Від Луки

1 Багато хто намагався описати події, які, ми впевнені, є цілком достовірні. 2 Про них нам розповіли й ті, що від початку були очевидцями всього і служили, проголошуючи цю новину. 3 Тож і я, докладно дослідивши усе від самого початку, постановив по порядку написати тобі про це, найдостойніший Теофı́ле, 4 щоб ти міг побачити, наскільки вірогідним є все те, чого тебе навчили*.

5 За днів Ірода, царя Юдеї, жив один священик, на ім’я Заха́рій, з черги Авı́ї. Він мав дружину з Ааронових дочок, яку звали Єлизаве́тою. 6 Обоє вони були праведні в Божих очах, оскільки поводились бездоганно, дотримуючись усіх заповідей і законів Єгови. 7 Але вони не мали дітей, бо Єлизавета була безплідною, та й обоє вже були похилого віку.

8 Якось Заха́рій під час служіння його черги виконував перед Богом обов’язки священика, 9 і згідно зі священицьким розпорядком йому випав почесний обов’язок увійти до святині Єгови й кадити фіміам. 10 У той час як кадили фіміам і дуже багато людей молилося надворі, 11 Заха́рію з’явився ангел Єгови і став праворуч від кадильного жертовника. 12 Побачивши його, Заха́рій збентежився й налякався. 13 Та ангел сказав йому: «Не бійся, Заха́рію, бо твої благання вислухані, і Єлизавета, дружина твоя, народить сина, а ти назвеш його Іваном. 14 Ти будеш радіти й веселитися, і багато хто буде тішитись його народженням, 15 бо він стане великим в очах Єгови. Тільки нехай взагалі не п’є вина та жодного п’янкого напою. Він буде сповнений святого духу ще від материнської утроби 16 і поверне багатьох синів Ізраїля до Єгови, їхнього Бога. 17 І він піде перед Ним з духом та силою Іллі, щоб повернути серця батьків до дітей, а неслухняних — до мудрості праведних і щоб приготувати народ для Єгови».

18 Однак Заха́рій сказав ангелу: «А звідки мені знати, що воно так буде? Адже я старий, та й дружина моя вже похилого віку». 19 На це ангел відповів: «Я Гавриїл — той, хто стоїть перед Божим лицем. Мене було послано розмовляти з тобою і сповістити цю добру новину. 20 Ось ти замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли все це станеться, бо ти не повірив моїм словам, які сповняться у визначений час». 21 Люди ж надворі чекали Заха́рія і почали дивуватись, чому він затримується у святині. 22 А він, вийшовши, не міг говорити з ними. Тоді всі збагнули, що Заха́рій бачив у святині щось надприродне, і він став пояснювати їм усе жестами й залишався німим. 23 Коли ж дні його служіння закінчились, він пішов додому.

24 Після того його дружина Єлизавета завагітніла і п’ять місяців не виходила з дому, кажучи: 25 «Ось так у ці дні вчинив мені Єгова: він звернув на мене увагу і зняв з мене ганьбу серед людей».

26 А як вона була на шостому місяці, Бог послав ангела Гавриїла в галілейське місто Назарет 27 до незайманої дівчини, зарученої з чоловіком із Давидового дому. Його звали Йосипом, а дівчину — Марією. 28 Ангел, прийшовши до неї, сказав: «Доброго дня, обдарована милістю! Єгова з тобою». 29 Через ці слова вона дуже розхвилювалась і почала міркувати, що́ могло б означати таке вітання. 30 Та ангел сказав їй: «Не бійся, Маріє, бо ти знайшла милість у Божих очах. 31 Ти зачнеш в утробі і народиш сина, і даси йому ім’я Ісус. 32 Він стане великим і буде названий Сином Всевишнього, а Бог Єгова дасть йому престол його батька, Давида, 33 і він царюватиме над домом Якова навіки, і царству його не буде кінця».

34 Марія ж сказала ангелу: «Як це станеться, адже я ще ніколи не жила з чоловіком?» 35 На це ангел їй відповів: «Святий дух злине на тебе, і сила Всевишнього огорне тебе. Тому і той, хто народиться, буде названий святим, Сином Божим. 36 Ось Єлизавета, твоя родичка, хоча й похилого віку, також зачала сина, і вона — та, яку називають неплідною,— вже на шостому місяці, 37 бо жодне слово Боже не залишиться нездійсненим». 38 Тоді Марія відповіла: «Я — раба Єгови! Нехай станеться зі мною, як ти сказав». І ангел відійшов від неї.

39 У ті дні Марія зібралася й поспішила в гористий край, до одного юдейського міста. 40 Прибувши туди, вона увійшла в дім Заха́рія та привітала Єлизавету. 41 Коли ж Єлизавета почула Маріїне вітання, то дитина в її утробі заворушилась, а сама вона сповнилася святим духом 42 і вигукнула: «Благословенна ти поміж жінками, і благословенний плід твоєї утроби! 43 До мене прийшла мати мого Господа! За що мені така честь? 44 Бо тільки-но до моїх вух долинуло вітання твоє, дитина в моїй утробі заворушилася з великої радості. 45 І щаслива жінка, яка повірила, адже все, що Єгова їй говорив, здійсниться».

46 А Марія сказала: «Моя душа звеличує Єгову, 47 і дух мій невимовно радіє Богом, моїм Спасителем, 48 бо він звернув увагу на свою скромну рабу. Відтепер усі покоління називатимуть мене щасливою, 49 адже Сильний здійснив для мене великі діла, і його ім’я святе. 50 З покоління в покоління він дарує милосердя тим, хто боїться його. 51 Він учинив своєю рукою могутні діла і розпорошив тих, хто виношує у своїх серцях зухвалі задуми. 52 Він скинув володарів із престолів і звеличив незначних. 53 Він наситив голодних добром, а багатих відіслав ні з чим. 54 Він прийшов на допомогу Ізраїлю, своєму слузі, аби показати, що пам’ятає про свою обіцянку повік виявляти милосердя 55 Аврааму та його нащадкам, як і говорив нашим прабатькам». 56 І Марія пробула з нею близько трьох місяців, а потім повернулась додому.

57 Аж ось настав час, і Єлизавета народила сина. 58 Коли ж її сусіди та родичі почули, що Єгова виявив їй велике милосердя, то почали радіти разом з нею. 59 А восьмого дня вони прийшли обрізати дитя і хотіли дати йому батькове ім’я — Заха́рій. 60 Але мати заперечила: «Ні, він повинен називатись Іваном». 61 Та їй відповіли: «Жоден з ваших родичів не має такого імені»,— 62 і почали жестами запитувати батька, як він хоче назвати дитину. 63 А він попросив дощечку й написав: «Його ім’я — Іван». Це здивувало всіх присутніх. 64 У ту ж мить уста Заха́рія відкрились, а язик звільнився, і він почав говорити, благословляючи Бога. 65 Тоді всіх жителів тієї околиці огорнув страх, і по цілому гористому краю Юдеї почали розповідати про те, що сталося. 66 І всі, хто чув цю новину, зберігали її у своєму серці й казали: «Ким же стане це дитя?» — бо з ним справді була рука Єгови.

67 А Заха́рій, батько дитини, сповнився святим духом і почав пророкувати: 68 «Нехай буде благословенний Єгова, Бог Ізраїля, бо він звернув увагу на свій народ, щоб визволити його. 69 І він дав нам могутнього спасителя* з дому Давида, свого слуги, 70 бо обіцяв через уста святих пророків давнини 71 врятувати нас від ворогів та з рук усіх, хто нас ненавидить. 72 Він дав його, щоб виявити нам милосердя, обіцяне ще нашим прабатькам, щоб згадати свою святу угоду — 73 присягу, яку він дав нашому прабатькові Аврааму, 74 і щоб, визволивши нас з рук ворогів, наділити честю безстрашно служити* йому 75 з відданістю та праведністю по всі наші дні. 76 А тебе, дитино, назвуть пророком Всевишнього, бо ти підеш перед Єговою, щоб приготувати для нього шляхи 77 і донести до його народу звістку про спасіння, яке вони зможуть отримати через прощення гріхів 78 завдяки глибокому співчуттю нашого Бога. Виявляючи це співчуття, Бог осяє нас, немов світанок, 79 і освітить тих, хто сидить у темряві й у тіні смерті, а також скерує нас на дорогу миру й поблагословить на ній».

80 А хлопчик ріс та зміцнявся духом; і він перебував у пустельних місцях аж до дня, коли виявив себе Ізраїлю.

2 У ті дні від кесаря Августа вийшла постанова зробити перепис усієї населеної землі 2 (це перший перепис, і відбувся він, коли Квіри́ній був намісником Сирії). 3 Тож усі люди пішли на перепис, кожен до свого міста. 4 Пішов, звичайно, і Йосип з галілейського міста Назарета в Юдею, у Давидове місто Віфлеєм, бо походив з дому й родини Давида. 5 Він вирушив туди, щоб записатися з Марією, яка на той час уже стала його дружиною і чекала дитину. 6 А коли вони були там, настав час їй родити. 7 І вона народила сина, свого первістка, сповила його й поклала в ясла, бо в заїзді вже не було місця.

8 У тій же місцевості були пастухи, які жили в полі і вночі стерегли свої отари. 9 Аж раптом біля них з’явився ангел Єгови і слава Єгови осяяла їх. Пастухи дуже налякалися, 10 проте ангел сказав їм: «Не бійтесь, я прийшов звістити вам добру новину, яка принесе велику радість усім людям, 11 бо сьогодні в Давидовому місті народився вам Спаситель — Христос Господь. 12 А розпізнаєте його так: це немовля, сповите, лежатиме в яслах». 13 І зненацька поряд з ангелом з’явилося численне небесне військо, яке прославляло Бога, промовляючи: 14 «Слава Богу в небесах, а на землі — мир людям, які мають його схвалення».

15 І, коли ангели залишили пастухів та повернулися в небо, ті почали говорити один одному: «Ходімо швиденько до Віфлеєма та подивімося, що ж там сталося за словом Єгови, яке ми почули». 16 Тож вони поспішили туди і знайшли Марію, Йосипа та немовля, яке лежало в яслах. 17 Коли ж вони побачили немовля, то розповіли, що́ їм було сказано про нього. 18 І всі, хто слухав пастухів, дуже дивувались цьому; 19 Марія ж зберегла всі ті слова у своєму серці, не раз після того розмірковуючи, що́ вони могли б означати. 20 А пастухи повернулися, прославляючи і вихваляючи Бога за те, що́ почули й побачили,— про що він їм і сповістив.

21 Через вісім днів настав час обрı́зати дитя, і йому дали ім’я Ісус, як його ще до зачаття назвав ангел.

22 І, коли дні їхнього очищення за Мойсеєвим законом закінчилися, Ісуса принесли в Єрусалим, щоб показати Єгові, 23 як і написано в законі Єгови: «Кожна первонароджена дитина чоловічої статі буде для Єгови святою». 24 Принесли вони й жертву, про яку говориться в законі Єгови: «Пару горлиць чи двох молодих голубів».

25 А в Єрусалимі жив один праведний і побожний чоловік, на ім’я Симео́н, який чекав, коли прийде втіха для Ізраїля; на ньому перебував святий дух. 26 І Бог через святий дух відкрив цьому чоловікові, що він не помре, аж поки не побачить Помазанця Єгови. 27 Тож Симео́н, спонуканий духом, прийшов у храм. І, коли батьки принесли туди маленького Ісуса, аби зробити все за звичаєм, записаним у законі, 28 Симео́н узяв його на руки і, поблагословивши Бога, сказав: 29 «Тепер ти, Всевладний Господи, як і говорив, дозволяєш своєму рабові померти в мирі, 30 бо очі мої побачили посланого тобою спасителя, 31 якого ти приготував на очах усіх людей; 32 він є світлом, що усуне заслону з народів, і славою твого люду, Ізраїля». 33 Батько ж і мати Ісуса не переставали дивуватись тому, що́ про нього говорили. 34 А Симео́н поблагословив також їх і сказав Марії, матері дитини: «Його поставлено, щоб в Ізраїлі багато хто впав і багато хто знову піднявся і щоб став він знаком, який будуть зневажати 35 (а тобі самій довгий меч прошиє душу), і щоб викрив думки багатьох сердець».

36 Була там і пророчиця Анна, Фануї́лова дочка з племені Асира (жінка похилого віку; вона вийшла заміж дівчиною і прожила з чоловіком лише сім літ, 37 а тепер була вдовою вісімдесяти чотирьох років). Анна ніколи не покидала храму, а вдень і вночі віддано служила* Богові, постячи та звертаючись до нього з благаннями. 38 І тієї години вона підійшла й почала дякувати Богові та розповідати про дитину всім, хто чекав визволення Єрусалима.

39 Виконавши все, що наказував закон Єгови, вони повернулися в Галілею, до свого міста Назарета. 40 А дитя росло, зміцнялося й сповнювалось мудрістю, і Божа милість перебувала на ньому.

41 Батьки ж Ісуса мали звичай щороку ходити в Єрусалим на свято Пасхи. 42 І, коли йому було дванадцять років, пішли вони в Єрусалим, як було прийнято робити на це свято, 43 і залишалися там аж до його закінчення. А коли вони повертались, Ісус залишився в місті, та батьки цього не помітили. 44 Думаючи, що він іде разом з подорожніми, вони пройшли відстань цілого дня, а тоді почали шукати його серед родичів і знайомих. 45 Але, не знайшовши, вони повернулися в Єрусалим і стали всюди розшукувати його. 46 Через три дні вони нарешті знайшли його у храмі, де він, сидячи посеред учителів, слухав їх і ставив їм запитання. 47 Усі ж, хто чув Ісуса, були просто вражені його відповідями й тим, як добре він усе розумів. 48 Тож батьки, побачивши його, дуже здивувались, і мати сказала: «Дитино, як ти міг нам таке зробити? Ми з батьком сильно непокоїлися, шукаючи тебе». 49 Та Ісус відповів: «Чому ж ви шукали мене? Хіба ви не знали, що я маю бути в домі свого Батька?» 50 Проте вони так і не збагнули того, що він їм сказав.

51 Тоді Ісус пішов з ними до Назарета і далі слухався їх. А мати його постійно берегла всі ці слова у своєму серці. 52 Ісус же підростав, продовжуючи набувати мудрості, і мав щораз більшу милість як у Бога, так і в людей.

3 У п’ятнадцятий рік правління кесаря Тібе́рія, коли Понтій Пилат був намісником Юдеї, Ірод — обласним правителем Галілеї, Пилип же, його брат,— обласним правителем Ітуре́ї і Трахоніти́ди, а Ліса́ній — обласним правителем Авілı́на, 2 за днів Кайя́фи і старшого священика А́нни було в пустелі Боже слово Іванові, сину Заха́рія.

3 Тож Іван обійшов увесь край вздовж берегів Йордану, проповідуючи хрещення на знак каяття, яке дає можливість отримати прощення гріхів. 4 Усе сталось, як і написано в пророка Ісаї: «Слухайте! Хтось вигукує в пустелі: «Підготуйте дорогу для Єгови, вирівняйте для нього шляхи! 5 Усякий яр має заповнитись, а всяка гора і пагорб — зрівнятися з землею, дороги звивисті мусять стати прямими, а вибоїсті — гладкими. 6 І всі побачать того, через кого Бог дасть спасіння».

7 І, коли до Івана приходили натовпи людей, щоб хреститися, він їм казав: «Роде гадючий, хто напоумив вас утікати від прийдешнього гніву? 8 Приносьте плоди, що свідчать про каяття. І не заспокоюйте себе, кажучи: «Наш батько — Авраам», бо говорю вам, що Бог має силу створити дітей для Авраама навіть із цього каміння. 9 Ось при корінні дерев уже лежить сокира. Тому кожне дерево, яке не приносить добрих плодів, буде зрубане й кинуте у вогонь».

10 І люди питали Івана: «І що ж нам робити?» 11 А він їм казав: «Хто має дві сорочки, нехай поділиться з тим, хто не має жодної. І хто має їжу, хай зробить так само». 12 І навіть збирачі податків прийшли до Івана хреститися та запитали його: «Учителю, а нам що робити?» 13 Він же їм відповів: «Не вимагайте нічого, окрім встановленого податку». 14 Розпитували його також воїни: «А що робити нам?» І він їм сказав: «Нікого не кривдьте і не звинувачуйте фальшиво, а вдовольняйтеся тим, що отримуєте для прожитку».

15 У той час народ чекав Христа і всі розмірковували у своїх серцях про Івана: «Може, це він Христос?» 16 Тож Іван сказав: «Я хрещу вас водою, але йде сильніший від мене, якому я недостойний розв’язати й ремінця сандалій. Він хреститиме вас святим духом і вогнем. 17 У його руці — віяльна лопата, якою він повністю вичистить свій тік і позбирає пшеницю до комори, а полову спалить у невгасимому вогні».

18 І він давав ще багато інших напучень та продовжував звіщати людям добру новину. 19 А обласний правитель Ірод, якому Іван докоряв за Іродіа́ду, дружину Іродового брата, та за всі його злі вчинки, 20 зробив ще одне зло — замкнув Івана у в’язницю.

21 І як хрестились усі люди, охрестився також Ісус. Коли ж він молився, небо розкрилось 22 і на нього зійшов святий дух у тілесній подобі, немов голуб, а з неба почувся голос: «Ти Син мій улюблений, на тобі моє схвалення».

4 Сповнений святого духу, Ісус покинув околиці Йордану, і дух водив його пустелею 2 сорок днів, а там його спокушував Диявол. Увесь той час Ісус не їв нічого, тож, коли дні ті закінчилися, він зголоднів. 3 Тоді Диявол промовив до нього: «Якщо ти Божий син, накажи цьому каменю стати хлібом». 4 Але Ісус відповів: «Написано: «Не хлібом самим повинна жити людина».

5 Потім Диявол вивів його на гору і за одну мить показав йому всі царства населеної землі 6 та й сказав: «Я дам тобі владу над усіма ними і їхню славу, бо ця влада передана мені, і я даю її, кому хочу. 7 Тож, якщо ти поклонишся мені, уся вона буде твоя». 8 На це Ісус відповів: «Написано: «Поклоняйся лише Єгові, Богу твоєму, і тільки йому одному віддано служи*».

9 Після цього Диявол привів Ісуса в Єрусалим, поставив його на мурі, що оточував храм, і сказав: «Якщо ти Божий син, кинься додолу, 10 адже написано: «Він накаже своїм ангелам оберігати тебе» 11 і «Вони понесуть тебе на руках, щоб не вдарився ти ногою об камінь». 12 Та Ісус відповів: «Сказано: «Не випробовуй Єгову, Бога свого». 13 Тоді Диявол перестав спокушувати Ісуса й відійшов від нього, чекаючи іншої зручної нагоди.

14 Ісус же під дією духу повернувся в Галілею, і по всіх околицях розійшлась про нього добра слава. 15 Там він почав навчати в синагогах і мав пошану серед усіх людей.

16 Пізніше він прийшов до Назарета — міста, де виростав,— і ввійшов за своїм звичаєм у суботу до синагоги. Коли ж він підвівся, щоб читати, 17 йому подали сувій з писаннями пророка Ісаї. Він розгорнув його та знайшов місце, де було написано: 18 «Дух Єгови на мені, бо Він помазав мене звіщати добру новину бідним. Він послав мене проповідувати полоненим визволення, а сліпим — прозріння, відпустити пригнічених на волю 19 і проповідувати про рік прихильності Єгови». 20 Після цього він згорнув сувій, віддав служителю й сів. Усі ж присутні в синагозі пильно дивились на нього. 21 А Ісус промовив: «Слова Писання, які ви щойно почули, виконалися сьогодні».

22 Тоді всі почали схвально говорити про нього й дивуватись приємним словам, що виходили з його уст, і запитували: «Хіба це не Йосипів син?» 23 На це він відповів: «Ви, безперечно, згадаєте мені приказку: «Лікарю, вилікуй самого себе» — і скажете: «Ми чули, що сталося в Капернау́мі, тож зроби те саме й тут, у рідному краї». 24 І продовжив: «Правду кажу вам, жодного пророка не приймають у його рідному краї. 25 Наприклад, то правда, що багато вдів жило в Ізраїлі за днів Іллі, коли три роки й шість місяців небо було закрите і всю ту землю охопив сильний голод. 26 Але до жодної з них Ілля не був посланий, лише до вдови у Сарепту, в сидонський край. 27 Також за часу пророка Єлисея в Ізраїлі було багато прокажених, однак ніхто з них не був очищений, окрім сирійця Наамана». 28 Тоді всі, хто був у синагозі й чув це, розгнівалися. 29 І вони, вставши, вигнали Ісуса за місто, до виступу гори, на котрій воно стояло, і хотіли скинути його вниз. 30 Та він, пробравшись крізь натовп, пішов далі.

31 Звідти Ісус подався до галілейського міста Капернау́ма й навчав там у суботу. 32 І люди були вражені тим, як він навчав, бо його слова свідчили, що він має владу. 33 А в синагозі був чоловік, який мав духа — нечистого демона. І він голосно закричав: 34 «А-а! Що ти від нас хочеш*, Ісусе назаря́нине? Ти що, прийшов нас погубити? Я дуже добре знаю, хто ти, ти — Божий Святий». 35 Але Ісус суворо наказав духу: «Замовкни і вийди з нього». Тож демон повалив того чоловіка у них на очах і вийшов з нього, не завдавши йому жодної шкоди. 36 Це дуже здивувало всіх людей, і вони почали казати одні одним: «Подивіться, як він говорить! Він має владу й силу наказувати нечистим духам — і вони виходять!» 37 Отож чутка про нього розійшлася по всіх околицях.

38 А Ісус, вийшовши із синагоги, прибув у дім Си́мона. Си́монова ж теща мучилася через сильну гарячку, тому Ісуса попросили допомогти їй. 39 Тоді Ісус став над жінкою, зупинив гарячку, і вона спала. У ту ж мить жінка встала й почала їм прислуговувати.

40 І, коли сонце вже заходило, всі, хто мав хворих на різні недуги, стали приводити їх до Ісуса. Він же клав руки на кожного з них і зціляв. 41 Також з багатьох, кричачи, виходили демони й казали: «Ти Божий Син». Та він дорікав їм і не дозволяв говорити, бо вони знали, що він Христос.

42 А як настав день, Ісус вийшов та попрямував до безлюдного місця. Проте натовпи людей почали розшукувати його. І, знайшовши, вони намагалися затримати його, щоб він не пішов від них. 43 Але він сказав: «Ще й іншим містам я повинен звіщати добру новину про Боже царство, бо для того мене послано». 44 Тож він пішов і далі проповідував по синагогах Юдеї.

5 Одного разу Ісус навчав Божого слова біля озера Генісаре́т. Довкола зібрався натовп, щоб послухати його, і почав тиснути на нього. 2 І побачив Ісус при березі два човни, а також рибалок, що вийшли з них і полоскали сіті. 3 Тоді він увійшов до човна Си́мона й попросив його трохи відпливти від берега і, сівши, почав звідти навчати людей. 4 Коли ж він перестав говорити, то звернувся до Си́мона: «Відпливи на глибину, і там закиньте сіті для лову». 5 У відповідь Си́мон сказав: «Наставнику, ми цілу ніч трудилися, та нічого не впіймали. Але якщо ти так кажеш, я закину». 6 І вони послухались та впіймали стільки риби, що аж сіті почали прориватись. 7 Тож вони подали знак своїм товаришам у другому човні, покликавши їх на допомогу. Ті підпливли й наповнили обидва човни, так що вони стали тонути. 8 І коли Си́мон Петро побачив це, то впав перед Ісусом навколішки та й сказав: «Полиш мене, Господи,— я грішна людина», 9 бо після того, як вони витягли стільки риби, їх усіх охопив великий подив. 10 Дуже дивувались і Си́монові товариші — Яків та Іван, сини Зеведе́я. Та Ісус сказав Си́мону: «Не бійся. Відтепер ти будеш ловити людей». 11 Тоді вони витягнули човни на берег і, покинувши все, пішли за ним.

12 Іншим разом, коли Ісус був в одному місті, прийшов чоловік, весь укритий проказою. І коли він побачив Ісуса, то впав ниць та почав благати: «Господи, якщо ти лише захочеш, то зможеш мене очистити». 13 Тоді Ісус, простягнувши руку, доторкнувся до нього і сказав: «Хочу. Будь чистим». І проказа тут же зійшла з чоловіка. 14 А Ісус звелів йому нічого нікому не говорити й додав: «Піди покажись священику і склади приношення за своє очищення, як наказував Мойсей,— їм на свідчення». 15 Та все ж вістка про Ісуса ширилась дедалі більше, і великі натовпи сходилися, аби послухати його та зцілитись від хвороб. 16 Він же самітно перебував у пустелі та молився.

17 Одного дня Ісус навчав людей, серед яких були також фарисеї і вчителі закону, що поприходили з усіх сіл Галілеї і Юдеї та з Єрусалима. І мав він силу від Єгови, щоб зціляти людей. 18 У той час чоловіки принесли на ліжку паралізованого і намагалися якось внести його всередину й покласти перед Ісусом. 19 Проте через натовп їм це ніяк не вдавалося. Тож вони вилізли на дах і крізь черепичну покрівлю спустили чоловіка на ліжку та поклали посеред тих, хто сидів перед Ісусом. 20 І коли Ісус побачив їхню віру, то сказав: «Чоловіче, твої гріхи прощено». 21 А книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: «Хто він такий, що зневажає Бога? Хто, крім самого Бога, може прощати гріхи?» 22 Ісус же розпізнав їхні думки й відповів: «Про що ви розмірковуєте у своїх серцях? 23 Що простіше сказати: «Твої гріхи прощено» чи «Встань та й іди»? 24 Але я хочу, щоб ви знали: Син людський має владу прощати на землі гріхи». Після того він сказав паралізованому: «Кажу тобі, встань, візьми своє ліжко та йди додому». 25 У ту ж мить чоловік підвівся, взяв те, на чому лежав, і пішов додому, прославляючи Бога. 26 І всі люди надзвичайно здивувалися цьому й, охоплені страхом, почали прославляти Бога та казати: «Сьогодні ми бачили щось неймовірне!»

27 Вийшовши звідти, Ісус побачив збирача податків на ім’я Левій, котрий сидів у конторі, де збирали податки, та й сказав йому: «Будь моїм учнем і йди за мною». 28 І той устав, залишив усе та пішов за Ісусом. 29 Згодом Левій влаштував для нього великий бенкет у своєму домі. Серед гостей за столом було також багато збирачів податків. 30 Тоді фарисеї та їхні книжники почали нарікати й говорити його учням: «Чому ви їсте й п’єте зі збирачами податків та грішниками?» 31 У відповідь Ісус промовив до них: «Лікар потрібний не здоровим, а хворим. 32 Тож я прийшов покликати до каяття не праведних, а грішних».

33 Потім Ісусу сказали: «Іванові учні й учні фарисеїв часто постять та ревно моляться, а твої — їдять і п’ють». 34 Ісус же їм відказав: «Хіба можна змусити друзів нареченого постити, коли він ще з ними? 35 Однак настануть дні, коли нареченого від них заберуть. Саме в ті дні вони і будуть постити».

36 Тоді Ісус навів приклад: «Ніхто не пришиває до старого одягу латки, вирізаної з одягу нового, інакше нова латка відірветься, бо латка з нового одягу до старого не пасує. 37 Так само ніхто не наливає молодого вина в старі бурдюки, бо інакше молоде вино прорве бурдюки і виллється, а бурдюки пропадуть. 38 Молоде вино треба наливати у нові бурдюки. 39 І ніхто, покуштувавши старого вина, не захоче молодого, бо казатиме: «Старе — ліпше».

6 Якось у суботу Ісус переходив нивами, а його учні зривали та їли колоски, розтираючи їх у руках. 2 Тоді декотрі фарисеї сказали: «Чому ви робите те, що робити в суботу Закон не дозволяє?» 3 Ісус же відповів: «Хіба ви не читали, що́ зробив Давид, коли він і ті, хто був з ним, зголодніли? 4 Не читали, як він увійшов у Божий дім і, взявши хліби представлення, сам їв та ще й дав людям, які були з ним? За Законом же ніхто не має на це права, тільки священики». 5 Потім він додав: «А Син людський є Господом суботи».

6 Ще іншої суботи він увійшов до синагоги і почав навчати. Був там чоловік із сухою правою рукою. 7 Тому книжники й фарисеї, щоб бодай у чомусь звинуватити Ісуса, уважно спостерігали, чи він зцілить його в суботу. 8 Ісус же, знаючи їхні думки, сказав сухорукому: «Встань і вийди на середину». Чоловік так і зробив. 9 Тоді Ісус звернувся до них: «Запитую вас, чи Закон дозволяє робити в суботу щось добре чи лихе — врятувати чиюсь душу чи знищити її?» 10 Подивившись на них усіх, він промовив чоловікові: «Простягни руку». Той послухався — і рука його знову стала здоровою. 11 А вони сповнились великою лютістю і почали радитись, що́ зробити з Ісусом.

12 У ті дні він пішов на гору молитися і всю ніч провів у молитві до Бога. 13 Коли ж настав день, він, покликавши своїх учнів, вибрав з-посеред них дванадцятьох і назвав їх «апостолами»: 14 Си́мона, якого ще назвав Петром, його брата, Андрія, Якова, Івана, Пилипа, Варфоломı́я, 15 Матвія, Хому, Якова, Алфе́євого сина, Си́мона, званого «ревним», 16 Юду, сина Якова, та Юду Іскаріо́та, який став зрадником.

17 Потім Ісус зійшов з ними додолу і став на рівнині. Там було дуже багато його учнів, а також великий натовп людей з усієї Юдеї, Єрусалима та приморського краю Ти́ра й Сидо́на. Усі вони прийшли послухати його і зцілитися від хвороб. 18 І він зціляв навіть тих, кого мучили нечисті духи. 19 Тож усі люди хотіли доторкнутися до Ісуса, бо від нього виходила сила і зціляла їх.

20 Тоді він підвів очі на своїх учнів і почав говорити:

«Щасливі ви, бідні, бо царство Боже — ваше.

21 Щасливі ви, хто голодує тепер, бо ви будете насичені.

Щасливі ви, хто плаче тепер, бо ви будете сміятися.

22 Щасливі ви, коли через Сина людського інші вас ненавидять, виганяють, ганьблять та безчестять ваше ім’я*. 23 Радійте у той день і веселіться*, бо в небі вас чекає велика нагорода. Адже їхні прабатьки так само робили колись пророкам.

24 Та горе вам, багачі, тому що ви отримуєте свою втіху сповна.

25 Горе вам, хто є ситий тепер, бо ви будете голодувати.

Горе вам, хто сміється тепер, бо ви будете тужити й плакати.

26 Горе вам, коли всі люди вас хвалять, бо їхні прабатьки те саме робили і лжепророкам.

27 Вам же — тим, хто слухає,— кажу: не переставайте любити своїх ворогів, робити добро тим, хто вас ненавидить, 28 благословляти тих, хто вас проклинає, і молитися за своїх кривдників. 29 Якщо хтось ударить тебе по одній щоці, підстав йому і другу, а тому, хто забирає в тебе верхній одяг, не шкодуй і спіднього. 30 Усім, хто просить тебе, давай, а того, хто забере щось твоє, не змушуй повернути.

31 І що тільки хочете, аби робили вам люди, те саме робіть їм і ви.

32 Бо якщо ви любите тих, хто любить вас, то в чому ваша заслуга? Адже навіть грішники люблять тих, хто їх любить. 33 І якщо робите добро тим, хто робить добро вам, то в чому ж ваша заслуга? Навіть грішники чинять так само. 34 І якщо ви без відсотків позичаєте тим, від кого сподіваєтеся отримати позичене, то в чому ваша заслуга? Навіть грішники без відсотків позичають грішникам, щоб отримати назад стільки ж. 35 А ви завжди любіть своїх ворогів, робіть добро та без відсотків позичайте, не сподіваючись отримати щось назад. Тоді ваша нагорода буде велика і ви будете синами Всевишнього, бо він добрий навіть до невдячних і злих. 36 Завжди будьте милосердні, як і ваш Батько милосердний.

37 Більш того, перестаньте судити — і ніколи не судитимуть вас, перестаньте осуджувати — і ніколи не буде осуджено вас. Завжди прощайте — і буде прощено вам. 38 Давайте — і дадуть вам: насиплють у поли вашого одягу міру добру, щільно наповнену, утрушену й переповнену. Бо якою міркою ви міряєте, такою відміряють вам».

39 Потім Ісус навів їм приклади: «Чи може сліпий вести сліпого? Хіба не впадуть обидва в яму? 40 Зазвичай учень не перевершує свого вчителя, але учень, котрий навчений досконало, стане таким, як його вчитель. 41 Чому ти дивишся на скалку в оці свого брата, а колоду у власному оці не бачиш? 42 Як можеш казати братові: «Брате, дозволь мені вийняти скалку з твого ока», якщо у власному оці не бачиш колоди? Лицеміре! Спочатку вийми зі свого ока колоду і тоді чітко побачиш, як вийняти з братового ока скалку.

43 Також жодне добре дерево не приносить гнилих плодів, а жодне спорохнявіле не дає плодів добрих. 44 І кожне дерево пізнають по його плодах. Адже з тернів не збирають фіг, і з тернового куща не зрізають винограду. 45 Добра людина з доброго скарбу свого серця виносить добро, а погана людина зі свого поганого скарбу — зло, бо чим переповнене серце, те говорять уста.

46 Чому ж ви кличете мене: «Господи! Господи!» — але не виконуєте того, що я говорю? 47 Покажу вам, до кого подібна людина, що приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх: 48 вона подібна до того, хто, бажаючи побудувати дім, викопав глибоку яму, аж до скелі, і там заклав фундамент. Тож, коли почалася повінь і ріка ринула на дім, вона не змогла його похитнути, бо він був добре збудований. 49 А той, хто слухає і не виконує, подібний до людини, яка збудувала свій дім на самій землі, без фундаменту. І, коли на дім ринула ріка, він одразу ж завалився; і був той дім зруйнований дощенту».

7 Закінчивши говорити до людей, котрі його слухали, Ісус увійшов у Капернау́м. 2 Там один сотник мав хворого раба, що вже лежав при смерті. Він настільки любив свого раба, 3 що коли почув про Ісуса, то послав юдейських старійшин, аби вони попросили його прийти і врятувати життя цьому рабу. 4 А ті, підійшовши до Ісуса, почали палко благати його: «Він гідний того, щоб ти допоміг йому, 5 бо він любить наш народ і навіть збудував для нас синагогу». 6 Отож Ісус пішов з ними. Та коли він був уже недалеко від дому сотника, той послав своїх друзів, щоб вони сказали: «Пане, не турбуйся, бо я недостойний, щоб ти увійшов під мій дах. 7 І я вважаю себе негідним прийти до тебе. Але скажи лише слово — і мій слуга зцілиться. 8 Бо я сам людина підвладна, а також маю у своєму підпорядкуванні воїнів і одному кажу: «Іди» — і він іде, іншому: «Прийди» — і він приходить, а своєму рабу: «Зроби це» — і він робить». 9 Ісус же, коли почув його слова, здивувався і, повернувшись до людей, які йшли за ним, промовив: «Кажу вам, навіть в Ізраїлі я не знайшов такої сильної віри». 10 А посланці повернулись у дім і побачили, що раб уже здоровий.

11 Невдовзі після цього Ісус вирушив до міста Наїна, і з ним були його учні та чималий натовп. 12 Коли ж він підійшов до міської брами, якраз виносили померлого — єдиного сина у матері, яка ще й була вдовою. Разом з нею йшло багато людей з того міста. 13 Побачивши її, Господь пройнявся жалем і сказав: «Не плач». 14 Після цього Ісус підійшов до нош і торкнувся їх. А як ті, що несли, зупинились, він промовив: «Юначе, кажу тобі: встань!» 15 Тоді померлий сів та почав говорити, а Ісус віддав його матері. 16 Усіх же присутніх огорнув страх, і вони стали прославляти Бога, кажучи: «Великий пророк з’явився серед нас» і «Бог звернув увагу на свій народ». 17 І звістка про Ісуса розійшлася по цілій Юдеї та по всіх околицях.

18 А учні Івана розповіли йому про всі ті події. 19 Тож Іван покликав двох своїх учнів і послав їх до Господа запитати: «Ти — Той, хто має прийти? Чи нам чекати іншого?» 20 Вони ж прийшли до Ісуса й сказали: «Іван Хреститель послав нас до тебе, щоб ми запитали: «Ти Той, хто має прийти? Чи нам чекати іншого?» 21 А Ісус у той час зцілив багатьох людей від недуг і тяжких хвороб, чимало людей звільнив від злих духів і багатьох сліпих обдарував зором. 22 У відповідь він їм сказав: «Ідіть і розкажіть Іванові, що́ ви бачили й чули: сліпі прозрівають, кульгаві ходять, прокажені стають чистими, глухі чують, мертві воскресають, а бідним звіщається добра новина. 23 І щасливий той, для кого я не став каменем спотикання».

24 Коли ж Іванові посланці пішли, Ісус почав говорити людям про Івана: «На що ви ходили дивитися в пустелю? На очеретину, яку гойдає вітер? 25 То, скажіть, на що ви ходили дивитися? На чоловіка, одягненого в м’які шати? Але ж ті, що носять пишне вбрання і купаються в розкошах, живуть у царських домах. 26 Тож на що ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, навіть на когось значно більшого, ніж пророка. 27 Саме про нього написано: «Ось посилаю перед твоїм лицем посланця, який приготує поперед тебе дорогу твою». 28 Кажу вам: серед народжених жінками немає більшого від Івана, проте найменший у Божому царстві — більший від нього». 29 (Почувши це, збирачі податків та всі інші люди, яких охрестив Іван, визнали, що Бог праведний. 30 А фарисеї і ті, хто був обізнаний у Законі, не охрестились у Івана, а отже відкинули Божий намір щодо них).

31 «Тож з ким порівняти людей цього покоління і до кого вони подібні? 32 Вони подібні до малих дітей, які сидять на ринковій площі й кричать одні одним: «Ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали, ми голосили, а ви не плакали». 33 Ось прийшов Іван Хреститель — не їсть хліба і не п’є вина, а ви кажете: «Він має демона». 34 Прийшов і Син людський, який їсть і п’є, але ви говорите: «Цей чоловік — ненажера та п’яниця, приятель збирачам податків і грішникам!» 35 Так чи інакше, мудрість доводить свою праведність усіма своїми дітьми».

36 Один же фарисей став просити Ісуса пообідати з ним. Отже, Ісус зайшов у його дім і сів* за стіл. 37 Про те, що Ісус обідає в домі фарисея, дізналася одна жінка, відома в місті як грішниця. Вона принесла алебастрову посудину з пахучою олією 38 і, підійшовши ззаду до Ісуса та присівши біля його ніг, почала плакати і зрошувати його стопи слізьми та витирати їх своїм волоссям. І вона ніжно цілувала їх та мастила пахучою олією. 39 Побачивши це, фарисей, що запросив його, сказав про себе: «Якби цей чоловік був пророком, то знав би, що за жінка торкається його — таж вона грішниця». 40 Тоді Ісус звернувся до нього: «Си́моне, хочу тобі щось розповісти». Той відізвався: «Слухаю, Учителю!»

41 «В одного позикодавця було два боржники. Один заборгував йому п’ятсот денаріїв, а другий — п’ятдесят. 42 І, оскільки вони не мали чим сплатити борг, позикодавець великодушно простив їм обом. То котрий же з них любитиме його більше?» 43 Си́мон відповів: «Думаю, той, кому прощено більше». На це Ісус промовив: «Ти розсудив правильно»,— 44 і, подивившись на жінку, сказав Си́мону: «Бачиш цю жінку? Коли я ввійшов у твій дім, ти не дав мені води, щоб обмити ноги. А ця жінка зросила їх слізьми та витерла своїм волоссям. 45 Ти не зустрів мене поцілунком, вона ж, відколи я ввійшов, не перестає ніжно цілувати мої ноги. 46 Ти не намастив мені олією голови, а вона намастила мені ноги пахучою олією. 47 Тож, кажу тобі: її гріхи, хоча й численні, прощаються, бо вона виявила велику любов. Кому ж мало прощається, той і любить мало». 48 Тоді Ісус звернувся до неї: «Твої гріхи прощено». 49 А ті, хто сидів* за столом, почали міркувати: «Хто ж він такий, що навіть прощає гріхи?» 50 Ісус же сказав жінці: «Твоя віра врятувала тебе. Іди з миром».

8 Невдовзі після того Ісус вирушив від міста до міста й від села до села, проповідуючи і звіщаючи добру новину про Боже царство. А з ним були дванадцятеро 2 і деякі жінки, котрих він звільнив від злих духів та зцілив від хвороб. Серед цих жінок була Марія, названа Магдалиною, з якої вийшло сім демонів, 3 Іванна, дружина Хузи́, Іродового управителя, Сусанна та багато інших жінок, що їм служили, використовуючи своє майно.

4 Коли ж біля Ісуса зібрався великий натовп, до якого приєднались також люди з різних міст, він навів їм приклад: 5 «Якось сіяч вийшов сіяти. І, коли сіяв, трохи насіння впало при дорозі й було затоптане, і небесні птахи повидзьобували його. 6 Ще трохи насіння впало на скелю і, зійшовши, висохло, бо не мало вологи. 7 А ще трохи впало між терни. Але терни зійшли разом з насінням і заглушили його. 8 Однак деяке насіння впало на добрий ґрунт, проросло й принесло плодів у сто разів більше, ніж було посіяно». Сказавши це, Ісус голосно промовив: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає».

9 Тоді учні почали розпитувати його, що́ означає цей приклад. 10 Тож він сказав: «Вам дано зрозуміти священні таємниці Божого царства, а для інших усе почуте так і залишається прикладами. А все це для того, щоб, дивлячись, вони дивилися надаремно і, слухаючи, не розуміли суті сказаного. 11 Цей же приклад означає ось що: насіння — це Боже слово. 12 Те насіння, що впало при дорозі,— це люди, котрі чують, але потім приходить Диявол і забирає слово з їхніх сердець, щоб вони не повірили й не отримали спасіння. 13 Те, що впало на скелю,— це люди, які, почувши слово, з радістю приймають його, однак не мають коріння. Якийсь час вони вірять, та коли приходить пора випробувань, відпадають. 14 Що ж до людей, у котрих насіння впало між терни, то вони чують слово, але тривоги, багатство та втіхи цього життя поглинають їх і повністю заглушають; такі люди нічого не доводять до кінця. 15 А ті, в кого насіння впало на добрий ґрунт,— це люди з добрим і чистим серцем, котрі, почувши слово, зберігають його і витривало приносять плід.

16 І ніхто, запаливши світильник, не накриває його посудиною та не ставить під ліжко; навпаки, він ставить його на підставку, щоб ті, хто входить, бачили світло. 17 Адже все приховане виявиться, і хоч би як старанно щось ховали, воно з часом розкриється і стане відомим. 18 Тож звертайте увагу на те, як ви слухаєте, бо хто має, тому буде дано ще більше, а від того, хто не має, заберуть навіть те, що, як йому здається, він має».

19 І прийшли до Ісуса його мати і брати, та оскільки було багато людей, вони не могли підійти до нього. 20 Тоді йому сказали: «Он там твоя мати з братами твоїми, вони хочуть побачитися з тобою». 21 На це він відказав: «Моя мати і брати мої — це ті, хто слухає Боже слово і його виконує».

22 Якось Ісус сів зі своїми учнями в човен і звернувся до них: «Перепливімо на другий берег озера». Тож вони відпливли, 23 і в дорозі Ісус заснув. Аж ось на озері знялася шалена буря, і вони опинилися в небезпеці, бо їх почала заливати вода. 24 Зрештою учні підійшли до Ісуса й почали будити його: «Наставнику, Наставнику, ми тонемо!» Тоді він підвівся, вгамував вітер та розбурхане озеро — і в ту ж мить усе навкруги заспокоїлось і настала тиша. 25 Після того він сказав: «Де ваша віра?» А вони, перелякані, дивувалися й говорили один одному: «Хто ж він такий, якщо дає накази навіть вітру та воді, і вони слухаються його?»

26 Потім вони пристали до берега в місцевості герази́нів, що навпроти Галілеї. 27 І, коли Ісус зійшов на берег, його зустрів чоловік з поблизького міста, який мав демонів, уже довго не носив одягу та жив не вдома, а серед гробниць. 28 Побачивши Ісуса, чоловік щосили закричав, упав перед ним і вигукнув: «Що ти від мене хочеш*, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Благаю, не муч мене!» 29 (Бо Ісус наказав нечистому духові вийти з того чоловіка. А цей дух уже довгий час міцно тримав його. І чоловіка не раз заковували в ланцюги і кайдани та стерегли, але він розривав пута, і демон гнав його на безлюдні місця). 30 Тоді Ісус запитав його: «Як тебе звати?» Він відповів: «Легіон», бо в нього ввійшло багато демонів. 31 І вони благали Ісуса, аби той не відправляв їх у безодню. 32 А неподалік на горі паслося величезне стадо свиней, тому демони благали Ісуса, щоб він дозволив їм увійти в них. І він дозволив. 33 Тож демони вийшли з чоловіка та ввійшли у свиней, і ціле стадо кинулося з урвища в озеро й потонуло. 34 Пастухи ж, побачивши це, втекли та розповіли про все в місті й довколишніх селах.

35 І люди вийшли подивитися, що сталось. Коли ж вони підійшли до Ісуса й побачили, що чоловік, з якого вийшли демони, одягнений і при здоровому розумі сидить біля Ісусових ніг, то перелякались. 36 А ті, хто бачив усе на власні очі, розповіли їм, як видужав чоловік, котрий був одержимий демонами. 37 Тому натовпи людей з околиць землі герази́нів наполягали, щоб Ісус пішов звідти, бо їх огорнув великий страх. Тож він сів у човен і відплив. 38 А чоловік, з якого вийшли демони, просив в Ісуса дозволу залишитися з ним, але той відіслав його, говорячи: 39 «Повертайся додому і розповідай, що́ Бог зробив для тебе». І він пішов та по цілому місту розказував про те, що́ Ісус зробив йому.

40 Коли Ісус повернувся, його привітно зустрів натовп людей, бо всі на нього чекали. 41 Аж ось прийшов один чоловік, на ім’я Яір,— начальник синагоги. Упавши до ніг Ісуса, Яір почав благати, щоб той ввійшов у його дім, 42 бо його єдина дочка, яка мала років з дванадцять, була при смерті.

А як Ісус ішов, на нього напирали юрби людей. 43 І ось одна жінка, яка дванадцять років мала кровотечу, та ніхто не міг її вилікувати, 44 підійшла ззаду й доторкнулася до торочок його одягу — і кровотеча відразу зупинилась. 45 Ісус же запитав: «Хто доторкнувся до мене?» А коли всі почали запевняти, що це не вони, Петро сказав: «Наставнику, таж чимало людей оточили тебе і тиснуть звідусіль». 46 Проте Ісус відказав: «Усе-таки хтось доторкнувся до мене, бо я відчув, що з мене вийшла сила». 47 Тоді жінка побачила, що не змогла залишитися непоміченою, і, тремтячи, підійшла до Ісуса, впала ниць та зізналася при всіх, чому доторкнулась до нього і як відразу зцілилася. 48 А він їй сказав: «Дочко, твоя віра зцілила тебе. Йди з миром».

49 Тимчасом як Ісус ще говорив, підійшов один чоловік з дому начальника синагоги і сказав: «Твоя дочка померла, не турбуй вже вчителя». 50 На це Ісус відповів: «Не бійся, а просто вір, і вона буде врятована». 51 І коли він підійшов до дому, то нікому не дозволив увійти з ним, окрім Петра, Івана та Якова і батьків дівчини. 52 Усі ж, хто там був, плакали й били себе в груди, сумуючи за нею. Та він сказав: «Перестаньте плакати, бо вона не померла, а просто спить». 53 Почувши це, люди почали насміхатися, бо знали, що вона померла. 54 Ісус же взяв її за руку й вигукнув: «Дівчинко, встань!» 55 Тоді її дух повернувся до неї, і вона відразу піднялась. Ісус же сказав, аби їй дали щось з’їсти. 56 А батьки її були надзвичайно вражені тим, що сталося, однак Ісус наказав їм нікому не розповідати про це.

9 Пізніше Ісус скликав дванадцятьох і дав їм силу та владу виганяти усіх демонів і зціляти від хвороб. 2 І він послав їх проповідувати про Боже царство та зціляти 3 й при цьому сказав: «Нічого не беріть з собою в дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібних монет, ні спіднього одягу на заміну. 4 І до якого дому ввійдете, там і залишайтесь, аж поки підете далі. 5 А коли в якомусь місті вас люди не приймуть, то, виходячи звідти, обтрусіть порох зі своїх ніг. Це буде свідченням проти них». 6 Тоді вони вирушили в дорогу і, йдучи від села до села, усюди звіщали добру новину та зціляли людей.

7 Коли розмови про все це дійшли до Ірода, обласного правителя, він дуже збентежився, бо дехто казав, що то Іван воскрес з мертвих, 8 інші ж говорили, що з’явився Ілля, а ще інші — що воскрес один зі стародавніх пророків. 9 Тож Ірод сказав: «Іванові я стяв голову. Хто ж тоді той, про кого я чую все це?» І шукав Ірод нагоди побачити його.

10 Апостоли ж, як повернулися, розповіли Ісусу про все, що зробили. І він узяв їх, щоб побути з ними на самоті, та й пішов до міста Віфсаї́ди. 11 Однак люди, довідавшись про це, подалися за ним, і він сердечно прийняв їх та почав розповідати про Боже царство, а тих, хто потребував зцілення, зціляв. 12 Коли ж день вже хилився до вечора, до Ісуса підійшли дванадцятеро й сказали: «Розпусти́ людей, щоб пішли по довколишніх селах і дворах та знайшли собі нічліг і їжу, бо ми в безлюдному місці». 13 Ісус же відказав: «Ви дайте їм їсти». Але вони відказали: «У нас немає нічого, крім п’ятьох хлібин і двох риб, хіба що ми самі підемо й купимо харчів для всіх цих людей». 14 А було їх коло п’яти тисяч чоловіків. Проте Ісус сказав учням: «Нехай вони розсядуться* по п’ятдесят, приготувавшись до їжі». 15 Учні так і зробили, наказавши всім сісти*. 16 Тоді Ісус узяв ті п’ять хлібин і дві риби, подивився на небо, поблагословив їх і, поламавши, дав учням, аби ті клали перед людьми. 17 Отож усі їли й наситилися і зібрали дванадцять кошиків того, що залишилось.

18 Пізніше, коли Ісус молився на самоті, біля нього зібралися учні й він їх запитав: «Що народ говорить: хто я такий?» 19 На це вони відповіли: «Декотрі кажуть, що Іван Хреститель, інші — Ілля, а ще інші — що воскрес один зі стародавніх пророків». 20 Тоді він сказав: «А ви, що ви думаєте? Хто я такий?» У відповідь Петро промовив: «Помазанець Божий». 21 Ісус же суворо наказав їм нікому про це не говорити 22 і додав: «Сину людському доведеться знести багато страждань; його відкинуть старійшини, старші священики й книжники і потім вб’ють його, та на третій день він воскресне».

23 Потім він звернувся до всіх: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме свого стовпа мук і, несучи його день у день, постійно йде за мною. 24 Бо хто хоче врятувати свою душу, той її погубить. А хто погубить свою душу заради мене, той врятує її. 25 Адже яка користь людині, коли вона здобуде цілий світ, але себе погубить чи зашкодить собі? 26 Бо хто буде соромитись мене і моїх слів, того посоромиться Син людський, коли прийде у своїй славі та славі Батька і святих ангелів. 27 Кажу вам правду: серед тих, що тут стоять, є особи, які не скуштують смерті, аж поки не побачать Божого царства».

28 Тоді, приблизно через вісім днів після цієї розмови, Ісус узяв Петра, Івана та Якова й піднявся на гору, щоб помолитись. 29 Коли ж він молився, вигляд його обличчя змінився й одяг став сліпучо-білим. 30 І почали розмовляти з ним два чоловіки — Мойсей та Ілля. 31 Вони з’явились у славі й говорили про те, що він мав покинути світ і що це станеться в Єрусалимі. 32 А Петра і тих, хто був з ним, зморив сон. Коли ж вони повністю прокинулись, то побачили Ісуса у славі й двох чоловіків, що стояли біля нього. 33 І як ті чоловіки віддалялися від Ісуса, Петро, не усвідомлюючи, що́ говорить, сказав йому: «Наставнику, добре нам тут. Поставмо три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі». 34 І, коли він ще говорив, утворилася хмара й почала їх огортати. Опинившись у хмарі, вони злякалися, 35 а з хмари пролунав голос: «Це Син мій, якого я вибрав. Слухайте його». 36 Коли ж пролунав цей голос, Ісус залишився сам. А учні мовчали й нікому в ті дні не розповіли про побачене.

37 Наступного дня, коли вони спустилися з гори, назустріч Ісусу вийшов великий натовп. 38 А з натовпу закричав чоловік: «Учителю, благаю тебе, подивись на мого сина — мою єдину дитину. 39 Бо дух хапає його так, що той скрикує, потім дух зводить його корчами, аж піна йому йде, і, навіть побивши, дух не хоче залишати його. 40 Я просив твоїх учнів вигнати його, але вони не змогли». 41 Ісус же у відповідь сказав: «О безвірне й зіпсоване покоління! Скільки мені ще бути з вами? Скільки ще терпіти вас? Приведи свого сина сюди». 42 А коли хлопець уже підходив, демон кинув ним об землю і щосили звів його корчами. Та Ісус засудив нечистого духа, зцілив хлопця й віддав його батькові. 43 І всі були дуже вражені величною Божою силою.

Коли ж усі дивувалися з того, що Ісус робить, він сказав учням: 44 «Запам’ятайте ці слова: Син людський має бути відданий у руки людей». 45 Проте учні так і не зрозуміли сказаного, бо це було приховано від них, щоб їм не збагнути тих слів, а розпитувати його боялися.

46 Після того вони почали розмірковувати, хто з них буде найбільший. 47 Ісус же, знаючи, про що вони міркують у своїх серцях, взяв малу дитину, поставив її біля себе 48 та промовив: «Якщо хтось приймає цю малу дитину в моє ім’я, той приймає мене. Хто ж приймає мене, приймає і того, хто мене послав. Бо хто поводиться серед усіх вас як менший, той і є великий».

49 Тоді Іван сказав: «Наставнику, ми бачили одного чоловіка, який твоїм іменем виганяє демонів, і намагались зупинити його, бо він не приєднується до нас». 50 Однак Ісус промовив: «Не перешкоджайте йому, бо хто не проти вас, той за вас».

51 Наближався ж час, коли Ісус мав бути взятий на небо. Отже, він твердо постановив іти в Єрусалим 52 і вислав перед себе посланців. І вони вирушили в дорогу та зайшли до самарійського села, щоб зробити для Ісуса приготування. 53 А оскільки він ішов в Єрусалим, у тому селі його не прийняли. 54 Побачивши це, його учні, Яків та Іван, сказали: «Господи, хочеш, ми накажемо, щоб з неба зійшов вогонь і винищив їх?» 55 Проте Ісус обернувся й дорікнув їм, 56 і вони пішли в інше село.

57 А як вони були в дорозі, хтось сказав йому: «Я піду за тобою, хоч би куди ти пішов». 58 Та Ісус відповів: «Лисиці мають нори, а небесні птахи — місце для нічлігу, Син же людський не має де голови прихилити». 59 Потім він звернувся до іншого чоловіка: «Будь моїм учнем і йди за мною». Однак той попросив: «Дозволь мені спочатку піти й поховати свого батька». 60 Ісус же промовив до нього: «Мертві нехай ховають своїх мертвих, а ти йди і звіщай усюди Боже царство». 61 Тоді ще інший сказав: «Я піду за тобою, Господи, але дозволь мені спочатку попрощатися зі своїми домашніми». 62 На це Ісус відповів: «Жодна людина, яка поклала руку на плуг та оглядається назад, непридатна для Божого царства».

10 Після цього Господь призначив сімдесятьох інших і послав їх перед себе по двоє в кожне місто й місцевість, куди сам мав піти. 2 Тоді він промовив до них: «Жниво справді велике, а робітників мало. Тож благайте Господаря жнива, щоб він вислав робітників на жниво своє. 3 Ідіть. Ось я посилаю вас як ягнят серед вовків. 4 Не беріть із собою ні гаманця, ні торби, ні сандалій і в дорозі не зупиняйтесь для привітань та обіймів. 5 Коли ж увійдете в якийсь дім, то спочатку кажіть: «Мир цьому домові». 6 І, якщо буде там друг миру, ваш мир залишиться на ньому, а якщо ні — повернеться до вас. 7 Залишайтеся в тому домі, їжте і пийте, що вам подадуть, бо працівник гідний своєї плати. І не переходьте з дому в дім.

8 Коли ж увійдете в якесь місто і там вас приймуть, то їжте, що вам подадуть, 9 зціляйте хворих і говоріть: «Боже царство наблизилося до вас». 10 А коли в якомусь місті вас не приймуть, то вийдіть на його головні вулиці й скажіть: 11 «Навіть порох з вашого міста, який пристав до наших стіп, ми обтрушуємо на свідчення проти вас. Однак пам’ятайте, що Боже царство наблизилось». 12 Кажу вам, у той день Содому буде легше, ніж цьому місту.

13 Горе тобі, Хоразı́не! Горе тобі, Віфсаї́до! Бо якби могутні діла, виконані у вас, були виконані в Тирі й Сидоні, то вони б уже давно покаялися, сидячи у вереті й попелі. 14 Тому Тиру й Сидону буде легше в час суду, ніж вам. 15 І ти, Капернау́ме, хіба звеличишся до неба? Упадеш ти до га́десу!

16 Хто слухає вас, той слухає і мене. Хто ж погорджує вами, погорджує мною. Більш того, хто погорджує мною, погорджує і тим, хто мене послав».

17 Тоді повернулися ті сімдесят і, радіючи, казали: «Господи, навіть демони підкоряються нам, коли ми вживаємо твоє ім’я». 18 На це Ісус відказав: «Я бачив, як Сатана впав з неба, немов блискавка. 19 Ось я дав вам владу топтати змій і скорпіонів та перемагати всю силу ворога, і ніщо не заподіє вам шкоди. 20 Але радійте не тому, що духи підкоряються вам, а тому, що ваші імена записані на небесах». 21 І тієї ж години, сповнившись святим духом, він надзвичайно зрадів, а потім промовив: «Перед усіма вихваляю тебе, Батьку, Господи неба і землі, бо ти старанно приховав це від мудрих та розумних, однак виявив немовлятам. Бо так, Батьку, було тобі до вподоби. 22 Мій Батько передав мені все, і ніхто, окрім Батька, не знає, хто є Син; так само ніхто не знає, хто є Батько,— лише Син і той, кому Син захоче відкрити його».

23 Після цього він, залишившись з учнями наодинці, звернувся до них: «Щасливі ті, хто бачить те, що бачите ви. 24 Бо кажу вам: багато пророків і царів прагнули побачити те, що бачите ви, але не побачили, і почути те, що чуєте ви, але не почули».

25 І ось один чоловік, обізнаний у Законі, встав і, щоб випробувати його, запитав: «Учителю, що мені робити, аби успадкувати вічне життя?» 26 На це Ісус сказав: «Що написано в Законі? Як ти це розумієш?» 27 Той відповів: «Люби Єгову, свого Бога, усім своїм серцем, усією душею, всією силою і всім розумом своїм» і «свого ближнього, як самого себе». 28 Ісус тоді промовив: «Ти відповів правильно; «роби так — і отримаєш життя».

29 Але той, бажаючи показати свою праведність, запитав Ісуса: «А хто мій ближній?» 30 У відповідь Ісус сказав: «Один чоловік спускався з Єрусалима до Єрихона й потрапив у руки розбійників, які відібрали в нього все і, побивши, пішли, а його залишили напівмертвого. 31 Випадково цією дорогою йшов священик, але, побачивши його, пройшов другим боком. 32 Подібно й левит, коли дійшов до того місця і побачив чоловіка, оминув його другим боком. 33 Та ось на нього натрапив якийсь самарянин, що подорожував тим шляхом, і, побачивши його, пройнявся жалем. 34 Тож він підійшов, перев’язав чоловікові рани, поливши їх олією та вином, а тоді посадив його на свою тварину, привіз у заїжджий двір і там попіклувався про нього. 35 А наступного дня він вийняв два денарії, дав їх господарю двору та сказав: «Піклуйся про нього, а якщо витратиш більше, я віддам тобі, коли повернуся». 36 Як думаєш, хто з цих трьох був ближнім чоловікові, який потрапив до рук розбійників?» 37 На це він відповів: «Той, хто повівся з ним милосердно». Ісус же сказав: «Іди й роби так само».

38 І, коли вони були в дорозі, Ісус зайшов до одного села. Там жінка на ім’я Марта запросила його у свій дім. 39 Вона ще мала сестру Марію, яка сіла біля ніг Господа і почала слухати його. 40 А Марта не слухала його, оскільки була зайнята різними приготуваннями. Тож вона підійшла і сказала: «Господи, невже тобі байдуже, що моя сестра залишила мене одну поратися коло всього? Скажи їй, щоб мені допомогла». 41 Та Господь відповів: «Марто, Марто, ти тривожишся і непокоїшся багатьма речами. 42 А насправді потрібно небагато або взагалі щось одне. Марія ж вибрала ліпшу частку, яка від неї не забереться».

11 Якось Ісус молився, і, коли він закінчив, один з учнів звернувся до нього: «Господи, Іван навчив своїх учнів молитися, навчи нас і ти».

2 Тоді Ісус промовив до них: «Коли молитеся, кажіть: «Батьку, нехай освячується ім’я твоє. Нехай прийде царство твоє. 3 Дай нам сьогодні хліба, скільки потрібно на день. 4 І прости нам гріхи наші, бо й ми прощаємо тим, хто нам заборгував; і не допусти, щоб ми піддалися спокусі».

5 Далі він промовив: «Хто з вас піде до свого друга опівночі й попросить: «Друже, позич мені три хлібини, 6 бо прийшов до мене приятель просто з дороги і я не маю чим його почастувати»? 7 А той, не виходячи з дому, скаже: «Не турбуй мене. Двері замкнені, та й ми з дітьми вже в ліжку, тому я не можу встати й дати тобі щось». 8 Кажу вам, якщо він не встане й не дасть йому заради дружби, то напевно таки встане через наполегливість свого друга й дасть йому те, чого він потребує. 9 Отож кажу вам: безупинно просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і вам відчинять. 10 Бо кожен, хто просить, отримає, хто шукає — знайде і хто стукає — тому відчинять. 11 Та й справді, чи є серед вас батько, який дасть своєму синові змію, коли той попросить риби? 12 Або, коли син попросить яйце, чи дасть йому скорпіона? 13 Отже, якщо ви, хоча й злі, знаєте, як давати своїм дітям добрі дари, то тим більше небесний Батько дасть святого духу тим, хто просить у нього!»

14 Після того Ісус виганяв демона німоти. Коли ж демон вийшов, німий чоловік заговорив. Натовп дуже здивувався цьому, 15 проте були й такі, що казали: «Він виганяє демонів з допомогою Вельзеву́ла, володаря демонів». 16 Інші ж, аби спокусити Ісуса, просили його показати знак з неба. 17 Та, знаючи їхні думки, він сказав: «Кожне царство, в якому виникло поділення, спустошиться, і дім, який поділився, впаде. 18 Тож якщо й Сатана поділився сам в собі, як його царство може встояти? Ви кажете, що я виганяю демонів за допомогою Вельзеву́ла. 19 Якщо ж я виганяю демонів за допомогою Вельзеву́ла, за допомогою кого виганяють їх ваші сини? Отже, вони самі будуть вам суддями. 20 Та якщо я виганяю демонів за допомогою Божої руки*, то царство Бога пройшло повз вас. 21 І, коли добре озброєний силач стереже свій палац, з його майном нічого не станеться. 22 Але якщо на нього нападає хтось сильніший і перемагає, то забирає всю зброю, на яку той покладався, а награбоване роздає. 23 Хто не за мене, той проти мене, і хто не збирає зі мною, той розсипає.

24 Отже, коли нечистий дух виходить з людини, він проходить посушливими місцями, шукаючи, де б відпочити, і, нічого не знайшовши, каже: «Повернусь я до дому, з якого виселився». 25 Коли ж дух повертається, то застає дім чисто виметеним і прикрашеним. 26 Потім він іде й приводить із собою сімох інших духів, ще зліших за нього, і, поселившись, вони там живуть. І це ще гірше для людини, ніж те, що було спочатку».

27 А як він говорив це, одна жінка з натовпу вигукнула: «Щаслива та, яка носила тебе в утробі і груди якої ти ссав!» 28 На це Ісус відказав: «Ні, щасливі ті, хто слухає Божі слова й дотримується їх!»

29 Потім біля Ісуса скупчилося дуже багато людей, і він почав говорити: «Це покоління є злим. Воно хоче побачити знак, але не побачить жодного знака, окрім Йониного. 30 Бо як Йона став знаком для ніневітян, так і Син людський буде знаком для цього покоління. 31 Коли ж настане суд, південна цариця воскресне з людьми цього покоління та засудить їх, бо вона прийшла з краю землі, щоб послухати Соломонову мудрість, а тут — хтось більший за Соломона. 32 Також у час суду воскреснуть з цим поколінням ніневітяни і теж засудять його, бо вони покаялись, почувши звістку, яку проповідував Йона, а тут хтось більший за Йону. 33 І запалений світильник ставлять не в погріб і не під мірильну посудину, а на підставку, щоб ті, хто входить, бачили світло. 34 Світильник тіла — це око. Якщо твоє око зосереджене на чомусь одному*, то й усе тіло твоє буде ясне, якщо ж око зосереджене на тому, що зле*, то й тіло буде темне. 35 Отже, будь пильний: можливо, світло, що в тобі, є темрявою. 36 Тому якщо все твоє тіло ясне і не має жодної темної плями, то все воно буде таким ясним, немовби тебе освітлювало сяйво світильника».

37 Після того як він закінчив говорити, один фарисей запросив його на обід. Тож Ісус увійшов у його дім і сів* за стіл. 38 А фарисей, побачивши, що він не помив рук перед обідом, здивувався. 39 Однак Господь сказав йому: «Ви, фарисеї, очищаєте келих і миску ззовні, хоча всередині ви тільки й прагнете грабувати та чинити зло. 40 Нерозумні! Подумайте: хіба той, хто створив зовнішнє, не створив і внутрішнього? 41 Тож давайте милостиню з того, що всередині, і тоді все інше буде у вас чисте. 42 Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути і всякої зелені, але не звертаєте уваги на справедливість і любов до Бога! Звичайно, ви були зобов’язані давати десятину, але й усім іншим не мали нехтувати. 43 Горе вам, фарисеї, бо ви любите передні місця в синагогах і вітання на ринкових площах! 44 Горе вам, бо ви, як ті непомітні гробниці: люди ходять по них, навіть не усвідомлюючи цього!»

45 Тоді один чоловік, обізнаний у Законі, сказав: «Учителю, цими словами ти ображаєш і нас». 46 Ісус же промовив: «Горе й вам, обізнані в Законі, бо ви накладаєте на людей важкі тягарі, а самі навіть пальцем їх не торкаєтесь!

47 Горе вам, бо ви будуєте гробниці пророкам, хоча їх повбивали ваші ж прабатьки! 48 І ви добре знаєте про все, що зробили ваші прабатьки, проте схвалюєте це, бо вони повбивали пророків, а ви будуєте тим пророкам гробниці. 49 Тому Бог у своїй мудрості сказав: «Пошлю до них пророків та апостолів; декотрих з них вони уб’ють, а декотрих будуть переслідувати. 50 Тож з цього покоління буде вимагатися плата за кров усіх пророків, пролиту від заснування світу: 51 від крові Авеля до крові Заха́рія, якого вбили між жертовником і Божим домом. І ще раз кажу: плата за все те обов’язково вимагатиметься від цього покоління.

52 Горе вам, обізнані в Законі, бо ви забрали ключ до знання; ви самі не ввійшли* й перешкодили тим, хто входив!»

53 А коли Ісус вийшов звідти, книжники й фарисеї дуже тісно обступили його і почали закида́ти іншими питаннями, 54 бо прагнули зловити його на слові.

12 Тим часом зібралися тисячі людей, так що аж почали тиснути одні одних. Тоді Ісус звернувся спочатку до своїх учнів: «Остерігайтеся фарисейської закваски, тобто лицемірства. 2 Бо немає нічого старанно прихованого, що не розкриється, чи таємного, що не стане відомим. 3 Тому все, що ви говорите в темряві, буде почуте при світлі, і все, що говорите пошепки у своїх кімнатах, буде проповідуватися з дахів. 4 Крім того, кажу вам, друзі мої: не бійтеся тих, хто вбиває тіло і потім уже нічого не може зробити. 5 Я виявлю вам, кого боятися: бійтеся того, хто, убивши вас, має владу кинути в геє́ну. Тож говорю вам: Його бійтесь. 6 Хіба не продають п’ятьох горобців за дві дрібні монети? І все-таки Бог жодного з них не забуває. 7 А у вас навіть волосся все на голові пораховане. Не бійтеся, ви цінніші від багатьох горобців.

8 Отже, кажу вам: хто визнає́ перед людьми свою єдність зі мною, з тим і Син людський ви́знає єдність перед Божими ангелами. 9 А хто зрікається мене перед людьми, того і я зречуся перед Божими ангелами. 10 І кожному, хто скаже слово проти Сина людського, буде прощено, а тому, хто зневажає святий дух, прощено не буде. 11 Коли ж приведуть вас і поставлять перед народними зборами, урядовцями та представниками влади, не тривожтеся, як або що відповідати на свій захист чи що говорити, 12 бо саме в ту годину святий дух навчить вас, що́ треба казати».

13 Тоді хтось з натовпу звернувся до нього: «Учителю, скажи моєму братові, аби поділився зі мною спадщиною». 14 Та Ісус відповів йому: «Чоловіче, хто призначив мене судити вас чи щось між вами ділити?» 15 Відтак він сказав їм: «Будьте обачні, остерігайтеся всілякої пожадливості, бо навіть якщо людина й має достаток, її життя не залежить від її майна». 16 Потім він навів приклад: «В одного багатого чоловіка земля рясно вродила. 17 Тож він почав міркувати собі: «Що мені робити? Я ж не маю куди зібрати свій урожай». 18 І сказав він: «Ось що зроблю: поруйную свої комори й побудую більші, зберу туди все своє збіжжя і все добро 19 та скажу своїй душі: «Душе, маєш багато добра на довгі роки. Відпочивай, їж, пий і веселися». 20 Але Бог промовив до нього: «Нерозумний, цієї ночі твою душу зажадають від тебе. Кому ж тоді дістанеться все, що ти наскладав?» 21 Так буває з тим, хто нагромаджує скарби для себе, але не є багатий у Божих очах».

22 Після цього він звернувся до учнів: «Тому кажу вам: перестаньте тривожитися за свою душу — що будете їсти, або за своє тіло — у що вдягнетесь. 23 Бо душа цінніша від поживи, а тіло — від одягу. 24 Подивіться на круків, які не сіють, не жнуть, не мають ні стодоли, ні комори, але Бог їх годує. Хіба ж ви не набагато цінніші за птахів? 25 І хто з вас своїми тривогами може продовжити власне життя бодай на лікоть? 26 Тож якщо ви не можете зробити навіть найменшого, навіщо тривожитися про все інше? 27 Поспостерігайте за тим, як ростуть лілії. Вони не трудяться і не прядуть, але кажу вам: навіть Соломон у всій своїй славі не одягався так пишно, як одна з них. 28 Отже, якщо Бог так одягає рослинку в полі, яка сьогодні росте, а завтра її вкидають до печі, то тим більше одягне він вас, маловіри! 29 Тому перестаньте шукати, що вам їсти та що пити, і перестаньте жити в непевності й тривозі, 30 бо всього того настійно шукають народи світу, але ваш Батько знає, що ви потребуєте цього. 31 Тож і далі шукайте його царство, а все це вам додасться.

32 Не лякайся, мала отаро, бо вашому Батькові було до вподоби дати вам царство. 33 Продайте своє майно і дайте милостині. Зробіть собі гаманці, які не зношуються, тобто збирайте невичерпний скарб у небесах, де злодій навіть не наблизиться і міль не поїсть. 34 Бо де ваш скарб, там буде й серце ваше.

35 Будьте підперезані, і світильники ваші хай палають. 36 Самі ж ви будьте подібні до людей, які чекають повернення свого пана з весілля, щоб, як тільки він прибуде й постукає, негайно відчинити йому. 37 Щасливі ті раби, яких пан у час свого приходу застане напоготові! Правду кажу вам: він підпережеться, посадить* їх за стіл і, підійшовши, буде їм прислуговувати. 38 І, якщо він прибуде о другій сторожі або навіть о третій та застане, що вони так роблять,— щасливі вони! 39 Також знайте, якби господарю було відомо, о котрій годині прийде злодій, він пильнував би і нікому б не дозволив влізти у свій дім. 40 Так і ви, будьте готові, бо Син людський прийде о тій годині, про котру навіть не здогадуєтесь».

41 Тоді Петро запитав: «Господи, цей приклад лише для нас чи для всіх?» 42 А Господь відповів: «Хто ж справді вірний і розсудливий управитель, якого пан призначить над своїми слугами, аби своєчасно давати їм достатньо харчу? 43 І якщо пан під час свого приходу застане, що раб так і робить, то раб цей щасливий! 44 Правду кажу вам: пан призначить його над усім своїм маєтком. 45 Але якщо той раб скаже в серці своєму: «Мій пан затримується»,— і почне бити слуг та служниць, їсти, пити й упиватись, 46 то пан цього раба прийде в день, коли той не сподівається, і о годині, котрої той не знає. Він з усією суворістю покарає його і визначить йому частку з невірними. 47 Отже, той раб, який зрозумів волю свого пана, але не приготувався і не діяв згідно з його волею, отримає багато ударів. 48 А хто через незнання робив те, що гідне покарання, той отримає мало ударів. Дійсно, кому дано багато, від того і вимагатиметься багато, і кому багато доручено, від того вимагатимуть більше, ніж звичайно.

49 Я прийшов розпалити на землі вогонь, і чого мені ще бажати, якщо він уже запалав? 50 На мене ж самого чекає ще хрещення, і як я знемагаю, поки воно завершиться! 51 Ви думаєте, я прийшов принести на землю мир? Ні, не мир, кажу вам, а розбрат. 52 Бо відтепер п’ятеро в одному домі будуть поділені: троє проти двох і двоє проти трьох. 53 Порізниться батько із сином і син з батьком, мати з дочкою і дочка з матір’ю, свекруха з невісткою і невістка зі свекрухою».

54 Потім Ісус звернувся до натовпу: «Коли на заході піднімається хмара, ви відразу говорите: «Насувається буря», і так стається. 55 А коли дме південний вітер, ви говорите: «Буде спека», і так є. 56 Лицеміри, у прикметах на небі й на землі ви добре розбираєтесь. Чому ж ви тоді не можете зрозуміти значення цього часу? 57 Чому не розсудите, що́ є праведним? 58 Коли тобі доведеться піти зі своїм противником на суд до правителя, намагайся ще в дорозі залагодити з ним суперечку, щоб він часом не потягнув тебе до судді, а суддя не передав судовому виконавцю і судовий виконавець не вкинув тебе у в’язницю. 59 Говорю тобі: ти ніколи не вийдеш звідти, поки не виплатиш усього, аж до останньої найдрібнішої монетки».

13 У той же час дехто з присутніх розповів йому про те, що сталося з галілеянами: як Пилат змішав кров цих людей з кров’ю їхніх жертв. 2 На це Ісус сказав: «Чи ви думаєте, що ті галілеяни так постраждали тому, що були більшими грішниками, ніж інші галілеяни? 3 Кажу вам, анітрохи. Але якщо не покаєтеся, то всі ви теж будете вигублені. 4 А може, думаєте, що ті вісімнадцять, на котрих упала вежа в Сілоа́мі та вбила їх, були більшими винуватцями, ніж інші мешканці Єрусалима? 5 Кажу вам, анітрохи. Та якщо ви не покаєтеся, то всі так само загинете».

6 Тоді він навів їм такий приклад: «У винограднику одного чоловіка росло фігове дерево. Якось він прийшов подивитися, чи на ньому є плоди, але нічого не знайшов. 7 Тож він сказав виноградареві: «Ось уже три роки я приходжу до цього фігового дерева за плодами, але нічого не знаходжу. Зрубай його! Навіщо воно має даремно займати землю?» 8 Виноградар же відповів: «Пане, залиш його ще на цей рік, а я обкопаю його та обкладу гноєм, 9 і якщо в майбутньому воно принесе плоди, то добре, а якщо ні, зрубаєш його».

10 І навчав він у суботу в одній синагозі. 11 А там була скорчена жінка, яка взагалі не могла випрямитися, бо її вісімнадцять років мучив дух немочі. 12 Побачивши її, Ісус сказав: «Жінко, ти звільнена від своєї немочі». 13 Тоді він поклав на неї руки, і в ту ж мить вона випрямилась та почала прославляти Бога. 14 Але начальник синагоги, обурений тим, що Ісус зцілив у суботу, промовив до натовпу: «Маєте шість днів, щоб працювати, тоді й приходьте оздоровлюватись, тільки не в суботу». 15 Проте Господь відповів: «Лицеміри, хіба не відв’язує кожен з вас у суботу свого бика чи осла і не виводить зі стійла, щоб напоїти його? 16 Чи ж не треба було й цю Авраамову дочку, котру Сатана тримав у путах аж вісімнадцять років, звільнити в суботній день?» 17 Коли він сказав це, всі противники зніяковіли, а натовп почав радіти всім його славним ділам.

18 Він же говорив далі: «До чого подібне Боже царство і з чим його порівняти? 19 Воно немов гірчичне зернятко, яке людина взяла та кинула у своєму саду. Це зернятко проросло і стало деревом, і небесні птахи поселилися в його вітті».

20 Потім він сказав: «З чим іще порівняти Боже царство? 21 Воно подібне до закваски, яку жінка взяла й поклала* в три великі міри борошна, аж поки заквасилося все тісто».

22 Тож він вирушив далі до Єрусалима і дорогою, ідучи від міста до міста й від села до села, навчав людей. 23 Якось один чоловік запитав його: «Господи, то правда, що спасеться досить мало людей?» Ісус же відповів: 24 «З усіх сил намагайтесь увійти через вузькі двері. Кажу вам, багато хто захоче увійти, але не зможе, 25 бо господар урешті встане й замкне двері, а ви залишитесь надворі й почнете стукати, благаючи: «Пане, відчини нам». Однак він скаже: «Я не знаю, звідки ви». 26 Тоді ви промовите: «Ми їли та пили в тебе на очах, і ти навчав нас на головних вулицях». 27 Проте він знову відповість: «Я не знаю, звідки ви. Відійдіть від мене, слуги неправедності!» 28 Там ви будете плакати й скреготати зубами, коли побачите, що Авраам, Ісак, Яків і всі пророки — в Божому царстві, а вас вигнали геть. 29 І прийдуть люди зі сходу і заходу, з півночі і півдня та посідають* за столом у Божому царстві. 30 Тож дехто з останніх стане першим, а дехто з перших — останнім».

31 Тієї години до нього підійшли деякі фарисеї, кажучи: «Забирайся звідси, бо Ірод хоче вбити тебе». 32 Ісус же відповів: «Підіть і скажіть тому лисові: «Ось я виганяю демонів і зціляю людей сьогодні й завтра, а на третій день закінчу свою справу». 33 А зрештою, я і так мушу йти далі сьогодні, завтра і післязавтра, бо неможливо, щоб пророк загинув поза Єрусалимом. 34 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, але ви не захотіли! 35 Ось ваш дім покинутий і залишений вам. Тому говорю: ви вже не побачите мене, аж поки скажете: «Благословенний, хто йде в ім’я Єгови!»

14 Якось суботнього дня Ісус завітав на гостину до одного фарисейського начальника. Коли він зайшов у дім, усі присутні, спрямувавши на нього погляд, почали уважно за ним спостерігати. 2 А там у будинку був чоловік, хворий на водянку. 3 Тож Ісус звернувся до обізнаних у Законі та до фарисеїв: «Скажіть, Закон дозволяє зціляти в суботу?» 4 Але вони мовчали. Тоді він узяв чоловіка, зцілив його й відпустив, 5 а до них сказав: «Хто з вас, якщо син ваш або бик упаде в колодязь, не витягне його відразу ж, навіть у суботній день?» 6 І вони нічого не могли заперечити на це.

7 Після того, помітивши, як запрошені вибирали собі найпочесніші місця, він навів їм такий приклад: 8 «Коли хтось запросить тебе на весільний бенкет, не займай найпочеснішого місця. Можливо, серед гостей є хтось поважніший, ніж ти, 9 і той, хто запросив тебе та його, підійде й скаже: «Поступися місцем цьому чоловікові». І тоді, засоромлений, ти підеш і займеш найнижче місце. 10 Отож, коли ти запрошений, піди й сядь* на найнижчому місці, щоб той, хто запросив тебе, підійшов і сказав: «Друже, займи вище місце». І матимеш ти шану перед усіма іншими гістьми. 11 Бо кожен, хто звеличується, буде впокорений, а хто впокорюється, буде звеличений».

12 Потім він звернувся до чоловіка, який його запросив: «Коли влаштовуєш обід чи вечерю, не клич ані друзів, ані братів, ані родичів, ані багатих сусідів. Може, й вони колись запросять тебе, і це стане тобі винагородою. 13 Тож, коли влаштовуєш бенкет, запрошуй бідних, калік, кульгавих, сліпих 14 і будеш щасливий, бо вони не мають чим тобі відплатити. А тобі буде відплачено під час воскресіння праведних».

15 Почувши це, один з гостей промовив до нього: «Щасливий той, хто їсть хліб у Божому царстві».

16 Ісус же відказав йому: «Один чоловік влаштував пишну вечерю і запросив багатьох гостей. 17 Коли настав час вечері, він вислав раба покликати запрошених: «Приходьте, уже все готове». 18 Але всі вони як один почали відмовлятися. Перший сказав: «Вибач, будь ласка, але я купив поле й маю піти подивитися його». 19 Другий сказав: «Вибач мені, будь ласка, але я купив п’ять пар волів і йду випробувати їх». 20 А ще інший сказав: «Знаєш, я щойно одружився і тому не можу прийти». 21 І повернувся раб та розповів про все своєму пану. Господар же розгнівався і сказав рабу: «Мерщій іди на головні вулиці та міські провулки й приведи сюди бідних, калік, сліпих і кульгавих». 22 Згодом раб повідомив: «Пане, я виконав усе, що ти наказав, але ще залишається місце». 23 Тоді пан сказав рабу: «Вийди на дороги і до за́город та змусь людей прийти, щоб мій дім заповнився. 24 Бо говорю вам: жоден з тих запрошених не скуштує моєї вечері».

25 Одного разу, коли Ісус був у дорозі, з ним ішли великі натовпи людей, і, обернувшись, він сказав їм: 26 «Якщо хтось прийде до мене й не зненавидить свого батька, матері, дружини, дітей, братів і сестер, а навіть власної душі, то не може бути моїм учнем. 27 Хто не несе свого стовпа мук і не йде за мною, той учнем моїм бути не може. 28 Скажімо, хто з вас, бажаючи побудувати вежу, спершу не сяде й не порахує витрат, щоб з’ясувати, чи йому вистачить коштів завершити її? 29 Інакше, якщо він закладе фундамент, але не зможе докінчити вежу, всі, хто бачитиме це, піднімуть його на сміх, 30 кажучи: «Цей чоловік почав будувати, але докінчити не зміг». 31 Або який цар, вирушаючи на війну проти іншого царя, спершу не сяде й не порадиться, чи зможе з десятитисячним військом подолати того, хто йде на нього з двадцятитисячним? 32 Якщо ж він бачить, що не зможе, то, коли той цар ще далеко, відряджає до нього послів і просить про мир. 33 Отже, будьте певні: жоден з вас, хто не розпрощається з усім своїм майном, не зможе бути моїм учнем.

34 Сіль, звичайно, добра річ. Але якщо сіль втратить силу, чим же її приправити? 35 Тоді вона непридатна ні для ґрунту, ні як добриво, і люди викидають її. Хто має вуха, нехай слухає».

15 І тягнулися до Ісуса всі збирачі податків та грішники, бо хотіли послухати його. 2 Тому фарисеї і книжники бурчали: «Цей чоловік вітає грішників та їсть з ними». 3 Отож Ісус навів їм такий приклад: 4 «Хто з вас, якщо має сто овець і загубить одну, не залишить дев’яноста дев’яти в пустелі й не буде шукати загублену, аж поки не знайде її? 5 А знайшовши, кладе її собі на плечі й тішиться. 6 І коли прийде додому, то скличе друзів і сусідів, кажучи: «Радійте зі мною, бо я знайшов свою загублену овечку». 7 Говорю вам: так само в небі буде більше радості за одного грішника, котрий кається, ніж за дев’яносто дев’ятьох праведних, яким каяття не потрібне.

8 Або котра жінка, якщо має десять драхм* і загубить одну, не запалить світильника і не почне замітати дім та старанно шукати її, аж поки не знайде? 9 А знайшовши, вона скличе своїх подруг і сусідок і скаже: «Радійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму». 10 Так само, кажу вам, Божі ангели радіють за одного грішника, який кається».

11 Потім він сказав: «Один чоловік мав двох синів. 12 Якось молодший попросив його: «Батьку, віддай ту частину майна, яка мені припадає». Тож батько розділив між ними свій маєток. 13 Через декілька днів молодший син зібрав усе й вирушив у далеку країну, а там, живучи розгульно, промарнував своє майно. 14 Коли ж він розтратив усе, в країні настав сильний голод і він опинився у скруті. 15 Цей син навіть пристав до одного громадянина тієї країни, і той послав його на свої поля пасти свиней. 16 І хотів він наїстися стручками ріжкового дерева, які згодовували свиням, але й цього ніхто йому не давав.

17 Опам’ятавшись, він сказав: «Скільки наймитів мого батька їдять хліба досхочу, а я тут помираю з голоду! 18 Встану та й подамся до батька, і скажу йому: «Батьку, згрішив я проти небес і проти тебе. 19 Я більше негідний називатися твоїм сином. Прийми мене за свого наймита». 20 Тож він підвівся й пішов до батька. А батько ще здалека побачив його і, пройнявшись жалем, побіг, кинувся йому на шию і почав ніжно його цілувати. 21 Відтак син сказав: «Батьку, згрішив я проти небес і проти тебе. Я більше негідний називатися твоїм сином. Прийми мене за свого наймита». 22 Проте батько звелів рабам: «Мерщій принесіть найліпші шати й одягніть його, надіньте йому на руку перстень і взуйте в сандалії. 23 І приведіть та заріжте відгодованого молодого бичка. Їжмо й веселімося, 24 бо цей мій син був мертвий, але ожив; він загубився, але знайшовся». І почали вони веселитись.

25 Тим часом старший син був у полі. І коли він, вертаючись, наблизився до дому, то почув музику й танці. 26 Тож він покликав одного із слуг і запитав, що́ трапилось. 27 Той же відповів: «Твій брат повернувся, і батько, побачивши сина здоровим, зарізав відгодованого молодого бичка». 28 Тоді старший син розгнівався і не захотів увійти в дім, а батько вийшов і почав упрошувати його. 29 Однак той сказав батькові: «Я стільки років служив тобі, як раб, і жодного разу не порушив твого наказу, а ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб я повеселився з друзями. 30 Та як тільки прийшов оцей твій син, котрий проїв з повіями твій маєток, ти зарізав для нього відгодованого бичка». 31 Проте батько сказав йому: «Дитино, ти завжди був зі мною, і все, що я маю,— твоє. 32 Ми повинні веселитись і радіти, тому що твій брат був мертвий, але ожив, і загубився, але знайшовся».

16 Потім він промовив до учнів: «Якось одному багатому чоловікові донесли, що його управитель марно витрачає його майно. 2 Тож він покликав його і сказав: «Що то я чую про тебе? Здай звіт про своє управління, бо ти більше не керуватимеш домом». 3 Тоді управитель сказав собі: «Що я буду робити, коли мій пан зніме мене з управителя? Я не маю сили копати, а жебрати соромно. 4 Ага! Знаю, що зробити, аби люди радо приймали мене у своїх домах, коли я більше не буду управителем». 5 І, покликавши всіх боржників свого пана, він запитав першого: «Скільки ти винен моєму панові?» 6 Той відповів: «Сто ба́тів оливкової олії». Тоді він звелів йому: «Забери свою розписку, сідай і швиденько пиши п’ятдесят». 7 Потім він запитав іншого: «А ти скільки винен?» Той відповів: «Сто ко́рів пшениці». Цьому боржнику він сказав: «Забери свою розписку й напиши вісімдесят». 8 І похвалив пан свого управителя, оскільки той, хоча був неправедний, виявився кмітливим; бо сини цієї системи серед свого покоління кмітливіші, ніж сини світла.

9 Говорю ж вам: здобувайте собі друзів багатством неправедним, щоб, коли те багатство вичерпається, вони прийняли вас у вічні оселі. 10 Хто вірний у найменшому — і в великому вірний, а хто неправедний у найменшому — неправедний і в великому. 11 Отже, якщо ви не були вірними, коли використовували неправедне багатство, хто ж довірить вам правдиве? 12 І, якщо ви не були вірними, коли використовували чуже, хто дасть вам ваше? 13 Жоден слуга не може служити двом панам, бо якщо одного з них він буде любити й горнутися до нього, то другого він обов’язково зненавидить або принаймні ним знехтує. Не можете бути рабами Бога і Багатства».

14 А фарисеї, які любили гроші, слухали все це й почали з нього кепкувати. 15 Тож він сказав їм: «Перед людьми ви себе видаєте за праведних, але Бог знає ваші серця. Бо те, що звеличують люди, у Божих очах — мерзота.

16 Закон і Пророки були до Івана. Відтоді ж, як він прийшов, звіщається добра новина про Боже царство, і всілякі люди докладають усіх зусиль, щоб до нього потрапити. 17 І справді, швидше небо та земля проминуть, ніж не сповниться із Закону бодай одна рисочка літери.

18 Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною та одружується з іншою, вчиняє перелюб, і хто одружується на розлученій, теж вчиняє перелюб.

19 Жив собі багатий чоловік, котрий звик виряджатися в пурпур і лляне вбрання та з пишнотою веселитися день у день. 20 А біля його брами клали жебрака на ім’я Лазар, який був увесь вкритий виразками. 21 Той жебрак бажав насититися тим, що падало зі столу багача, а пси приходили та облизували його виразки. 22 Через деякий час жебрак помер, і ангели віднесли його до Авраамового лона.

Помер також багач, і його поховали. 23 І, зносячи муки в га́десі, він підвів очі й побачив удалині Авраама та Лазаря при його лоні. 24 Тоді він заволав: «Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоб він умочив кінчик пальця у воду й охолодив мені язика, бо я дуже страждаю в цьому палахкотючому вогні». 25 На це Авраам сказав: «Дитино, пригадай собі, скільки добра ти зазнав за свого життя, а Лазар зносив лише зло. Тепер же він тут має розраду, а ти страждаєш. 26 Крім того, між нами і вами покладено величезну безодню, тож ані ті, хто хоче перейти звідси до вас, ані ті, хто хоче від вас перейти до нас, не зможуть цього зробити». 27 Тоді багач сказав: «У такому разі прошу тебе, батьку, пошли його до дому мого батька, 28 бо я маю п’ятьох братів. Нехай він докладно розповість їм усе, щоб і вони не потрапили сюди, у це місце муки». 29 Авраам же промовив: «У них є писання Мойсея і пророків, нехай слухають їх». 30 А він сказав: «Таж ні, батьку Аврааме, але якщо хтось із мертвих прийде до них, вони покаються». 31 Однак Авраам відповів: «Якщо вони не слухають писань Мойсея і пророків, то, навіть коли хтось і воскресне, це їх не переконає».

17 Потім він сказав своїм учням: «Підстави для спотикання обов’язково з’являться. Однак горе тій людині, через яку вони з’являються! 2 Для неї було б ліпше, якби їй повісили на шию жорно та кинули в море, ніж вона мала б стати каменем спотикання для одного із цих малих. 3 Зважайте на себе. Якщо твій брат учинить гріх, докори йому, а якщо він покається, прости його. 4 Навіть якщо він сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів повернеться, кажучи: «Каюся», прости йому».

5 І сказали апостоли Господу: «Додай нам віри». 6 Тоді Господь відповів: «Якби ви мали віру лише з гірчичне зернятко, то сказали б цій шовковиці: «Викорчуйся й пересадись у море!» — і вона б вас послухалась.

7 Хто з вас, маючи раба, який оре поле чи доглядає за отарою, скаже, коли той повернеться з поля: «Мерщій ходи сюди і сідай* за стіл»? 8 Хіба ви не скажете: «Приготуй щось повечеряти, вдягни фартух і прислуговуй мені, поки я не наїмся і не нап’юся, а потім можеш сам їсти й пити»? 9 Хіба пан дякує рабу, що той виконав доручене? 10 Так і ви, коли виконали все доручене, говоріть: «Ми — нікчемні раби, бо зробили те, що повинні були зробити».

11 Ідучи в Єрусалим, Ісус проходив Самарією та Галілеєю*. 12 І коло одного села його помітили десять прокажених чоловіків. Стоячи здалека, вони 13 почали кричати: «Ісусе, Наставнику, змилосердься над нами!» 14 Побачивши їх, він промовив: «Підіть і покажіться священикам». Вони послухались і пішли та очистились ще в дорозі. 15 Тож один з них, як побачив, що його зцілено, повернувся, голосно прославляючи Бога. 16 І впав він долілиць у ноги Ісуса і дякував йому; а був він самарянином. 17 Тоді Ісус запитав: «Хіба не десятеро очистились? Де ж інші дев’ятеро? 18 Невже, окрім цього чоловіка з іншого народу, серед них не знайшлося нікого, хто б повернувся, аби віддати Богові славу?» 19 І сказав Ісус йому: «Встань і йди. Твоя віра зцілила тебе».

20 І як фарисеї запитали Ісуса, коли прийде Боже царство, він їм відповів: «Боже царство прийде не так, що всі відразу помітять його, 21 і ніхто не говоритиме: «Ось тут!» або «Там!» Кажу вам, Боже царство є серед вас».

22 Відтак він сказав учням: «Прийде час, коли ви захочете побачити один з днів Сина людського, але не побачите. 23 І люди говоритимуть вам: «Дивіться туди!» або «Дивіться сюди!» Але не виходьте і не біжіть за ними. 24 Бо як блискавка, спалахнувши, засяє від одного краю неба до іншого, так об’явиться і Син людський. 25 Але спершу він повинен зазнати багато страждань і це покоління має відкинути його. 26 За днів же Сина людського буде так, як було за днів Ноя: 27 люди їли, пили, женилися і виходили заміж аж до того дня, коли Ной увійшов у ковчег і прийшов потоп та знищив їх усіх. 28 Подібно було і за днів Лота: люди їли, пили, купували, продавали, садили й будували. 29 Проте в день, коли Лот вийшов із Содома, з неба впав вогняний та сірчаний дощ і знищив їх усіх. 30 Так само буде і в той день, коли об’явиться Син людський.

31 Якщо в той день хтось буде на даху, а свої речі матиме вдома, хай не сходить за ними, і якщо хтось буде в полі, так само хай не повертається за тим, що залишив. 32 Пам’ятайте про Лотову дружину. 33 Хто намагається зберегти свою душу, той втратить її, а хто втратить свою душу, той її збереже. 34 Кажу вам: тієї ночі двоє лежатимуть в одному ліжку; одного буде забрано, а другого залишено. 35 Дві молотимуть на тих самих жорнах; одну буде забрано, а другу залишено». 36 — 37 Тоді вони запитали його: «Де, Господи?» Він же відповів: «Де буде тіло, туди злетяться й орли».

18 Потім Ісус навів їм приклад про те, що необхідно завжди молитися і не падати духом. 2 Він розповів: «В одному місті був собі суддя, який і Бога не боявся, і людей не поважав. 3 Жила також у тому місті вдова, що постійно приходила до нього та просила: «Розсуди мене справедливо з моїм противником». 4 Суддя деякий час не хотів їй допомагати, але зрештою сказав сам до себе: «Хоч і Бога я не боюсь, і людей не поважаю, 5 та оскільки ця вдова надокучає мені, розсуджу справедливо її справу, щоб вона більше не приходила й не добивала мене». 6 Тож Господь звернувся до них: «Чуєте, що сказав цей неправедний суддя? 7 Чи ж Бог не подбає про те, аби заради його вибранців, котрі день і ніч волають до нього про допомогу, було встановлено справедливість, хоча в їхньому випадку він і виявляє довготерпіння? 8 Говорю вам: він обов’язково зробить це, притому дуже швидко. Однак коли прийде Син людський, то чи знайде він справжню віру на землі?»

9 А для тих, хто був впевнений у своїй праведності та вважав інших за ніщо, Ісус навів такий приклад: 10 «Два чоловіки ввійшли у храм помолитися — один фарисей, а другий збирач податків. 11 Фарисей встав і почав молитися подумки: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші — здирники, неправедні, перелюбники, або навіть як он той збирач податків. 12 Я пощу двічі на тиждень і даю десятину з усього, що набуваю». 13 Збирач же податків стояв віддалік, не наважуючись навіть піднести очей до неба. Він тільки бив себе в груди і говорив: «Боже, будь милосердним до мене, грішника». 14 Кажу вам, цей чоловік повертатиметься додому, виявившись праведнішим, ніж фарисей; бо кожен, хто звеличується, буде принижений, а хто упокорюється, буде звеличений».

15 Тим часом люди стали приносити до нього немовлят, аби він доторкнувся до них, але учні, побачивши це, почали їх сварити. 16 Ісус же попросив, щоб до нього принесли немовлят, і сказав учням: «Пустіть діток до мене й не перешкоджайте їм, бо саме таким належить Боже царство. 17 Правду кажу вам: якщо хтось не прийме Божого царства так, як дитя, то ніколи в нього не ввійде».

18 Опісля один начальник запитав його: «Учителю Добрий, що мені робити, аби успадкувати вічне життя?» 19 Ісус відповів: «Чому називаєш мене добрим? Ніхто не добрий, окрім одного — Бога. 20 Ти ж знаєш заповіді: «Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не давай лжесвідчення, шануй батька та матір». 21 А той сказав: «Усього цього я дотримуюся ще з юності». 22 На це Ісус промовив: «Ще одного бракує тобі: продай усе, що маєш, і роздай бідним — так ти збереш собі скарб у небесах. А тоді приходь та будь моїм учнем». 23 Почувши це, чоловік дуже зажурився, бо був дуже багатий.

24 Тож Ісус подивився на нього і сказав: «Як тяжко тим, що мають гроші, потрапити в Боже царство! 25 Легше навіть верблюдові пролізти крізь вушко швейної голки, ніж багатому ввійти в Боже царство». 26 А люди, котрі це чули, запитали: «Чи може тоді взагалі хтось спастися?» 27 Він же відказав: «Те, що неможливе для людей, можливе для Бога». 28 На це Петро сказав: «А от ми... Ми полишили все, що мали, і пішли за тобою». 29 Ісус же відповів: «Правду кажу вам: немає нікого, хто покинув би заради Божого царства дім чи дружину, чи братів, чи батьків, чи дітей, 30 і так чи інакше не отримав би в багато разів більше у цей час, а в прийдешній системі — вічне життя».

31 Тоді він відійшов з дванадцятьма убік і сказав: «Ось ми йдемо до Єрусалима, і там виконається все, що пророки написали про Сина людського. 32 Бо його віддадуть людям з інших народів і будуть насміхатися з нього, знущатись над ним та плювати на нього, 33 і, висікши бичем, його вб’ють, але на третій день він воскресне». 34 Проте учні нічого не зрозуміли з цього, бо слова ті були приховані від них, і вони не знали, про що йдеться.

35 Коли ж вони наближалися до Єрихона, то побачили сліпого жебрака, який сидів при дорозі. 36 Він почув, як повз нього проходить натовп, і почав розпитувати, що відбувається. 37 А люди сказали йому: «Це йде Ісус назаря́нин!» 38 Тоді сліпий закричав: «Ісусе, Сину Давидів, змилосердься наді мною!» 39 Однак ті, хто йшов попереду, суворо наказували йому мовчати, але він щораз сильніше кричав: «Сину Давидів, змилосердься наді мною!» 40 Зупинившись, Ісус звелів привести цього чоловіка. І коли той підійшов, Ісус запитав його: 41 «Що хочеш, аби я для тебе зробив?» Чоловік відповів: «Господи, хочу бачити». 42 Тож Ісус сказав йому: «Стань знову зрячим. Твоя віра зцілила тебе». 43 І в ту ж мить чоловік прозрів і пішов слідом за ним, прославляючи Бога. Коли всі люди побачили це, то також віддали Богу хвалу.

19 Опісля Ісус прийшов у Єрихон. 2 А в тому місті жив багатий чоловік, на ім’я Закхе́й, який був головним збирачем податків. 3 Він дуже хотів побачити Ісуса, але через натовп не міг, оскільки був малого зросту. 4 Тоді Закхе́й побіг уперед і виліз на сикомор, щоб подивитися на Ісуса, який мав проходити тим шляхом. 5 А коли Ісус наблизився до дерева, то, подивившись угору, звернувся до цього чоловіка: «Закхе́ю, мерщій спускайся, бо сьогодні я маю зупинитись у твоєму домі». 6 Почувши ці слова, той поспіхом спустився і радо прийняв його в себе. 7 Коли ж усі побачили це, то почали бурчати: «Дивіться, він зупинився в грішника». 8 Та Закхе́й встав і сказав Господу: «Господи, половину маєтку свого я віддам бідним, а тим, кого я фальшиво звинуватив і на кому нажився, поверну вчетверо більше». 9 На це Ісус сказав йому: «Сьогодні в цю домівку прийшло спасіння, бо він також Авраамів син. 10 Адже Син людський прийшов відшукати й урятувати те, що втрачене».

11 Оскільки Ісус був неподалік Єрусалима, а люди, які слухали це, думали, що Боже царство має з’явитись негайно, він навів ще один приклад. 12 Отож він сказав: «Один чоловік шляхетного роду вирушив у далекий край, щоб здобути царську владу, а тоді повернутися. 13 Покликавши десятьох рабів, він дав їм десять мін* і сказав: «Пустіть їх в обіг, поки я не прийду». 14 Але співгромадяни ненавиділи його і вислали слідом за ним послів зі словами: «Ми не хочемо, аби цей чоловік став над нами царем».

15 Коли ж він отримав царську владу і повернувся, то звелів покликати рабів, яким дав срібні гроші. Він хотів з’ясувати, який прибуток вони отримали, пустивши гроші в обіг. 16 Тож з’явився перший і сказав: «Пане, твоя міна принесла десять мін». 17 Пан сказав йому на це: «Молодець, добрий рабе! Оскільки ти виявився вірним у дуже малому, даю тобі владу над десятьма містами». 18 Відтак прийшов другий і сказав: «Пане, твоя міна принесла п’ять мін». 19 І до цього він промовив: «А ти завідуй п’ятьма містами». 20 Тоді прийшов ще один і сказав: «Пане, ось твоя міна, я зберігав її в хустці. 21 Знаєш, я боявся тебе, бо ти людина сувора: забираєш те, чого не вкладав, і жнеш те, чого не сіяв». 22 Пан же сказав йому: «Твоїми ж устами суджу тебе, злий рабе. Хіба ти не знав, що я сувора людина: забираю те, чого не вкладав, і жну те, чого не сіяв? 23 Чому ж ти не віддав моїх срібних грошей у лихварську контору? Тоді, повернувшись, я забрав би їх з відсотками».

24 І він звелів тим, хто стояв поряд: «Заберіть від нього міну і дайте тому, хто має десять». 25 Але вони сказали: «Пане, та він уже має десять мін!» 26 Проте він відповів: «Говорю вам: усякий, хто має, отримає ще більше, а від того, хто не має, заберуть навіть те, що він має. 27 Моїх же ворогів, котрі не бажали, щоб я став над ними царем, приведіть сюди і повбивайте в мене на очах».

28 Розповівши все це, Ісус вирушив далі в Єрусалим. 29 І коли він наблизився до Вітфагı́ї та Віфанı́ї, що на Оливковій горі, то послав уперед двох учнів 30 і сказав: «Підіть у село, що перед вами. Увійшовши туди, ви знайдете прив’язане осля, на якому ще не сиділа жодна людина. Відв’яжіть його й приведіть. 31 А якщо хтось запитає вас: «Навіщо ви відв’язуєте його?» — скажіть: «Воно потрібне Господу». 32 Отже, прийшовши туди, учні побачили, що все було так, як він і говорив. 33 Коли ж вони відв’язували осля, його господарі запитали: «Навіщо ви відв’язуєте осля?» 34 Учні відповіли: «Воно потрібне Господу»,— 35 і привели його до Ісуса. Тоді вони накинули на осля свій одяг і посадили Ісуса на нього.

36 Коли ж він їхав, вони стелили на дорозі свій одяг. 37 А як тільки він наблизився до спуску з Оливкової гори, дуже багато учнів почали радіти й голосно прославляти Бога за всі могутні діла, котрі побачили. 38 І казали вони: «Благословенний Той, хто йде як Цар в ім’я Єгови! Мир на небі та слава у височині!» 39 Однак декотрі фарисеї з натовпу звернулися до нього: «Учителю, вгамуй своїх учнів». 40 Але він відповів: «Говорю вам: якщо вони замовкнуть, то волатиме каміння».

41 І коли Ісус під’їхав ближче, то, подивившись на місто, заплакав за ним 42 і сказав: «Якби ж ти в цей день збагнуло, що́ веде до миру! Але тепер це приховане від твоїх очей. 43 Бо прийдуть дні, коли вороги зведуть навколо тебе укріплення із частоколу, оточать та стиснуть тебе звідусіль, 44 і повалять на землю тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, тому що ти не розпізнало часу, коли виконувалась твоя перевірка».

45 Тоді Ісус ввійшов у храм і почав виганяти продавців, 46 кажучи їм: «Написано: «Мій дім буде домом молитви», ви ж зробили з нього печеру розбійників».

47 І він щоденно навчав у храмі. Але старші священики й книжники разом з впливовими людьми народу шукали можливості погубити Ісуса, 48 однак не знаходили способу, як це ліпше зробити, бо ввесь народ горнувся до нього й прагнув слухати його.

20 Якось, коли Ісус навчав народ у храмі та звіщав добру новину, до нього підійшли старші священики, книжники й старійшини 2 і запитали: «Скажи нам, якою владою ти чиниш все це? І хто дав тобі таку владу?» 3 Він же сказав: «І я запитаю вас про щось, а ви дайте мені відповідь: 4 Іванове хрещення було з неба чи від людей?» 5 І вони почали розмірковувати між собою: «Якщо скажемо: «З неба», він запитає: «Чому ж ви йому не повірили?» 6 А якщо скажемо: «Від людей», увесь народ поб’є нас камінням, бо люди переконані, що Іван був пророком». 7 Тож вони відповіли, що не знають звідки. 8 Тоді Ісус промовив: «І я вам не скажу, якою владою чиню все це».

9 Потім він навів людям такий приклад: «Один чоловік посадив виноградник і здав його виноградарям, а сам надовго поїхав в іншу країну. 10 У відповідну ж пору він вислав до виноградарів свого раба, аби вони дали йому частину врожаю. Але виноградарі побили його й відіслали ні з чим. 11 Він послав до них ще одного раба. Та й цього вони побили, збезчестили і відіслали ні з чим. 12 Потім він послав третього; вони ж і цього, поранивши, викинули геть. 13 Тоді власник виноградника сказав: «Що мені робити? Пошлю я тепер свого улюбленого сина. До нього вони поставляться з повагою». 14 Однак, побачивши його, виноградарі почали змовлятися: «Це спадкоємець. Убиймо його, щоб спадщина перейшла до нас». 15 Тож вони викинули його з виноградника та вбили. Що ж тепер зробить з ними власник? 16 Піде й погубить цих виноградарів, а виноградник віддасть іншим».

Почувши це, вони сказали: «Нехай таке ніколи не станеться!» 17 Проте він подивився на них і запитав: «А що тоді означає написане: «Камінь, який відкинули будівельники, став головним наріжним каменем»? 18 І хто впаде на той камінь, розіб’ється. А на кого цей камінь упаде, того розчавить».

19 Як тільки книжники й старші священики збагнули, що цей приклад був саме про них, вони захотіли відразу схопити його у свої руки, але побоялись народу. 20 І, уважно поспостерігавши за Ісусом, вони підіслали таємно найнятих людей, які мали удавати з себе праведних і зловити його на слові, аби потім передати в руки уряду та намісника*. 21 Тож ті запитали його: «Учителю, ми знаємо, що ти правильно говориш та навчаєш. Також ти до всіх ставишся однаково і завжди навчаєш Божої дороги згідно з правдою. 22 Скажи, Закон дозволяє платити кесарю податок?» 23 Однак він розпізнав їхню підступність і сказав: 24 «Покажіть мені денарій. Чиє тут зображення та ім’я?» Ті відповіли: «Кесареве». 25 Тоді він сказав: «Тож віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богові». 26 І цього разу вони не змогли зловити його на слові перед людьми, та, здивовані його відповіддю, нічого не сказали.

27 Підійшли ж до нього декотрі із саддукеїв, які говорять, що немає воскресіння, і сказали: 28 «Учителю, Мойсей написав нам: «Коли чоловік, який має дружину, помре бездітним, то жінку повинен взяти його брат, аби вона народила від нього дитину для свого колишнього чоловіка». 29 Отож було семеро братів; перший взяв собі дружину й помер бездітним. 30 Подібно другий, 31 і третій, і так всі семеро брали її за жінку, однак усі померли, не залишивши після себе дітей. 32 Зрештою померла й сама жінка. 33 Кому ж із сімох вона буде дружиною, коли настане воскресіння, адже з нею були одружені всі семеро?»

34 Ісус же сказав їм: «Діти цієї системи одружуються, 35 але ті, кого буде визнано гідними отримати життя в прийдешній системі й воскреснути з мертвих, не одружуються. 36 І померти вони вже не можуть, бо вони подібні до ангелів, і, будучи дітьми воскресіння, є дітьми Божими. 37 А те, що померлі воскресають, навіть Мойсей виявив у розповіді про терновий кущ, коли назвав Єгову «Богом Авраама, Богом Ісака і Богом Якова». 38 Він Бог не мертвих, а живих, бо для нього всі вони живі». 39 На це декотрі книжники сказали йому: «Учителю, ти добре відповів». 40 І після цього вони більше не наважувалися про щось його питати.

41 Тоді він запитав: «Чому говорять, що Христос — це просто Давидів син? 42 Таж сам Давид говорить у книзі Псалмів: «Сказав Єгова моєму Господеві: «Сиди праворуч від мене, 43 поки не покладу твоїх ворогів як підніжок твоїм ногам». 44 Отож, якщо Давид називає його Господом, як же тоді він Давидів син?»

45 І коли весь народ слухав Ісуса, він сказав учням: 46 «Стережіться книжників, яким подобається ходити у довгому вбранні і які люблять, щоб їх вітали на ринкових площах, та прагнуть сидіти спереду в синагогах і мати найпочесніші місця на вечерях. 47 Вони пожирають доми вдів і довго моляться напоказ; але й присуд, який вони отримають, буде суворіший».

21 І, поглянувши, Ісус побачив, як заможні люди кидали пожертви в скриньки для дарів. 2 Потім він помітив нужденну вдову, котра вкинула дві монетки, які майже нічого не були варті*, 3 і сказав: «Правду говорю вам: ця вдова, хоча й бідна, вкинула більше, ніж усі вони. 4 Бо всі кидали дари через те, що мають надмір, а ця убога жінка кинула все, що мала на прожиток».

5 Пізніше, коли дехто говорив про храм,— про те, як він оздоблений гарним камінням і присвяченими дарами,— 6 Ісус сказав: «Прийдуть дні, коли з усього, що бачите, не залишиться тут і каменя на камені — усе буде зруйновано». 7 Тоді вони почали розпитувати його: «Учителю, коли ж це станеться і за якою ознакою можна буде побачити, що все це вже має відбутися?» 8 А він відповів: «Стережіться, щоб вас не ввели в оману, бо багато хто прийде під моїм іменем, кажучи: «Я Христос» і «Час наблизився». Ви ж не йдіть за ними. 9 Більш того, коли почуєте про війни та заворушення, не жахайтесь: усе те має відбуватися спочатку, але кінець прийде не відразу».

10 Потім він їм сказав: «Повстане народ на народ і царство на царство; 11 і відбуватимуться сильні землетруси, а в одному місці за іншим будуть епідемії та голод; і люди бачитимуть страшні видовища, а з неба з’являтимуться великі знаки.

12 Але перед тим як усе це станеться, люди будуть вас арештовувати і переслідувати, віддаючи в синагоги і в’язниці, і за моє ім’я поведуть вас до царів та намісників. 13 Усе це дасть вам нагоду свідчити. 14 Тож постановіть у своєму серці не готуватись наперед, як вам боронитися, 15 бо я вкладу у ваші уста мудрість, якій жоден з ваших противників не зможе протистояти чи перечити. 16 Крім того, навіть батьки, брати, родичі й друзі зраджуватимуть вас і декому заподіють смерть. 17 І за ім’я моє вас будуть ненавидіти всі народи. 18 А втім, з вашої голови не впаде жодна волосина. 19 І витривалістю ви здобудете свої душі.

20 А коли побачите, що Єрусалим оточений військовими таборами, знайте: наблизилось його спустошення. 21 Тоді нехай ті, що в Юдеї, втікають у гори, і хто в місті, хай виходить з нього, а хто в околицях, хай у нього не входить. 22 Бо в ті дні виконається правосуддя, аби сповнилося все написане. 23 Горе в ті дні вагітним і тим, що годуватимуть грудьми! Адже в цьому краї настане велика скрута і лють виллється на його народ; 24 і декотрі поляжуть від вістря меча, а інші будуть забрані в полон до всіх народів; і народи топтатимуть Єрусалим, аж поки закінчаться визначені часи для народів.

25 Крім того, на сонці, місяці й зірках будуть знаки, а на землі зазнаватимуть страждання народи, які через рев розбурханого моря не бачитимуть виходу. 26 І люди будуть мліти зі страху та очікування того, що́ насувається на заселену землю, бо сили небесні затрясуться. 27 Тоді побачать Сина людського, який ітиме у хмарі із силою та великою славою. 28 Коли ж це почне відбуватися, випростуйтесь та підніміть голови, бо наближається ваше визволення».

29 Тоді він навів їм приклад: «Подивіться на фігове дерево та всі інші дерева: 30 коли ви бачите, що вони пускають бруньки, то знаєте, що вже близько літо. 31 Отож, коли побачите, що все це відбувається, знайте: царство Боже близько. 32 Правду кажу вам: не промине це покоління, як усе це станеться. 33 Небо і земля проминуть, але слова мої ніколи не проминуть.

34 А ви зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися переїданням, надмірним питтям і життєвими тривогами і щоб той день не захопив вас зненацька, 35 немов пастка, оскільки він прийде на всіх, що живуть на поверхні цілої землі. 36 Тож пильнуйте і повсякчас благайте, аби ви змогли уникнути всього того, що має відбутися, і стати перед Сином людським».

37 І вдень Ісус навчав у храмі, вночі ж він виходив та ночував на горі, яка називалась Оливковою. 38 А рано-вранці весь народ приходив до нього в храм, щоб слухати його.

22 У ту пору наближалося свято Прісних хлібів, яке ще називали Пасхою. 2 І старші священики й книжники, боячись народу, шукали нагоди, як би позбутися Ісуса. 3 А тим часом Сатана увійшов в Юду, званого Іскаріотом, який був з числа дванадцятьох. 4 І той пішов до старших священиків та начальників храму, щоб поговорити про те, як ліпше видати їм Ісуса. 5 Вони дуже зраділи й пообіцяли йому срібняків. 6 Тож він погодився і почав шукати зручної нагоди видати їм Ісуса, коли поблизу не буде натовпу.

7 Аж ось настало свято Прісних хлібів, коли належало приносити пасхальну жертву. 8 Тоді Ісус послав Петра та Івана, кажучи: «Ідіть, приготуйте для нас пасхальну вечерю». 9 Вони ж запитали його: «Де хочеш, щоб ми її приготували?» 10 Він їм відповів: «Коли увійдете в місто, то зустрінете чоловіка, який нестиме глиняну посудину з водою. Йдіть за ним у дім, куди він увійде. 11 А власникові дому скажіть: «Учитель запитує: «Де гостьова кімната, в якій я міг би з’їсти з учнями пасхальну вечерю?» 12 Цей чоловік покаже вам велику горішню кімнату, де буде все необхідне. Там приготуйте вечерю». 13 І учні вирушили туди. А там все було саме так, як він говорив, тож вони приготували вечерю.

14 У відповідний час Ісус сів* за стіл разом з апостолами 15 і звернувся до них: «Я дуже хотів їсти цю пасхальну вечерю з вами, перш ніж зазнаю страждань, 16 бо говорю вам: я вже не буду їсти її, аж поки не сповниться в Божому царстві все те, що вона означає». 17 Потім, узявши чашу, він склав подяку і сказав: «Візьміть її та передайте один одному, 18 бо говорю вам: відтепер я не питиму з плоду виноградної лози, аж поки не прийде Боже царство».

19 Узяв він також хліб і, склавши подяку, поламав його, дав їм та сказав: «Це означає моє тіло, яке буде віддане за вас. Чиніть це на спомин про мене». 20 Так само взяв він після вечері чашу і сказав: «Ця чаша означає нову угоду, укладену на підставі моєї крові, що проллється за вас.

21 Та ось зі мною за столом мій зрадник. 22 Бо Син людський відходить так, як і було визначено, однак горе людині, через яку його буде видано!» 23 Тоді вони почали міркувати між собою, хто з них це зробить.

24 І зчинилась між ними гостра суперечка про те, хто з них найбільший. 25 Він же сказав їм: «Царі народів зверхньо панують над людьми, і ті, хто має владу, називаються Добродійниками. 26 Та ви не повинні бути такими, як вони. Але хто найбільший серед вас, нехай стане як наймолодший, і хто начальствує — як той, хто прислуговує. 27 Бо хто більший: той, хто сидить* за столом, чи той, хто прислуговує? Хіба не той, хто сидить за столом? Я ж серед вас як той, хто прислуговує.

28 А ви залишилися зі мною у моїх випробуваннях, 29 і я укладаю з вами угоду про царство, як і мій Батько уклав угоду зі мною, 30 щоб ви їли та пили за моїм столом у царстві моєму й сиділи на престолах і судили дванадцять племен Ізраїля.

31 Си́моне, Си́моне, ось Сатана зажадав просіяти вас, як пшеницю. 32 Та я благав про тебе, щоб віра твоя не ослабла. Ти ж, коли повернешся, зміцни своїх братів». 33 А той сказав Ісусу: «Господи, я готовий іти з тобою і до в’язниці, і навіть на смерть». 34 Але Ісус відповів: «Говорю тобі, Петре: ще півень не заспіває сьогодні, як ти тричі заперечиш, що знаєш мене».

35 Потім він запитав учнів: «Коли я відправляв вас без гаманця, без торби й сандалій, чи вам бракувало чогось?» Вони відповіли: «Ні!» 36 Тоді він сказав: «Тепер же той, хто має гаманець, нехай візьме його, а також торбу; і хто не має меча, нехай продасть вбрання і купить його. 37 Говорю ж вам, на мені має виконатися написане: «І був він зарахований до беззаконників». Бо сказане про мене вже виконується». 38 Відтак вони сказали: «Господи, ось тут два мечі». Він їм відповів: «Цього достатньо».

39 І як Ісус вийшов звідти, то за звичаєм подався до Оливкової гори, а учні теж пішли за ним. 40 Коли ж вони прийшли туди, він їм сказав: «Перебувайте в молитві, щоб не впасти в спокусу». 41 А сам відійшов від них приблизно на відстань кинутого каменя, впав на коліна та почав молитися, 42 кажучи: «Батьку, якщо бажаєш, забери від мене цю чашу. Але хай виконується не моя воля, а твоя». 43 Тоді йому з’явився ангел з неба і зміцнив його. 44 І в нестерпних муках Ісус продовжував ще палкіше молитися, а піт його став немов краплі крові, які падали на землю. 45 Потім, помолившись, Ісус встав, пішов до учнів і побачив, що вони через смуток задрімали. 46 Тож він сказав їм: «Чому ви спите? Встаньте й перебувайте в молитві, щоб не впасти в спокусу».

47 І коли він ще говорив, наблизився натовп, попереду якого йшов чоловік на ім’я Юда — один з дванадцятьох. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати його. 48 Проте Ісус звернувся до нього: «Юдо, невже ти поцілунком зраджуєш Сина людського?» 49 Побачивши, до чого все це веде, ті, хто стояв поряд з Ісусом, запитали: «Господи, може нам вдарити мечем?» 50 І один з них навіть вдарив та відсік праве вухо рабові первосвященика. 51 Та Ісус сказав: «Досить вже!» — і, доторкнувшись до вуха, зцілив раба. 52 Тоді він звернувся до старших священиків, начальників храму і старійшин, котрі прийшли за ним: «Хіба я розбійник, що ви прийшли до мене з мечами й палицями? 53 Таж я день у день був з вами в храмі, і ви не чіпали мене. Однак тепер — ваша година і влада темряви».

54 Відтак, схопивши Ісуса, вони забрали його та повели в дім первосвященика. Петро ж ішов за ними на віддалі. 55 Потім вони розпалили посеред подвір’я багаття і посідали разом. Сидів серед них і Петро. 56 А одна служниця, побачивши його біля яскравого вогнища, придивилась до нього й сказала: «Цей чоловік також був з ним». 57 Але він заперечив: «Жінко, я не знаю його». 58 Незабаром інший чоловік побачив його і сказав: «Ти також один з них». Петро відповів: «Ні, зовсім ні!» 59 І приблизно через годину ще хтось почав настійно твердити: «Ну так, цей точно був з ним, він же галілеянин!» 60 Та Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш». І в ту ж мить, коли він ще говорив, заспівав півень. 61 Тоді Господь обернувся й подививсь на Петра, а той пригадав собі його слова: «Перш ніж сьогодні заспіває півень, ти тричі зречешся мене». 62 І вийшов він звідти та гірко заплакав.

63 А чоловіки, які тримали Ісуса під вартою, почали глузувати з нього та бити його; 64 і, накривши його, запитували: «Ану, пророкуй, хто вдарив тебе?» 65 І вони продовжували зневажати його всілякими богохульними словами.

66 Коли ж настав день, зібралася рада старших народу — старших священиків та книжників,— і вони потягли його в зал Синедріону, говорячи: 67 «Якщо ти Христос, скажи це». Однак він їм відповів: «Навіть якби я вам сказав, ви ніколи б не повірили, 68 а якби запитав, ніколи б не відповіли. 69 Проте відтепер Син людський сидітиме біля могутньої Божої правиці». 70 Тоді вони всі запитали: «Значить, ти Божий Син?» Він же відповів: «Ви самі кажете, що це я». 71 Тож вони вигукнули: «Хіба треба нам ще якогось свідчення? Ми ж на власні вуха чули це з його уст».

23 Потім вони цілим натовпом встали й повели Ісуса до Пилата. 2 Там вони почали звинувачувати його: «Ми виявили, що цей чоловік баламутить наш народ, забороняє платити податки кесарю і говорить про себе, що він Христос, цар». 3 А Пилат запитав його: «Ти цар юдейський?» Той відповів: «Ти сам це кажеш». 4 Тоді Пилат звернувся до старших священиків і натовпу: «Я не бачу за цим чоловіком жодної провини». 5 Але вони почали наполягати: «Він навчає по всій Юдеї, почавши з Галілеї, та дійшов аж сюди і підбурює народ до бунту». 6 Коли Пилат почув це, то запитав, чи Ісус є галілеянином. 7 З’ясувавши, що той походив з області, яка була під наглядом Ірода, Пилат відіслав його до Ірода, бо він у ті дні також перебував в Єрусалимі.

8 Коли Ісуса привели, Ірод надзвичайно зрадів, бо вже давно хотів побачити його, адже багато про нього чув і сподівався, що той виконає в нього на очах якесь чудо. 9 Тож він почав ставити Ісусу багато запитань, але той нічого не відповідав. 10 А старші священики й книжники один за одним вставали й запекло звинувачували його. 11 Тоді Ірод почав зі своїми охоронцями принижувати Ісуса і глузувати з нього, одягнувши його в яскраве вбрання, а потім відіслав його назад до Пилата. 12 І в той самий день Ірод та Пилат стали друзями, хоча колись між ними була ворожнеча.

13 Опісля Пилат скликав старших священиків, начальників та народ 14 і сказав: «Ви привели до мене цього чоловіка, який нібито підбурює людей до повстання, але я допитав його перед вами і взагалі не побачив того, в чому ви його звинувачуєте. 15 Не побачив цього також Ірод, бо відіслав його назад до нас; тож чоловік цей не скоїв нічого, за що заслуговував би смерті. 16 Тому я покараю його та й відпущу». 17 — 18 Проте вся юрба закричала: «Забери його, а нам відпусти Вара́вву!» 19 (Чоловіка ж цього кинули у в’язницю за якийсь заколот, що здійнявся в місті, і за вбивство). 20 І знову Пилат звернувся до них, бо хотів відпустити Ісуса. 21 Тоді вони почали вигукувати: «На стовп його! На стовп!» 22 І він промовив утретє: «Та що ж поганого зробив цей чоловік? Я не побачив нічого, за що він заслуговував би смерті. Тож я покараю його та й відпущу». 23 Однак вони заходилися настирливо, на весь голос, вимагати, щоб його прибили до стовпа, і кричали так сильно, що 24 Пилат поступився і виніс вирок, аби задовольнити їхню вимогу: 25 відпустив чоловіка, котрого кинули до в’язниці за заколот та вбивство і котрого вони вимагали звільнити, а Ісуса, як вони і хотіли, віддав на страту.

26 І дорогою, ведучи Ісуса від Пилата, вони схопили одного киренянина, на ім’я Си́мон, який ішов зі села, і поклали стовп мук на нього, щоб він ніс його за Ісусом. 27 За Ісусом ішло багато людей, і чимало жінок з горя били себе в груди та оплакували його. 28 Ісус же обернувся до жінок і сказав: «Дочки єрусалимські, перестаньте плакати за мною. Плачте за собою та своїми дітьми, 29 бо ось приходять дні, коли люди говоритимуть: «Щасливі неплідні й ті, які не народжували і не годували грудьми!» 30 Тоді вони звернуться до гір: «Упадіть на нас!» — і до пагорбів: «Накрийте нас!» 31 Бо якщо вони так роблять, коли дерево зелене, то що́ станеться, коли воно засохне?»

32 Разом з ним на страту вели ще двох чоловіків, злочинців. 33 І як прийшли вони на місце, назване Черепом, то прибили там до стовпів його і тих злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч. 34 [Ісус же говорив: «Батьку, прости їм, бо не знають, що́ роблять».] Потім вони хотіли поділити його вбрання й кинули жеребок. 35 А народ стояв і дивився. Начальники ж кепкували з Ісуса, кажучи: «Інших він рятував, хай тепер врятує себе, якщо він Христос, Божий Обранець». 36 Навіть воїни глузували з нього: підходили й подавали йому кисле вино, 37 кажучи: «Якщо ти цар юдейський, врятуй себе». 38 І була над ним табличка: «Це — цар юдейський».

39 Тоді один зі злочинців почав насміхатися з Ісуса: «Ти ж нібито Христос. То врятуй і себе, і нас». 40 Та другий докорив йому: «Ти що, зовсім не боїшся Бога? Тим більше, ти й сам отримав такий же вирок. 41 І ми заслужили цього за все, що наробили. Наш вирок справедливий. А він не зробив нічого поганого». 42 А потім сказав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у своє царство». 43 Ісус же відповів йому: «Правду говорю тобі сьогодні: ти будеш зі мною в Раю».

44 А приблизно о шостій годині цілу землю огорнула темрява аж до дев’ятої, 45 бо сонячне світло померкло. І завіса святині роздерлась навпіл. 46 Тоді Ісус голосно скрикнув та сказав: «Батьку, у твої руки довіряю свій дух». Промовивши це, він віддав останній подих. 47 Коли ж сотник побачив, що́ відбулося, то почав прославляти Бога й казати: «Цей чоловік дійсно був праведний». 48 А люди з натовпу, які зібралися на це видовище і бачили все, що сталось, почали повертатися додому і дорогою били себе в груди. 49 Усі ж, хто знав його, стояли віддалік. Стояли також і дивилися на це жінки, які йшли за ним з Галілеї.

50 А один член Ради, добрий та праведний чоловік, на ім’я Йосип, 51 що походив з юдейського міста Ариматеї і чекав Божого царства,— він, до речі, не віддав свого голосу на підтримку їхнього задуму й дій,— 52 так от, цей Йосип пішов до Пилата та попросив у нього дозволу забрати Ісусове тіло. 53 І він зняв тіло, загорнув його в тонке лляне полотно та поклав до видовбаної в скелі гробниці, де ще нікого не ховали. 54 Тоді був день Приготування і вже сутеніло, надходила субота. 55 А жінки, які прийшли з Ісусом із Галілеї, також подалися туди, щоб оглянути гробницю і подивитися, як поклали Ісусове тіло. 56 Опісля вони повернулися, щоб приготувати ароматичні трави та пахучу олію. У суботу вони, звичайно ж, відпочивали, згідно із заповіддю.

24 А на світанку першого дня тижня жінки пішли до гробниці, взявши із собою приготовлені ароматичні трави. 2 Проте вони побачили, що камінь від гробниці відкочений, 3 і коли ввійшли в неї, то не знайшли тіла Господа Ісуса. 4 Поки вони стояли приголомшені, перед ними з’явилися два чоловіки у блискучому вбранні. 5 Жінки, перелякавшись, посхиляли обличчя до землі, а чоловіки звернулися до них: «Чому ви шукаєте Живого серед мертвих? 6 [Його тут немає — він воскрес.] Пригадайте, він вам говорив, коли ще був у Галілеї, 7 що Сина людського мають віддати в руки грішників і прибити до стовпа, але на третій день він воскресне». 8 Тоді вони пригадали собі його слова 9 і, повернувшись від гробниці, розповіли все це одинадцятьом та усім іншим присутнім. 10 А жінками цими були Магдалина Марія, Іванна і Марія, мати Якова; були з ними ще й інші, котрі також розповідали про це апостолам. 11 Однак слова жінок здавалися їм безглуздям, і вони не повірили цьому.

12 [А Петро встав та побіг до гробниці. І, нахилившись, він заглянув усередину й побачив лише пов’язки. Тож він пішов звідти, дивуючись, що́ могло статись.]

13 І того ж дня двоє учнів ішли до села Еммау́с, що лежало близько одинадцяти кілометрів від Єрусалима, 14 і обговорювали все, що трапилось.

15 А коли вони розмовляли й розмірковували, до них наблизився сам Ісус і пішов з ними, 16 Але їхні очі не змогли розпізнати його. 17 І він запитав їх: «Що ви так обговорюєте доро́гою?» Тоді вони зупинились із засмученими обличчями 18 і один з них, на ім’я Клеопа, відказав: «Ти що, чужинець, який живе в Єрусалимі самотньо? Хіба ти не знаєш, що́ сталося там цими днями?» 19 Тож він запитав: «А що саме?» Вони відповіли: «Невже ти не чув про Ісуса назаря́нина, який став пророком, могутнім у вчинках та словах як в очах Бога, так і всього народу, 20 і про те, як наші старші священики й начальники віддали його на страту і прибили до стовпа? 21 А ми сподівалися, що саме він має визволити Ізраїль. Крім того, ось уже третій день, як усе це сталося. 22 Також декотрі наші жінки здивували нас, бо рано-вранці були біля гробниці, 23 але не знайшли його тіла і, прийшовши, розповіли, як ангели в надприродному видінні сказали, що він живий. 24 Потім деякі з наших пішли до гробниці й застали все так, як розповіли жінки, та його не бачили».

25 Тоді він їм сказав: «О нерозумні люди з несприйнятливими серцями! Як же вам важко повірити в усе, про що говорили пророки! 26 Хіба Христос не мав вистраждати все це та ввійти у свою славу?» 27 І, почавши від Мойсея та всіх пророків, він пояснював їм те, що говорилося про нього в усіх Писаннях.

28 Зрештою вони наблизилися до села, в яке йшли, а він удав, ніби прямує далі. 29 Та вони стали переконувати його: «Залишайся з нами, бо вже вечоріє, день закінчується». Тож він пішов разом з ними до того села. 30 А коли вони посідали* вечеряти, він узяв хліб, поблагословив його, поламав і почав їм давати. 31 Тоді відкрилися їм очі, і вони впізнали його, але він зник. 32 І сказали вони один одному: «Хіба наші серця не палали, коли він дорогою розмовляв з нами та докладно пояснював Писання?» 33 Тієї ж години вони встали і повернулися в Єрусалим. Там вони знайшли одинадцятьох та інших, що зібрались з ними. 34 Усі вони говорили: «Господь дійсно воскрес і з’явився Си́мону!» 35 А ті розповіли, що́ трапилося в дорозі і як вони впізнали його по тому, як він ламав хліб.

36 Тимчасом як вони про це розмовляли, він сам став серед них [і звернувся: «Мир вам»]. 37 А вони, пройняті жахом і налякані, подумали, що бачать духа. 38 Тоді Ісус запитав їх: «Чому ви стривожились і чому у ваші серця закралися сумніви? 39 Подивіться на мої руки і ноги, це ж я. Доторкніться до мене, погляньте, адже дух не має плоті й кісток, а я, як бачите, маю». 40 [І, сказавши це, він показав їм руки і ноги.] 41 Коли ж вони з радості все ще не вірили й дивувались, він їх запитав: «Маєте тут щось поїсти?» 42 І вони подали йому шматок печеної риби, 43 а він узяв його і з’їв у них на очах.

44 Потім він сказав: «Пригадайте, коли я ще був з вами, то говорив, що має виконатися все, написане про мене в Мойсеєвому законі, у Пророках і Псалмах». 45 Тоді він відкрив їм на все це очі, аби вони могли повністю зрозуміти Писання, 46 а після цього промовив: «Написано так: Христос зазна́є страждань та воскресне з мертвих на третій день, 47 і в його ім’я серед усіх народів, починаючи з Єрусалима, буде проповідуватись каяття, яке дає можливість отримати прощення гріхів. 48 А ви станете свідками цього. 49 І ось я посилаю вам те, що обіцяв мій Батько. Ви ж перебувайте в місті, поки не будете оповиті силою згори».

50 Потім він повів їх звідти аж до Віфанı́ї і там, піднявши руки, поблагословив їх. 51 А коли благословляв, то відійшов від них і почав підноситись у небо. 52 Тоді вони вклонились йому та повернулися в Єрусалим з великою радістю. 53 І вони постійно перебували в храмі, благословляючи Бога.