліба. 17 Помітивши це, він звернувся до них: «Чому сперечаєтесь, що не маєте хліба? Невже ви ще й досі не збагнули того, що я мав на увазі? Невже ваші серця нездатні це зрозуміти? 18 «Маючи очі, не бачите? Маючи вуха, не чуєте?» Хіба ви вже забули: 19 коли я поламав і розділив п’ять хлібин на п’ять тисяч чоловіків, скільки після того ви зібрали повних кошиків хліба?» Вони відповіли: «Дванадцять». 20 «А коли поламав і розділив сім хлібин на чотири тисячі, скільки потім зібрали повних кошів?» Вони відповіли: «Сім». 21 Тоді він сказав: «Невже ви й досі нічого не розумієте?»

22 Опісля прибули вони до Віфсаї́ди. Там до Ісуса привели сліпого і почали благати, щоб Ісус доторкнувся до нього. 23 Він же взяв сліпого за руку, вивів за село і, плюнувши йому на очі, поклав на нього руки й запитав: «Бачиш щось?» 24 Чоловік подивився і відповів: «Бачу людей, бо мені здається, ніби це дерева, тільки вони ходять». 25 Потім він знову поклав йому руки на очі, і чоловік побачив чітко — він був уже здоровий та все бачив виразно. 26 Тож Ісус відправив його додому, але сказав: «Тільки не заходь у село».

27 Далі Ісус разом з учнями вирушив до сіл Кеса́рії Пилипової. По дорозі він почав розпитувати учнів: «Що люди говорять: хто я такий?» 28 Вони ж відповіли: «Декотрі кажуть, що Іван Хреститель, інші — Ілля, а ще інші — один із пророків». 29 І він запитав: «А ви, що ви думаєте? Хто я такий?» У відповідь Петро промовив: «Ти — Христос». 30 Тоді Ісус заборонив їм про нього розказувати. 31 Крім того, він почав їх навчати, що Сину людському доведеться знести багато страждань, що його відкинуть старійшини, старші священики й книжники, потім вб’ють його, та через три дні він воскресне. 32 І розповідав він про це прямо. Однак Петро відвів Ісуса вбік та почав йому дорікати. 33 Ісус обернувся, поглянув на учнів і засудив Петра, кажучи: «Геть від мене, Сатано, бо думаєш не про Боже, а про людське».

34 Тоді він покликав до себе натовп та учнів і промовив: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме свого стовпа мук і постійно йде за мною. 35 Бо хто хоче врятувати свою душу, той її погубить. А хто погубить свою душу заради мене і доброї новини, той врятує її. 36 Адже яка користь людині з того, що вона здобуде цілий світ, але втратить власну душу? 37 Що людина дасть взамін за душу свою? 38 Бо хто буде соромитись мене і моїх слів перед цим перелюбним й грішним поколінням, того посоромиться Син людський, коли прийде зі святими ангелами у славі Батька свого».

9 Далі він сказав їм: «Правду кажу вам: серед тих, що тут стоять, є особи, які не скуштують смерті, аж поки не побачать, як Боже царство запанує у своїй могутності». 2 А через шість днів Ісус взяв із собою на високу гору Петра, Якова та Івана, і з ними більше нікого не було. Там, на горі, Ісус преобразився перед ними. 3 Тоді вбрання його стало сліпучо-білим — таке біле, що жодна людина на землі не змогла б зробити його білішим. 4 Також перед ними з’явилися Ілля та Мойсей і почали розмовляти з Ісусом. 5 Тож Петро сказав Ісусу: «Учителю, добре нам тут. Поставмо три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі». 6 Він просто не знав, що сказати на це, бо вони дуже налякались. 7 І утворилася хмара, яка покрила їх, а з хмари пролунав голос: «Це Син мій улюблений. Слухайте його». 8 Аж раптом, озирнувшись, вони побачили, що коло них більше нікого немає — тільки Ісус.

9 А як сходили вони з гори, він чітко наказав нікому не розповідати про побачене, аж поки Син людський не воскресне з мертвих. 10 Вони взяли його слова до серця, але почали між собою обговорювати, що́ означає воскреснути з мертвих. 11 І стали розпитувати його: «Чому книжники говорять, що спочатку має прийти Ілля?» 12 Він сказав їм: «Спочатку справді повинен прийти Ілля і все відновити, але як тоді зрозуміти, що Син людський має знести багато страждань і його вважатимуть за ніщо? 13 Проте кажу вам: Ілля вже прийшов і з ним зробили все, що хотіли, як і написано про нього».

14 Коли вони підійшли до інших учнів, то побачили довкола них великий натовп, а також книжників, які сперечалися з ними. 15 Як тільки всі вони побачили Ісуса, це їх приголомшило. Тож вони підбігли до нього й почали вітати. 16 Тоді він запитав: «Про що ви сперечаєтесь?» 17 На це один чоловік з натовпу відповів: «Учителю, я привів до тебе свого сина, бо він має духа, який позбавляє його дару мови. 18 Де тільки він схопить сина, там і кидає його на землю, а той пускає піну, скрегоче зубами і повністю знесилюється. Я просив твоїх учнів вигнати його, але вони так і не змогли цього зробити». 19 У відповідь він сказав їм: «О покоління безвірне! Скільки мені ще бути з вами? Скільки ще терпіти вас? Приведіть його сюди». 20 Тож його привели. Але дух, побачивши Ісуса, відразу затряс хлопцем, і той упав на землю, почав качатися та пускати піну. 21 Ісус тоді запитав батька: «Скільки часу це в нього?» Той відказав: «Ще з дитинства. 22 Дух не раз хотів його погубити: кидав то в вогонь, то в воду. Отже, якщо можеш щось зробити, змилосердься над нами і допоможи». 23 Ісус промовив до нього: «Кажеш: «Якщо можеш»? Для того, хто вірить, можливе все». 24 Батько відразу вигукнув: «Вірю! Допоможи, якщо мені в чомусь бракує віри!»

25 Ісус же, помітивши, що до нього збігається багато людей, засудив нечистого духа: «Духу німоти й глухоти, наказую тобі: вийди з нього і більше ніколи не повертайся». 26 Тоді, закричавши та звівши хлопця сильними корчами, дух вийшов; і хлопець став як мертвий, тож більшість людей говорила: «Він помер!» 27 Але Ісус взяв його за руку та підвів, і той встав. 28 А коли він ввійшов у дім, учні запитали його наодинці: «Чому ми не змогли його вигнати?» 29 Він же сказав їм: «Такий рід не змусиш вийти, хіба що молитвою».

30 Вирушивши звідти, вони пішли Галілеєю, але Ісус не хотів, щоб хтось про це довідався. 31 Бо він навчав своїх учнів і казав: «Син людський буде відданий у руки людей, і вони його вб’ють, однак хоча він і буде вбитий, через три дні воскресне». 32 Проте вони не розуміли сказаного, а розпитувати його боялися.

33 І прийшли вони до Капернау́ма. Коли ж Ісус був в одному домі, то запитав їх: «Про що ви сперечалися в дорозі?» 34 Вони мовчали, бо в дорозі сперечалися, хто з них більший. 35 Тому він сів, покликав дванадцятьох і сказав: «Хто хоче бути першим, той має бути останнім і всім служити». 36 Тоді взяв він малу дитину, поставив серед них і, обійнявши її, промовив: 37 «Якщо хтось приймає одне з таких малих дітей в моє ім’я, той приймає мене. Хто ж приймає мене, приймає не тільки мене, але й того, хто мене послав».

38 Тоді Іван каже до нього: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, який твоїм іменем виганяє демонів, і намагались зупинити його, бо він не ходить з нами». 39 На це Ісус промовив: «Не перешкоджайте йому: жодна людина, яка моїм іменем здійснює могутнє діло, не зможе відразу після того злословити мене. 40 Бо хто не проти нас, той за нас. 41 Правду кажу вам: хто напоїть вас кухлем води за те, що ви належите Христу, не втратить своєї нагороди. 42 Однак хто стане каменем спотикання для когось із цих малих, що вірять, то ліпше було б, якби йому на шию повісили жорно, подібне до того, яке зазвичай обертає осел, і кинули в море.

43 І якщо твоя рука доводить тебе до спотикання, відсічи її. Ліпше отримати життя, будучи калікою, ніж з двома руками піти в геє́ну — у вогонь невгасимий. 44 — 45 І якщо твоя нога доводить тебе до спотикання, відсічи її, бо ліпше отримати життя, будучи калікою, ніж з двома ногами бути вкинутим у геє́ну. 46 — 47 І якщо око доводить тебе до спотикання, викинь його. Ліпше тобі увійти в Боже царство однооким, аніж з двома очима бути вкинутим у геє́ну, 48 де черв’яки на їхніх трупах не помирають і вогонь не згасає.

49 Бо кожен має бути посолений вогнем. 50 Сіль добра, але якщо втратить силу, то чим же її приправити? Майте сіль у собі та зберігайте між собою мир».

10 Вставши, Ісус пішов звідти до окраїн Юдеї за Йордан. Там коло нього знову зібралося багато людей і він за своїм звичаєм почав їх навчати. 2 Тоді підійшли фарисеї і, прагнучи його випробувати, стали розпитувати, чи дозволено Законом розлучатися чоловікові зі своєю дружиною. 3 У відповідь він промовив до них: «А що наказав вам Мойсей?» 4 Вони сказали: «Мойсей дозволив написати свідоцтво про розлучення і розлучитись». 5 Ісус же сказав: «Мойсей написав вам цю заповідь тому, що серця ваші зачерствілі». 6 Але на початку творення було інакше, бо написано: «Він створив їх як чоловіка і жінку. 7 Тож покине чоловік батька і матір, 8 та й стануть обоє одним тілом», так що вони вже не двоє, а одне тіло. 9 Отже, що Бог з’єднав одним ярмом, нехай жодна людина не розділяє». 10 Коли він знову був у домі, учні почали його про це розпитувати. 11 Він сказав їм: «Хто розлучається зі своєю дружиною та одружується з іншою, той чинить перелюб і тим завдає їй шкоди. 12 І якщо жінка, розлучившись з чоловіком, одружується з іншим, то чинить перелюб».

13 Потім люди стали приводити до нього малих дітей, щоб він доторкнувся до них, але учні сварили їх за це. 14 Побачивши таке, Ісус обурився й сказав: «Пустіть діток до мене, не перешкоджайте їм, бо саме таким належить Боже царство. 15 Правду кажу вам: якщо хтось не прийме Божого царства так, як дитя, то ніколи в нього не ввійде». 16 І він почав пригортати дітей і благословляти їх, кладучи на них руки.

17 Коли ж Ісус знову вирушив у дорогу, один чоловік підбіг до нього і, впавши на коліна, запитав: «Учителю Добрий, що мені робити, аби успадкувати вічне життя?» 18 Ісус відповів: «Чому називаєш мене добрим? Ніхто не добрий, окрім одного — Бога. 19 Ти ж знаєш заповіді: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не давай лжесвідчення, не обманюй, шануй батька та матір». 20 Той же йому сказав: «Учителю, всього цього я дотримуюся ще з юності». 21 Ісус подивився на чоловіка, і, пройнявшись до нього любов’ю, промовив: «Одного тобі бракує: йди, продай усе, що маєш, і роздай бідним. Так ти збереш собі скарб у небі. А тоді приходь та будь моїм учнем». 22 Але ті слова засмутили чоловіка, і він пішов зажурений, бо мав великий маєток.

23 Оглянувшись довкола, Ісус сказав учням: «Як тяжко тим, що мають гроші, ввійти в Боже царство!» 24 Проте учні здивувалися його словам. Тож він повторив: «Діти, як же важко ввійти в Боже царство! 25 Легше верблюдові пролізти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Боже царство». 26 Це їх ще більше здивувало, і вони запитали: «Чи може тоді взагалі хтось спастися?» 27 Пильно подивившись на них, Ісус сказав: «Неможливе це для людей, але не для Бога, бо для Бога можливе все». 28 Тоді обізвався до нього Петро: «А от ми... Ми полишили все і пішли за тобою». 29 У відповідь Ісус сказав: «Правду кажу вам: немає нікого, хто заради мене й доброї новини покинув би дім, братів, сестер, матір, батька, дітей чи поля 30 і не отримав би у цей час, коли зноситиме переслідування, у сто разів більше домів, братів, сестер, матерів, дітей і полів, а в прийдешній системі — вічне життя. 31 Однак багато перших стануть останніми, а останні — першими».

32 Коли ж Ісус зі своїми учнями йшов дорогою до Єрусалима, то був попереду. Учні були здивовані, а інші, котрі за ними йшли, злякалися. Він знову відійшов з дванадцятьма убік і почав розповідати про те, що́ має з ним статися: 33 «Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син людський буде відданий старшим священикам та книжникам. Вони засудять його на смерть і віддадуть людям з інших народів, 34 і будуть з нього насміхатися, плювати на нього, бичуватимуть його, а потім вб’ють, але через три дні він воскресне».

35 І підійшли до нього Яків та Іван — два сини Зеведе́я — і сказали: «Учителю, зроби для нас, що попросимо». 36 Тоді він запитав: «Чого ви хочете?» 37 Вони відповіли: «Коли ти сидітимеш у своїй славі, дозволь одному з нас бути праворуч від тебе, а другому — ліворуч». 38 Але Ісус сказав їм: «Ви не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, або хреститися хрещенням, яким я хрещусь?» 39 Вони відповіли: «Можемо». На це Ісус сказав: «Чашу, яку я п’ю, ви справді будете пити, і хрещенням, яким я хрещуся — охреститесь. 40 А щодо того, хто сидітиме праворуч чи ліворуч, то це залежить не від мене. Таку можливість отримують ті, для кого це приготовано».

41 Коли про це почули десятеро інших учнів, то почали обурюватися на Якова та Івана. 42 Але Ісус, покликавши їх до себе, сказав: «Ви знаєте, що ті, які вважаються правителями народів, панують над людьми і видатні особи володарюють над ними. 43 Проте серед вас так не має бути, а, навпаки, хто хоче бути поміж вами великим, повинен стати слугою. 44 І хто з-поміж вас хоче бути першим, повинен стати для всіх рабом. 45 Бо й Син людський прийшов не для того, щоб йому служили, а щоб послужити і дати душу свою як викуп за багатьох».

46 Тоді прийшли вони до Єрихона. А коли Ісус, його учні та великий натовп людей вже виходили з міста, сталося ось що. При дорозі сидів сліпий жебрак Вартиме́й (син Тиме́я). 47 Почувши, що там йде Ісус назаря́нин, він почав кричати: «Сину Давидів, Ісусе, змилосердься наді мною!» 48 При цьому багато людей суворо наказували йому мовчати, але він щораз сильніше кричав: «Сину Давидів, змилосердься наді мною!» 49 Тож Ісус зупинився й сказав: «Покличте його». Вони покликали сліпого, говорячи: «Вставай, не бійся, він кличе тебе». 50 Скинувши своє вбрання, він скочив і поспішив до Ісуса. 51 Ісус побачив його й запитав: «Що хочеш, аби я для тебе зробив?» Сліпий відповів: «Учителю, хочу бачити». 52 Ісус же сказав йому: «Йди, твоя віра зцілила тебе». Чоловік одразу прозрів і пішов слідом за ним.

11 Коли вони наближалися до околиць Єрусалима, до Вітфагı́ї та Віфанı́ї, що на Оливковій горі, Ісус послав двох учнів 2 і наказав їм: «Підіть у село, що перед вами. Як тільки ввійдете туди, знайдете прив’язане осля, на якому ще не сиділа жодна людина. Відв’яжіть його й приведіть. 3 А якщо хтось запитає вас: «Навіщо відв’язуєте його?» — скажіть: «Воно потрібне Господу, але він одразу його поверне». 4 Тож вони пішли і знайшли осля, прив’язане коло дверей на бічній вулиці, та й відв’язали його. 5 Але декотрі люди, що там стояли, почали питати: «Що ви робите? Навіщо відв’язуєте осля?» 6 Учні відповіли так, як сказав Ісус, і ті їх відпустили.

7 Тож привели осля до Ісуса, і, коли поклали на нього одяг, Ісус сів зверху. 8 Тоді багато людей стелили на дорозі свій одяг, а інші — зрізане на полях віття. 9 Крім того, ті, що йшли попереду та ззаду, вигукували: «Молимо, спаси! Благословенний, хто йде в ім’я Єгови! 10 Благословенне прийдешнє царство батька нашого, Давида! Молимо тебе, той, хто сидить у небі, спаси його!» 11 Коли ж Ісус в’їхав до Єрусалима, то ввійшов у храм і почав все довкола оглядати; та оскільки вже була пізня година, він пішов разом з дванадцятьма до Віфанı́ї.

12 А наступного дня, коли вони вийшли з Віфанı́ї, Ісус зголоднів. 13 Побачивши здалека фігове дерево, вкрите листям, він підійшов, щоб подивитись, чи є на ньому плоди. Але, окрім листя, там не було нічого, бо для фіг ще не прийшла пора. 14 Тож, звернувшись до дерева, він сказав: «Нехай же ніхто ніколи більше не їсть твоїх плодів». А учні все це чули.

15 Зрештою прийшли вони до Єрусалима. Там він ввійшов у храм і почав виганяти продавців та покупців. Він також поперекидав столи міняльників та лавки тих, хто продавав голубів, 16 і заборонив переносити через храм будь-яке начиння. 17 При цьому він навчав: «Хіба не написано: «Мій дім називатиметься домом молитви для всіх народів»? Ви ж зробили з нього печеру розбійників». 18 Коли почули це старші священики й книжники, то стали шукати можливості погубити Ісуса. Вони боялися його, оскільки бачили, що весь натовп не припиняв захоплюватися його навчанням.

19 А як почало вечоріти, вони вийшли з міста. 20 Наступного дня, проходячи рано-вранці повз фігове дерево, побачили, що воно засохло аж до самого коріння. 21 Тож Петро, пригадавши, що́ то було за дерево, звернувся до Ісуса: «Учителю, глянь! Фігове дерево, яке ти прокляв, засохло». 22 Ісус на це відповів: «Вірте Богові. 23 Правду кажу вам, хто тільки скаже цій горі: «Піднімись і кинься в море»,— та не засумнівається в серці, але буде вірити, що його слова виконаються, то так і станеться. 24 Тому кажу вам: про що молитесь і просите, вірте, що вже майже отримали,— і обов’язково отримаєте. 25 А як стоїте й молитеся, прощайте, коли маєте щось проти інших, аби ваш Батько, який у небі, прощав і ваші проступки». 26 —

27 І прийшли вони знову до Єрусалима. А як Ісус ходив у храмі, підійшли до нього старші священики, книжники й старійшини 28 і стали запитувати його: «Якою владою ти чиниш все це? Хто тобі дав таку владу?» 29 У відповідь Ісус сказав: «І я вас про щось запитаю. Якщо відповісте, то і я вам скажу, якою владою чиню все це. 30 Іванове хрещення було з неба чи від людей? Скажіть». 31 Тож вони почали розмірковувати між собою: «Якщо скажемо: «З неба», він запитає: «Чому ж ви тоді йому не повірили?» 32 Але як тут скажеш: «Від людей»?» Вони ж боялися натовпу, бо всі вважали, що Іван дійсно був пророком. 33 Тож відповіли Ісусу: «Не знаємо». Тоді Ісус промовив: «І я вам не скажу, якою владою чиню все це».

12 Тоді він почав наводити їм приклади: «Один чоловік посадив виноградник, обніс його огорожею, видовбав заглибину для давильні, поставив вежу і здав його виноградарям, а сам вирушив в іншу країну. 2 У відповідну ж пору послав він до виноградарів свого раба, щоб отримати частину врожаю. 3 Проте виноградарі схопили його, побили й відіслали ні з чим. 4 Потім господар послав іншого раба. Але вони і того збезчестили та розбили йому голову. 5 Він послав ще одного раба. Та його вони взагалі вбили. І з тих багатьох, хто приходив пізніше, одних побили, а декого вбили. 6 Був у нього ще улюблений син. Його він послав останнім, кажучи: «До мого сина вони поставляться з повагою». 7 Але виноградарі почали говорити між собою: «Це спадкоємець. Ходімо, убиймо його, і спадщина буде нашою». 8 Тож вони схопили його, вбили й викинули з виноградника. 9 Що ж тепер зробить власник? Піде й погубить тих виноградарів, а виноградник віддасть іншим. 10 Хіба ви ніколи не читали в Писанні: «Камінь, який відкинули будівельники, став головним наріжним каменем. 11 Це від Єгови й дивовижне в наших очах»?»

12 Зрозумівши, що цей приклад був саме про них, вони стали шукати нагоди схопити Ісуса, але, побоявшись людей, залишили його й пішли собі геть.

13 Потім послали до нього декотрих фарисеїв та прибічників Ірода, щоб зловити його на слові. 14 Прийшовши, ті сказали: «Учителю, ми знаємо, що ти завжди говориш правду і не піддаєшся впливу інших, хоч би хто вони були. Навпаки, ти завжди навчаєш Божої дороги згідно з правдою. Скажи, Закон дозволяє платити кесарю подушний податок? 15 Тож платити нам чи ні?» Розпізнавши їхнє лицемірство, Ісус сказав: «Чому мене випробовуєте? Покажіть мені денарій». 16 Коли вони принесли, він запитав їх: «Чиє це зображення та ім’я?» Ті відповіли: «Кесареве». 17 Тоді Ісус сказав: «Тож віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові». І були вони надзвичайно вражені його словами.

18 Опісля прийшли до нього саддукеї, які говорять, що немає воскресіння, і запитали: 19 «Учителю, Мойсей написав нам, що коли хтось помирає і залишає дружину, не маючи дитини, то жінку повинен взяти його брат, аби вона народила від нього дитину для свого колишнього чоловіка. 20 Тож було семеро братів; перший взяв собі дружину, та помер без нащадка. 21 Тоді жінку взяв другий, але теж помер, не залишивши нащадка, і те саме сталося з третім. 22 Так померли всі семеро братів, і ніхто з них не залишив нащадка. Кінець кінцем померла й сама жінка. 23 Отже, коли настане воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже з нею були одружені всі семеро?» 24 Ісус же сказав їм: «Ви помиляєтесь, бо не знаєте ані Писання, ані дії Божої сили. 25 Адже коли воскресають з мертвих, то ні чоловіки, ні жінки не одружуються, тоді вони подібні до ангелів у небі. 26 Коли ж говорити, що мертві справді воскресають, то хіба ви не читали в книзі Мойсея, у розповіді про терновий кущ, як Бог сказав йому: «Я Бог Авраама, Бог Ісака і Бог Якова»? 27 Він Бог не мертвих, а живих. Ви дуже помиляєтеся».

28 Тоді один із книжників підійшов і почув, як вони сперечаються. Він побачив, що Ісус їм добре відповів, тому запитав його: «Яка заповідь найперша?» 29 Ісус сказав: «Перша така: «Слухай, Ізраїлю: Єгова, наш Бог,— один Єгова, 30 і люби Єгову, Бога свого, всім серцем, всією душею, всім розумом та всією силою своєю». 31 А друга така: «Люби свого ближнього, як самого себе». Немає заповіді більшої від цих». 32 На це книжник промовив до нього: «Учителю, ти сказав добре і правдиво: «Він — один, і немає іншого, окрім Нього»; 33 і треба любити його всім серцем, всім розумінням і всією силою, а також любити ближнього, як самого себе. Це набагато цінніше від усіх цілопалень та жертв». 34 Ісус же, побачивши, що той говорить розсудливо, сказав: «Ти недалеко від Божого царства». І після того ніхто вже не наважувався ставити йому подібні запитання.

35 Тож, продовжуючи навчати у храмі, Ісус знову звернувся до них: «Чому книжники говорять, що Христос — це просто Давидів син? 36 Адже, Давид, керований святим духом, сам говорить: «Сказав Єгова моєму Господеві: «Сиди праворуч від мене, поки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги». 37 Отже, коли Давид називає його Господом, як же тоді він Давидів син?»

І великий натовп, що зібрався, із задоволенням слухав Ісуса, 38 який продовжував навчати: «Стережіться книжників, які люблять ходити у довгому вбранні й хочуть, аби їх вітали на ринкових площах, 39 та прагнуть сидіти спереду в синагогах і мати найпочесніші місця на вечерях. 40 Саме ці люди пожирають доми вдів і довго моляться напоказ; але й присуд, який вони отримають, буде суворіший».

41 Тоді, сівши так, щоб було видно скриньки для дарів, він почав спостерігати, як люди кидають у них гроші. При цьому чимало заможних кидало багато монет. 42 Підійшла туди і бідна вдова та вкинула дві монетки, які майже нічого не були варті*. 43 Тож він покликав учнів і сказав: «Правду кажу вам, ця бідна вдова вкинула більше грошей, ніж всі ті люди. 44 Бо вони кидали через те, що мають надмір, а вона, убога, кинула все, що мала, весь свій прожиток».

13 Коли ж Ісус виходив з храму, один учень сказав: «Учителю, поглянь! Яке каміння і які будівлі!» 2 Однак Ісус відповів: «Бачиш ці великі будівлі? Не залишиться тут навіть каменя на камені — усе буде зруйновано».

3 А як він сидів на Оливковій горі, звідки було видно храм, Петро, Яків, Іван та Андрій запитали його наодинці: 4 «Скажи нам, коли це станеться і за якою ознакою можна буде побачити, що кінець усього цього вже близько?» 5 У відповідь Ісус сказав: «Стережіться, щоб вас ніхто не ввів в оману, 6 оскільки багато хто прийде під моїм іменем, кажучи: «Я Христос», і багатьох введуть в оману. 7 Крім того, коли почуєте про війни у різних місцях, не жахайтесь: усе те має відбуватися, але це ще не кінець.

8 Бо повстане народ на народ і царство на царство. Також буде голод, і в одному місці за іншим відбуватимуться землетруси. Проте все це лише початок нестерпних мук.

9 Ви ж пильнуйте. Вас віддаватимуть місцевим судам і битимуть у синагогах, а також через мене ставитимуть перед намісниками й царями, що дасть вам нагоду свідчити і їм. 10 І, перш ніж прийде кінець, добра новина має проповідуватися* поміж усіма народами. 11 Проте коли вас поведуть, аби віддати під суд, не тривожтеся наперед, що говорити, а кажіть те, що вам буде дано в ту мить, бо тоді будете говорити не ви, а святий дух. 12 І знайте також, що в той час брат брата віддаватиме на смерть, а батько — дитину; діти теж повстануть проти батьків і віддадуть їх на смерть. 13 І за ім’я моє вас будуть ненавидіти всі народи. Але хто витримає до кінця, той спасеться.

14 Коли ж побачите, що мерзота, яка спричиняє спустошення, стоїть там, де не повинна (щоб зрозуміти це, читачеві потрібна проникливість), то нехай ті, що в Юдеї, втікають у гори. 15 Хто буде в той час на даху, нехай не сходить і не заходить у дім, аби щось узяти. 16 І хто буде в полі, нехай не повертається додому за одягом. 17 Горе в ті дні вагітним і тим, що годуватимуть грудьми! 18 Моліться, аби це не сталося взимку, 19 бо в ті дні буде таке лихо, якого не було від початку існування всього, створеного Богом, і ніколи більше не буде. 20 І якби Єгова не скоротив тих днів, то не врятувалася б жодна людина*. Але задля своїх вибранців він їх скоротить.

21 Якщо тоді хтось вам скаже: «Дивіться, Христос тут!», «Дивіться, він там!» — не вірте. 22 Бо з’являться лжехристи й лжепророки, які чинитимуть знаки та чуда, щоб, коли можливо, звести вибранців. 23 Тому будьте обачні: я вам розповів про все заздалегідь.

24 Але в ті дні, після того лиха, сонце потемніє, місяць не дасть свого світла, 25 зірки попадають з неба, а сили, що на небі, затрясуться. 26 Тоді побачать Сина людського, який ітиме у хмарах з великою силою та славою. 27 І пошле він ангелів та збере своїх вибранців з чотирьох сторін світу* — від краю землі до краю небес.

28 Візьміть для прикладу фігове дерево: як тільки його пагінці набрякають і пускають листя, відомо, що близько літо. 29 Так само, коли ви побачите, що все це відбувається, то знайте, що Син людський близько, при дверях. 30 Правду кажу вам: не промине це покоління, як усе це станеться. 31 Небо і земля проминуть, але не мої слова.

32 А про день той чи годину не знає ніхто: ні ангели на небі, ні Син, а тільки Батько. 33 Будьте насторожі, пильнуйте, бо не знаєте, коли настане визначений час. 34 Це можна показати на прикладі чоловіка, який, залишивши свій дім, вирушає в іншу країну. Він доручає своїм рабам наглядати за домом — дає кожному з них завдання і наказує придверникові пильнувати. 35 Так і ви, пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому: чи ввечері, чи опівночі, чи коли співають другі півні, чи рано-вранці. 36 Вважайте, щоб ви не спали, як він прийде, а прийде він несподівано. 37 Проте що́ кажу вам, кажу всім: пильнуйте».

14 А через два дні мала настати Пасха та свято Прісних хлібів. Тим часом старші священики й книжники шукали нагоди підступно схопити Ісуса та вбити, 2 але постійно повторювали: «Тільки не у свято, щоб народ не збунтувався».

3 Коли ж він, будучи у Віфанı́ї, їв у домі Си́мона, прокаженого, прийшла жінка з алебастровою пляшечкою, яка була наповнена пахучою олією — дуже дорогим щирим нардом. Відкривши пляшечку, вона почала виливати олію Ісусові на голову. 4 Декотрих це обурило, і вони стали говорити між собою: «Нащо марнувати таку олію? 5 Адже її можна було б продати більше ніж за триста денаріїв, а гроші роздати бідним!» Тож вони були дуже незадоволені жінкою. 6 Але Ісус сказав: «Залишіть її в спокої. Навіщо завдаєте їй прикрощів? Вона зробила для мене добре діло. 7 Бо бідні завжди з вами, і їм можете робити добро, коли тільки забажаєте, а я з вами буду не завжди. 8 Вона зробила те, що могла: намастила моє тіло пахучою олією, наперед приготувавши до поховання. 9 Правду кажу вам: хоч би де у світі проповідувалася добра новина, розповідатимуть і про вчинок цієї жінки, на згадку про неї».

10 Потім Юда Іскаріот, один з дванадцятьох, пішов до старших священиків, щоб видати їм Ісуса. 11 Священики ж, почувши про це, втішилися й пообіцяли йому срібняків. Відтоді Юда почав шукати зручного моменту видати його.

12 А в перший день свята Прісних хлібів, коли за звичаєм приносили пасхальну жертву, учні запитали Ісуса: «Де хочеш, щоб ми приготували тобі пасхальну вечерю?» 13 У відповідь він вибрав двох учнів і сказав їм: «Ідіть у місто. Коли побачите там чоловіка, який нестиме глиняну посудину з водою, підіть за ним. 14 Він має ввійти до одного дому. Зустрівши господаря, скажіть йому: «Учитель запитує: «Де гостьова кімната, в якій я міг би з’їсти з учнями пасхальну вечерю?» 15 Він покаже вам велику горішню кімнату, готову до святкування. Власне там і приготуйте». 16 І учні пішли до міста. Там все було саме так, як він говорив, тож вони зробили необхідні приготування до пасхальної вечері.

17 Коли звечоріло, він прийшов туди разом з дванадцятьма. 18 А як вони сиділи* за столом та їли, Ісус промовив: «Правду кажу вам: один з вас — із тих, хто їсть зі мною,— зрадить мене». 19 І вони зажурилися й почали його один за одним питати: «Це ж не я, правда?» 20 Тоді він відповів: «Це один з дванадцятьох — той, хто вмочає зі мною хліб у спільну миску. 21 Авжеж, Син людський відходить, як і написано про нього, але горе людині, через яку Сина людського буде видано! Ліпше б їй було взагалі не родитися».

22 Коли вони ще їли, Ісус взяв хліб і, помолившись, поламав його, дав їм та сказав: «Візьміть, це означає моє тіло». 23 Після того він узяв чашу, склав подяку й також дав їм, і всі пили з неї, 24 а сам Ісус промовив до них: «Це означає мою «кров угоди», яка проллється за багатьох. 25 Правду кажу вам: більше не буду пити від плоду виноградної лози аж до того дня, коли питиму вже молоде вино в Божому царстві». 26 Коли ж вони закінчили, то, заспівавши хвалебних пісень, пішли на Оливкову гору.

27 Після того Ісус сказав їм: «Усі ви незабаром спіткнетеся, бо написано: «Я вражу пастиря — і вівці розпорошаться». 28 Проте коли воскресну, піду до Галілеї і там чекатиму на вас». 29 Але Петро промовив: «Навіть якщо всі спіткнуться, я не спіткнусь». 30 На це Ісус сказав: «Правду кажу тобі: ще сьогодні, цієї ночі, перш ніж двічі заспіває півень, навіть ти тричі зречешся мене». 31 Але Петро ще наполегливіше почав запевняти: «Хоч би мені довелося померти з тобою, нізащо не зречуся». І всі решта говорили так само.

32 Потім прийшли вони до місця, яке називається Гефсима́нія. Там Ісус звернувся до учнів: «Посидьте тут, поки я помолюся». 33 Сказавши це, він узяв із собою Петра, Якова та Івана і пішов. Тоді Ісус надзвичайно схвилювався та дуже стривожився, 34 і він сказав їм: «Душа моя сильно засмучена, аж до смерті. Залишайтеся тут та пильнуйте». 35 Пройшовши трохи далі, він упав на землю і почав молитися й просити, щоб, коли можливо, та година його оминула. 36 Він благав: «Авва, Батьку, для тебе все можливе; забери від мене цю чашу. А втім, нехай буде не те, чого хочу я, а чого хочеш ти». 37 Після того він повернувся до учнів і, побачивши, що вони сплять, сказав Петрові: «Си́моне, ти спиш? Невже ти не в стані попильнувати й годину? 38 Пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу. Звичайно, дух бадьорий, але тіло слабке». 39 І він вдруге відійшов та почав молитися, промовляючи ті самі слова. 40 Коли він повернувся знову, вони, як і раніше, спали, бо їхні повіки обважніли. І вони не знали, що йому відповісти. 41 А як повернувся втретє, сказав їм: «Такий час, а ви спите й відпочиваєте! Досить! Година прийшла! Ось Сина людського видають у руки грішників. 42 Вставайте, ходімо. Мій зрадник уже близько».

43 І зараз же, коли він ще говорив це, прийшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним — юрба з мечами та палицями, вислана старшими священиками, книжниками і старійшинами. 44 А зрадник дав наперед умовний знак, кажучи: «Той, кого я поцілую,— це він; візьміть його під варту й відведіть; і стережіть, щоб він не втік». 45 Отже, він підійшов прямо до Ісуса і, сказавши: «Учителю!» — дуже ніжно його поцілував. 46 Тоді Ісуса схопили й взяли під варту. 47 Побачивши це, один чоловік, який стояв поряд, вихопив меча і, вдаривши, відсік праве вухо рабові первосвященика. 48 Ісус же звернувся до натовпу: «Хіба я розбійник, що ви прийшли арештувати мене з мечами й палицями? 49 Я день у день був з вами, навчаючи в храмі, але ви не брали мене під варту. А втім, саме так і мають сповнитися Писання».

50 Що ж до його учнів, то всі вони покинули його та втекли. 51 А один юнак, який накинув на голе тіло вбрання з тонкого лляного полотна, пішов слідом за ним. Коли ж його спробували схопити, 52 він залишив свій лляний одяг і втік голий.

53 Тим часом Ісуса повели до первосвященика, де зібралися всі старші священики, старійшини й книжники. 54 Петро ж ішов за ним аж до подвір’я первосвященика, тримаючись на безпечній відстані. Увійшовши туди, він сів зі слугами коло яскравого вогнища, щоб погрітися. 55 Тим часом старші священики і весь Синедріо́н шукали свідчення проти Ісуса, бо хотіли стратити його, але ніяк не знаходили. 56 І хоча багато лжесвідчило проти нього, однак їхні свідчення не узгоджувались між собою. 57 Були також інші, які вставали й давали фальшиве свідчення проти нього, говорячи: 58 «Ми чули, як він казав: «Я зруйную цей рукотворний храм і за три дні збудую інший, нерукотворний». 59 Але і в цьому їхні свідчення не узгоджувались.

60 Зрештою встав з-поміж них первосвященик і запитав Ісуса: «Ти нічого не хочеш сказати у відповідь? Чуєш, що́ вони свідчать проти тебе?» 61 Але він мовчав і нічого не відповідав. Тоді первосвященик продовжив: «Ти справді Христос, Син Благословенного?» 62 Ісус відповів: «Я. І ви побачите Сина людського, який сидітиме праворуч від Могутнього і йтиме з небесними хмарами». 63 Почувши це, первосвященик роздер свій спідній одяг і сказав: «Навіщо нам ще свідки? 64 Ви чули цю богозневагу. Що ви думаєте з цього приводу?» І всі вони почали проголошувати Ісуса винним та казати, що він заслуговує смерті. 65 Потім декотрі стали плювати на нього, закривати йому обличчя та бити кулаками, кажучи: «Пророкуй!» Зрештою, судові виконавці, даючи йому ляпаси, вивели його назовні.

66 А Петро в той час був унизу, на подвір’ї. Коли туди прийшла одна служниця первосвященика 67 і побачила Петра, який грівся коло вогнища, то стала пильно вдивлятися в нього, а тоді сказала: «Ти теж був з тим назаря́нином, з тим Ісусом». 68 Але він заперечив: «Я не знаю його і не розумію, що ти кажеш»,— і вийшов на зовнішнє подвір’я. 69 Там ця служниця, побачивши його, знову почала говорити до тих, що стояли поряд: «То один з них». 70 Він же і цього разу все заперечив. І знову через деякий час ті, що стояли поряд, почали казати Петру: «Ти дійсно один з них, ти ж галілеянин». 71 Але він став присягатися і клястися: «Я не знаю того чоловіка, про якого говорите». 72 І зараз же півень заспівав удруге, а Петро згадав Ісусові слова: «Перш ніж двічі заспіває півень, ти тричі зречешся мене». Тож він не витримав і розридався.

15 І відразу на світанку старші священики, старійшини і книжники — весь Синедріо́н — провели нараду та, зв’язавши Ісуса, відвели його й віддали Пилатові. 2 Коли Ісуса привели, Пилат запитав його: «Ти цар юдейський?» Той відповів: «Ти сам це кажеш». 3 Тоді старші священики почали висувати проти нього багато обвинувачень. 4 Пилат знову став питати його: «Тобі немає чого сказати у відповідь? Дивись, скільки обвинувачень висувають проти тебе». 5 Але Ісус більше нічого не відповідав, що дуже здивувало Пилата.

6 А Пилат мав звичай звільняти у свята одного в’язня, за якого просив народ. 7 На той час був у кайданах один чоловік, на ім’я Вара́вва. Його ув’язнили разом із заколотниками, які під час бунту вчинили вбивство. 8 Тож зібрався натовп і став просити, щоб Пилат за цим звичаєм відпустив їм в’язня. 9 Пилат запитав: «Хочете, звільню для вас юдейського царя?» 10 Бо він знав, що старші священики видали його із заздрості. 11 Проте старші священики підбурили натовп, аби Пилат звільнив замість Ісуса Вара́вву. 12 Тоді Пилат ще раз запитав: «Що ж мені робити з тим, кого ви називаєте царем юдейським?» 13 Вони знову закричали: «На стовп його!» 14 Пилат же питав далі: «Що ж поганого він зробив?» Але вони, не замовкаючи, ще сильніше кричали: «На стовп його!» 15 Тож Пилат, прагнучи задовольнити натовп, звільнив їм Вара́вву, а Ісуса наказав висікти, після чого звелів прибити його до стовпа.

16 Потім воїни повели Ісуса у двір, тобто в намісницький палац, і скликали весь загін. 17 Там Ісуса нарядили в пурпур, сплели терновий вінок і надягли йому на голову, 18 а тоді почали вигукувати: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» 19 Також його били по голові очеретиною, плювали на нього і, стаючи на коліна, кланялися йому. 20 Зрештою, наглузувавшись, вони зняли пурпур з Ісуса, знову одягли в його вбрання, а тоді повели, щоб прибити до стовпа. 21 По дорозі вони зустріли одного перехожого, який ішов зі села,— Си́мона з Кире́ни, батька Олександра і Руфа,— і змусили* його взяти Ісусового стовпа мук.

22 Тож привели вони Ісуса на місце за назвою Голго́фа, яка в перекладі означає «Череп». 23 Там йому хотіли дати вина, змішаного з дурманною миррою, але він відмовився. 24 Тоді Ісуса прибили до стовпа, а його вбрання розділили між собою, кидаючи жеребок, що́ хто візьме. 25 Коли ж його прибили, була вже третя година. 26 А на табличці, яку помістили над ним, було написано звинувачення: «Цар юдейський». 27 Крім того, поряд з ним прибили двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. 28 — 29 І коли повз Ісуса проходили люди, то кивали головами та зневажливо говорили: «Гей, ти! Ти ж збирався зруйнувати храм і за три дні відбудувати його, 30 врятуй себе — зійди зі стовпа». 31 Так само старші священики з книжниками сміялися поміж собою: «Інших він рятував, а себе врятувати не може! 32 Нехай Христос, цар Ізраїля, тепер зійде зі стовпа. Якщо ми побачимо це, то повіримо». Його ганьбили навіть ті, що були разом з ним прибиті до стовпів.

33 Коли ж настала шоста година, цілий край огорнула темрява аж до дев’ятої. 34 А о дев’ятій годині Ісус скрикнув: «Елı́, Елı́, лама́ сабахтанı́?» — що в перекладі означає: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» 35 Почувши це, декотрі з тих, що стояли поблизу, почали говорити: «Гляньте, кличе Іллю». 36 А хтось побіг, намочив губку в кислому вині, настромив на очеретину і дав йому пити, кажучи: «Облиште його! Подивімося, чи прийде Ілля, щоб його зняти». 37 Проте Ісус, голосно скрикнувши, віддав останній подих. 38 Тоді завіса святині роздерлась надвоє — згори донизу. 39 Коли сотник, який стояв неподалік від Ісуса, побачив, за яких обставин він помер, то сказав: «Цей чоловік був справді Божим Сином».

40 Стояли там і жінки, які спостерігали за всім здалека,— Марія Магдалина, Марія, мати Якова Меншого і Йосı́я, та Саломія. 41 Усі вони раніше супроводжували Ісуса і прислуговували йому в Галілеї. Також було там багато інших жінок, які прийшли разом з ним до Єрусалима.

42 Наближався вечір. І, оскільки було Приготування, тобто вечір напередодні суботи, 43 туди прийшов Йосип з Аримате́ї — шанований член Ради, який і сам чекав Божого царства. Він відважився піти до Пилата та попросив у нього дозволу забрати Ісусове тіло. 44 Пилат здивувався, що той вже помер, тому покликав сотника і запитав, чи це правда. 45 Коли сотник те підтвердив, Пилат дозволив забрати тіло. 46 Тож Йосип купив тонке лляне полотно, а тоді зняв тіло, обгорнув його у полотно й поклав до висіченої в скелі гробниці та привалив до входу камінь. 47 А Марія Магдалина і Марія, мати Йосı́я, залишились там і спостерігали за місцем, куди його поклали.

16 Коли ж минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили ароматичних трав, щоб піти й намастити Ісусове тіло. 2 І рано-вранці першого дня тижня, на світанку, вони пішли до гробниці. 3 По дорозі жінки говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу?» 4 Коли ж вони подивилися, то побачили, що камінь вже було відкочено, хоча був він дуже великий. 5 Ввійшовши до гробниці, жінки помітили, що праворуч сидить молодий чоловік, одягнений у біле, і аж завмерли з подиву. 6 Та він сказав їм: «Не жахайтесь. Я знаю, ви шукаєте Ісуса назаря́нина, який був прибитий до стовпа. Він воскрес, його тут немає. Подивіться! Ось місце, де його поклали. 7 Тому йдіть, розкажіть його учням і Петрові: «Він іде до Галілеї, і коли ви туди прийдете, то зустрінете його, як він і говорив». 8 Тож, вийшовши, вони побігли подалі від гробниці, бо їх пройняв жах та охопила велика паніка. Проте через страх вони нікому нічого не сказали.

КОРОТКЕ ЗАКІНЧЕННЯ

Декотрі пізніші рукописи та переклади після Марка 16:8 мають таке коротке закінчення.

І все, про що їм було наказано, вони в кількох словах розповіли тим, хто був з Петром. А після всього того сам Ісус, послуговуючись учнями, послав від сходу до заходу святу й нетлінну звістку про вічне спасіння.

ДОВГЕ ЗАКІНЧЕННЯ

У декотрих стародавніх рукописах (Александрійському кодексі, Кодексі Єфрема, кодексі Бези) та перекладах (латинській Вульгаті, К’юртонському рукописі, сирійській Пешітті) міститься довге закінчення, пропущене в Сінайському кодексі, Ватиканському кодексі, Сінайсько-сирійському рукописі та вірменському перекладі.

9 Після того як Ісус воскрес вранці першого дня тижня, він спочатку з’явився Марії Магдалині, з якої вигнав сімох демонів. 10 Вона пішла й розповіла про це тим, хто з ним ходив. У той час вони тужили й плакали. 11 Проте, почувши, що він ожив і що Марія його бачила, все одно не повірили. 12 Потім Ісус з’явився в іншому образі двом із них, коли вони йшли дорогою в село. 13 Ті ж, повернувшись, розповіли про це решті. Однак їм теж не повірили. 14 Пізніше він з’явився одинадцятьом апостолам, коли ті сиділи* за столом. Він засудив їх за те, що через своє невірство й несприйнятливе серце вони не вірили тим, хто бачив його, вже воскреслого з мертвих. 15 І він сказав їм: «Ідіть по цілому світі й проповідуйте добру новину всьому створінню. 16 Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, буде засуджений. 17 А віруючі чинитимуть такі знаки: моїм ім’ям виганятимуть демонів, говоритимуть різними мовами, 18 братимуть в руки змій і, коли вип’ють щось отруйне, воно їм зовсім не зашкодить. До того ж будуть вони класти руки на хворих, і ті одужуватимуть».

19 Коли ж Господь Ісус закінчив з ними говорити, він був забраний до неба і сів праворуч від Бога. 20 Вони ж пішли та скрізь проповідували, а Господь співпрацював з ними і підтверджував їхню звістку різними знаками.