Однією з особливостей рукописів давньогрецького тексту, які збереглися до нашого часу, а також багатьох стародавніх і сучасних перекладів, є відсутність Божого імені. У стародавніх Єврейських Писаннях це ім’я з’являється приблизно 7000 разів у формі чотирьох єврейських літер יהוה, які зазвичай називають тетраграмою і передають в українській мові літерами ЙГВГ. Сьогодні невідомо, як правильно вимовляти це ім’я, але найпоширеніша його форма — «Єгова». Скорочена форма цього імені — «Яг». Цікаво, що вона є частиною багатьох особистих імен, згаданих у Християнських Грецьких Писаннях, а також входить до складу вигуку «Алілуя!», що означає: «Хваліть Яг!» (Об’явлення 19:1, 3, 4, 6).

Оскільки Християнські Грецькі Писання були додані до священних Єврейських Писань і є їхнім натхненим продовженням, то несподіване зникнення Божого імені з грецького тексту видається досить непослідовним, особливо з огляду на те, що приблизно в середині I століття н. е. Яків сказав апостолам та старійшинам в Єрусалимі: «Си́мон докладно розповів, як Бог уперше звернув увагу на інші народи, щоб вибрати з них народ для свого імені» (Дії 15:14). А потім на підтвердження сказаного Яків процитував слова з Амоса 9:11, 12, де вживається Боже ім’я. Якщо християни мають бути народом для імені Бога, то чому ж його ім’я, записане у формі тетраграми, не повинне вживатися у Християнських Грецьких Писаннях? Пояснення цього питання, яке давалось дотепер, вже не є переконливим. Довгий час думали, що в наявних сьогодні рукописах Боже ім’я відсутнє тому, що його немає в грецькій «Септуагінті» (LXX) — першому перекладі Єврейських Писань; працю над яким розпочали в III столітті до н. е. Підставою для такої думки були копії LXX, які є частиною відомих рукописів IV—V століть н. е.: Ватиканський манускрипт 1209, Сінайський кодекс та Александрійський кодекс. Особисте ім’я Бога передається в них грецькими словами Κύριος (Ки́ріос) і θεός (Тео́с). Те, що Бог виступає тут безіменним, сприймали як доказ монотеїзму.

Цю теорію було повністю спростовано, коли знайшли папірусний сувій LXX, який містить другу частину книги Повторення Закону. У жодному з його фрагментів Боже ім’я не було замінене словами Ки́ріос або Тео́с, натомість у кожному випадку стоїть тетраграма, написана квадратними єврейськими літерами.

У 1944 році В. Г. Водделл опублікував уривок цього папірусу в «Журналі теологічних досліджень» (Waddell W. G. Journal of Theological Studies. V. 45. P. 158—161). А 1948 року в Каїрі (Єгипет) два місіонери Товариства «Вартова башта», випускники школи «Ґілеад», придбали фотографії 18 фрагментів цього папірусу, а також отримали дозвіл опублікувати їх. Згодом 12 з них з’явилися у «Християнських Грецьких Писаннях. Переклад нового світу» (видання 1950. С. 13, 14). На основі фотографій з того видання вийшли три наукові праці: 1) Vaccari A. Papiro Fuad, Inv. 266. Analisi critica dei Frammenti pubblicati in: ‘New World Translation of the Christian Greek Scriptures.’ Brooklyn (N.Y.) 1950. P. 13 // Studia Patristica. Vol. I. Part I / Ed. by Kurt Aland and F. L. Cross. Berlin, 1957. P. 339—342; 2) Baars W. Papyrus Fouad Inv. No. 266 // Nederlands Theologisch Tijdschrift. V. XIII. Wageningen, 1959. P. 442—446; 3) George Howard. The Oldest Greek Text of Deuteronomy (Найдавніший грецький текст Повторення Закону) // Hebrew Union College Annual. V. XLII. Cincinnati, 1971. P. 125—131a.

Про цей папірус Пауль Кале написав: «Інші частини того ж папірусу відтворено з фотографій, поміщених Біблійним і трактатним товариством «Вартова башта» у вступі до англійського перекладу Нового Завіту (Бруклін, Нью-Йорк, 1950). Однією з особливостей цього папірусу є те, що Боже ім’я передане в ньому тетраграмою, яку подано єврейським квадратним письмом. На моє прохання отець Ваккарі взявся дослідити опубліковані фрагменти цього папірусу. Він дійшов такого висновку: з усіх тих текстів, що дійшли до нас, папірус, який був написаний приблизно 400 років раніше, ніж кодекс B, містить чи не найточніший текст Повторення Закону в перекладі Септуагінти» (Kahle Paul. Studia Evangelica / Ed. by Kurt Aland, F. L. Cross, Jean Danielou, Harald Riesenfeld and W. C. van Unnik. Berlin, 1959. P. 614).

В «Études de Papyrologie» (Т. 9, Каїр, 1971. С. 81—150, 227, 228) було опубліковано 117 фрагментів LXX^{P. Fouad Inv. 266}. Закі Алі та Людвіг Кьонен опублікували фотографії всіх фрагментів цього папірусу в праці за назвою «Три сувої ранньої Септуагінти: Буття і Повторення Закону» (Aly Zaki, Ludwig Koenen. Three Rolls of the Early Septuagint: Genesis and Deuteronomy // Series Papyrologische Texte und Abhandlungen. V. 27. Bonn, 1980).

Розглянувши фотографії 12 фрагментів цього папірусного сувою, наші читачі можуть самі переконатися, що в цій дуже ранній копії LXX у всіх місцях стоїть тетраграма. Фахівці датують цей папірус I століттям до н. е.; на той час від початку роботи над LXX минуло приблизно двісті років. Це свідчить про те, що перша версія LXX містила Боже ім’я скрізь, де воно було в єврейському тексті оригіналу. Дев’ять інших грецьких рукописів теж містять Боже ім’я. (Дивіться НС з прим., англ. С. 1562—1564).

Чи Ісус Христос і ті його учні, котрі писали Християнські Грецькі Писання, мали нагоду користуватися копіями грецької Септуагінти, що містили Боже ім’я у формі тетраграми? Безумовно! У копіях LXX тетраграма зберігалася протягом століть після Христа і його апостолів. Приблизно в першій половині II століття н. е. вийшов переклад Акили грецькою мовою, в якому також була тетраграма, передана давньоєврейським письмом.

Ієронім (IV—V ст. н. е.) у вступі до книг Самуїла та Царів сказав: «Навіть тепер у декотрих грецьких рукописах можна знайти ім’я Бога — тетраграму [יהוה] — передане давнім письмом». Отже, ще за часу Ієроніма, основного перекладача латинської Вульгати, існували грецькі рукописи перекладів Єврейських Писань, які все ще містили Боже ім’я у формі чотирьох єврейських літер.

Коли Ісус та його учні читали Писання в оригіналі, єврейською мовою, або в перекладі грецької Септуагінти, то могли бачити Боже ім’я у формі тетраграми. Чи Ісус тримався юдейської традиції того часу і, боячись опоганити це ім’я та порушити третю заповідь, читав у тих місцях Адона́і? (Вихід 20:7). Крім того, чи Ісус уникав вимовляти Боже ім’я в синагозі Назарета, коли, вставши, узяв книгу Ісаї і прочитав з неї вірші (61:1, 2), в яких вживається тетраграма? Навряд. Очевидно, що Ісус, як завжди, відкинув небіблійні традиції юдейських книжників. У Матвія 7:29 говориться: «Він навчав як той, хто має владу, а не як книжники». У присутності своїх вірних апостолів Ісус молився до Бога Єгови: «Я виявив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу. (...) Я виявив їм твоє ім’я, і далі виявлятиму» (Івана 17:6, 26).

Тож перед нами постає запитання: чи Ісусові учні вживали Боже ім’я у своїх натхнених писаннях? Іншими словами, чи Боже ім’я було в тексті оригіналу Християнських Грецьких Писань? У нас є всі підстави так вважати. Євангеліє від Матвія спочатку було написане єврейською, а не грецькою, і на це вказав Ієронім, який жив у IV—V століттях н. е. Він сказав:

«Матвій, він же Левій, з митаря апостол, перший в Юдеї для віруючих з обрізаних написав євангеліє Христове єврейськими літерами і словами. Хто потім переклав його на грецьку мову, достеменно невідомо. Саме ж єврейське євангеліє до сього дня є в Кесарійській бібліотеці, яку так старанно збирав Памфіл мученик. Я також мав нагоду списати це євангеліє у Назареїв, які в Сирійському місті Верії користуються цією книгою» (Про славних мужів // Бібліотека творів святих отців та вчителів церков західних / Київська Духовна Академія.— Книга 8. Твори блаженного Ієроніма Стридонського.— Частина 5.— Київ, 1879).

Матвій цитував натхнені Єврейські Писання понад сто разів. Тому у своїй євангельській оповіді єврейською мовою він був зобов’язаний послідовно вживати тетраграму там, де в цитатах стояло Боже ім’я. Переклад його євангелія на єврейську, зроблений у XIX столітті Ф. Делічем (F. Delitzsch), має бути дуже подібний до оригіналу єврейською мовою. У тій праці в книзі Матвія ім’я Єгова міститься 18 разів. Хоча Матвій більше цитував прямо з Єврейських Писань, а не з LXX, він міг піти слідами перекладачів LXX і вставити Боже ім’я у грецькому тексті там, де воно мало бути. Усі інші письменники Християнських Грецьких Писань також цитували з Єврейських Писань або з LXX вірші, в яких містилось Боже ім’я.

Ось як про вживання тетраграми в Християнських Грецьких Писаннях висловився у «Журналі біблійної літератури» Джордж Горвард з університету штату Джорджія (США): «Знахідки, зроблені нещодавно в Єгипті та Юдейській пустелі, дозволяють нам самим переконатися, що Боже ім’я все-таки вживали в дохристиянські часи. Ці знахідки важливі для дослідження Н[ового] З[авіту], оскільки мають текстуальну схожість із найдавнішими християнськими документами і можуть пояснити, як письменники НЗ вживали Боже ім’я. На наступних сторінках ми викладемо теорію, згідно з якою Боже ім’я—יהוה (і, можливо, його скорочені форми) — спочатку вживалося в НЗ в цитатах та в посиланнях на С[тарий] З[авіт], але з часом було замінене переважно κς [скорочена форма слова Kyʹri·os, тобто «Господь»]. На наш погляд, усунення тетраграми створило замішання в розумах ранніх язичницьких християн: їм було важко побачити зв’язок між «Господом Богом» та «Господом Христом». І це відобразилося в рукописній традиції самого тексту НЗ» (Journal of Biblical Literature. V. 96. 1977. P. 63).

Ми погоджуємося з вищесказаним, за винятком одного: ми вважаємо цей погляд не «теорією», а викладом історичних фактів про передачу тексту біблійних рукописів.

Нижче подається список 237 місць, де ім’я «Єгова» відновлено в головному тексті «Християнських Грецьких Писань. Переклад нового світу». (Дивіться також НС з примітками, С. 1565, 1566, англ.).

Матвія 1:20, 22, 24; 2:13, 15, 19; 3:3; 4:4, 7, 10; 5:33; 21:9, 42; 22:37, 44; 23:39; 27:10; 28:2; Марка 1:3; 5:19; 11:9; 12:11, 29, 29, 30, 36; 13:20; Луки 1:6, 9, 11, 15, 16, 17, 25, 28, 32, 38, 45, 46, 58, 66, 68, 76; 2:9, 9, 15, 22, 23, 23, 24, 26, 39; 3:4; 4:8, 12, 18, 19; 5:17; 10:27; 13:35; 19:38; 20:37, 42; Івана 1:23; 6:45; 12:13, 38, 38; Дії 1:24; 2:20, 21, 25, 34, 39, 47; 3:19, 22; 4:26, 29; 5:9, 19; 7:31, 33, 49, 60; 8:22, 24, 25, 26, 39; 9:31; 10:33; 11:21; 12:7, 11, 17, 23, 24; 13:2, 10, 11, 12, 44, 47, 48, 49; 14:3, 23; 15:17, 17, 35, 36, 40; 16:14, 15, 32; 18:21, 25; 19:20; 21:14; Римлян 4:3, 8; 9:28, 29; 10:13, 16; 11:3, 34; 12:11, 19; 14:4, 6, 6, 6, 8, 8, 8, 11; 15:11; 1 Коринфян 1:31; 2:16; 3:20; 4:4, 19; 7:17; 10:9, 21, 21, 22, 26; 11:32; 14:21; 16:7, 10; 2 Коринфян 3:16, 17, 17, 18, 18; 6:17, 18; 8:21; 10:17, 18; Галатів 3:6; Ефесян 2:21; 5:17, 19; 6:4, 7, 8; Колосян 1:10; 3:13, 16, 22, 23, 24; 1 Фессалонікійців 1:8; 4:6, 15; 5:2; 2 Фессалонікійців 2:2, 13; 3:1; 2 Тимофія 1:18; 2:19, 19; 4:14; Євреїв 2:13; 7:21; 8:2, 8, 9, 10, 11; 10:16, 30; 12:5, 6; 13:6; Якова 1:7, 12; 2:23, 23; 3:9; 4:10, 15; 5:4, 10, 11, 11, 14, 15; 1 Петра 1:25; 3:12, 12; 2 Петра 2:9, 11; 3:8, 9, 10, 12; Юди 5, 9, 14; Об’явлення 1:8; 4:8, 11; 11:17; 15:3, 4; 16:7; 18:8; 19:6; 21:22; 22:5, 6.

«Яг» — скорочена форма Божого імені — міститься у грецькому вислові галелоуіа́, який походить від єврейського виразу галелу-Йа́г, тобто «Хваліть Яг!» (Об’явлення 19:1, 3, 4, 6; порівняйте з приміткою до Псалма 104:35 в НС з прим., англ.).

Щоб не вийти за рамки перекладацької праці і не стати тлумачами, ми з великою обачністю підходили до вживання Божого імені в Християнських Грецьких Писаннях, завжди ретельно звіряючи текст з Єврейськими Писаннями. Крім того, ми шукали підтверджень вживання Божого імені у єврейських перекладах Грецьких Писань. Кожне з 237 місць в основному тексті нашого перекладу, в яких ми відновили ім’я Єгови, має одне, а то й більше підтверджень у перекладах на єврейську.

Коли ранні християни цитували Септуагінту, то навряд чи могли усунути з цитат Боже ім’я. Вагомі аргументи на користь цього висновку навів професор Джордж Говард у статті, що вийшла в «Огляді біблійної археології» за березень 1978 року (Biblical Archaeology Review). Він, приміром, згадав «відомий рабинський уривок (Талмуд Шаббат 13.5)», в якому «обговорюється проблема знищення єретичних текстів (цілком можливо, що до них належали й книги юдейських християн)». У чому ж полягала проблема? «Єретичні тексти містили Боже ім’я, і їхнє масове знищення означало б знищення Божого імені».

Професор Говард додав: «Усунення тетраграми, ймовірно, створило богословську атмосферу, котра дуже відрізнялась від духу, що панував у новозавітну еру I сторіччя. Зі зникненням тетраграми юдейський Бог, якого завжди намагалися відрізнити від усіх інших богів за допомогою його єврейського імені, до деякої міри втратив свою індивідуальність».

У цих англійських, німецьких та французьких перекладах вживаються такі слова, як «бог», «божественний» та «богоподібний», оскільки грецьке слово θεός (тео́с) виступає тут у ролі іменної частини складеного присудка, яка виражена іменником в однині, стоїть перед дієсловом та немає перед собою означеного артикля. Проте коли говорити про Бога, з яким Слово (Логос) був на початку, то в грецькому тексті оригіналу тут вжито вислів ὁ θεός (тео́с), що має перед собою означений артикль o. У такій конструкції іменник з артиклем вказує на якусь особу, тимчасом як без артикля іменна частина складеного присудка, яка виражається іменником в однині і стоїть перед дієсловом, вказує на певну рису особи. Отже, твердження Івана, що Слово, тобто Логос, був «богом», «божественним» чи «богоподібним», не означає, що він одночасно є Богом, з яким був на початку. У такому випадку ці Іванові слова означають, що мова йде про певну рису Слова, тобто Логоса, а не про те, що він є самим Богом.

У грецькому тексті багато разів трапляється конструкція, в якій іменна частина складеного присудка виступає в однині, не має артикля і стоїть перед дієсловом. Дивіться для прикладу Марка 6:49; 11:32; Івана 4:19; 6:70; 8:44, 48; 9:17; 10:1, 13, 33; 12:6; 18:37. В українській мові в подібних конструкціях іменники пишуться з маленької літери, і це вказує на певну рису чи особливість. Тому в Івана 1:1 подібну конструкцію слід перекладати як «був богом» (а не «був Богом»). Святе Письмо підтверджує, що такий переклад правильний.

Філіп Б. Гарнер (Philip B. Harner) у статті «Якісні іменні частини складеного присудка, виражені іменником без артикля: Марка 15:39 та Івана 1:1» (Qualitative Anarthrous Predicate Nouns: Mark 15:39 and John 1:1), опублікованій у «Журналі біблійної літератури», пише, що такі речення, як в Івана 1:1, «з присудком, в якому іменна частина вжита без артикля і стоїть перед дієсловом, переважно мають якісну характеристику. Вони вказують на те, що лоґос має природу теоса. Немає жодних підстав вважати, що іменник теос, який виступає у ролі іменної частини складеного присудка, є означеним». А на с. 87 тієї ж статті він підсумовує: «Я вважаю, що в Івана 1:1 якісна характеристика іменної частини присудка настільки очевидна, що цей іменник не можна вважати означеним» (Journal of Biblical Literature. V. 92. Philadelphia, 1973. P. 85).

Грецьке слово порне́іа — багатозначне. Згідно з «Греко-англійським словником Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури», порне́іа має такі значення, як «проституція, розпуста, блуд, будь-які незаконні статеві зносини» (Bauer W., Gingrich F. W., Danker F. W. A Greek-English Lexicon of the New Testament and Other Early Christian Literature / 2-nd English ed. Chicago—London, 1979. P. 693).

У «Теологічному словнику Нового Завіту» (Theological Dictionary of the New Testament) в т. VI на с. 592 щодо слів Ісуса з Матвія 5:32 і 19:9 говориться, що «πορνεία (порне́іа) стосується позашлюбних стосунків». Тому у Святому Письмі поняття порне́іа вживається щодо одружених. У тому ж словнику на с. 594 говориться, що коли Павло писав Ефесян 5:3, 5, то «усвідомлював, що не кожен має дар стриманості, 1 К. 7:7. Аби захистити себе від такого гріха, як блуд, [неодруженому] чоловікові, котрому бракує [стриманості], належить вступити в законний шлюб, згідно з даними Богом вказівками, 1 К. 7:2». Отже, у Святому Письмі поняття порне́іа стосується також неодружених осіб, які вступають у незаконні статеві зносини або втягуються в інший вид неморальності. (Дивіться 1 Коринфян 6:9).

Б. Ф. Весткотт, один з редакторів грецького тексту Весткотта — Горта, у своїй праці «Послання святого Павла до ефесян» коментує різні значення слова порне́іа у Святому Письмі. У примітці до Ефесян 5:3 він говорить: «Це загальний термін, що стосується всіх незаконних статевих зносин, як-от: 1) перелюб: Ос. ii. 2, 4 (LXX.); Матв. v. 32; xix. 9; 2) незаконний шлюб, I Кор. v. I; 3) блуд у звичайному значенні цього слова, як у випадку [Ефесян 5:3]» (Westcott B. F. Saint Paul’s Epistle to the Ephesians. London—New York, 1906. P. 76). Очевидно, під висловом «звичайне значення» мається на увазі сучасне вузьке значення, яке стосується тільки неодружених осіб.

У декотрих місцях Християнських Грецьких Писань слово порне́іа, окрім буквального, має ще й символічне значення. У праці Ф. Зорелла (Zorell  F. Lexicon Graecum Novi Testamenti / 3-d ed. 1961. Column 1106) говориться, що слово порне́іа вказує на: «повне або часткове відступництво від правдивої віри, зраду єдиному Богові Ягве задля поклоніння чужоземним богам [4Цр 9:22; Єр 3:2, 9; Ос 6:10 і т. ін.; адже союз Бога з його народом вважався свого роду духовним шлюбом]: Об 14:8; 17:2, 4; 18:3; 19:2». (Дужки та курсив автора; 4Цр у LXX відповідає 2 Царів у Масоретському тексті).

У грецькому тексті слово порне́іа вжито у 25 місцях: Матвія 5:32; 15:19; 19:9; Марка 7:21; Івана 8:41; Дії 15:20, 29; 21:25; 1 Коринфян 5:1, 1; 6:13, 18; 7:2; 2 Коринфян 12:21; Галатів 5:19; Ефесян 5:3; Колосян 3:5; 1 Фессалонікійців 4:3; Об’явлення 2:21; 9:21; 14:8; 17:2, 4; 18:3; 19:2.

Споріднене дієслово порне́уо в «Перекладі нового світу» передається як «займатися блудом» та «чинити блуд» і з’являється в 8 місцях: 1 Коринфян 6:18; 10:8, 8; Об’явлення 2:14, 20; 17:2; 18:3, 9.

Споріднене дієслово екпорне́уо в «Перекладі нового світу» передається як «погрузнути в блуді» і з’являється лише раз, у Юди 7.

Споріднений іменник по́рне в «Перекладі нового світу» передається як «розпусниця» та «повія» і з’являється в 12 місцях: Матвія 21:31, 32; Луки 15:30; 1 Коринфян 6:15, 16; Євреїв 11:31; Якова 2:25; Об’явлення 17:1, 5, 15, 16; 19:2.

Споріднений іменник по́рнос у «Перекладі нового світу» передається як «блудник» і з’являється в 10 місцях: 1 Коринфян 5:9, 10, 11; 6:9; Ефесян 5:5; 1 Тимофія 1:10; Євреїв 12:16; 13:4; Об’явлення 21:8; 22:15. У «Греко-англійському словнику» Г. Лідделла і Р. Скотта це слово визначається як «хлопчик на утриманні у педераста, гомосексуаліст, блудник, ідолопоклонник» (Liddell H., Scott R. A Greek-English Lexicon. 1968. P. 1450).

Грецький іменник пароусı́а буквально означає «бути поряд»; цей вислів походить від прийменника пара́ (поруч, коло) та оусı́а (буття). Слово пароусı́а з’являється у Християнських Грецьких Писаннях 24 рази, а саме в Матвія 24:3, 27, 37, 39; 1 Коринфян 15:23; 16:17; 2 Коринфян 7:6, 7; 10:10; Филип’ян 1:26; 2:12; 1 Фессалонікійців 2:19; 3:13; 4:15; 5:23; 2 Фессалонікійців 2:1, 8, 9; Якова 5:7, 8; 2 Петра 1:16; 3:4, 12; 1 Івана 2:28. У цих 24 місцях у «Перекладі нового світу» слово пароусı́а передається як «присутність», «бути з», «прихід», «присутній».

Споріднене з ним дієслово па́реімі буквально означає «бути поруч». У Християнських Грецьких Писаннях воно з’являється 24 рази, а саме в Матвія 26:50; Луки 13:1; Івана 7:6; 11:28; Дії 10:21, 33; 12:20 (прим.); 17:6; 24:19; 1 Коринфян 5:3, 3; 2 Коринфян 10:2, 11; 11:9; 13:2, 10; Галатів 4:18, 20; Колосян 1:6; Євреїв 12:11; 13:5; 2 Петра 1:9, 12; Об’явлення 17:8. У цих місцях в «Перекладі нового світу» слово па́реімі перекладається як «приходити», «присутній», «наставати», «тут», «стояти перед», «стати перед», «бути», «разом з», «перебувати з», «бути з», «спочатку», «мати», «з’являтися».

Слово пароусı́а («присутність») відрізняється від грецького слова е́леусіс («прихід»), яке з’являється у грецькому тексті лише один раз (Дії 7:52) у формі еле́усеос (лат. адве́нту). Слова пароусı́а та е́леусіс не вживаються взаємозамінно. У «Теологічному словнику Нового Завіту» зазначалося, що «ці слова [па́реімі та пароусı́а] ніколи не вживаються для позначення приходу Христа в тілі, і παρουσία ніколи не несе значення повернення. Ідея про більш ніж одну пароусіа зародилась вже в пізнішій Церкві [але не раніше Юстина, II століття н. е.]... Щоб зрозуміти світогляд християн давнини, необхідно повністю позбутися такого уявлення [про більш ніж одну пароусіа]» (Theological Dictionary of the New Testament. V. V. P. 865).

Доктор теології Ізраїль П. Уоррен у своїй праці «Парусія» написав про значення цього слова: «Ми часто говоримо про «друге пришестя», «другий прихід» і т. ін., але у Святому Письмі ніде не говориться про «другу Парусію». Хоч би чим вона була, це щось особливе, такого ніколи не відбувалося перед тим і ніколи більше не повториться. Така присутність — це щось більше, вона мала відрізнятися від усіх інших випадків виявлення себе [Ісуса] людям. Її назва повинна говорити сама за себе і не мати жодних означень, окрім артикля — ПРИСУТНІСТЬ [THE PRESENCE]». (Warren Israel P. The Parousia. Portland, Maine. 1879. P. 12—15).

Також у «Греко-англійському словнику Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури» говориться, що слово пароусı́а «стало офіційним терміном, який вказує на візит високопоставленої особи, зокрема відвідини провінцій царями та імператорами» (Bauer W. A Greek-English Lexicon of the New Testament and Other Early Christian Literature / 2-nd English ed., by Gingrich F. W. and Danker F. W. Chicago—London. 1979. P. 630). У Матвія 24:3 та в інших текстах (1 Фессалонікійців 3:13 та 2 Фессалонікійців 2:1) слово пароусı́а стосується царської присутності Ісуса Христа, відколи він вступив на престол як Цар в останні дні цієї системи речей.

Вислів «стовп мук» вжито в Матвія 27:40 у зв’язку зі стратою Ісуса на місці, що називається Голгофа, тобто Череп. Немає жодних підстав вважати, що грецьке слово стауро́с означає тут хрест, подібний до того, який язичники використовували як релігійний символ протягом багатьох століть ще до Христа.

У класичній грецькій мові слово стауро́с означало просто «вертикальний стовп, кіл» або ж «паля, яку використовують для фундаменту». Дієслово стауро́о означало «огороджувати палями, ставити огорожу або паркан». Чоловіки, що писали під натхненням Християнські Грецькі Писання, користувались народною грецькою мовою (койне́) і вживали слово стауро́с у тому ж значенні, що й у класичній грецькій мові, а саме: звичайний стовп або паля без жодної поперечної балки, закріпленої під якимсь кутом. Немає жодних доказів, що це слово використовували в іншому значенні. Апостоли Петро та Павло також вживали слово кси́лон, аби описати знаряддя тортур, до якого прибили Ісуса. Отже, це був вертикальний стовп без поперечної балки, оскільки саме таке особливе значення і має слово кси́лон (Дії 5:30; 10:39; 13:29; Галатів 3:13; 1 Петра 2:24). У LXX знаходимо кси́лон в Ездри 6:11 (2 Ездри 6:11). Там говориться про балку, на якій мали повісити порушника закону. В такому ж значенні це слово вживається і в Дії 5:30; 10:39.

Про значення слова стауро́с В. Е. Вайн у своїй праці «Тлумачний словник слів Нового Завіту» говорить: «СТАУРОС (σταυρός) у першу чергу має значення вертикальної палі або стовпа. На них страчували злочинців, прибиваючи їх цвяхами. Як іменник, так і дієслово стауро́о — прикріпляти до стовпа або палі — в первинному значенні не слід пов’язувати з церковним хрестом у вигляді двох балок. Форма останнього походить зі стародавньої Халдеї і використовувалась там, а також в Єгипті й інших прилеглих краях, як символ бога Таммуза (у вигляді містичної Тау, першої літери його імені). До половини III століття по Р. Х. церкви або відійшли від декотрих учень християнської віри, або ж їх перекрутили. Щоб зміцнити авторитет відступницької церковної системи, церкви приймали язичників без відродження вірою і часто дозволяли їм зберігати свої язичницькі знаки та символи. Таким чином Тау, або Т (найпоширенішою її формою стала літера з опущеною поперечкою), була прийнята для позначення Христового хреста» (Vine W. E. An Expository Dictionary of New Testament Words. V I. Reprint 1966. P. 256).

У латинському словнику Льюїса і Шорта основне значення слова крукс — «дерево, шибениця або інші дерев’яні знаряддя для страти, на яких прибивали або вішали злочинців». І тільки з часом слово крукс стало означати «хрест». Звичайний стовп для прибиття злочинців називали латиною crux simʹplex (крукс сı́мплекс). Ми подаємо тут репродукцію з книжки Юстуса Ліпсіуса (1547—1606), який зобразив одне з таких знарядь тортур (Lipsius Justus. De cruce libri tres. Antwerp, 1629. P. 19).

У книжці Германа Фульди «Хрест і розп’яття» говориться: «У місцях, вибраних для публічної страти, не завжди були дерева. Тому в землю вкопували звичайну балку. І до неї прив’язували або прибивали злочинців з піднятими руками, причому часто ще й прив’язували чи прибивали ноги». Навівши чимало доказів, Фульда робить на с. 219, 220 такий підсумок: «Ісус помер на звичайному стовпі смерті. Підтвердженням цього служить а) поширений у той час на Сході звичай використовувати це знаряддя страти, б) непряме свідчення самої історії про страждання Ісуса і в) багато висловів отців ранньої церкви» (Fulda Hermann. Das Kreuz und die Kreuzigung. Breslau, 1878. P. 109).

Пауль Вільгельм Шмідт, професор Базельського університету, детально дослідив грецьке слово стауро́с у своїй праці «Історія Ісуса» (Paul Wilhelm Schmidt. Die Geschichte Jesu. V. 2. Tübingen—Leipzig, 1904. P. 386—394). На с. 386 тієї праці він сказав: «Слово σταυρός [стауро́с] означає будь-який стовп або стовбур дерева у вертикальному положенні». А на с. 387—389 він описав покарання, до якого засудили Ісуса: «Якщо говорити про покарання Ісуса, то, згідно з євангельською оповіддю, окрім бичування, на думку приходить лише найпростіший спосіб розп’яття, який мали римляни,— повішення роздягненого тіла на стовпі. Аби зробити це ганебне покарання ще жахливішим, Ісуса змусили самому нести або тягнути стовп до місця страти. [...] Таке покарання, яке часто мало масовий характер, не допускало нічого іншого, крім звичайного повішення: Вар знищив 2000 за раз (Йосиф Флавій. Іудейські старожитності. XVII 10. 10), стільки ж знищив Квадрат (Іудейська війна. II 12. 6), прокуратор Фелікс (Іудейська війна. II 15. 2 [13. 2], а також Тіт (Іудейська війна. VII. 1 [V 11. 1])».

Отже, немає жодних доказів, що Ісус Христос був розп’ятий на двох кусках дерева, розміщених під прямим кутом. Ми нічого не хочемо додавати до Божого написаного Слова, вводячи в натхнені Писання язичницьке поняття про хрест, а використовуємо найпростіші значення слів стауро́с та кси́лон. Оскільки Ісус під словом стауро́с мав на увазі страждання, ганьбу і муки своїх послідовників (Матвія 16:24), ми переклали стауро́с як «стовп мук», щоб показати відмінність між словом кси́лон, котре ми переклали як «стовп».

У Християнських Грецьких Писаннях грецьке слово психе́ з’являється 102 рази, вперше воно вживається в Матвія 2:20. До цього числа входять і такі вірші, як Ефесян 6:6 та Колосян 3:23, де вжито вислів «від усієї душі». Крім того, воно є частиною багатьох складених грецьких слів, що вживаються, скажімо, у Филип’ян 2:2, 19; 1 Фессалонікійців 5:14. У «Перекладі нового світу» психе́ послідовно передається як «душа». Вживання в перекладі одного й того ж українського слова допомагає ліпше зрозуміти, в якому контексті вживали слово психе чоловіки, що писали під натхненням, і якого значення вони йому надавали.

У Єврейських Писаннях єврейське слово не́феш з’являється 754 рази, вперше — в Буття 1:20. У «Перекладі нового світу» воно послідовно перекладається словом «душа», і в кожному місці його значення розкривається контекстом. Вживання одного й того ж єврейського слова у різних контекстах допомагає нам збагнути, що під цим словом розуміли письменники Біблії, а саме: чи це людина, особа, чи це нижче створіння, чи це саме́ життя людини або тварини. Таке значення повністю відрізняється від того, що під словом «душа» розуміли стародавні єгиптяни, вавилоняни, греки та римляни, коли вживали його в релігійному чи філософському контексті.

Аби читачеві допомогти зрозуміти, що таке «душа», наводимо нижче згруповані під різними підзаголовками місця Писань, у яких вживається слово «душа».

Тварини — душі

Об’явлення 8:9

Жива людина, особа — душа

Дії 2:41, 43; 7:14; 27:37

Римлян 13:1

1 Коринфян 15:45

1 Петра 3:20

2 Петра 2:14

Душа — це істота, підвладна смерті, знищенню

Матвія 2:20; 10:28, 28; 26:38

Марка 3:4; 14:34

Луки 6:9; 17:33

Івана 12:25

Дії 3:23

Римлян 11:3

Євреїв 10:39

Якова 5:20

Об’явлення 8:9; 12:11; 16:3

Життя особи

Матвія 6:25; 10:39; 16:25

Марка 8:35; 10:45; 12:30

Луки 2:35; 10:27; 12:20; 14:26; 21:19

Івана 10:15; 12:25; 13:38; 15:13

Дії 15:26 (прим.); 20:10, 24; 27:10, 22

Римлян 16:4

Филип’ян 2:30

1 Фессалонікійців 2:8

Якова 1:21

1 Петра 1:22; 2:11, 25

1 Івана 3:16

Душа, звільнена з гадесу («пекла»)

Дії 2:27

Душа і дух — різні поняття

Филип’ян 1:27

1 Фессалонікійців 5:23

Євреїв 4:12

Бог має душу

Матвія 12:18

Євреїв 10:38

Слово «гадес» вживається 10 разів

Слово «гадес», яке, правдоподібно, означає «невидиме місце», вживається у «Християнських Грецьких Писаннях. Переклад нового світу» у таких 10 місцях: Матвія 11:23; 16:18; Луки 10:15; 16:23; Дії 2:27, 31; Об’явлення 1:18; 6:8; 20:13, 14.

У Дії 2:27 Петро цитує слова з Псалма 16:10. Це свідчить про те, що слова «гадес» і «шеол» мають однакові значення і стосуються спільної могили людства (на противагу грецькому слову та́фос, яке вказує на окрему могилу). Латинський відповідник слова «гадес» — інфе́рнус (іноді ı́нферус). Воно означає «те, що лежить внизу, нижнє місце» і влучно описує спільну могилу людства. Тому це слово — підхожий відповідник грецького та єврейського термінів.

У натхнених Писаннях слова «гадес» та «шеол» пов’язані зі смертю та мертвими, а не з життям та живими (Об’явлення 20:13). У цих словах немає навіть думки про задоволення або біль чи натяку на це.

Слово «шеол» вживається 66 разів

Слово «шеол» вживається в «Єврейських Писаннях. Переклад нового світу» в таких 66 місцях: Буття 37:35; 42:38; 44:29, 31; Числа 16:30, 33; Повторення Закону 32:22; 1 Самуїла 2:6; 2 Самуїла 22:6; 1 Царів 2:6, 9; Йова 7:9; 11:8; 14:13; 17:13, 16; 21:13; 24:19; 26:6; Псалом 6:5; 9:17; 16:10; 18:5; 30:3; 31:17; 49:14, 14, 15; 55:15; 86:13; 88:3; 89:48; 116:3; 139:8; 141:7 [у перекладі Огієнка це Псалом 6:6; 9:18; 16:10; 18:6; 30:4; 31:18; 49:15, 15, 16; 55:16; 86:13; 88:4; 89:49; 116:3; 139:8; 141:7]; Приповістей 1:12; 5:5; 7:27; 9:18; 15:11, 24; 23:14; 27:20; 30:16; Екклезіяста 9:10; Пісня над піснями 8:6; Ісаї 5:14; [7:11]; 14:9, 11, 15; 28:15, 18; 38:10, 18; 57:9; Єзекіїля 31:15, 16, 17; 32:21, 27; Осії 13:14, 14; Амоса 9:2; Йони 2:2; Авакума 2:5.

В Єврейських Писаннях в оригіналі слово «шеол» вживається 65 разів, у всіх тих місцях, де воно стоїть у «Biblia Hebraica Stuttgartensia» (1977), і ще один раз в Ісаї 7:11 (тут у слові «шеол» дещо відрізняються значки, що позначають голосні). У всіх тих випадках у «Перекладі нового світу» єврейське слово шео́л послідовно передається словом «шеол». У грецькій Септуагінті слово шео́л зазвичай перекладається як га́ідес.

Хоча існує кілька версій походження єврейського слова шео́л, очевидно, воно походить від єврейського дієслова שׁאל (шаа́л), яке означає «просити» або «домагатися». З цього можна зробити висновок, що «шеол» — це місце (а не стан), яке просить або вимагає всіх без винятку, приймаючи до себе померлих людей. (Дивіться примітки до Буття 37:35 та Ісаї 7:11 в НС з примітками, англ.). Це місце є в землі, завжди пов’язується з мертвими і означає спільну могилу людства, місце в землі (не в морі), де перебувають померлі. На противагу цьому слову єврейське слово ке́вер означає окрему могилу або місце поховання (Буття 23:4, 6, 9, 20).

Оскільки слово «геєна» — це грецька форма єврейського вислову ґе гінно́м, то воно означає «долина Гіннома». В Ісуса Навина 18:16, де згадується про «долину Гіннома», у LXX вжито слово «геєна». У Християнських Грецьких Писаннях це слово знаходимо 12 разів, вперше воно вжито в Матвія 5:22. У «Перекладі нового світу» воно послідовно передане словом «геєна» у всіх місцях, а саме: в Матвія 5:22, 29, 30; 10:28; 18:9; 23:15, 33; Марка 9:43, 45, 47; Луки 12:5; Якова 3:6.

Долина Гіннома лежала на захід та південь від стародавнього Єрусалима (Ісуса Навина 15:8; 18:16; Єремії 19:2, 6). За часу правління останніх юдейських царів її використовували для ідолопоклонства — поклоніння язичницькому богу Молоху, якому приносили в жертву людей, спалюючи їх у вогні (2 Хронік 28:3; 33:6; Єремії 7:31, 32; 32:35). Вірний цар Йосія опоганив цю долину, особливо ту її частину, яка називалась Тофет, аби там більше не проводили таких релігійних обрядів (2 Царів 23:10).

Єврейський тлумач Давид Кімгі (David Kimhi) (1160? — 1235?) у своєму коментарі до Псалма 27:13 подає таку історичну інформацію щодо вислову «Ґе-Гінном»: «Це місце лежить на території, що прилягає до Єрусалима, це огидне місце; туди викидають всяку нечисть і трупи. Також там постійно горів вогонь, на якому спалювали все нечисте та рештки скелетів. Тому суд над злими людьми отримав символічну назву Ґе-Гінном».

Долина Гіннома стала сміттєзвалищем, де спалювались відходи Єрусалима. Вкинені туди трупи тварин знищував вогонь, який підтримували додаванням сірки. Також туди кидали трупи страчених злочинців, яких вважали недостойними поховання у гробниці. Якщо такі трупи опинялись у вогні, то згоряли, якщо ж потрапляли на схили глибокого яру, то розкладалися і там заводилися черви, тобто личинки, котрі не гинули, поки не з’їдали все м’ясо, залишаючи лише кості. Отже, якщо чийсь труп кидали в геєну, це вважалося найгіршим покаранням. Буквальна геєна і те значення, яке їй надавали, лежать в основі вислову «озеро, що палає вогнем і сіркою» (Об’явлення 19:20; 20:10, 14, 15; 21:8).

До геєни не вкидали живих істот — чи то тварин, чи то людей, щоб вони там згоряли живцем або мучилися. Тому це місце аж ніяк не може бути символом невидимої сфери, де у буквальному вогні вічно мучаться людські душі або де їх постійно точать невмирущі черви. Туди кидали трупи злочинців, бо вони вважалися недостойними поховання у гробницях, що були символом надії на воскресіння. Саме тому Ісус та його учні використовували геєну як символ вічного знищення, викорінення з Божого світу, тобто «другої смерті», вічного покарання.

Усе це узгоджується з такими рисами Єгови, як справедливість і любов. (Порівняйте Вихід 34:6, 7; 1 Івана 4:8).

Сьогодні ту частину Святого Письма, яка написана єврейською та арамейською мовами, прийнято називати «Старим Завітом» або «Старим Заповітом». Ця традиція ґрунтується на тому, що в 2 Коринфян 3:14, в латинському перекладі «Вульгати», вжито вислів «Старий Заповіт». В українських перекладах теж знаходимо подібний вислів — «Старий Завіт» або «Старий Заповіт». А Християнські Грецькі Писання прийнято називати «Новим Завітом». Однак слід зазначити, що грецьке слово діате́кес, вжите в 2 Коринфян 3:14, як і в 32 інших місцях грецького тексту, несе в собі значення «угоди».

Стосовно значення латинського слова тестаментум (родовий відмінок: тестаменті) Едвін Гач у своїй праці «Грецька мова за часу написання Біблії. Нариси» пише: «Через незнання філології пізньої латини і латини простого народу раніше вважали, що слово «тестаментум»,— ним перекладали слово [діате́ке] в ранніх латинських перекладах, в тому числі у Вульгаті,— означало «заповіт» або «остання воля». Хоча насправді воно мало ще й значення «угоди», і цілком можливо, що це єдине його значення» (Hatch Edwin. Essays in Biblical Greek. Oxford, 1889. P. 48). Подібно висловився і В. Ф. Молтон у виданні «Письменники коментують Біблію для англійського читача»: «У старому латинському перекладі Святого Письма слово тестаментум стало широковживаним відповідником цього слова [діате́ке]. Але дуже часто це слово у значенні «остання воля» просто не вписується в контекст (наприклад, нікому навіть на думку не спаде, що в Пс. lxxxiii 5 псалмоспівець хотів сказати, ніби вороги Бога «уклали проти Нього заповіт»). Отже, чітко видно, що латинське слово тестаментум вживалося у ширшому значенні, і це пояснює, чому його грецькому відповіднику надавали такого широкого значення» (Moulton W. F. A Bible Commentary for English Readers by Various Writers. Ed. by Charles Ellicott. New York. V. 8.—P. 309).

Вищенаведена інформація показує, що вислів «старий заповіт» або «старий завіт», вжитий декотрими перекладачами в 2 Коринфян 3:14, неправильний. Тому багато сучасних перекладів правильно передали цей вислів як «стара угода». Апостол Павло не говорить тут про Єврейські та Арамейські Писання в цілому. Також він не має на увазі, що натхнені християнські писання є «новим заповітом (угодою)». Апостол Павло тут говорить про стару Закон-угоду, яку записав Мойсей у П’ятикнижжі і яка є лише частиною дохристиянських Писань. Тому в наступному вірші він каже: «Коли... читають Мойсеєві писання».

Отже, немає жодних причин називати Єврейські та Арамейські Писання «Старим Завітом», а Християнські Грецькі Писання — «Новим Завітом». Сам Ісус Христос називав збірку священних писань «Писаннями» (Матвія 21:42; Марка 14:49; Івана 5:39). І апостол Павло називав їх «Писаннями» та «святими писаннями» (Римлян 1:2; 15:4; 2 Тимофія 3:15). Тому є всі підстави вживати більш підхожі назви — «Єврейські Писання» та «Християнські Грецькі Писання».

Середні величини, подані нижче, ґрунтуються на Біблії та археологічних знахідках. Усі сучасні еквіваленти — приблизні.

Щоб підрахувати вартість золота або срібла на наш час, слід визначити теперішню вартість одного грама, а тоді помножити її на кількість грамів.

У грецькому тексті в Луки 24:13; Івана 6:19; 11:18 відстань подано в стадіях (одна римська стадія становила 1⁄8 римської милі, або 185 метрів). У «Перекладі нового світу» ця одиниця виміру переведена в метричну систему. Наприклад, в Луки 24:13 вислів «шістдесят стадій» перекладено висловом «близько одинадцяти кілометрів» (7,5 римських миль).

ГРЕЦЬКІ ТА РИМСЬКІ ГРОШОВІ ОДИНИЦІ ТА ЇХНІ ВАГОВІ ЕКВІВАЛЕНТИ

МІРИ РІДИН

МІРИ ДОВЖИНИ

Події, що передували Ісусовому служінню

Початок Ісусового служіння

Широкомасштабне служіння Ісуса в Галілеї

Пізніший період служіння Ісуса в Юдеї

Пізніший період служіння Ісуса на сході від Йордану

Останній період служіння Ісуса в Єрусалимі

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ВЕЛИКЕ МОРЕ

г. ЛІВАН

Сидон

Дамаск

г. ГЕРМОН

Тир

Авел

Дан

Хацор

Кавул

Кіннеретське море

г. КАРМЕЛ

Ен-Дор

Шунем

Меґіддо

Їзреел

Афек

Роґелім

Бет-Шеан

г. ҐІЛБОА

Ґілеадський Рамот

Безек

Ґілеадський Явеш

Тевец

Авел-Мехола

Йордан

Маханаїм

Суккот

потік Яббок

АММОН

Рабба

Цереда

Шіло

Рама

Баал-Хацор

Ефрон

Нижній Бет-Хорон

Верхній Бет-Хорон

Бет-Ел

Бет-Авен

Міхмаш

Ґілґал

Ґезер

Рама

Ґева

Єрихон

Айялон

Ґів’он

Ґів’а

Нов

Кір’ят-Єарім

Єрусалим

Медева

Азека

Сохо

Ґат

долина Ела

печера Адуллам

колодязь Сіра

Віфлеєм

Ашкелон

Кеїла

Газа

Хеврон

Ен-Ґеді

Солоне море

Єшімон

Хореш

Зіф

Ароер

потік Арнон

МОАВ

Кармел

Ціклаґ

Яттір

Маон

Ештемоа

Бор-Ашан

Кавцеїл

Беер-Шева

пустеля

Соляна долина (?)

Ароер

ЕДОМ

потік Бесор

Єгипетський потік

Міста

Інші об’єкти

КІЛОМЕТРИ

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ВЕЛИКЕ МОРЕ

АВІЛІН

Сидон

Дамаск

ФІНІКІЯ

г. ГЕРМОН

Кесарія Пилипова

ІТУРЕЯ

ТРАХОНІТИДА

Тир

Птолемаїда

ГАЛІЛЕЯ

Хоразін

Капернаум

Віфсаїда

Галілейське море

Кана

г. КАРМЕЛ

Тіверія

Назарет

г. ФАВОР

Наїн

Гадара

ДЕСЯТИМІСТЯ

Віфанія за Йорданом (?)

Пелла

Йордан

Кесарія

Салім (?)

Енон (?)

Самарія

Сихар (?)

г. ҐАРІЗІМ

САМАРІЯ

Гераза

ПЕРЕЯ

Йоппія

Ариматея

Єфрем

Еммаус (?)

Єрихон

Ашдод

Єрусалим

Віфанія

Віфлеєм

ЮДЕЯ

Газа

Хеврон

ІДУМЕЯ

Беер-Шева

ЮДЕЙСЬКА ПУСТЕЛЯ

Солоне море

АРАВІЯ

Єгипетський потік

Міста

Інші об’єкти

КІЛОМЕТРИ